ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
07 жовтня 2025 року Справа №906/421/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Олексюк Г.Є.
суддя Гудак А.В.
секретар судового засідання Переходько К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-АВ7" на рішення Господарського суду Житомирської області від 01.07.2025 (суддя Кравець С.Г., повне рішення складено 03.07.2025)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковальська Бетон"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-АВ7"
про стягнення 1 190 276,89 грн
за участю представників:
позивача - Конова І.О.
відповідача - не з'явився
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 01.07.2025, з врахуванням ухвали від 03.07.2025 про виправлення описки, позов задоволено частково. Закрито провадження у справі в частині стягнення 200 000,00 грн основного боргу. Зменшено розмір пені - до 103 439,25 грн та 10% річних до 3% річних - до 22 460,94 грн.
Стягнуто з ТОВ "Дельта-АВ7" на користь ТОВ "Ковальська Бетон" 408629,90 грн - основного боргу, 103439,25 грн - пені, 97040,04 грн - інфляційних втрат, 22460,94 грн - 3% річних та 9 449,02 грн витрат по сплаті судового збору. У решті позову відмовлено.
В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що на виконання умов договору №ФД2022/08/098 від 29.08.2022 року позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 882530,70 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними, які містять печатку та підпис відповідача про отримання товару без зауважень та заперечень щодо кількості та якості отриманого товару.
Відтак, враховуючи строк дії договору, передбачений п.10.1. договору, зважаючи на погоджені сторонами у п.5.3 договору умови, щодо строку повної оплати товару, господарський суд зазначив, що строк оплати за отриманий товар за договором №ФД2022/08/098 від 29.08.2022 настав 31.12.2023.
Зважаючи, що відповідач здійснив оплату товару лише частково із врахуванням відповідних платіжних інструкцій, суд дійшов висновку, що станом на час звернення позивача з позовом до суду неоплаченим залишився товар на загальну суму 608629,90 грн.
Разом з тим, враховуючи часткову сплату відповідачем на користь позивача заборгованості після відкриття провадження у справі, суд закрив провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 200 000,00 грн основного боргу на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.
Таким чином, суд дійшов висновку, що сума основного боргу відповідача перед позивачем у розмірі 408 629,90 грн є документально підтверджена, належним чином доведена, а також визнається відповідачем, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Окрім того, встановивши факт прострочення відповідачем своїх зобов'язань згідно умов договору, керуючись ст.546, 548, 549, 611 ЦК України, п.6.3. договору, а також положеннями ст.252-253 ЦК України щодо початку перебігу строку, та здійснивши перевірку розрахунку пені, суд вказав, що обґрунтованим та арифметично вірним є розмір пені у сумі 206 878,49 грн, яка нарахована на суму заборгованості 608629,90 грн у період з 01.01.2024 по 25.03.2025. У частині нарахування пені в сумі 161978,93 грн вимоги позивача безпідставні.
Також господарський суд, здійснивши власний розрахунок 10% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.01.2024 по 25.03.2025 на суму заборгованості 608 629,90 грн, встановив, що обґрунтованим є розмір 10% річних у сумі 74 869,82 грн та інфляційних втрат у сумі 97 040,04 грн на підставі ст.625 ЦК України. Відповідно, в частині нарахування 10% річних в сумі 38 852,26 грн та інфляційних в сумі 2 027,45 грн вимоги безпідставні.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені та відсотків річних, суд першої інстанції, враховуючи неспівмірність заявлених до стягнення сум пені та 10% річних, а також те, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язань більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, а також досліджуючи подані відповідачем докази в підтвердження відповідного клопотання (додаток 4 ДФ до Податкового розрахунку сум доходу, податкову декларацію з податку на прибуток підприємства, довідки про залишки товару на складі, кредитні договори, укладені з АБ "Приватбанк") дійшов висновку, що пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи зменшення розміру пені з 206 878,49 грн - до 103439,25 грн та розміру відсотків річних з 10 % річних до 3 % річних - 22 460,94 грн.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині стягнення 103 439,25 грн пені та 97040,04 грн інфляційних втрат та ухвалити в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позову. Стягнути з відповідача на користь позивача 2068,78 грн пені та 86 425,45 грн інфляційних втрат.
Апелянт, зокрема, вважає, що зменшений на половину розмір пені є надмірний та непропорційний сумі основного боргу, оскільки у виникненні цього спору відсутня вина відповідача, а спір виник внаслідок недобросовісної поведінки позивача.
Із посиланням на п.5.3. договору та висновків суду першої інстанції про укладення між сторонами змішаного договору, який містить елементи договору поставки та комісії, зауважує, що оплата за товар здійснювалась після його продажу відповідачем третім особам. Фактично взаємовідносини між сторонами зводились до того, що відповідач розміщував товар позивача на своєму майданчику для продажу будівельних матеріалів, а після реалізації товару роздрібним покупцям, відповідач перераховував кошти позивачу.
Скаржник вказує, що позивач не надав доказів понесення ним будь-яких збитків, а знецінення грошових коштів повністю компенсується за рахунок інфляційних втрат і 3% річних. Стягнення надмірного розміру пені призведе до значного погіршення фінансового стану відповідача, припинення господарської діяльності та можливого банкрутства.
Таким чином, відповідач вважає, що дотримуючись принципів розумності, справедливості, пропорційності та балансу між інтересами боржника і кредитора, потрібно зменшити розмір пені на 99% до 2068,78 грн.
Щодо інфляційних втрат апелянт зазначає, що стягнення інфляційних втрат має відбуватися в межах заявлених позовних вимог за період з січня 2024 року по лютий 2025 року із врахуванням дати подання позову до суду. Натомість, суд не навів детальний розрахунок інфляційних втрат та вказав, що належить до стягнення 97 040,04 грн.
Враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.08.2019 у справі №610/2464/16-ц, відповідач не погоджується з розрахунком інфляційних втрат та вказує, що до стягнення належить 86425,45 грн.
У відповідності до ст.263 ГПК України позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому, зокрема, вказує, що відповідач у повному обсязі не оплатив у передбачений договором строк поставлений товар, а відтак, він є таким, що порушив зобов'язання.
Зауважує, що суд першої інстанції, приймаючи рішення про зменшення неустойки, в даному випадку на 50%, виходив із того, що одним з завдань передбачених ст.230 ЦК України санкцій за порушення грошового зобов'язання є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань.
При цьому, позивач вважає, що зменшення розміру пені на 99%, про що просить скаржник, фактично нівелює мету існування неустойки як штрафної санкції за неналежне виконання грошового зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Також звертає увагу, що договори, на які посилається скаржник для зменшення пені, жодним чином не доводять виключні обставини, за яких штрафні санкції, нараховані позивачем у позовній заяві мають бути зменшені, а лише є способом уникнути відповідальності.
Щодо нарахування інфляційних втрат позивач зазначає, що місцевим господарським судом враховано усталену судову практику щодо методики розрахунку інфляційних втрат та вірно проведено розрахунок інфляційних втрат з 01.01.2024 по 25.03.2025, який становить 97040,04 грн, а тому відповідні доводи апелянта є безпідставними.
Позивач просив рішення Господарського суду Житомирської області від 01.07.2025 року залишити без змін, апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.
Щодо клопотання апелянта про долучення до матеріалів справи платіжної інструкції від 15.09.2025 про сплату заборгованості в сумі 100000,00 грн та визнання поважними причин її неподання до суду першої інстанції, колегія суддів враховує, що статтею 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, зокрема, в частині 3 вказаної статті передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №756/1529/15-ц).
Відтак, враховуючи викладене та положення ст.269 ГПК України, докази часткової сплати заборгованості в підтвердження добросовісності дій відповідача та наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, які виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, колегія суддів не приймає до уваги та відповідно не надає їм оцінки.
У судове засідання, призначене на 07.10.2025 року, відповідач не забезпечив явку свого уповноваженого представника. При цьому, керуючись ст.42 ГПК України, подав клопотання про розгляд апеляційної скарги без участі його представника.
Згідно з ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи приписи ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, приймаючи до уваги відповідне клопотання апелянта та той факт, що його явка в судове засідання обов'язковою не визнавалася, а також те, що правова позиція відповідача, викладена в апеляційній скарзі і про її зміну будь-яких заяв або клопотань він не подавав, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.
Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 29.08.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ковальська Бетон" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дельта-АВ7" (покупець) укладено договір поставки фігурних елементів мостіння та декоративних елементів № ФД 2022/08/098, відповідно до умов п.1.1 якого, постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю на умовах цього договору, а покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити фігурні елементи мостіння, які надалі іменуються "товар", в асортименті та за цінами, передбаченими у видаткових накладних або специфікації (додатку), яка є невід'ємною частиною цього договору (а.с.11-13).
Згідно з п.2.1 договору, товар поставляється покупцю оплаченими партіями на підставі погоджених постачальником заявок покупця, які направляються постачальнику на електронну пошту, зазначену в розділі 11 цього договору, не пізніше ніж за добу до початку поставки, якщо інше не передбачено в додатках.
Датою поставки є дата передачі товару в розпорядження покупця на складі постачальника (п.2.2 договору).
Відповідно до п.5.1 договору, ціна товару визначається за взаємною згодою сторін і зазначається у видаткових накладних. На момент підписання договору ціна товару за взаємною згодою сторін може зазначатися в додатку №1 (специфікації), який є невід'ємною частиною цього договору. В разі додаткових поставок за цим договором ціни на товар вказуються в наступних додатках, які після підписання представниками сторін та скріплення їх печатками складають невід'ємну частину цього договору.
Пунктом 5.3 договору передбачено, що покупець щотижня здійснює оплату проданого ним товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника протягом 14 (чотирнадцяти) днів з дати продажу товару. Але незалежно від строку оплати, покупець повинен повністю сплатити поставлений товар до закінчення строку дії договору. Датою платежу є дата зарахування коштів на рахунки постачальника.
Відповідно до пункту 6.3 договору, в разі невчасного внесення покупцем належної плати за поставлений товар, крім передплати, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також 10% річних від простроченої суми. Нарахування пені за цим договором не припиняється через шість місяців з дня, коли відповідне зобов'язання має бути виконане. Відповідно до ст.259 Цивільного кодексу України, із змінами і доповненнями, сторони погодили, що для вимог про стягнення пені за цим договором встановлюється строк позовної давності 3 роки.
Згідно з п.10.1 цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і скріплення печатками і діє до 31.12.2023.
На виконання умов договору, позивачем було поставлено, а відповідачем було прийнято товар на загальну суму 882 530,70 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними (а.с.14-19).
Відповідач здійснив оплату товару на загальну суму 273 900,80 грн, згідно відповідних платіжних інструкцій (а.с.20-23).
12.05.2023 між сторонами підписано акт звіряння (за період з 01.04.2023 по 30.04.2023) у якому вказано, що заборгованість відповідача перед позивачем за договором №ФД 2022/08/098 від 29.08.2022, становить 808 629,90 грн (на звороті а.с.19).
Позивач направив відповідачу претензію №20/КБ-25 від 03.03.2025, у якій вимагав протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту її отримання сплатити заборгованість у розмірі 608629,90 грн (а.с.24-27).
Враховуючи відсутність відповіді на вказану претензію та відповідно несплату заборгованості у добровільному порядку, ТОВ "Ковальська Бетон" звернулось з даним позовом до суду.
Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів враховує, що відповідач оскаржує рішення Господарського суду Житомирської області від 01.07.2025 у даній справі лише в частині стягнення з останнього пені та інфляційних втрат.
Відтак, з урахуванням положень ст. 269 ГПК України щодо меж перегляду справи в суді апеляційної інстанції, приймаючи до уваги доводи та вимоги апеляційної скарги відповідача, рішення суду першої інстанції в частині стягнення 408629,90 грн - основного боргу, 22460,94 грн - 3 % річних судом не переглядається.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги ТОВ "Дельта-АВ7", що розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача, є надмірним та непропорційним сумі основного боргу, а тому підлягає зменшенню на 99%, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно зі ст.610, 611 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
У відповідності до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч.1, 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Пунктом 6.3 договору передбачено, що в разі невчасного внесення покупцем належної плати за поставлений товар, крім передплати, покупець сплачує постачальнику, зокрема, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Нарахування пені за цим договором не припиняється через шість місяців з дня, коли відповідне зобов'язання має бути виконане. Відповідно до ст.259 ЦК України, із змінами і доповненнями, сторони погодили, що для вимог про стягнення пені за цим договором встановлюється строк позовної давності 3 роки.
Відповідно до вимог ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Колегія суддів, здійснивши перевірку розрахунку заявленого до стягнення розміру пені із врахуванням умов договору та ст.252-253 ЦК України щодо початку перебігу строку, вважає вірним висновок суду першої інстанції, що обґрунтованим та арифметично вірним є розмір пені у сумі 206878,49 грн, яка нарахована на суму заборгованості 608629,90грн за період з 01.01.2024 по 25.03.2025.
Разом з тим, згідно з ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст.3, ч.3 ст.509 та ч.1,2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.
Згідно мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання, не повинна перетворюватись на несправедливо покладений непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
При цьому, слід зазначити, що в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, відповідно вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів ст. 86 ГПК України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду.
Реалізовуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст.551 ЦК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст.3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст.86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанови Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 02.03.2023 у справі №905/1409/21, від 23.11.2023 у справі №917/991/22).
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція наведена постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 916/880/20.
Однак, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд повинен виходити з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч.3 ст.551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення розміру пені судом першої інстанції вірно враховано при зверненні з даним позовом, позивачем заявлено до стягнення 1190 276,89 грн заборгованості, з яких: 608 629,90 грн основного боргу, 368857,42 грн пені, 113 722,08 грн 10% річних та 99 067,49 грн інфляційних втрат, тобто, лише 51,13% із вказаної суми являє собою основний борг, а інші 48,87 % - пеня, інфляційні витрати та проценти річних. Отже, загальний розмір заявлених вимог (пені, інфляційних річних та проценти річних) майже дорівнює сумі основної заборгованості, що свідчить про очевидну неспівмірність заявлених сум.
Окрім того, судами встановлено, що ТОВ "Дельта-АВ7" подано Додаток 4 ДФ до Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 4 місяць 2025 року, який подавався до податкового органу, з якої вбачається, що у ТОВ "Дельта АВ7" працює лише три працівника (а.с.69).
Згідно податкової декларації з податку на прибуток підприємства (а.с.108-110), прибуток ТОВ "Дельта-АВ7" за 2024 рік становив 1 099 971 грн, з яких 197 995 грн - податку. Відтак, чистий прибуток відповідача за 2024 рік становив - 901976 грн.
Аналіз викладеного свідчить про обмежений штат працівників та невеликий обсяг доходу ТОВ "Дельта-АВ7". Заявлена позивачем до стягнення сума значно перевищує річний дохід відповідача, що може призвести до погіршення фінансового стану товариства, а також до можливого призупинення або припинення його господарської діяльності.
Як вбачається з доказів, долучених відповідачем до заяви про зменшення пені, відповідачем укладено кредитні договори від 03.06.2024 №39522539, від 31.07.2024 №39522539-КД-2 та від 12.12.2024 №39522539-КД-3 з АБ "Приват Банк" та договір №20/05 від 20.05.2025 з ТОВ "БМ2 Корпорейшин" про надання поворотної фінансової допомоги з метою виконання зобов'язань по проведенню розрахунків з позивачем на суму 608629,90 грн (а.с.71- 97), що додатково підтверджує негативний фінансовий стан відповідача.
Апеляційним судом також враховується, що згідно довідки ТОВ "Дельта-АВ7" (а.с.98), станом на 21.05.2025 на складі відповідача міститься залишок товарів, який був поставлений позивачем на виконання умов договору, для його реалізації відповідачем третім особам на загальну суму 530 947,20 грн (а.с.98).
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги принципи справедливості, добросовісності та розумності, встановлені судом обставини та докази, які містяться у матеріалах справи, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про застосування дискреційних повноважень щодо зменшення розміру пені, наданих ст.551 ЦК України, та вважає справедливою, доцільною, обґрунтованою та такою, що цілком відповідає принципу верховенства права, необхідність зменшення розміру пені на 50% у даній справі, що є співмірним у контексті балансу інтересів сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін спору.
Із урахуванням зменшення розміру пені на 50%, та зважаючи на те, що судом визнано обґрунтованим нарахування пені в сумі 206878,49 грн, стягненню з відповідача підлягає пеня в сумі 103 439,25 грн.
Щодо доводів відповідача в апеляційній скарзі про наявність підстав для зменшення нарахованої пені до 99%, апеляційний суд вважає, що зменшення розміру штрафних санкцій на 99% нівелюватиме саме значення пені як компенсації за порушення строку виконання зобов'язання та порушуватиме справедливий баланс інтересів сторін у спірних правовідносинах (подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 15.06.2022 у справі №922/2141/21).
Крім того, в межах розгляду даної справи, як і господарським судом першої інстанції, так і апеляційним судом, було враховано баланс інтересів сторін, та здійснено висновок про зменшення розміру пені саме на 50%, чим дотримано мету існування та застосування неустойки, зокрема, щодо стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, та застосовано дискреційні повноваження саме щодо зменшення розміру санкцій, а не звільнення від їх сплати.
Колегія суддів, надаючи оцінку доводам апелянта щодо невірності проведеного судом розрахунку інфляційних витрат, враховує наступне.
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості.
Частиною 2 ст.625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч.2 ст.625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
У кредитора згідно з ч.2 ст.625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (п.43 мотивувальної частини постанови).
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, ч.1 ст.8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною 5 ст. 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст.1 Закону).
Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
Із метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абз.5 п.4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.
Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що "вартість грошей з індексом інфляції за попередній період" є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду у постанові від 26.06.2020 у справі №905/21/19 роз'яснила, що при зменшенні суми боргу у конкретному місяці "А" на певну суму (до прикладу 100 грн), до уваги приймається сума боргу на початок розрахункового періоду "Х", помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу " і-1"), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн) Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою:
"Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ",
де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).
За наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%.
Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.
Отже, при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов'язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).
З огляду на викладене та встановлення факту несплати відповідачем вартості товару за договором у повному обсязі, здійснивши перевірку розрахунку заявлених позовних вимог в частині стягнення інфляційний втрат з урахуванням правової позиції, викладеної в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача 97040,04 грн інфляційних втрат. Відтак, відповідні доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими, а тому не приймаються апеляційним судом до уваги.
У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Житомирської області від 01.07.2025 без змін, з огляду на що апеляційна скарга ТОВ "Дельта-АВ7" задоволенню не підлягає.
Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
Рішення Господарського суду Житомирської області від 01.07.2025 у справі №906/421/25 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-АВ7" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена "14" жовтня 2025 р.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Гудак А.В.