вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"14" жовтня 2025 р. Справа№ 910/2107/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Мальченко А.О.
Тищенко А.І.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ»
на рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2025
у справі №910/2107/25 (суддя В.С. Ломака)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО»
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ»
про стягнення 24 477,23 грн, -
Короткий зміст позовних вимог
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» (далі, відповідач) про стягнення 24 477,23 грн страхового відшкодування.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту та у зв'язку з настанням страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля «RAVON R2», реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому позивач отримав право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля «MINI COOPER S», реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, станом на дату настання останньої була застрахована відповідачем на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 210287923, а тому позивач вказував, що обов'язок з відшкодування 24 477,23 грн покладається на відповідача.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.05.2025 у справі №910/2107/25 позов задоволено частково.
Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» 15 000,00 грн страхового відшкодування та 1 484,49 грн витрат по сплаті судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Приймаючи вказане рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що дослідження фахівця від 13.01.2025 №41480 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, складене на замовлення позивача оцінювачем Гармідаровою Ю.П., не є належним доказом вартості пошкоджень транспортного засобу «RAVON R2» реєстраційний номер НОМЕР_1 , у результаті дорожньо-транспортної пригоди, що відбулася 07.12.2022, оскільки не містить відомостей щодо огляду оцінювачем Гармідаровою Ю.П. пошкодженого транспортного засобу «RAVON R2», а також не містить пояснень та застережень щодо даних, які вказані в протоколі огляду пошкодженого транспортного засобу, зокрема щодо розривів кришки багажника, які не пов'язані з дорожньо-транспортною подією, про що зроблено відмітку у відповідному акті огляду транспортного засобу. Крім того, дослідження не містить відомостей щодо бази та принципів дослідження, а також принципів визначення вартості, що використовувалися при визначенні відповідної вартості додаткового обладнання «Хвіст», вартість якого (15 000,00 грн) також фактично врахована оцінювачем Гармідаровою Ю.П. при здійсненні дослідження.
Разом із тим суд зазначив, що положення частини 1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
Суд із наявних у справі доказів (акту огляду від 12.12.2022, рахунку від 05.01.2023 №301, платіжної інструкції від 25.01.2023 №3637) установив, що до позивача, який фактично виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування в частині оплати вартості робіт з відновлення додаткового обладнання «Хвіст», в межах відповідних затрат (з урахуванням встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи) перейшло право вимоги, яке страхувальник (потерпілий) мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток. За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача (15 000,00 грн), а також визначені полісом серії ЕР № 210287923 розміри лімітів відповідальності (160 000,00 грн) та франшизи (0,00 грн), відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу 15 000,00 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, 11.06.2025 засобами поштового зв'язку Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УСГ» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2025 у справі №910/2107/25 та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено за неповного встановлення обставин, що мають значення для справи.
Відповідач наголошує, що суд першої інстанції безпідставно та необґрунтовано взяв до уваги платіжну інструкцію №2637 від 25.01.2023 щодо виплати позивачем потерпілій особі 15 000,00 грн страхового відшкодування.
Суд не з'ясував ринкової вартості рекламної продукції «Хвіст» і в дійсності можливо було б дешевше придати нову рекламну продукцію «Хвіст» за 7 000,00 грн, а не ремонтувати її за 15 000,00 грн.
Власником транспортного засобу є ОСОБА_1 , якому позивач виплатив страхове відшкодування, однак невідомо, хто є власником рекламної продукції «Хвіст». Позивач не надав відповідачу у відповідності до пункту 35.2. статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» документи, що посвідчують право заявника на пошкоджене майно і досі невідомо, кому належить рекламна продукція «Хвіст».
У зв'язку з відсутністю всіх документів, необхідних для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування, у ПАТ «СК «УСГ» навіть не настав строк для прийняття рішення щодо виплати/відмови у виплаті страхового відшкодування.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
14.07.2025 від відповідача через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить суд залишити її без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.
Позивачем було сплачено страхове відшкодування за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась з вини транспортного засобу, забезпеченого станом на момент настання дорожньо-транспортної пригоди відповідачем. Договір добровільного страхування наземного транспорту №19120930-02-16-01 від 21.06.2022 чітко передбачає страхування рекламної конструкції «хвіст» як додаткового обладнання, тому є достатнім доказом права власності. Суд першої інстанції обґрунтовано прийняв договір добровільного страхування, укладений між ПрАТ «СК «ВУСО» та ОСОБА_1 , як належний доказ включення рекламної конструкції до страхового покриття. Факт її наявності та пошкодження підтверджено заявою на виплату від 12.12.2022, актом огляду ТЗ, ремонтною калькуляцією.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2025 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2025 у справі №910/2107/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Мальченко А.О.
Судом встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/2107/25; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
26.06.2025 матеріали справи №910/2107/25 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2025 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2025 у справі №910/2107/25 залишено без руху. Роз'яснено Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «УСГ», що протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали про залишення апеляційної скарги без руху скаржник має право усунути вказані недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази доплати судового збору у розмірі 909,00 грн.
03.07.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено платіжну інструкцію №6316 від 02.07.2025 про доплату судового збору у розмірі 909,00 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2025 у справі №910/2107/25, розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), враховуючи, що предметом розгляду у справі є вимоги про стягнення 24 477,23 грн, а отже дана справа відноситься до малозначних у розумінні Господарського процесуального кодексу України, встановлено учасникам справи строки на подання відзиву, заперечення на відзив, заяв, клопотань.
Враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення сторін про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження (довідок про доставку копії ухвали від 08.07.2025 до електронних кабінетів сторін в підсистемі «Електронний суд»), а також закінчення встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 строків на подання учасниками справи документів, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
21.06.2022 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО» (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту №19120930-02-16-0 (далі - Договір), відповідно до умов якого страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу «RAVON R2» реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Відповідно до пункту 4.1.1. Договору до страхових випадків віднесено дорожньо-транспортну пригоду.
Строк дії Договору - з 22.06.2022 по 21.06.2023 (пункт 3.5 Договору).
У додатку № 1 до Договору його сторони визначили перелік додаткового обладнання, до якого у пункті 24 погодили віднести «Хвіст», а також встановили страхову суму за додатковим обладнанням у розмірі 15 000,00 грн.
07.12.2022 о 20:35 год. на Броварському проспекті, 17 у місті Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля «MINI COOPER S», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який під час руху в смузі не впевнився у безпечності маневру та допустив зіткнення із застрахованим позивачем автомобілем «RAVON R2», реєстраційний номер НОМЕР_3 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Із набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування» від 17.02.2011, яким внесено зміни та доповнення до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», учасникам дорожнього руху при скоєнні дорожньо-транспортної пригоди за наявності встановлених пунктом 33.2 статті 33 наведеного Закону обставин дозволено спільно складати повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) без інформування відповідного підрозділу МВС України про її настання.
Отже, з 18 вересня 2011 року в Україні в силу Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування» від 17.02.2011 №3045-VI запроваджено механізм спрощеного оформлення ДТП.
Згідно з абзацом 3 пункту 2.11 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортних засобів, зазначених у чинному договорі страхування цивільно-правової відповідальності, за умови експлуатації таких транспортних засобів особами, відповідальність яких застрахована, відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за умови досягнення згоди водіїв таких транспортних засобів щодо обставин скоєння дорожньо-транспортної пригоди, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та у разі складення такими водіями спільного повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду відповідно до встановленого Моторним (транспортним) страховим бюро зразка, водії таких транспортних засобів після складення ними зазначеного повідомлення звільняються від обов'язків, передбачених підпунктами «д» - «є» пункту 2.10 цих Правил.
На виконання Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування» Моторним (транспортним) страховим бюро України встановлено відповідний зразок повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та за погодженням з Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України затверджено протоколом Президії МТСБУ від 11.08.2011 №274/2011 Інструкцію щодо заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (надалі - Інструкція).
Відповідно до зазначеної Інструкції у європротоколі зазначаються фактична дата, час та місце настання дорожньо-транспортної пригоди, інформація про страхувальника згідно з даними полісу та інше. Виправлення у повідомленні категорично забороняються та замість зіпсованого бланку заповнюється інший.
Згідно з пунктом 33.2 статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання. У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку.
У той же час пунктом 5 Інструкції щодо заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановлено, що у разі настання ДТП за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти Повідомлення. У такому разі водії транспортних засобів після складення Повідомлення мають право залишити місце ДТП та звільняються від обов'язку інформувати Державтоінспекцію МВС України про її настання.
Суд зазначає, що дорожньо-транспортна пригода, яка сталася 07.12.2022 о 20:35 год. на Броварському проспекті, 17 у місті Києві, була оформлена повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (європротоколом від 07.12.2022).
Схема дорожньо-транспортної пригоди та обставини, при яких вона мала місце, свідчать про порушення водієм автомобіля «MINI COOPER S», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_3 вимог Правил дорожнього руху, а отже про наявність вини останнього у ДТП.
Факт складання та підписання обома учасниками ДТП повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротоколу) вказує на наявність у водіїв транспортних засобів згоди щодо обставин її скоєння.
Відповідно до полісу серії ЕР №210287923 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля «MINI COOPER S», реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 0,00 грн та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 160 000,00 грн.
Беручи до уваги подання страховику, зокрема, заяви від 12.12.2022 на виплату страхового відшкодування, а також враховуючи акт огляду транспортного засобу від 12.12.2022 та виставлені СТО - ФОП Гукович О.О. та ТОВ «ТСМ ІНТЕР-АВТО» рахунки від 05.01.2023 №301 і від 18.01.2023 №26, страховим актом позивача від 25.01.2023 №2268501-1 вищенаведену ДТП визнано страховою подією та вирішено виплатити страхове відшкодування у розмірі 24 541,80 грн.
Відповідно до платіжної інструкції від 25.01.2023 №3637 позивач перерахував на рахунок ФОП Гуковича О.О. грошові кошти у розмірі 15 000,00 грн із призначенням платежу: «Стр. відш. зг. СА № 2268501-1 від 25.01.2023 р. та дог. № 19120930-02-16-01 від 21.06.22, стр. ОСОБА_1 , заяв. 26.12.22, рах. № 301 від 05.01.23».
Також, згідно з платіжною інструкцією від 25.01.2023 №3689, позивач перерахував на рахунок ТОВ «ТСМ ІНТЕР-АВТО» грошові кошти у розмірі 9 541,80 грн. із призначенням платежу: «Стр. відш. зг. СА № 2268501-1 від 25.01.2023 р. та дог. № 19120930-02-16-01 від 21.06.22, стр. ОСОБА_1 , заяв. 26.12.22, рах. № 26 від 18.01.23».
Звертаючись до суду з позовом, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» вказувало на те, що заявами від 16.01.2023 та від 20.02.2023 зверталося до відповідача з вимогами про виплату страхового відшкодування, проте означені вимоги задоволені відповідачем у добровільному порядку не були.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін з огляду на таке.
Згідно зі статтями 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з положеннями статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Відповідно, із заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі №910/2603/17 висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» є суброгацією.
Таким чином страховик, виплативши страхове відшкодування страхувальнику за договором майнового страхування, набуває від останнього права кредитора до особи, відповідальної за завдану шкоду.
Страховик реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України «Про страхування», зокрема шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
При цьому, у постанові від 02.04.2018 у справі №910/32720/15 Верховний Суд зазначив, що вказівка «у межах витрат» означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.
Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред'являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.
Згідно з частиною 1 статті 14 та статті 204 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
У свою чергу, частина 2.1 статті 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» прямо визначає пріоритет даного Закону перед положеннями інших актів цивільного законодавства України.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, у даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми пункту 22.1 статті 22 та статті 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
Згідно зі статтею 7 Закону України Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачено в обов'язковому порядку проведення оцінки майна при визначенні збитків або розміру відшкодування.
Із наведеного вбачається, що страхове відшкодування, яке сплачується за договорами цивільно-правової відповідальності, по-перше, сплачується на підставі відповідної оцінки збитку (звіту, дослідження, експертизи), проведеної суб'єктом оціночної діяльності, а по-друге, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, який розраховується у порядку, встановленому законом (у разі, коли є відповідні підстави для нарахування такого зносу).
При цьому визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (з відповідним змінами).
Зазначений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.09.2018 у справі №753/21177/16-ц, від 30.06.2020 у справі №200/12295/17, від 03.06.2021 у справі №461/2217/19.
Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Оцінка майна має здійснюватися з урахуванням Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 року № 1440.
Відповідно до пункту 51 Національного стандарту №1 незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: укладення договору на проведення оцінки; ознайомлення з об'єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об'єкта оцінки та пов'язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об'єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об'єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).
Разом із цим, відповідно до пункту 56 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» звіт про оцінку майна, у тому числі, має містити письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об'єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення тощо.
Отже, виходячи з наведених норм, підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує, в будь-якому випадку, ознайомлення з об'єктом оцінки шляхом доступу до нього.
Наведений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 року в справі №753/3055/18, від 19.05.2021 у справі №523/17998/17.
У випадку ж, якщо звіт про оцінку транспортного засобу складений взагалі без його огляду, такий звіт є неналежним доказом у справі (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 року в справі №752/16797/14-ц).
Як вірно встановлено судом першої інстанції, в основу розрахунку страхового відшкодування відповідачем покладено відомості звіту від 13.01.2025 дослідження фахівця про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, складеного на замовлення відповідача оцінювачем Гармідаровою Ю.П., яка має кваліфікацію оцінювача за напрямом Оцінка об'єктів у матеріальній формі та спеціалізаціями в межах напряму 1.3 Оцінка дорожніх транспортних засобів, кваліфікаційне свідоцтво оцінювача МФ №5094 від 19.05.2017.
Проте, подане позивачем дослідження фахівця щодо можливого розміру вартості колісного транспортного засобу не містить відомостей щодо огляду оцінювачем Гармідаровою Ю.П. пошкодженого транспортного засобу «RAVON R2», а також не містить пояснень та застережень щодо даних, які вказані в протоколі огляду пошкодженого транспортного засобу, зокрема щодо розривів кришки багажника, які не пов'язані з дорожньо-транспортною подією, про що зроблено відмітку у відповідному акті огляду транспортного засобу.
Крім того, дослідження не містить відомостей щодо бази та принципів дослідження, а також принципів визначення вартості, що використовувалися при визначенні відповідної вартості додаткового обладнання «Хвіст», вартість якого (15 000,00 грн) також фактично врахована оцінювачем Гармідаровою Ю.П. при здійсненні дослідження.
З урахуванням наведених підстав, дослідження фахівця від 13.01.2025 №41480 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, складене на замовлення позивача оцінювачем Гармідаровою Ю.П., обґрунтовано не взято судом першої інстанції до уваги як належний доказ вартості пошкоджень транспортного засобу «RAVON R2» реєстраційний номер НОМЕР_1 , у результаті дорожньо-транспортної пригоди, що відбулася 07.12.2022.
Водночас, у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №922/4013/17 зроблено висновок, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається можлива, але не кінцева сума, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу.
Норма частини 1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Згідно з пунктом 1.6. Методики відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а відповідно до п.2.3 Методики вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.
Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суд, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинен виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Згідно зі статтею 28 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.
З урахуванням того, що відповідно до акту від 12.12.2022 огляду транспортного засобу «RAVON R2», реєстраційний номер НОМЕР_1 , складеного оцінювачем (спеціалістом позивача) Бєляєвим Н.Е., пошкодження кришки багажника не пов'язані з дорожньо-транспортною пригодою, колегія суддів не вбачає підстав для стягнення з відповідача 9 541,80 грн вартості матеріалів та робіт з ремонту кришки багажника, висновки суду першої інстанції з приводу чого є обґрунтованими та скаржником в апеляційній скарзі не заперечуються.
Водночас, із відомостей вказаного акту огляду від 12.12.2022 також вбачається, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 07.12.2022, шкоди було завдано додатковому обладнанню «Хвіст», майнові інтереси страхувальника на яке також забезпечені позивачем за Договором.
Відповідно до рахунку від 05.01.2023 №301, виставленого позивачу ФОП Гуковичем О.О., вартість малярних робіт з ремонту додаткового обладнання «Хвіст» складає 15 000,00 грн.
Згідно з платіжною інструкцією від 25.01.2023 №3637 позивач перерахував на рахунок ФОП Гуковича О.О. грошові кошти у розмірі 15 000,00 грн із призначенням платежу: «Стр. відш. зг. СА № 2268501-1 від 25.01.2023 р. та дог. №19120930-02-16-01 від 21.06.22, стр. ОСОБА_1., заяв. 26.12.22, рах. № 301 від 05.01.23».
Тобто страхове відшкодування виплачено позивачем саме на СТО згідно з виставленим рахунком, що обґрунтовано свідчить про подальше відновлення пошкодженого додаткового обладнання до транспортного засобу.
Отже, до позивача, який фактично виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування в частині оплати вартості робіт з відновлення додаткового обладнання «Хвіст», в межах відповідних затрат (з урахуванням встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи) перейшло право вимоги, яке страхувальник (потерпілий) мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача (15 000,00 грн), а також визначені полісом серії ЕР №210287923 розміри лімітів відповідальності (160 000,00 грн) та франшизи (0,00 грн), відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу 15 000,00 грн, висновки суду першої інстанції з приводу чого є обґрунтованими.
Стосовно доводів скаржника про те, що позивач не надав відповідачу у відповідності до пункту 35.2. статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» документи, що посвідчують право заявника на пошкоджене майно і досі невідомо, кому належить рекламна продукція «Хвіст», то суд апеляційної інстанції оцінює їх критично, оскільки Договір добровільного страхування наземного транспорту №19120930-02-16-01 від 21.06.2022 у пункті 24 додатку №1 до нього чітко передбачає страхування рекламної конструкції «Хвіст» як додаткового обладнання (страхова сума 15 000,00 грн).
Суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги умови зазначеного договору добровільного страхування як належний доказ включення рекламної конструкції до страхового покриття та на підтвердження належності вказаного додаткового обладнання страхувальнику.
У свою чергу факт її наявності та пошкодження підтверджено заявою на виплату від 12.12.2022, актом огляду ТЗ.
Щодо посилань скаржника на те, що суд не з'ясував ринкової вартості рекламної продукції «Хвіст» і в дійсності можливо було б дешевше придати нову рекламну продукцію «Хвіст» за 7 000,00 грн, а не ремонтувати її за 15 000,00 грн, то за змістом статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Однак, відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів щодо доцільності заміни рекламної продукції «Хвіст» на нову або ж на підтвердження іншої вартості її ремонту, ніж була відшкодована позивачем його страхувальнику.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог у даній справі, а доводи апеляційної скарги відповідача є необґрунтованими та не підтверджуються жодними доказами.
Враховуючи викладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Усі інші доводи та міркування скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують наведених висновків суду.
При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 лютого 2010 року, пункт 58).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Заперечення скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки останні не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2025 у даній справі підлягає залишенню без змін.
Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.
Судовий збір за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2025 у справі №910/2107/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2025 у справі №910/2107/25 залишити без змін.
Судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції покласти на Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УСГ».
Матеріали справи №910/2107/25 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді А.О. Мальченко
А.І. Тищенко