Cправа №991/6971/25
Провадження №11-сс/991/651/25
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
09 жовтня 2025 року місто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого-судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретар судового засідання ОСОБА_4 ,
за участю:
підозрюваного ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_7 ,
прокурора ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04 липня 2025 року,
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04.07.2025 частково задоволено клопотання; накладено арешт на майно ОСОБА_5 шляхом заборони розпоряджатися і відчужувати таке, а саме частка 50% у статутному капіталі ТОВ «Торговий дім «Промбізнес» (код 32851360) у розмірі 10 250 грн; накладено арешт на майно ОСОБА_7 , як об'єкт спільної сумісної власності подружжя, шляхом заборони розпоряджатися і відчужувати, а саме гаражний бокс за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1094252780000); накладено арешт на майно ОСОБА_9 шляхом заборони розпоряджатися і відчужувати, а саме квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 44225580000); накладено арешт на майно ОСОБА_10 шляхом заборони розпоряджатися і відчужувати, а саме автомобіль BMW X3, VIN НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 ; накладено арешт на майно ОСОБА_11 шляхом заборони розпоряджатися і відчужувати, а саме частку 75% у статутному капіталі ТОВ «Виробниче підприємство «Фарбпром» (код 30170534) у розмірі 80 700 грн.
На вказане рішення захисник підозрюваного ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, у якій зазначає, що ухвала постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Посилається на таке.
Всупереч ч.2 ст.172 КПК України детектив та слідчий суддя не обґрунтували необхідність розгляду клопотання про арешт майна без виклику його власників.
Підозра ОСОБА_5 не є обґрунтованою.
Твердження сторони обвинувачення, що різниця між ринковою вартістю фарб та вартістю, зазначеною в договорах поставки, склала 10 010 026,50 грн із ПДВ, що є збитками для АТ «Укрзалізниця», ґрунтуються на недопустимих доказах.
Безпідставним є посилання детектива на те, що по договору від 20.09.2022 №ЦЗВ-02-03022-01, укладеному ТОВ «ТД «Промбізнес», завдано збитків на суму 2 323 987,60 грн з ПДВ.
Показання свідка ОСОБА_12 мали б сприйматися критично, оскільки він не повідомив джерело своєї обізнаності.
Протоколи про результати проведення НСРД є неналежними та недопустимими доказами, адже у них не відображено усього перебігу таких дій, не вказано хто встановлював та яке саме аудіо-, відеоспостережне обладнання, час, коли встановлені такі прилади, співробітника оперативного підрозділу, який знімав обладнання для аудіо-, відеоспостереження, присутніх при цьому осіб. Протоколи про хід і результати НСРД мали бути складені безпосередньо після закінчення процесуальної дії. Карта пам'яті з аудіо-, відеозаписом НСРД повинна бути упакована та долучена до протоколу після закінчення НСРД і не могла використовуватися повторно. У матеріалах клопотання відсутня постанова прокурора про контроль за вчиненням злочину. Не підтверджено, що особи, які проводили та залучалися до НСРД, мали доступ до державної таємниці. Не надано аудіозаписів ймовірних розмов, зафіксованих під час НСРД.
До цього кримінального провадження мали бути застосовані строки, визначені на дату його реєстрації в ЄРДР - 05.09.2022. Тобто максимальний строк для повідомлення про підозру - 05.03.2024. Натомість ОСОБА_5 повідомлено про підозру 26.06.2025 із пропуском строку, визначеного п.2 ч.2 ст.219 КПК України, що є безумовною підставою визнання такого повідомлення протиправним.
Слідчий суддя у порушення п.1, 2 ч.2 ст.173 КПК України належним чином не перевірив правову підставу для накладення арешту на майно. Дружина ОСОБА_5 не має статусу підозрюваної у кримінальному провадженні, а тому відсутні причини накладати арешт на її частину майна.
В ухвалі не вказано, які докази, додані до клопотання, підтверджують висновки щодо доведеності підстав накладення арешту на майно осіб, які не є підозрюваними у кримінальному провадженні, з метою забезпечення спеціальної конфіскації.
Просить скасувати ухвалу слідчого Вищого антикорупційного суду від 01.07.2025.
ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , будучи належними чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду, до суду апеляційної інстанції не з'явилися, поважні причини свого неприбуття не повідомили.
Згідно із ч.4 ст.405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. А тому апеляційна скарга розглядається без участі вказаних осіб.
У судовому засіданні підозрюваний ОСОБА_5 , захисник ОСОБА_6 та третя особа ОСОБА_7 підтримали вимоги апеляційної скарги, посилаючись на доводи, наведені у ній, прокурор САП ОСОБА_8 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи її вимоги безпідставними.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення підозрюваного ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , третьої особи ОСОБА_7 , прокурора САП ОСОБА_8 , перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою.
У цьому провадженні встановлено такі обставини.
Детективами НАБУ проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №52022000000000244 від 05.09.2022 за підозрою ОСОБА_13 у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.191 КК України, ОСОБА_14 - ч.3 ст.27 ч.5 ст.191 КК України, ОСОБА_15 , ОСОБА_5 - ч.5 ст.27 ч.5 ст.191 КК України, ОСОБА_16 - ч.2 ст.364 КК України.
03.07.2025 до Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання детектива НАБУ, погоджене прокурором САП, про арешт майна.
Постановляючи ухвалу, слідчий суддя дійшов до таких висновків: вказані в клопотанні обставини вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення в сукупності з доданими матеріалами кримінального провадження та факт повідомлення йому 26.06.2025 про підозру (яке відповідає формальним вимогам ст.277 КПК України та здійснене згідно зі ст.111, 135, 278 КПК України) дають підстави визнати факт набуття ним статусу підозрюваного у цьому кримінальному провадженні і вважати обґрунтованою його підозру за ч.5 ст.27 ч.5 ст.191 КК України, та, як наслідок, накласти арешт на майно ОСОБА_5 із метою забезпечення конфіскації як виду покарання; майно, набуте підозрюваним та ОСОБА_7 у шлюбі, є їхньою спільною сумісною власністю, щодо якої відсутні відомості щодо поділу на частки, а тому слід накласти арешт і на майно, яке належить на праві власності ОСОБА_7 , як на об'єкт спільної сумісної власності подружжя; вбачається можлива обізнаність ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_11 із обставинами вчинення ОСОБА_5 злочину, передбаченого ст.191 КК України, а тому за наявності ознак, передбачених п.1-4 ч.1 ст.96-2 КК України, та придбання такого майна безоплатно або за ціною, нижчою за ринкову вартість, наявна правова підстава арешту зазначеного майна ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_11 із метою забезпечення спеціальної конфіскації; таке обмеження права власності не є свавільним та відповідає вимогам законності із дотриманням справедливого балансу між суспільним інтересом і захистом права власності особи, й водночас застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна необхідне для досягнення його мети; належить обмежити право власності лише в частині розпорядження та відчуження майна з метою запобігання його зміни чи знищення.
Висновки слідчого судді відповідають положенням закону та встановленим обставинам.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає ухвалу слідчого судді в межах поданої апеляційної скарги.
Положеннями ч.2 ст.172 КПК України визначено, що клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
Детектив у клопотанні прохання розгляду питання про арешт майна без виклику власників, підозрюваного чи його захисника обґрунтував тим, що у випадку задоволення такого та постановлення ухвали про накладення арешту на майно, виконання зазначеного судового рішення потребує часу, а у разі отримання інформації володільцем, підозрюваним чи його захисниками про намір органу досудового розслідування накласти арешт на майно, останні можуть вживати заходи для юридичної зміни власника такого майна, що унеможливить виконання ухвали про арешт.
Із тексту оскаржуваної ухвали вбачається, що слідчий суддя ухвалив рішення про розгляд клопотання про арешт майна без повідомлення власників майна, визнавши це необхідним з метою забезпечення арешту майна, оскільки із наведених обставин вбачається потенційне унеможливлення досягнення мети, на яку спрямований відповідний захід забезпечення кримінального провадження.
Відтак, вищевказане спростовує посилання апеляційної скарги на те, що детектив та слідчий суддя не обґрунтували необхідність розгляду клопотання про арешт майна без повідомлення власників, підозрюваного чи його захисників.
Згідно із ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Положеннями п.2, 3, 3-1 ч.2 ст.170 КПК України визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення спеціальної конфіскації та конфіскації майна як виду покарання.
Відповідно до приписів ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Підозрою є обґрунтоване припущення слідчого або прокурора про вчинення особою кримінального правопорушення. Праву підозрюваного знати, у вчинені якого кримінального правопорушення його підозрюють, кореспондує обов'язок сторони обвинувачення довести це до його відома, повідомити про наявність підозри та роз'яснити її зміст. Відтак, повідомлення про підозру є одним із найважливіших етапів стадії досудового розслідування, що становить систему процесуальних дій та рішень слідчого або прокурора, спрямованих на формування обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка набула статусу підозрюваного, можливості захищатись усіма дозволеними законом засобами і способами.
Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, а отже в оцінці цього питання кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням сталої практики ЄСПЛ, про що прямо вказує ч.5 ст.9 КПК України.
Так, у своїх рішеннях під обґрунтованою підозрою ЄСПЛ розуміє існуючі факти або інформацію, яка може переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити злочин. При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що необхідні для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення особі. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення особі обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов'язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах провадження для обмеження прав осіб.
Отже, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином, та які не повинні бути переконливими в тій мірі, щоб звинуватити особу у його вчиненні, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування. Таким чином, на початковій стадії розслідування суд, оцінюючи обґрунтованість підозри, не повинен пред'являти до наданих стороною обвинувачення доказів тих самих вимог, як при формулюванні остаточного обвинувачення при направленні справи до суду.
Відтак, повідомлення про підозру - це суб'єктивне, засноване на відповідній структурі складу злочину формулювання обвинувачення у формі певної тези, яка лише у процесі розслідування може перерости у твердження у вигляді обвинувального акту. Отже, на стадії досудового розслідування слідчий суддя не уповноважений вдаватись до оцінки отриманих слідством доказів і порядку їх отримання, давати їм оцінку з точки зору їх допустимості та достатності. Повнота та всебічність проведеного розслідування теж не є тими обставинами, які мають оцінюватись слідчим суддею при дослідженні обґрунтованості підозри.
Матеріалами провадження стверджується, що ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27 ч.5 ст.191 КК України.
Слідчий суддя врахував наведені у клопотанні обставини щодо ймовірної причетності ОСОБА_5 до вчинення інкримінованого правопорушення, що підтверджуються даними, які містяться в доданих до клопотання доказах, зокрема у: 1) показаннях свідка ОСОБА_12 ; 2) протоколі про результати оперативно-розшукового заходу - аудіо-, відеконтроль особи від 08.07.2022 №3114; 3) протоколі про результати оперативно-розшукового заходу - візуальне спостереження за особою в публічно доступних місцях від 23.06.2022 №19/2727; 4) протоколі про результати оперативно-розшукового заходу - візуальне спостереження за особою в публічно доступних місцях від 08.07.2022 №19/3119; 5) протоколі про результати проведення НСРД - аудіо-, відеоконтролю місця від 29.09.2022 №19/5401;. 6) протоколі про результати проведення НСРД - спостереження за особою, річчю або місцем від 29.09.2022 №19/5417; 7) протоколі про результати проведення НСРД - обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи від 21.02.2023 №19/1857; 8) протоколі про результати проведення НСРД - аудіоконтроль особи від 21.02.2023 №1864; 9) протоколі про результати проведення НСРД - аудіоконтроль особи від 08.05.2023 №19/4644; 10) протоколі про результати проведення НСРД - спостереження за місцем від 16.06.2023 №19/5971; 11) протоколі огляду від 04.10.2024 офіційного порталу «Prozorro.gov.ua», яким встановлено факт оголошення проведення спрощеної закупівлі фарб №UA-2022-07-15-003468-a, подання цінових пропозицій двома учасниками та подальша відміна закупівлі; 12) протоколі №77_СП/24/-22-Т про відміну процедури спрощеної закупівлі №UA-2022-07-15-003468-a, згідно з яким здійснено безпідставну відміну вказаної закупівлі ОСОБА_16 ; 13) листі-відповіді АТ «Укрзалізниця» від 25.09.2024 №Ц-8-94/813-24, в якому вказано про неможливість з'ясування суті виявлених порушень, що призвели до відміни спрощеної закупівлі №UA-2022-07-15-003468-a; 14) протоколі огляду від 01.03.2024 мобільного телефону ОСОБА_16 , у ході якого виявлено листування ОСОБА_16 із ОСОБА_13 щодо необхідності відміни закупівлі №UA-2022-07-15-003468-a, незважаючи на можливість акцепту пропозиції одного з потенційних постачальників; 15) протоколі огляду від 28.08.2023 офіційного порталу «Prozorro.gov.ua», яким встановлено факт публікації оголошення про проведення спрощеної закупівлі фарб №UA-2022-08-17-009682-a, учасників та переможців закупівлі, обсяги закупівлі та ціни, за якими здійснено закупівлю фарб; 16) протоколі огляду від 18.04.2025 офіційного порталу «Prozorro.gov.ua» (закупівля фарб №UA-2022-08-17-009682-a), яким встановлено, що компанії, інтереси яких представляли ОСОБА_5 та ОСОБА_15 , не боролися між собою за перемогу в закупівлі та створювали видимість конкуренції; 17) техніко-економічних обґрунтуваннях закупівлі фарб та лінолеуму, які погоджені працівниками департаменту закупівель, не зважаючи на високу вартість продукції; 18) листах філії «ЦЗВ» від 06.09.2022 до підприємств постачальників фарб щодо зниження цін на даний товар та у відповідях компаній постачальників, які мали створити видимість намагання придбати вказану продукцію за нижчими цінами та обґрунтувати високу вартість товару; 19) договорах поставки фарб: договір від 20.09.2022 №ЦЗВ-02-03022-01, укладений між філією «ЦЗВ» в особі ОСОБА_13 та ОСОБА_17 із директором ТОВ «ТД «Промбізнес» ОСОБА_5 на поставку емалей ПФ-115, емалей ПФ-115 RAL в асортименті, на загальну суму 11 558 742 грн з ПДВ, обсягом 93 300 кг, договір від 20.09.2022 №ЦЗВ-02-03122-01, укладений між філією «ЦЗВ» в особі ОСОБА_13 та ОСОБА_17 із директором ТОВ «ВП «Фарбпром» ОСОБА_18 на поставку емалей ПФ-115, емалей ПФ-115 RAL в асортименті, на загальну суму 11 489 616 грн з ПДВ, обсягом 93 200 кг, договір від 23.09.2022 №ЦЗВ-02-03322-01, укладений між філією «ЦЗВ» в особі ОСОБА_13 та ОСОБА_17 з директором ТОВ «8С Груп» ОСОБА_19 на поставку емалей ПФ-115, емалей ПФ-115 RAL в асортименті, на загальну суму 11 682 156 грн з ПДВ, обсягом 94 500 кг, договір від 23.09.2022 №ЦЗВ-02-03422-01, укладений між філією «ЦЗВ» в особі ОСОБА_13 та ОСОБА_17 з директором ТОВ «Форум Трейд Логістік» ОСОБА_20 на поставку емалей ПФ-115, емалей ПФ-115 RAL в асортименті, на загальну суму 10 849 999 грн з ПДВ, обсягом 90 025 кг; 20) договорі від 21.09.2022 №ДФ-047/2109 на поставку фарб, укладеному між ТОВ «Дніпро фарба трейд» і ТОВ «8С Груп», а також у первинних документах щодо поставка фарб, якими підтверджується придбання цього товару у виробника по значно нижчих цінах, ніж ті, за які відбувалася поставка на АТ «Укрзалізниця»; 21) договорі від 14.03.2022 №ДФ-047/22 на поставку фарб, укладеному між ТОВ «Дніпро фарба трейд» і ТОВ «Форум Трейд Логістик», а також первинними документами щодо поставка фарб, якими підтверджується придбання цього товару у виробника по значно нижчих цінах, ніж ті, за які відбувалася поставка на АТ «Укрзалізниця»; 22) листах-відповідях приватних компаній ТОВ «Стандарт-Спецемаль» №15 від 03.10.2023, ТОВ «Компанія Стандарт-Спецемаль» №59 від 03.10.2023, які купляли аналогічну фарбу у виробника ТОВ «ВП» «Фарбпром» за цінами нижчими ніж АТ Укрзалізниця»; 23) протоколі огляду від 28.11.2023 Єдиного реєстру податкових накладних, порталу «Prozono», матеріалів КП, яким встановлено, що фарба ПФ-115 у період її придбання AT «Укрзалізниця» також постачалася на адресу приватних товариств по значно нижчих цінах; 24) протоколі огляду документів від 27.02.2024, які були вилучені під час обшуку у директора ТОВ «8С Груп» ОСОБА_19 і якими підтверджується фактичне управління ОСОБА_15 ТОВ «8С Груп», ТОВ «Обкомп», ТОВ «Форум Трейд Логістик» та іншими, а також отримання від вказаних компаній коштів начебто за надання консультаційних послуг; 25) протоколі огляду від 28.02.2024 інформації з мобільного телефону директора ТОВ «8С Груп» ОСОБА_19 , під час якого виявлено листування ОСОБА_19 з іншими особами, зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_15 підконтрольні ряд товариств, діяльність яких забезпечують підлеглі йому працівники; 26) висновку експерта за результатами проведення судової товарознавчої експертизи від 19.12.2023 №СЕ-1225-6-1344.23, яким встановлено ринкову вартість фарб (ПФ-115); 27) висновку експерта від 19.04.2024 №822/24-71 за результатами проведення комісійної судової економічної експертизи, відповідно до якого розмір надмірних витрат філії «ЦЗВ» при закупівлі фарб становить 10 010 026,50 грн.
Дослідивши долучені до клопотання матеріали, слідчий суддя дійшов до висновку про обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_5 інкримінованого йому злочину у цьому кримінальному провадженні.
Натомість, доводи апеляційної скарги захисника цього висновку не спростовують.
Так, посилання апеляційної скарги захисника на аналіз обставин кримінального провадження щодо проведення тендерів, порівняння ринкової вартості товарів та їхнє співвідношення із завданими збитками, механізм заподіяння таких, і у зв'язку з цим твердження про недостатність доказів сторони обвинувачення для обґрунтованості підозри у вчиненні розслідуваного правопорушення, колегія суддів вважає неспроможним, оскільки на стадії досудового розслідування слідчий суддя не має вдаватись до оцінки отриманих слідством доказів та давати їм оцінку з точки зору допустимості та достатності. Повнота та всебічність проведеного розслідування теж не є тими обставинами, які мають оцінюватись слідчим суддею при дослідженні обґрунтованості підозри.
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові ККС ВС від 17.10.2023 у справі №455/844/16-к, критерії визнання доказів недопустимими обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості: під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (ч.4 ст.87, ч.2 ст.89 КПК України) - у випадках, коли такі докази отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини.
Однак, апеляційна скарга захисника не містить доводів на підтвердження, що докази сторони обвинувачення отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини, а тому колегія суддів не вбачає підстав для вирішення питання про недопустимість цих доказів.
Враховуючи стадію кримінального провадження, а також зміст долучених до матеріалів клопотання протоколів НСРД, необхідно зауважити, що у цих документах відображені ті фактичні дані щодо ходу процесуальних дій, які мають значення для кримінального провадження та надають можливість зрозуміти перебіг проведення НСРД. При цьому, враховуючи позицію ККС ВС, викладену у постанові від 04.07.2024 у справі №477/1668/18, такої деталізації змісту протоколу за результатами проведення НСРД, про яку зазначає захисник, а саме - усього перебігу процесуальних дій, а не лише відображення отриманих під час НСРД результатів, кримінальний процесуальний закон не вимагає. Відтак, оскільки захисником не наведено переконливих доводів невідповідності протоколів НСРД вимогам ст.104, ч.1 ст.252 КПК України, колегія суддів не може взяти до уваги доводи апеляційної скарги у цій частині.
Положеннями ч.2 ст.171 КПК України передбачено, що до клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
При цьому зазначена процесуальна норма не вимагає від слідчого, прокурора долучати до клопотання про арешт майна абсолютно всіх здобутих доказів, зокрема і постанову прокурора про контроль за вчиненням злочину, а також електронні носії з аудіозаписами розмов, зафіксованих під час проведення НСРД.
Із огляду на наведене, безпідставним є твердження апеляційної скарги захисника про відсутність у матеріалах клопотання відповідних постанови та аудіозаписів.
Окрім цього, чинне кримінальне процесуальне законодавство не передбачає долучення до клопотання про арешт майна підтвердження наявності доступу до державної таємниці осіб, які залучаються до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності. Також відповідно до ст.11 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» на таких осіб покладається тільки обов'язок зберігати таємницю, що стала їм відома у зв'язку з проведенням оперативно-розшукової діяльності (постанова ККС ВС від 24.09.2020 справа №738/689/19, провадження №51-1621км20).
Отже, неспроможним є посилання апеляційної скарги захисника на те, що стороною обвинувачення не підтверджено, що особи, які проводили та залучалися до НСРД, мали доступ до державної таємниці.
При перевірці наявності обґрунтованості підозри показання свідків, відображені в протоколах їхніх допитів, не оцінюються, проте суд використовує їх для оцінки достовірності наданих стороною обвинувачення доказів у сукупності. Тому, твердження апеляційної скарги про необхідність критичного сприйняття показань свідка ОСОБА_12 не може бути взяте до уваги.
Посилання апеляційної скарги, що до цього кримінального провадження слід застосовувати строки, визначені на дату реєстрації такого в ЄРДР, а тому ОСОБА_5 повідомлено про підозру із пропуском строку, визначеного п.2 ч.2 ст.219 КПК України, визнаються колегією суддів помилковим.
Так, відповідно до ч.1 ст.219 КПК України строк досудового розслідування обчислюється з моменту повідомлення особі про підозру до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотанням про закриття кримінального провадження або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження (ч.1 ст.219 в редакції Законів №2147-VIII від 03.10.2017, №2617-VIII від 22.11.2018; із змінами, внесеними згідно із Законами №2201-IX від 14.04.2022, №2810-IX від 01.12.2022; в редакції Закону №3509-IX від 08.12.2023).
Частину 2 ст.219 КПК України, яка встановлювала строк досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань або винесення постанови про початок досудового розслідування у порядку, встановленому статтею 615 цього Кодексу, до дня повідомлення особі про підозру: 1) дванадцять місяців - у кримінальному провадженні щодо нетяжкого злочину; 2) вісімнадцять місяців - у кримінальному провадженні щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину, виключено на підставі Закону №3509-IX від 08.12.2023.
Згідно з п.20-8 Розділу ХІ «Перехідних положень» КПК України (Розділ ХІ доповнено пунктом 20-8 відповідно до Закону №3341-IX від 23.08.2023; в редакції Закону №3509-IX від 08.12.2023) положення частини першої статті 219 цього Кодексу в редакції Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо посилення самостійності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури» застосовуються до всіх кримінальних проваджень, досудове розслідування або судовий розгляд яких не завершено до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо посилення самостійності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури».
Відповідно до ч.1 ст.5 КПК України процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
Із наведеного слідує, що особливістю дії у часі норм процесуального права є те, що така дія має негайний характер, що означає застосування норми, яка була чинною на момент здійснення відповідної процесуальної дії, відповідно, більш пізня норма права скасовує дію попередньої норми, отже, стара норма права перестає діяти, оскільки замінена пізнішою, яка регулює ті самі відносини.
Закон України №3509-IX від 08.12.2023 «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо посилення самостійності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури» скасував дію попередньої норми - ч.2 ст.219 КПК України та в новій редакції частини першої вказаної статті встановив період часу, протягом якого слідчий має провести досудове розслідування і передати кримінальну справу до суду або закрити кримінальне провадження, тобто в певній мірі встановив обмеження повноважень слідчого у часі, які є гарантією досягнення завдань кримінального провадження у розумні строки.
Разом із тим, вказаний Закон не встановив нових обов'язків, не скасовував, не звузив права, належні стороні захисту, і не обмежив їх використання.
А відтак, слідчий суддя не мав правових підстав для застосування у цьому кримінальному провадженні норми процесуального права, яка втратила чинність.
Неспроможним є твердження в апеляційній скарзі про недопустимість доказів - висновку експерта за результатами проведення судової товарознавчої експертизи від 19.12.2023 №CE-1225-6-1344.23, висновку експерта від 19.04.2024 №822/24-71 за результатами проведення комісійної судової економічної експертизи та посилання на доданий стороною захисту Консультативний висновок (рецензію) №22/Р/25 від 15.08.2025 і товарознавче дослідження №42/24 від 28.05.2024 та №41/24 від 28.05.2025.
Згідно із ч.2 ст.84 КПК України процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи (ч.1 ст.101 КПК України).
Водночас, приписи ст.101 КПК України не стосуються висновку спеціаліста.
Спеціаліст має право надавати висновки з питань, що належать до сфери його знань, під час досудового розслідування кримінальних проступків, у тому числі у випадках, передбачених ч.3 ст.214 КПК України (п.7 ч.4 ст.71 КПК України).
Відповідно до положень ст.298-1 КПК України процесуальними джерелами доказів у кримінальному провадженні про кримінальні проступки, крім визначених статтею 84 цього Кодексу, також є пояснення осіб, результати медичного освідування, висновок спеціаліста, показання технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Такі процесуальні джерела доказів не можуть бути використані у кримінальному провадженні щодо злочину, окрім як на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора.
Тому висновок спеціаліста у розумінні ст.298-1 КПК України не є доказом у кримінальному провадженні щодо злочинів, а тому не може підтверджувати чи спростовувати передбачені ч.1 ст.91 КПК України обставини, які підлягають доказуванню.
Відтак, ні Консультативний висновок (рецензія) №22/Р/25 від 15.08.2025, ні товарознавче дослідження №42/24 від 28.05.2024 та №41/24 від 28.05.2025 не можуть бути доказами для підтвердження недопустимості висновків експертиз.
За таких умов, слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання та долучені до нього документи, прийшов до правильного висновку про обґрунтованість повідомленої ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27 ч.5 ст.191 КК України, підозри, оскільки вони об'єктивно пов'язують його з обставинами розслідуваного злочину, тобто підтверджують існування фактів та інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що підозрюваний міг вчинити це кримінальне правопорушення за викладеними у повідомленні про підозру обставинами.
Згідно із ч.5 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Відповідно до ст.59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.
Санкція ч.5 ст.191 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
Відтак, до ОСОБА_5 , у випадку встановлення винуватості за інкримінований злочин, буде застосоване обов'язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Згідно із відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_5 є власником частки 50% у статутному капіталі ТОВ «Торговий дім «Промбізнес» (код 32851360) у розмірі 10 250 грн.
Відповідно до постанови ВП ВС від 29.06.2021 у справі №916/2813/18 часткою в статутному капіталі товариства є сукупність корпоративних прав та обов'язків, пов'язаних із участю особи в товаристві, серед яких право на управління товариством, право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, а також право на отримання частини майна товариства у разі виходу з нього учасника або у випадку розподілу майна товариства в процесі його ліквідації.
Враховуючи, що ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, санкція якого передбачає покарання у виді конфіскації майна, слідчий суддя дійшов до правильного висновку, що це майно підлягає арешту на підставі п.3 ч.2 ст.170 КПК України.
Доводи апеляційної скарги захисника цього висновку не спростовують.
Також положеннями ст.60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Приписами ч.1, 3, 4 ст.368 ЦК України передбачено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Слідчим суддею встановлено, що 02.12.2006 зареєстровано чинний дотепер шлюб між ОСОБА_5 (народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) та ОСОБА_21 (народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна ОСОБА_7 є власником гаражного боксу за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1094252780000), який вона набула у власність 24.11.2016.
Як вбачається зі ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Статтею 71 СК України встановлено, якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Згідно зі ст.370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.
Відповідно до положень ст.372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Таким чином, диспозиції ст.70 СК України та ст.370, 372 ЦК України визначають рівність часток співвласників майна, яке перебуває у спільній сумісній власності, у тому числі і подружжя, однак гіпотези вказаних статей встановлюють умови, за яких така рівність враховується - у разі поділу чи виділу.
Також гіпотези ст.70 СК України, ст.370, 372 ЦК України для здійснення їх диспозицій не містять таку умову, як вирішення питання про арешт майна, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя.
Із наведеного слідує висновок про відсутність будь-яких правових підстав для фактичного поділу майна, згідно зі ст.70 СК України чи ст.370, 372 ЦК України, шляхом накладення арешту на частку майна співвласника у спільній сумісній власності.
Вказані висновки повністю узгоджуються з правовими висновками, викладеними в постанові ВП ВС від 15.09.2020 у справі №352/1802/18, провадження №14-72цс20, відповідно до яких особа, яка вважає, що порушено її права користуватися та розпоряджатися часткою у спільному майні подружжя, не позбавлена можливості вирішити за правилами цивільного судочинства питання поділу майна, що є спільній сумісній власності.
Із постанови ККС ВС від 04.10.2022 у справі №752/7440/18, провадження №51-1815км22, вбачається, що у межах кримінального провадження є неприпустимим вирішення спору про право власності на майно шляхом поділу його з виділенням часток. Відповідно до ч.12 ст.100 КПК України спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується в порядку цивільного судочинства. Підставою для виділення частки майна в праві спільної сумісної власності має бути вимога співвласника такого майна або державного чи приватного виконавця.
Відтак, за відсутності доказів того, що наведене майно є особистою приватною власністю одного з подружжя, а також, що ОСОБА_5 чи ОСОБА_7 виділена частка у праві спільної сумісної власності, помилковим є твердження апеляційної скарги захисника про безпідставність накладення арешту на гаражний бокс у повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.96-1 КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 159-1, частиною першою статті 190, статтею 192, частиною першою статей 204, 209-1, 210, частинами першою і другою статей 212, 212-1, частиною першою статей 222, 229, 239-1, 239-2, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301, 302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 363-1, 364-1, 365-2 цього Кодексу.
Згідно із ч.1 ст.96-2 КК України спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно: 1) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави; 4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
Метою спеціальної конфіскації є припинення використання грошей та іншого майна, набутих унаслідок злочинної або іншої протиправної діяльності як цілі або засобу подібної діяльності. Ухвалене судом на підставі законодавчих приписів рішення про застосування цього заходу впливу є юридичним актом індивідуальної дії, що встановлює факт незаконності та недобросовісності набуття певною особою конкретного майна і спростовує презумпцію правомірності набуття права власності, закріплену в ч.2 ст.328 ЦК України (рішення КСУ від 30.06.2022 №1-р/2022).
Як було встановлено слідчим суддею, 25.06.2025 ОСОБА_5 уклав договір дарування належної йому квартири АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 44225580000) із сином ОСОБА_9 (народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ), тобто такий набув власність безоплатно.
Також, 25.06.2025 ОСОБА_5 здійснив переоформлення належного йому майна - автомобіля BMW X3, VIN НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , на інші особу - ОСОБА_10 (народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_6 ), який згідно відомостей ДПС України про доходи (форма 1ДФ) не мав достатніх доходів для придбання цього автомобіля (вартість якого може коливатися від 1 000 000 грн (26 тис доларів США) до 1 260 000 грн (30 тис доларів США). ОСОБА_10 у 2025 отримав дохід у розмірі 135 584 грн, що недостатньо для придбання авто. Також ОСОБА_10 , враховуючи спонтанність «угоди» із купівлі-продажу автомобіля, її терміновість та непідготовленість (відсутня інформація про продаж даного авто на спеціалізованих інтернет-ресурсах), повинен був знати, що оформлення на нього вказаного автомобіля може здійснюватися з метою приховання реального власника, тобто ОСОБА_5 .
25.06.2025 ОСОБА_5 переоформив належну йому частку 75% у статутному ТОВ «Виробниче підприємство «Фарбпром» (код 30170534) у розмірі 80 700 грн на ОСОБА_11 (народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_7 ), який 25.06.2025 звернувся до державного реєстратора із заявою про входження до складу засновників ТОВ «ВФ «Фарбпром» замість ОСОБА_5 . Цього ж дня між ОСОБА_5 та ОСОБА_22 підписано акт приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ «ВП «Фарбпром», проте відповідно до витягу з ЄДРПОУ ОСОБА_5 залишився кінцевим бенефіціарним власником такого товариства. Відповідно до відомостей ДПС України про доходи (1ДФ) ОСОБА_22 не мав достатньо доходів для придбання частки товариства (заводу з виробництва фарб), його дохід за 2025 рік склав 135 584 грн, що не дозволяв йому придбати частку у статутному капіталі навіть за номінальною вартістю.
Всі вищевказані правочини були здійснені ОСОБА_5 незадовго до повідомлення йому про підозру у кримінальному провадженні, про яке останньому було достеменно відомо. А тому відчуження ОСОБА_5 майна, досить вірогідно, має ознаки фіктивності, вчинене без наміру створення реальних правових наслідків і покликане уникнути для себе негативних наслідків, пов'язаних із кримінальним переслідуванням.
Також слід врахувати позицію ВС, викладену у постанові від 20.01.2022 у справі №145/972/16-к, згідно якої обізнаність особи та її близьких осіб про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, за яке передбачено обов'язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна, а також про розгляд слідчим суддею клопотання про накладення арешту на майно може свідчити, що відчуження такого майна було здійснено з метою уникнення конфіскації, і перехід права власності не був законний.
Відтак, висновок слідчого судді про те, що можлива обізнаність ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_11 із обставинами вчинення ОСОБА_5 злочину, передбаченого ст.191 КК України, за наявності ознак, передбачених п.1-4 ч.1 ст.96-2 КК України (зокрема із тим, що це майно прямо чи опосередковано набуто кримінально протиправним шляхом), та придбання такого майна безоплатно або за ціною, нижчою за ринкову вартість, дає підстави для накладення арешту на майно вказаних осіб з метою забезпечення спеціальної конфіскації, є обґрунтованим та захисником у апеляційній скарзі не спростований.
Тому безпідставним є твердження апеляційної скарги про те, що слідчий суддя у порушення п.1, 2 ч.2 ст.173 КПК України належним чином не перевірив правову підставу для накладення арешту на майно.
Інших правових доводів щодо можливої невідповідності ухвали вимогам ст.370 КПК України апеляційна скарга не містить.
Пунктом 1 ч.3 ст.407 КПК України визначено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Із огляду на наведене, колегія суддів приходить до переконання про необґрунтованість апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та скасування ухвали слідчого судді, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, ухвалу слідчого судді - без змін.
Керуючись ст.404, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04 липня 2025 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3