Справа № 953/1613/25 Головуючий суддя І інстанції Бородіна Н. М.
Провадження № 33/818/1473/25 Суддя доповідач Шабельніков С.К.
Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції
08 жовтня 2025 року м. Харків
Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К.,
за участю секретаря - Вакули Н.С.,
захисника - Дмитренко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в режимі відеоконференції справу за апеляційною скаргою захисника Дмитренко О.О. на постанову судді Київського районного суду м. Харкова від 17 липня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, -
Цією постановою
ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 коп.).
Постановою встановлено, що 12.02.2025 о 10 год. 55 хв., за адресою: м. Харків, вул. Вадима Манька (Чкалова), 33, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом ВАЗ2103, р.н. НОМЕР_1 хк, з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: звужені зіниці очей, які не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження медичного огляду у медичному закладі на стан наркотичного сп'яніння відмовився, чим порушив п.2.5 ПДР України, велась відеофіксація на бодікамери 474449 475063 та відеореєстратор «70маі».
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, захисником Дмитренко О.О. було подано апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції.
Свої апеляційні вимоги захисник обґрунтовувала тим, що судом першої інстанції не з'ясовані усіх обставин, які підлягають з'ясуванню та не надана їм належна оцінка. Зокрема, апелянт посилається на те, що працівники поліції порушили вимоги чинного законодавства та провели огляд апелянта безпідставно, оскільки, як вважає захисник матеріали справи не містять відомостей щодо наявності підстав для зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 . Крім того, захисник вважає, що відомості відеозапису, доданого до протоколу, у цій справі не можна брати до уваги у зв'язку із його небезперервністю. Разом з тим, апелянт вважає, що у водія відсутні ознаки наркотичного сп'яніння, а працівники поліції взагалі порушили вимоги ст. 266 КУпАП, не роз'яснивши водію процедуру проведення огляду. Крім того, сторона захисту вважає, що працівники поліції застосували загальну процедуру проведення огляду до водія військовослужбовця замість спеціальної, передбаченої ст. 266-1 КУпАП, а також не врахували того, що ОСОБА_2 діяв в стані крайньої необхідності, виконуючи наказ безпосереднього командира.
У зв'язку з чим, захисник просив постанову суду першої інстанції скасувати та закрити адміністративне провадження про притягнення ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Разом з апеляційною скаргою, захисником було подано клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження. Своє клопотання апелянт обгрунтовує тим, що повний текс постанови було отримано пізніше дня ухвалення постанови, а пропущений строк складає всього один день.
Твердження апелянта щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження відомостями матеріалів справи не спростовуються, а тому, дотримуючись конституційних гарантій забезпечення кожній особі доступу до правосуддя та права на оскарження судового рішення (ст.129 ч.1 п. 8 Конституції України), строк на подачу апеляційної скарги підлягає поновленню.
За таких обставин, з метою належного дотримання конституційних засад забезпечення доступу до правосуддя та права на оскарження судового рішення, - відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою захисника.
В судовому засіданні під час апеляційного розгляду, захисник повідомила суд апеляційної інстанції про те, що про місце, день та час апеляційного розгляду ОСОБА_1 відомо, позиція захисту є узгодженою та вважала за можливе провадити апеляційний розгляд за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності з урахуванням пояснень та доводів захисника, який і є апелянтом.
Під час апеляційного розгляду захисник підтримала подану апеляційну скаргу, посилаючись на аналогічні, зазначеним в апеляційній скарзі, доводи.
Дослідивши доводи апеляційної скарги та відомості, що є наявними у матеріалах справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд дійшов висновку, що подана апеляційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.
Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 у порушенні Правил дорожнього руху, передбачених п. 2.5, а саме: на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції відмовився.
Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об'єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Натомість, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП підтверджуються наявними у справі відомостями, а саме: відомостями з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1№244789 від 12.02.2025 року, в якому зазначено факт керування ОСОБА_1 12.02.2025 о 10 год. 55 хв., за адресою: м. Харків, вул. Вадима Манька (Чкалова), 33, керував транспортним засобом ВАЗ2103, р.н. НОМЕР_1 хк, з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: звужені зіниці очей, які не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження медичного огляду у медичному закладі на стан наркотичного сп'яніння відмовився, чим порушив п.2.5 ПДР України, велась відеофіксація на бодікамери 474449 475063 та відеореєстратор «70маі» (а.с.1).
У графі «пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, по суті порушення зазначено «відмова» (а.с.1), що свідчить про те, що водія було ознайомлено із змістом протоколу та надано можливість надати пояснення відповідно до вимог ст. 268 КУпАП, однак ОСОБА_1 своїм правом надати пояснення по суті справи не скористався.
Відомостями довідки інспектора УПП в Харківській області ДПП О. Кірічека встановлено, що ОСОБА_1 має посвідчення водія НОМЕР_2 , а тому не виконання водієм вимог Правил дорожнього руху в частині обов'язків водія, є свідомими діями ОСОБА_1 .
Відомостями направлення на огляд водія транспортного засобу з метою встановлення стану сп'яніння встановлено, що медичний огляд ОСОБА_1 не проводився у зв'язку із його відмовою.
З відомостей рапорту поліцейського Е. Алізаде вбачається, що 12.02.2025 під час виконання службових обов'язків у складі екіпажу приблизно 10 год 55 хв за адресою: м. Харків, вул. В. Манька, 33 на підставі п. 3, 5 ст. 35 Закону України «Про національну поліцію» був зупинений автомобіль ВАЗ 2103 днз НОМЕР_3 . Особу водія було встановлено, як ОСОБА_1 , який пред'явив посвідчення водія. Під час проведення процесуальних дій, було встановлено відсутність полісу страхування на вказаний транспортний засіб. Разом з тим, у водія було встановлено ознаки наркотичного сп'яніння. Від виконання законної вимоги водія щодо проведення огляду на стан сп'яніння водій відмовився, зазначаючи працівникам поліції що не бажає проходити такий огляд. Водію було роз'яснені права та обов'язки, а також наслідки надання відмови. Відносно водія було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАп, а також постанова за ч. 1 ст. 126 КУпАП.
З пояснень поліцейського М. Зубенка вбачається, що під час чергування 12.02.2025 під час виконання службових обов'язків і патрулювання місцевості було помічено автомобіль ЗАЗ 2103. Моніторингом електронних баз за допомогою службового планшету встановлена відсутність полісу обов'язкового цивільного страхування вказаного транспортного засобу. Під час проведення процесуальних дій у водія були виявлені ознаки наркотичного сп'яніння, виражене тремтіння пальців рук, звужені зіниці очей. Від проведення огляду на стан сп'яніння в закладі охорони здоров'я ОСОБА_1 відмовився.
Відомостями відеозапису фіксації обставин правопорушення, доданого до протоколу встановлено рух транспортного засобу та його зупинку працівниками поліції. Під час проведення процесуальних дій у водія ОСОБА_1 були встановлені ознаки наркотичного сп'яніння. Від виконання вимоги поліцейського пройти огляд на стан сп'яніння в закладі охорони здоров'я водій відмовився. Водію було роз'яснено права, передбачені ст. 63 Конституції України, а також ст. 268 КУпАП. На водія було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а також за ч. 1 ст. 126 КУпАП з якими водія було ознайомлено.
При цьому, апеляційний суд встановив, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. Проте ОСОБА_1 та його захисник не скористалися процесуальною можливістю та не звернулися із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі (ст. 267 КУпАП). Разом з тим, стороною захисту не надано відомостей про звернення до суду в порядку, передбаченому ст. 5, 20, 286 КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності відповідних посадових осіб. Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду.
Отже, суд встановив, що сторона захисту не скористалась своїм правом та не надала до суду доказів на підтвердження версії щодо незаконності дій працівників поліції або їх упередженості під час проведення ними дій та складання матеріалів про адміністративне правопорушення за відмову ОСОБА_1 від проведення огляду на стан сп'яніння, а матеріали справи не містять відповідних відомостей, що обумовлюють невинуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в письмових доказах, що долучені до матеріалів справи, відповідають дійсності, що вочевидь унеможливлює врахування апеляційним судом апеляційних доводів в цій частині.
Натомість, саме відмова від проходження огляду водія є процесуально визначальним фактом у цій справі, адже адміністративна відповідальність, встановлена ч.1 ст. 130 КУпАП, що настає в цьому випадку, саме за відмову водія у проходженні огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, що знайшло своє підтвердження у неспростованих відомостях протоколу про адміністративне правопорушення, доданих до нього доказах та інших відомостях, наявних у матеріалах справи.
Разом з цим суд апеляційної інстанції вважає належним зазначити, що приписи статей 130 та 266 КУпАП в їх невід'ємному взаємозв'язку встановлюють відповідальність за відмову від проходження огляду, яка настає у випадку відмови водія від будь-якого, визначеного законом порядку, та запропонованого (в разі наявності підстав) огляду, а недійсним є безпосередньо огляд, проведений з порушенням проведення його порядку. Відомостей про порушення проведення порядку огляду на стан сп'яніння матеріали справи не містять. Не надано таких відомостей і суду апеляційної інстанції.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у її релевантному зв'язку із нормами Закону чинними на момент вчинення правопорушення, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, судам слід враховувати, що стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника відповідно до встановленого Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння. Якщо водій ухиляється від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп'яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків або зафіксованому технічними пристроями відеозапису, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.
Приписами абз. 4 п. 27 згаданої Постанови Пленуму Верховного Суду в їх релевантному зв'язку із вимогами ч.1 ст. 130 КУпАП в редакції, чинній на момент скоєння правопорушення, встановлено, що для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом.
Правопорушення вважається закінченим з моменту відмови водія транспортного засобу від проходження огляду для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. А тому, у працівників поліції виникають законні підстави для складання матеріалів про адміністративну відповідальність з моменту фіксування відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння в порядку встановленому законом незалежно від причин та способу надання водієм такої відмови.
За таких обставин, враховуючи зміст пункту 2.5 Правил дорожнього руху, необхідно вважати, що водій, стосовно якого є підозри про перебування його у стані сп'яніння, саме зобов'язаний пройти огляд у встановленому законом порядку. Вказаний обов'язок водія спрямований на безпеку руху, тому факт відмови від проходження такого огляду законодавство кваліфікує як окреме правопорушення з правовими наслідками, як для перебування його у стані сп'яніння. Таке належить вважати цілком виправданим та логічним, оскільки в протилежному випадку, водії, відмовляючись від такого огляду, мали б можливість приховувати свій стан, і як наслідок - уникати юридичної відповідальності.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, (наприклад «Функе проти Франції», «Драган Петрович проти Сербії» (Dragan Petroviж v. Serbia) від 14.04.2020 (скарга № 75229/10), S та Марпер проти Сполученого Королівства) не можливо здійснювати по відношенню до особи будь - якого примусу з метою надання цією особою біологічних зразків, оскільки це в розумінні положень пункту 1 статті 8 Конвенції порушує право особи на повагу до її приватного життя.
З відомостей відеозапису, вбачається, що ОСОБА_1 відмовився від проведення огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, про що повідомив працівників поліції.
За таких обставин, наявність неспростованих під час апеляційного перегляду відомостей протоколу та долучених до нього доказів, поза розумним сумнівом, дають підстави стверджувати сторонньому спостерігачу, що ОСОБА_1 порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху, відмовившись від виконання законної вимоги поліцейського про проведення медичного огляду водія на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставність зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 працівниками поліції належить зазначити наступне.
Ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» встановлює перелік підстав для зупинки транспортних засобів. Аналіз цієї статті дає підстави стверджувати, що вимоги норм, зазначених у ній здебільшого спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху, а також на забезпечення норм, визначених Законом.
Зокрема, відповідно до вимог п. 3, 5 ч. 1 ст. 35 Закону поліцейський може зупинити транспортний засіб якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути.
З відомостей пояснення свідка вбачається, що під час патрулювання місцевості за допомогою службового планшету було здійснено моніторинг електронних систем щодо можливості порушень автомобілю ВАЗ 2106 днз НОМЕР_4 та встановлено можливе порушення водієм вказаного транспортного засобу у вигляді відсутності у водія полісу обов'язкового цивільного страхування транспортного засобу. З метою перевірки вказаної інформації було прийнято рішення про зупинку автомобілю під керуванням ОСОБА_1 , що відповідає вимогам ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію». Зазначене підтверджується відомостями відеозапису де працівники поліції ознайомлюють водія також і з постановою про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП, а також рапортом, згідно відомостей якого відносно ОСОБА_1 складено постанову ЕНА№4058145.
Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.
Доводи апеляційної скарги про те, що відомості відеозапису не можуть бути оцінені у цій справі, оскільки відеозапис не є безперервним є необґрунтованими та суб'єктивними з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Крім того слід звернути увагу учасників судового розгляду на особливість правового статусу доказів у провадженні по справах про адміністративні правопорушення. Статус доказів, перелік джерел, правила їх допустимості визначаються виключно національним законом. Конвенційне право та його тлумачення ЄСПЛ залишає правила допустимості доказів на розсуд держав, з поправкою на вимогу загальної справедливості судового провадження.
Національний припис закону ст. 251 КУпАП встановлює абсолютний характер джерел та змісту доказової інформації по справі «будь-які фактичні дані» та не містить критеріїв недопустимості доказів.
Матеріали цієї справи містять усі відомості, які працівники поліції, а також особа, яка притягається до адміністративної відповідальності та її захисник вважали за необхідне до них долучити.
Зокрема неспростовані відомості протоколу про адміністративне правопорушення, а також відеозапису, відомості рапорту та пояснень поліцейського у своїй сукупності свідчать про те, що ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил Дорожнього руху, відмовившись від виконання вимоги поліцейського пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння в закладі охорони здоров'я.
Таким чином, матеріали справи містять усі необхідні та достатні відомості, які оцінюються судом апеляційної інстанції у їх сукупності та дають підстави сторонньому спостерігачу стверджувати, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом та відмовився від проведення огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законом порядку.
Щодо виявлення ознак наркотичного сп'яніння працівниками поліції апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до п.4 Розділу І «Інструкцією про виявлення у водіїв транспортних засобів алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом МВС України №1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі Інструкція) вбачається, що ознаками наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп'яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.
Зазначеними нормами закону встановлено, що поліцейський уповноваженого підрозділу Національної поліції України, керуючись вищенаведеним переліком ознак наркотичного сп'яніння, самостійно визначає наявність чи відсутність підстав у особи для проходження огляду на стан сп'яніння.
Тобто, виявлення працівником поліції у водія ознак наркотичного чи алкогольного сп'яніння є його повноваженнями, що знайшло своє законне відображення у процесуальному закріпленні працівником поліції своїх висновків щодо наявності ознак сп'яніння ОСОБА_1 у протоколі про адміністративне правопорушення, а також направлені на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану сп'яніння. Зазначене відповідає вимогам ст. 252 КУпАП відповідно до якого орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Водночас законом встановлена можливість підтвердження наявності чи відсутності, виявлених працівником поліції ознак сп'яніння, зокрема і шляхом проведення медичного огляду у встановленому законом порядку.
З відомостей відеозапису, а також пояснень працівника поліції наданих суду апеляційної інстанції вбачається, що працівниками поліції встановлені ознаки наркотичного сп'яніння у водія ОСОБА_1 , який від проведення огляду на стан сп'яніння у закладі охорони здоров'я відмовився, повідомивши працівників поліції, що не бажає проходити такий огляд. Матеріали справи не містять відомостей, що дають підстави вважати дії працівників поліції незаконними. А від так, доводи сторони захисту в цій частині слід вважати безпідставними.
Щодо доводів сторони захисту про те, що огляд ОСОБА_1 має проводитись співробітниками ВСП відповідно до вимог ст. 266-1 КУпАП, що, на думку апелянта, обумовлює скасування постанови суду першої інстанції належить зазначити наступне.
Відповідно до приписів ч.1, 2 ст. 266-1 КУпАП військовозобов'язані та резервісти під час проходження зборів, а також військовослужбовці Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Огляд військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, виконують обов'язки військової служби або перебувають на території військових частин, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.
Аналіз положень ст.266-1 КУпАП свідчить про те, що даною нормою права не визначається порядок огляду військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, які керують транспортним засобом.
Тобто, положення ст.266-1КУпАП стосуються лише військовослужбовців за вчинення військових адміністративних правопорушень, передбачених главою 13-Б КУпАП.
Таким чином, для військовослужбовців, які керують транспортним засобом застосовується порядок проходження огляду, передбачений ст. 266 КУпАП, які проводять працівники Національної поліції.
Згідно приписів ч. 1 ст. 15 КУпАП за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, санітарних норм, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил, вчинення правопорушень, пов'язаних з корупцією, вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування у разі винесення термінового заборонного припису, порушення тиші в громадських місцях, неправомірне використання державного майна, незаконне зберігання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду, ухилення від виконання законних вимог прокурора, порушення законодавства про державну таємницю, порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, військовослужбовці несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» одним із завдань Служби правопорядку є забезпечення безпеки дорожнього руху військових транспортних засобів, контроль за рухом транспортних засобів і перевезенням вантажів Збройних Сил України.
Вимогами п. 2 ч.2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що водії військових транспортних засобів зобов'язані виконувати передбачені законом вимоги поліцейського або посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами.
Крім того належить зауважити, що спеціально створений суб'єкту владних повноважень - військова поліція на цей час до виконання своїх посадових обов'язків не приступила.
Належить зазначити, що в розумінні логічного застосування правових норм, щодо яких законодавець на момент вчинення правопорушення ще не вніс відповідних змін, які відповідали б суспільним інтересам та певним обставинам (подолання часової прогалини у законодавстві) суд вважає належним не обмежуватись категорією «водій військового транспортного засобу» та застосовувати під час розгляду цієї справи цю категорію в значенні «водій військового транспортного засобу, який виконує бойове завдання або службовий обов'язок з використанням цивільного автомобіля».
В такому разі водій має підтвердити зазначене відповідними документами. Навіть і тоді, зазначене не обумовлює не виконання водієм військового транспортного засобу вимог, передбачених ч.2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» щодо виконання законних вимог поліцейського.
З відомостей доданого до протоколу відеозапису вбачається, що хоча ОСОБА_1 і повідомив працівників поліції про те, що він є військовослужбовцем, однак знаходився в цивільному одязі та на власному автомобілі. Однак, відомостей про те, що ОСОБА_1 виконував невідкладне бойове завдання, пов'язане із врятуванням життя або пов'язаного із критичним забезпечення бойового підрозділу матеріали цієї справи не містять. Разом з цим, до пояснень свідків, допитаних судом першої інстанцій, суд апеляційної інстанції ставиться критично, оскільки, з точки зору стороннього спостерігача, доправлення пасажира до лікаря-стоматолога само по собі не можна вважати невідкладною допомогою, пов'язаною з врятуванням життя. Відомостей, щодо загрози життю пасажира, якого ОСОБА_1 мав доставити до лікарні матеріали справи не містять.
За таких обставин доводи апеляційної скарги в цій частині належить вважати необґрунтованими та суб'єктивними.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності на час проведення зазначених процесуальних дій умислу водія щодо порушення ним вимог п. 2. 5 Правил дорожнього руху, оскільки ОСОБА_1 діяв у стані крайньої необхідності та виконував наказ безпосереднього командира зазначає наступне.
Відповідно до ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Відповідно до постанови Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.12.2018 року в справі № 686/5225/17 у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.
Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.
Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам.
Однією з найважливіших умов правомірності стану крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте визначальним має бути об'єктивний критерій.
З відомостей відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 відмовився від проведення огляду на стан наркотичного сп'яніння оскільки не бажав проходити цей огляд. Пояснення свідків, допитаних у суді першої інстанції, судом апеляційної інстанції оцінюються критично у зв'язку із викладеними вище обставин.
Таким чином об'єктивно вбачається, що воля особи, яка притягається до відповідальності, не була направлена на відвернення реальної небезпеки життю чи здоров'ю пасажира, а доводи апеляційної скарги в цій частині спрямовані на уникнення відповідальності ОСОБА_1 .
За таких обставин доводи апелянта в цій частині є безпідставними, суб'єктивними та розцінюються, як обраний спосіб захисту особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Доводи апеляційної скарги щодо можливості індивідуалізації стягнення у цій справі є взаємовиключними відносно решти доводів, оскільки погоджуючись на покарання хоча б частково апелянт погоджується на наявність вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Натомість решта доводів спрямована на доведення відсутності вини цієї особи. Такі доводи апеляційної скарги розцінюються судом, як обраний спосіб захисту з метою уникнути відповідальності за вчинене правопорушення.
Разом з цим належить зазначити, що норми чинного КУпАП не містять приписів, які дозволяють судам виходити за межі санкції, передбаченої ч. 1 ст. 130 КУпАП. У зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості не застосовувати до ОСОБА_1 стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами.
Доводи апеляційної скарги про те, що працівниками поліції не залучені свідки у цій справі є також безпідставними, оскільки відповідно до вимог ч. 2 ст. 266 під час проведення огляду осіб поліцейській застосовує спеціальні технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться в присутності двох свідків.
Таким, чином законодавець встановлює обов'язок залучення двох свідків лише у разі неможливості працівниками поліції здійснити фіксацію всіх обставин події, як альтернативний спосіб фіксації правопорушення працівниками поліції.
Оцінюючи відомості цих доказів у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою та беззаперечно свідчать про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме: відмови особи, що притягається до адміністративної відповідальності від проходження огляду на стан сп'яніння в закладі охорони здоров'я.
Так, згідно з вимогами п. 1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Пунктом 1.9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.
Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які обумовлюють необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому посилання сторони захисту на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними.
Керуючись ст. 294 КУпАП, -
Клопотання захисника Дмитренко О.О. про поновлення строку на апеляційне оскарження - задовольнити, поновивши строк апеляційного оскарження постанови Київського районного суду м. Харкова від 17.07.2025 року.
Апеляційну скаргу захисника Дмитренко О.О. залишити без задоволення.
Постанову судді Київського районного суду м. Харкова від 17 липня 2025 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, - залишити без змін.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя С.К. Шабельніков