Іменем України
07 жовтня 2025 року
м. Харків
справа № 645/5616/24
провадження № 22-ц/818/3532/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,
за участю секретаря: Шнайдер Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2025 року, постановлене під головуванням судді Феленко Ю.В., -
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 25000,00 доларів США, що за курсом Національного Банку України на момент звернення до суду становить 1035250,00 гривень.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 25000,00 доларів США та судовий збір у розмірі 10352,50 грн.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким позовну заяву ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що судом першої інстанції помилково не враховано, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами факту передачі відповідачці грошових коштів у позику та, відповідно, існування між ними правовідносин за договором позики, що є правовою підставою для відмови у позові, оскільки сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов'язку повернути обумовлену угодою суму грошей.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами в належній формі укладено договір позики, проте ОСОБА_2 порушила свої зобов'язання щодо повернення грошових коштів. Вчинена сторонами письмова форма договору позики є доказом не лише укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику, про що прямо зазначено у розписці. Розписка підтверджує факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 25000 доларів США із зобов'язанням їх повернути до 01.04.2021 року. Доказів того, що позивач отримувала в будь-який спосіб кошти відповідача в рахунок погашення позики, суду не надано.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що 29 лютого 2020 року ОСОБА_2 взяла у борг у ОСОБА_1 двадцять п'ять тисяч доларів США, які зобов'язалась повернути у повному обсязі в строк до 01.04.2021 року. Про що відповідачкою власноруч була складена розписка.
Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилалась на те, що 29 лютого 2020 року ОСОБА_2 отримала від неї кошти в сумі 25000 доларів США, про що власноручно склала розписку, за якою зобов'язалась повернути кошти в повному обсязі в строк до 01.04.2021 року. Станом на 18 вересня 2024 року позика ОСОБА_2 не повернута в повному обсязі, чим порушені умови договору позики.
За положеннями ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається (ст.525 ЦК України).
Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України (ч.2 ст. 509 ЦК України), якими в тому числі є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, а його зміст становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.ст.627,628 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
У відповідності до ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (Позикодавець) передає у власність другій стороні (Позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики та додатки до нього вважається укладений між заявником - позикодавцем та боржником - позичальником, оскільки згідно ч.2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, з визначених родовими ознаками, на підставі чого, відповідно до ч.2 ст. 1047 ЦК України, позичальником було надано розписку про отримання грошових коштів.
Відповідно до ст. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядок, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має буті повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Згідно положень ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України визначено, що зобов'язання підлягає виконанню у строк, встановлений договором.
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 у борг у сумі 25000 доларів США строком до 01.04.2021 року. Зазначене підтверджується власноручною розпискою ОСОБА_2 від 29 лютого 2020 року, оригінал якої наданий суду позивачкою.
Доказів повернення боргу матеріали справи не містять.
Натомість наявність у позикодавця оригіналу розписки свідчить про те, що боргові зобов'язання відповідачем не виконані.
Згідно ст. ст. 12, 80 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Всупереч зазначеним вимогам закону відповідач не надав суду доказів на підтвердження своїх заперечень щодо неотримання грошових коштів. Не містять таких доказів і матеріали справи.
Посилання апелянта на те, що позивачем не доведено факту передання ОСОБА_1 за договором позики ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 25000 доларів США колегією суддів не приймається, оскільки зі змісту оригіналу розписки від 29 лютого 2020 року, складеної власноруч відповідачкою, вбачається, що грошові кошти нею отримані у повному обсязі.
Висновок суду першої інстанції про те, що відповідач зобов'язаний повернути позивачу борг за договором позики відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст.367,368,369,375,381,382,383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: О.Ю. Тичкова
В.Б. Яцина
Повний текст судового рішення виготовлено 10 жовтня 2025 року.