Іменем України
01 жовтня 2025 року м. Кропивницький
справа № 405/4943/20
провадження № 22-ц/4809/1205/25
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Карпенка О. Л., Чельник О. І.,
секретар судового засідання Діманова Н. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
відповідач - Первозванівська сільська рада Кропивницького району Кіровоградської області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04 грудня 2024 року у складі головуючого судді Драного В. В.
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Первозванівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, в якому просив визнати протиправною та скасувати реєстраційну дію/запис №45884579 від 11 березня 2019 року, вчинену державним реєстратором Первозванівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області Щербиною Катериною Вікторівною щодо реєстрації в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно житловий будинок загальною площею 116.1 кв. м. по АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі.
23 грудня 1997 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , який діяв від імені ОСОБА_6 , було укладено договір купівлі-продажу жилого будинку з надвірними будівлями, що розташований у АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Яценко О. П., та зареєстровано в реєстрі за №4920. 20 грудня 1997 року договір зареєстровано Кіровоградським ООБТІ.
На початку січня 2020 року позивачу стало відомо, що 11 березня 2019 року, на підставі рішення державного реєстратора Первозванівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області Щербини К. В., було проведено державну реєстрацію права власності сторін на вказаний житловий будинок загальною площею 116,1 кв.м.
Однак позивач вказує, що заяв до державного реєстратора не подавав, довіреностей на вчинення дій щодо реєстрації речових прав на нерухоме майно не видавав, декларацію про готовність об'єкта нерухомості не підписував.
ОСОБА_1 зазначає, що 06 листопада 2018 року Ленінським районним судом м. Кіровограда було ухвалено рішення у справі №405/477/18 за його позовом до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення, яким було задоволено його позовні вимоги. Вказане рішення було виконано відповідачкою лише 25 червня 2019 року.
Під час вселення було встановлено, що відповідачка пошкодила частину внутрішніх мереж (шляхом демонтажу електроприладів), привласнила рухоме майно (меблі, побутову техніку, тощо), яке було придбано під час шлюбу, що призвело до звернення до правоохоронних органів із відповідними заявами.
Наприкінці 2020 року позивач замовив технічну документацію на будинок та земельні ділянки по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 .
Згідно технічної документації на будинок та земельні ділянки по АДРЕСА_1 задекларовані відповідачем розміри земельної ділянки та будинку по АДРЕСА_1 , не відповідають дійсності, а частина даного домоволодіння зведена на земельній ділянці по АДРЕСА_2 , а тому між сторонами наявний спір про право власності.
Відповідачкою подано ряд офіційних документів від його імені шляхом підроблення його підпису та за відсутності довіреності, а державним реєстратором вчинено реєстраційну дію/запис на підставі підробленої заяви про вчинення відповідної дії/запису, чим порушено його законні права та інтереси (зокрема на оспорення права спільної сумісної власності подружжя), що є підставою для скасування відповідного запису/ визнання незаконною дії державного реєстратора.
Зазначив, що оскільки державному реєстратору ОСОБА_8 анульовано доступ до реєстрів, то відповідачем у цій справі визначено Первозванівську сільську раду.
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04 грудня 2024 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Первозванівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області про визнання протиправною та скасування реєстраційної дії/запису щодо реєстрації права власності на нерухоме майно.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив про недоведеність обставин щодо порушення державним реєстратором Первозванівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області Щербиною К. В. порядку проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно при прийнятті рішення № 45884579 про державну реєстрацію права власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 306277742.
Суд вказав на відсутність відповідних доказів про те, що на час проведення спірних реєстраційних дій спірне нерухоме майно мало інші розміри та розташування ніж ті, що були вказані у заяві про прийняття в експлуатацію об'єкта, декларації про готовність об'єкта до експлуатації та технічному паспорті від 06 листопада 2018 року, а наданий позивачем технічний паспорт від 22 липня 2020 року вказує на дані розміри та розташування станом на липень 2020 року, тобто після вчинення спірних реєстраційних дій.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
ОСОБА_1 подав до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставить питання про скасування рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04 грудня 2024 року та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.
Позивач зазначив, що висновок експерта не є обов'язковим у цій справі, оскільки ним були подані інші належні та допустимі письмові докази на підтвердження позовних вимог, яким суд першої інстанції не надав належної оцінки та дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи.
Зокрема, 08 лютого 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ( ОСОБА_9 ) подали до Управління архітектурно-будівельного контролю Міської ради міста Кропивницького заяву про прийняття експлуатацію об'єкта «Реконструкція житлового будинку з будівництвом прибудови А1, а2, будівництво вольєра АДРЕСА_3 , код об'єкта 1110».
08 лютого 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 підписали подану до Управління архітектурно-будівельного контролю Міської ради міста Кропивницького декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, згідно якої загальна площа житлового будинку по АДРЕСА_1 становить 116,1 кв.м., який розташований на земельній ділянці 3510100000:24:211:0006 площею 399,43 кв.м. Дана декларація була зареєстрована 20 лютого 2019 року за №КД181190510136.
06 березня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 звернулися до державного реєстратора Первозванівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області Щербини К. В. із заявою про державну реєстрацію права спільної сумісної власності на житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1 . До заяви додано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації № КД181190510136 від 20 лютого 2019 року, архівну довідку ОКП «Кіровоградське ООБТІ № 51949, технічний паспорт № 18/250, складений ФОП ОСОБА_10 , договір купівлі-продажу № 4920, державний акт про право власності на землю КР № 064709.
Позивач звернув увагу, що під час надання особистих пояснень у даній справі, відповідачка наполягала на тому, що усі дії щодо «узаконення» будинку (добудови) ОСОБА_4 уповноважила здійснювати ОСОБА_11 , на підтвердження чого видала йому генеральну довіреність. Цією ж довіреністю ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_11 на представництво та захист її інтересів в суді у справі про поділ майна подружжя, яка була ініційована саме нею (справа №405/8595/19).
Проте ОСОБА_11 ніяким чином не мав правових повноважень на вчинення дій щодо «узаконення» будинку та звернення до державного реєстратора щодо подальшої реєстрації права власності на будинок на підставі довіреності, оскільки довіреність видана 16 січня 2020 року, а внесення відомостей до реєстру речових прав на нерухоме майно було виконано 08 листопада 2019 року, тобто до видачі довіреності.
Крім того, оскаржуваний запис було вчинено 08 листопада 2019 року (відповідно до витягу № 188058590 від 08 листопада 2019 року), а позов про поділ майна подружжя (справа № 405/8595/19) було подано ОСОБА_4 вже 02 грудня 2019 року, тобто менше ніж через місяць після вчинення незаконних реєстраційний дій за ініціативою ОСОБА_2 .
Так, зазначені факти спростовують достовірність пояснень ОСОБА_2 які вона надавала в судовому засіданні 29 травня 2023 року.
При цьому, відповідачка не спростувала доводів позивача про те, що останній не був присутній разом з нею у державного реєстратора та в органі місцевого самоврядування при поданні документів.
Звертає увагу, що відповідачка не змогла відповісти яким чином заяву про вчинення реєстраційних дій було оформлено від імені особисто ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , у той час, як сама відповідачка наполягала, що усі дії щодо майна вчинялися іншою особою на підставі довіреності. Не змогла відповідач відповісти і на питання чи була вона особисто присутня у державного реєстратора.
Вказує, що не знав і не міг знати про те, що ОСОБА_3 звернулася до міської ради із заявою про прийняття в експлуатацію об'єкта у лютому 2019 року. Виключення такої можливості підтверджується тим фактом, що лише 25 червня 2019 року він потрапив до свого будинку. Вселення відбувалося виключно на підставі виконавчого листа, в присутності державного виконавця та свідків. При цьому відповідачка не виявила бажання в добровільному порядку виконати рішення суду про вселення, не біла присутньою під час його виконання.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачки заперечив щодо задоволення вимог апеляційної скарги та просив залишити в силі рішення суду першої інстанції. В обґрунтування зазначив, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, що підтверджують обґрунтованість та законність його позовних вимог. Вказав, що єдиною метою подання вищезазначеного позову, на думку відповідачки ОСОБА_3 , є зменшення частки майна, яке підлягає поділу між колишнім подружжя.
У відзиві заявлено вимогу про стягнення з позивача на користь відповідачки витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн (а.с.104-108 том 2).
Щодо участі учасників справи в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції.
23 вересня 2025 року на електронну адресу суду від Первозванівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області надійшла заява про розгляд справи без її участі (а.с.121 том 2).
Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Суліменко Т. А. в судове засідання не з'явились, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи (а.с.124, 127 том 2).
Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Позиція апеляційного суду.
Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Заслухавши пояснення представника відповідачки - адвоката Ковальова Ю. В., вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.
ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у шлюбі з 31 серпня 1996 року по 05 грудня 2014 року.
23 грудня 1997 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 придбали жилий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 50,1 кв.м., розташований на земельній ділянці 400 кв.м. Право власності сторін на це домоволодіння було зареєстровано 21 грудня 1997 року в Кіровоградському БТІ, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Яценко О. П. та зареєстрованим в реєстрі за № 4920 (а.с. 10 том 1).
20 вересня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 видано державний акт на право спільної сумісної власності серії КР № 064709 на земельну ділянку з кадастровим номером 3510100000:24:211:0006 площею 399,43 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с. 15 том 1).
08 лютого 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 подали до Управління архітектурно-будівельного контролю Міської ради міста Кропивницького заяву про прийняття в експлуатацію об'єкта «Реконструкція житлового будинку з будівництвом прибудови А1, а2, будівництво вольєра АДРЕСА_3 , код об'єкта 1110» ( а.с. 12 том 1).
Також ОСОБА_1 та ОСОБА_4 підписали подану 08 лютого 2019 року до Управління архітектурно-будівельного контролю Міської ради міста Кропивницького декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, згідно якої загальна площа житлового будинку по АДРЕСА_1 становить 116,1 кв.м., який розташований на земельній ділянці 3510100000:24:211:0006 площею 399,43 кв.м. Дана декларація була зареєстрована 20 лютого 2019 року за № КД181190510136 (а.с. 13-14 том 1).
Згідно архівної довідки ОКП «Кіровоградське ООБТІ» № 51949 від 04 березня 2019 року за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстровано право власності на житловий будинок площею 68,30 кв.м., що розташований по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 400 кв.м. (а.с. 101 том 1).
Відповідно до технічного паспорту №18/250, складеного 06 листопада 2018 року ФОП ОСОБА_10 на замовлення ОСОБА_4 , загальна площа житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1 становить 116,1 кв.м. (а.с. 115-118 том 1).
06 березня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 звернулися до державного реєстратора Первозванівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області Щербини К. В. із заявою про державну реєстрацію права спільної сумісної власності на житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1 . До заяви додано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації № КД181190510136 від 20 грудня 2019 року, архівну довідку ОКП «Кіровоградське ООБТІ № 51949, технічний паспорт № 18/250, складений ФОП ОСОБА_10 , договір купівлі-продажу № 4920, державний акт про право власності на землю КР № 064709 (а.с. 91, 92 том 1).
11 березня 2019 року державний реєстратор Щербина К. В. розглянувши заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_4 прийняла рішення №45884579 про проведення державної реєстрації права спільної сумісної власності заявників на вказаний будинок з відкриттям відповідного розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 98 том 1).
Згідно Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 06 березня 2019 року зареєстровано право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_7 на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 загальною площею 116,1 кв.м., що розташований на земельній ділянці 3510100000:24:211:0006, номер запису про право власності 30627742 (а.с. 99 том 1).
Відповідно до технічного паспорту, складеного 22 липня 2020 року ОКП «Кіровоградське ООБТІ» на замовлення ОСОБА_1 , загальна площа житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1 становить 115 кв.м. (а.с. 31-33 том 1).
30 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Кропивницького ВП ГУНП в Кіровоградській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України. У даній заяві він вказав, що реєстраційні дії щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на вказаний будинок було виконано державним реєстратором Первозванівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області Щербиною К. В., до якої він ніколи не звертався ні в усній, ні в письмовій формі ( а.с. 27 том 1).
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 06 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 07 травня 2019 року, задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення. Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у володінні та користуванні будинком АДРЕСА_1 шляхом вселення його до будинку АДРЕСА_1 . Зобов'язано ОСОБА_4 передати ОСОБА_1 ключі від вхідних дверей будинку АДРЕСА_1 (а.с.20-25 том 1).
Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом та ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у його здійсненні.
Згідно вимог статтей 368, 369 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямовані на забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав (ч. 1 ст. 1 Закону).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За приписами ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації прав підлягає, зокрема, право власності.
Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у редакції на час спірних реєстраційних дій, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до нього записи про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав; присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації прав; виготовляє електронні копії документів та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав); формує документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав; формує та веде реєстраційні справи у паперовій формі.
Згідно п.п. 1, 8 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться, зокрема, на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року.
Згідно ч. 1 ст. 24 цього Закону (в редакції на час вчинення спірних реєстраційних дій) у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою, подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 зазначав, що він особисто не підписував заяву про прийняття в експлуатацію об'єкта, декларацію про готовність об'єкта до експлуатації та заяву про державну реєстрацію права власності, а тому просив визнати протиправною та скасувати реєстраційну дію/запис №45884579 від 11 березня 2019 року, вчинену державним реєстратором Первозванівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області Щербиною Катериною Вікторівною щодо реєстрації в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно житловий будинок загальною площею 116.1 кв. м. по АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції виснував про недоведеність позивачем обставин, на яківін посилався в обгрунтування своїх вимог, відсутність підстав вважати, що державним реєстратором Первозванівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області Щербиною К. В. при прийнятті рішення № 45884579 про державну реєстрацію права власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 306277742, було допущено порушення порядку проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Колегія суддів погоджується із такими висновками місцевого суду з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 цього Кодексу.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи. (ч. 1 ст. 69, ст. 76 ЦПК України).
Всупереч викладеному, позивач не надав до суду жодних доказів того, що він не підписував заяву про державну реєстрацію права спільної сумісної власності на житловий будинок, заяву про прийняття в експлуатацію об'єкта, декларацію про готовність об'єкта до експлуатації.
Щодо доводів позивача про те, що висновок експерта не є обов'язковим у цій справі, колегія суддів зазначає, що такі доводи є хибними, оскільки достовірність підпису позивача на оспорюваних ним заявах можливо встановити лише шляхом проведення експертизи, зокрема почеркознавчої. Однак із вказаними клопотаннями позивач до суду не звертався, а відтак викладені у позові обставини не підтверджені належними доказами.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги не доведені належними, допустимими та достовірними доказами, а тому не підлягають задоволенню.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Щодо заяви відповідачки про стягнення із позивача на її користь витрат на правничу допомогу.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка просила стягнути із позивача на її користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.
Відповідно до положень частини восьмої статті 141 ЦПК України докази витрат на правничу допомогу подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов'язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15).
Відповідачка не пропустила процесуальний строк, встановлений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).
У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 591/550/20 (провадження № 61-6344св23) вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У частинах четвертій-шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за результатами аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. При вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що при розподілі судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).
Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).
Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, понесених ОСОБА_3 у зв'язку з переглядом цієї справи в суді апеляційної інстанції, її представник - адвокат Ковальов Ю. В. надав:
- договір № 04-К про надання правничої (правової) допомоги, укладений 14 липня 2025 року між ОСОБА_3 та адвокатом Ковальовим Юрієм Володимировичем;
- ордер про надання правничої допомоги серії ВА №1119788, виданий на підставі договору про надання правничої допомоги №04-К від 14 липня 2025 року на представництво інтересів ОСОБА_3 адвокатом Ковальовим Ю. В. у Кропивницькому апеляційному суді (а.с.109-110 том 2).
Пунктом 4.1. договору визначено, що грошова винагорода (гонорар) за даним договором складається із фіксованої суми у розмірі 10 000 грн. Розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Клієнт сплачує адвокату фіксований розмір гонорару у сумі 10 000 грн в готівковій чи безготівковій формі на протязі однієї доби після укладання цього договору.
Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_3 - адвокат Ковальов Ю. В. подав відзив на апеляційну скаргу та приймав участь в судовому засіданні 01 жовтня 2025 року (а. с.104-108, 128 том 1).
Витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 10 жовтня 2023 року у справі № 316/1456/20, від 01 листопада 2023 року у справі № 205/7293/19, від 20 грудня 2023 року у справі № 753/2677/21, від 24 квітня 2024 року у справі № 756/11019/22).
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц.
Позивач до апеляційного суду із клопотанням про зменшення розміру витрат відповідачки на правничу допомогу не звертався.
Урахувавши докази на підтвердження надання правничої допомоги, складність справи та об'єм виконаних адвокатом робіт, реального часу, необхідного для виконання таких послуг, прийнявши до уваги те, що позивач своїх заперечень не надав, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права.
З підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04 грудня 2024 року залишити без змін.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 13.10.2025.
Головуючий С. М. Єгорова
Судді О. Л. Карпенко
О. І. Чельник