Справа № 351/672/25
Провадження № 33/4808/681/25
Категорія ст. 173-2 КУпАП
Головуючий у 1 інстанції СЕГІН І. .
Суддя-доповідач Повзло
13 жовтня 2025 року м. Івано-Франківськ
Суддя Судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду Повзло В.В. за участю адвоката Юркевич Х.М.,
розглянувши в режимі відеоконференції апеляційну скаргу адвоката Юркевич Христини Михайлівни, що діє в інтересах особи яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову судді Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 14 серпня 2025 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 гривень, стягнуто з судовий збір.
Оскарженою постановою судді встановлено, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а саме: 30 березня 2025 року біля 17:00 год., перебуваючи в АДРЕСА_1 виражався нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою своїй дружині ОСОБА_2 , чим вчинив домашнє насильство психологічного характеру та була заподіяна шкода психологічному здоров'ю.
В апеляційній скарзі адвокат Юркевич Х.М. просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати постанову судді та закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Вважає рішення суду першої інстанції незаконним, поспішно винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Пояснює, що 29 квітня 2025 року до Снятинського районного суду надійшли матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст. 173-2 КУпАП. Постановою Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 17 червня 2025 року вказані матеріали було повернуто до Коломийського районного відділу поліції ГУНП в Івано-Франківській області для належного оформлення. 25 липня 2025 року до Снятинського районного суду повторно надійшли матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за фактом події, яка відбулася 30 березня 2025 року.
Крім того, у провадженні Снятинського районного суду Івано-Франківської області знаходиться справа №51/656/25 про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 126 КК України за фактом завдання ОСОБА_1 удару ОСОБА_2 , що мало місце 30 березня 2025 року. З огляду на те, що вказані дії кваліфіковано як кримінальне правопорушення та у даному кримінальному провадженні обвинувальний акт направлено до суду, враховуючи, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а одне й те ж діяння не може одночасно містити склад адміністративного та кримінального правопорушення, вважає, що справа про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП підлягає закриттю на підставі п. 8 ст. 247 КУПАП.
Звертає увагу на висловлену позицію потерпілої у даній справі, яка подала заяву, згідно якої вказує, що не заперечує щодо закриття справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.
Адвокат Юркевич Х.М. з'явилась в судове засідання апеляційного суду. Їй роз'яснені права, передбачені ст. 271 КУпАП. Клопотань не заявлено. Просила задовольнити апеляційну скаргу та розглядати її без участі ОСОБА_1 .
Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з'явився, належним чином повідомлений про час та місце апеляційного розгляду, клопотань від про відкладення розгляду апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не подавав, не поступало і заяв зміну місця проживання чи про перебування в іншому місці з поважних причин.
Так, особи, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, розпоряджаються своїми правами на власний розсуд, однак користуватися ними повинні сумлінно в межах процесуального закону відповідно до їх призначення і тією мірою і в тих формах, які необхідні для досягнення мети провадження у справі.
Відповідно до ч. 6 ст. 294 КУпАП неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.
За таких обставин, відповідно до ч. 6 ст. 294 КУпАП, а також з метою реалізації права на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку, вважаю за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутність ОСОБА_1 .
Заслухавши доводи сторін, перевіривши матеріали справи, мотиви і доводи апеляційної скарги, доходжу висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, з наступних підстав.
Згідно з ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 6 «Право на справедливий суд» Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Згідно з ч. 1 ст. 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Також, завданням судді при розгляді справи про адміністративне правопорушення, відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, є своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Виходячи з вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- та відеозапису.
Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Розгляд справи відбувається в межах протоколу про адміністративне правопорушення відносно конкретної особи.
Посадовою особою, що складає протокол, ставиться у вину особі вчинення таких конкретних протиправних діянь, що містять в собі ознаки того чи іншого адміністративного правопорушення, що відображається у протоколі. Суддя ж, розглянувши справу, повинен переконатись у наявності чи відсутності підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності за конкретні дії.
Обставини, які мали місце і стали підставою для складення протоколу про адміністративне правопорушення, повинні бути достатніми для повного розуміння суті правопорушення.
В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об'єктивного судового розгляду.
Суддя, розглядаючи справу, повинен, дослідивши докази у справі, переконатися шляхом співставлення фактично досліджених по справі обставин та доказів зі змістом обставин, що ставляться конкретній особі у вину згідно з протоколом про адміністративне правопорушення та з диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, і прийти до висновку чи містять її дії, які суддя вважає доведеними, ознаки саме такого правопорушення.
Вказаних вимог закону суд першої інстанції в повній мірі не дотримався.
Відповідно до положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07 грудня 2017 року №2229-VIII домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
На законодавчому рівні встановлено відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування, що передбачено ст. 173-2 КУпАП.
Положеннями Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Згідно ст. 3 Закону дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: подружжя; колишнє подружжя; мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); особи, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; особи, які мають спільну дитину (дітей); батьки (мати, батько) і дитина (діти); та ін.
Диспозиція ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачає настання адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Об'єктивну сторону цього правопорушення складають певні дії (бездіяльність), реальне настання шкідливих наслідків та причинний зв'язок між ними.
Однак важливо розрізняти поняття «сварка», «конфлікт», «насильство». Системний аналіз існуючого національного та міжнародного законодавства свідчить про те, що домашнє насильство істотно відрізняться від звичайних конфліктних відносин, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод.
В той час, під конфліктом необхідно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.
Таким чином, самі по собі, зокрема, нецензурні висловлювання під час сварки, не формують собою домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення лише у тому випадку, коли такі спрямовані на обмеження волевиявлення особи якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Суд звертає увагу, що вчинення будь-яких діянь фізичного, психологічного чи економічного характеру, повинно бути підтверджено поясненнями свідків, потерпілих або іншими доказами, визначеними у ст.ст. 269, 272 КУпАП, що є необхідним елементом складу даного правопорушення.
Отже, зі змісту статті 173-2 КУпАП вбачається, що до адміністративної відповідальності можна притягнути лише за умисно вчинене правопорушення.
Умисним є правопорушення, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Проте, обов'язковою умовою для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП є вчинення не будь-яких діянь зазначених у ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а лише тих, внаслідок яких чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Завдання шкоди психологічному здоров'ю потерпілого - звернення за психологічною допомогою, наявність скарг психосоматичного характеру, страхи, необумовлена тривожність, відчуття безпорадності, залякування, погрози виконання певних дій потерпілою під тиском кривдника, надмірне збудження, безсоння тощо.
Отже, необхідні докази, що містять наочні ознаки існування факту завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Виходячи зі специфіки вказаного виду адміністративного правопорушення, в даному випадку ситуації сімейного насильства, не можливо сприймати як підставу для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП, лише за заявою потерпілої особи про вчинення насильства у сім'ї.
Оскільки протокол є актом обвинувачення, то він повинен містити конкретне обвинувачення, виходячи з поняття адміністративного правопорушення, відповідно до вказаних вище обов'язкових елементів складу ст. 173-2 КУпАП.
Між тим, суть обвинувачення, що висунуте працівниками поліції ОСОБА_1 та яке міститься в протоколі серії ВАД №252658 від 30 березня 2025 року є неконкретним, що в свою чергу, унеможливлює належний захист особи за вказаним обвинуваченням.
Так, викладена працівниками поліції суть правопорушення не містить в собі посилання на те, яка саме шкода фізичному або психічному здоров'ю була завдана потерпілій ОСОБА_2 діями ОСОБА_1 , в чому вона виразились та з чого вона складалась.
Діючим законодавством чітко передбачено, що посадовою особою, що складає протокол, ставиться у вину особі вчинення таких конкретних протиправних діянь, що містять в собі ознаки того чи іншого адміністративного правопорушення, що відображається у протоколі, який відповідно до ст. 251 КУпАП є одним з джерел доказів в справі про адміністративне правопорушення.
Окрім того, відповідно до норм КУпАП, справа розглядається в межах адміністративного обвинувачення, що міститься в протоколі про адміністративне правопорушення. Встановлення інших обставин правопорушення, за межами обвинувачення, порушує право на захист від конкретного адміністративного обвинувачення.
Проте, суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, не дав належної правової оцінки вказаним обставинам, зокрема в частині дотримання працівниками поліції вимог ст. 256 КУпАП під час складання протоколу щодо ОСОБА_3 .
В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об'єктивного судового розгляду.
Зокрема, в рішенні у справі «Ващенко проти України» Європейський суд вказав, що «обвинувачення» для цілей п. 1 ст. 6 може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (п. 51)».
В рішенні у справі «Абрамян проти Росії» Європейський Суд зробив висновок про те, що «деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення».
Таким чином, доходжу висновку про неконкретність обвинувачення особи, що призвело до порушення права на захист, що також є підставою для скасування судового рішення.
Щодо достатності доказів, долучених до матеріалів провадження органом, яким складено протокол, доходжу наступних висновків.
Так, згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №252658 від 30 березня 2025 року (а.с. 1) ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а саме: 30 березня 2025 року біля 17:00 год., перебуваючи в АДРЕСА_1 виражався нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою своїй дружині ОСОБА_2 чим вчинив домашнє насильство психологічного характеру та була заподіяна шкода психологічному здоров'ю, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
При цьому враховую те, що протокол про адміністративне правопорушення за своєю суттю є процесуальним документом, яким уповноважений орган засвідчує певне порушення, допущене особою, яке містить склад адміністративного правопорушення, передбаченого відповідними нормами КУпАП і який є підставою для подальшого провадження у справі. Зважаючи на викладене та враховуючи позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо протоколу про адміністративне правопорушення, висловлену в рішенні по справі «Карелін проти Російської Федерації», а тому доходжу до висновку, що протокол не може бути самостійним та достатнім доказом у справі про адміністративне правопорушення.
Як вбачається із протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 30 березня 2025 року (а.с. 2) ОСОБА_2 повідомила, що 30 березня 2025 року близько 17 год. в АДРЕСА_1 її чоловік ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство психологічного характеру, а саме обзивав, погрожував фізичною розправою, вчиняв конфлікт.
Відповідно до письмових пояснень від 30 березня 2025 року (а.с. 3) ОСОБА_2 повідомила, що 30 березня 2025 року близько 17 год. в АДРЕСА_1 приїхала з закордону додому і її чоловік ОСОБА_1 почав ображати її, казав що вона має багато любовників, виражався нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою.
Вказані потерпілою обставини не викладені в фабулі обвинувачення, відповідно на думку особи, що складала протокол є недоведеними.
Таким чином доходжу висновків про те, що наявні в матеріалах справи інші докази, зокрема, письмові пояснення ОСОБА_2 є явно недостатніми для визнання винуватості ОСОБА_1 у вчиненні домашнього насильства. Будь-яких доказів щодо неправомірних дій ОСОБА_1 , що завдали шкоди психологічному здоров'ю ОСОБА_2 , матеріали справи не містять, а сам по собі факт певної конфліктної ситуації ще не свідчить про наявність у діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП.
Також не може бути належним та допустимим доказом вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 30 травня 2024 року, оскільки відповідна заява подана самою потерпілою, яка є зацікавленою особою у даній справі. Крім того, протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення сам по собі, за відсутності прийнятого судом рішення, не є доказом вчинення будь-якого правопорушення.
Вважаю висновки суду про винуватість ОСОБА_1 необґрунтованими, оскільки в даній ситуації відсутні будь-які дані, в тому числі показання інших осіб, які б доводили та підтверджували показання потерпілої.
Крім того, як вбачається з пояснень апелянта у провадженні Снятинського районного суду Івано-Франківської області знаходиться справа №51/656/25 про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 126 КК України за фактом завдання ОСОБА_1 удару ОСОБА_2 , що мало місце 30 березня 2025 року.
Достовірних даних про те, що вказані дії кваліфіковано як кримінальне правопорушення та у даному кримінальному провадженні обвинувальний акт направлено до суду, матеріали справи не містять.
Також апелянт звертає увагу на висловлену позицію потерпілої у даній справі, яка подала заяву (а.с. 61), згідно якої вказує, що не заперечує щодо закриття справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.
Разом з тим КУпАП не передбачає можливості потерпілої відмовитись від обвинувачення.
Враховуючи вище викладене вважаю, що конфлікт між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 неможливо кваліфікувати, з урахуванням наявних доказів, саме як вчинення насильства в сім'ї, оскількиматеріали справи не містять достатніх доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства щодо ОСОБА_2 .
Наведені вище обставини у своїй сукупності вказують на те, що в ході провадження у цій справі не доведено наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Згідно з ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
В той же час, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема по справам «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 08 лютого 2001 року, «Лавенте проти Латвії» від 07 листопада 2002 року неодноразово вказує, що оцінюючи докази суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Відтак, враховуючи обставини справи, а також враховуючи, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, обставини події, описані у протоколі про адміністративне правопорушення, не дозволяють зробити висновок про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Наведені факти, у сукупності з вищевикладеними доказами по справі, знаходяться у взаємозв'язку між собою, та поза всяким розумним сумнівом свідчать про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, що є підставою для закриття провадження по справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
З урахуванням викладеного доходжу висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова судді - скасуванню із закриттям провадження у справі.
Керуючись ст. 294 КУпАП,
Апеляційну скаргу адвоката Юркевич Христини Михайлівни, що діє в інтересах особи яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - задовольнити.
Постанову судді Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 14 серпня 2025 року, щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП - скасувати, провадження по справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя В.В. Повзло