Справа №760/14648/25
1-кс/760/7614/25
17.06.2025 м. Київ
Слідчий суддя Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , розглянувши скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність прокурора Солом'янської окружної прокуратури м. Києва щодо не розгляду клопотання у кримінальному провадженні №12014000000000409 від 17 вересня 2014 року,
ОСОБА_2 звернувся до слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва зі скаргою на бездіяльність прокурора Солом'янської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 щодо не розгляду його клопотання у кримінальному провадженні №12014000000000409 від 17 вересня 2014 року.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що він є потерпілим у кримінальному провадженні №12014000000000409 від 17 вересня 2014 року, та в порядку ст.220 КПК України звернувся до прокурора із клопотанням про проведення слідчих і процесуальних дій у кримінальному провадженні, яке прокурором не вирішено.
Дослідивши матеріали скарги, слідчий суддя звертає увагу на наступне.
Частиною 1 ст. 303 КПК України визначений перелік випадків, у яких на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність.
Оцінюючи наявність підстав для відкриття провадження за скаргою, слідчий суддя звертає увагу на наступне.
Слідчим суддею встановлено, що за період з 01 серпня 2024 по 28 травня 2025 року Солом'янським районним судом м. Києва було зареєстровано та розподілено 3383 скарг ОСОБА_2 , поданих на бездіяльність прокурорів Солом'янської окружної прокуратури м. Києва.
При цьому скарги за своїм змістом є майже ідентичними, вони стосуються бездіяльності прокурорів, які полягають у нерозгляді однотипних клопотань, поданих ОСОБА_2 , поданих заявником в один проміжок часу, як потерпілим в межах кримінального провадження №12014000000000409.
Виходячи із цього слідчий суддя змушений проаналізувати дії ОСОБА_2 на наявність в них ознак зловживання процесуальними правами.
Статтею 7 КПК України серед основних засад кримінального провадження передбачено забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності. Її зміст розкривається у статті 24 цього ж Кодексу, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Спосіб реалізації такого права врегульований, зокрема, Главою 26 Кримінального процесуального кодексу України.
Положеннями вказаної глави унормовано дії суду у випадку виникнення обставин, які перешкоджають здійсненню судового розгляду скарги. До таких слід віднести повернення скарги, відмову у відкритті провадження за скаргою та закриття провадження. Однак інститут реагування на можливі зловживання процесуальними правами учасниками кримінального провадження знаходиться поза межами правового регулювання Глави 26 Кримінального процесуального кодексу України.
Кримінальний процесуальний кодекс України, на відміну від інших процесуальних кодексів, не закріплює серед засад кримінального провадження неприпустимість зловживання процесуальними правами та не встановлює критеріїв, за наявності яких поведінка учасника кримінального провадження може бути визнана зловживанням. Разом з тим, виходячи із загальних засад, зловживання можна визначити як дію або бездіяльність при реалізації учасником кримінального провадження своїх процесуальних прав без мети досягнення правомірного результату і всупереч змісту та призначенню цих прав, спрямовані на перешкоджання виконання завдань кримінального провадження. Заборона зловживання процесуальними правами є загальноправовим (конституційним) принципом і поширюється на всі галузі права.
Під зловживанням правом в теорії права класично розуміють дії, переважним мотивом яких є заподіяння шкоди; здійснення яких є абсолютно нераціональним з огляду на відсутність будь-якого законного інтересу у здійсненні права, або ж його здійснення завдає шкоди іншому, право реалізується з ціллю, відмінною від тієї, для якої воно існує.
Зловживання правом на позов, на подання скарги становить собою такий вид зловживань процесуальними правами, за якого уся процедура розгляду спору є невиправданою та неефективною, адже особа звертається до суду з метою, що відмінна від захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Серед таких зловживань можна виокремити подання сутяжницьких, завідомо безпідставних (явно необґрунтованих) позовів або скарг та позовів, що мають штучний характер.
Сутяжницькі позови (скарги) пов'язуються, як правило, із такою, процесуальною поведінкою сторони, що характеризується надмірною процесуальною активністю особи, повторними зверненнями до суду з тотожними або аналогічними позовами, намаганням відновити провадження у справі тощо з метою переслідування процесуального опонента, надокучання йому або спричинення йому фінансових витрат.
В судовій практиці багатьох країн був вироблений класичний трискладовий тест для визнання певної особи сутяжником. По-перше, необхідно було встановити систематичність дій особи, тобто повторюваність, постійність таких дій, та факт того, що особа вважає порушення судових проваджень звичайною річчю, сприймає таку поведінку як належне. По-друге, мала бути доведена цілеспрямованість цих дій, що полягала у рішучості такої особи, її наполегливості, впертості в діях. Нарешті третьою ознакою вважалася відсутність «розумних підстав» для відповідної процесуальної поведінки, що мало місце тоді, коли провадження було безперспективним, проте все одно порушувалося, зокрема із неналежною метою (Joint Submission to the Parliament of VictoriaLaw Reform Committee. Inquiry into Vexatious Litigants. 27 June 2008. Melbourne. p. 30-31.)
Крім того, сутяжництво, як правило, пов'язується із незаконною метою подачі позову, зокрема бажанням потурбувати свого опонента, досадити та надокучити йому, умисним його переслідуванням тощо, тобто провадження у цьому випадку порушуються з метою завдати шкоди та незручностей своєму процесуальному опоненту.
З огляду на викладені аспекти, вочевидь, подання ОСОБА_2 надмірної кількості однотипних скарг на бездіяльність різних прокурорів Солом'янської окружної прокуратури м. Києва протягом короткого терміну відповідає усім ознакам сутяжництва, як форми зловживання процесуальними правами.
При цьому слід взяти до уваги, що задоволення скарг ОСОБА_2 може призвести до розпорошення обмежених сил і засобів правоохоронної системи держави фактично на розгляду та надання відповідей на тисячі клопотань однакового змісту в межах одного кримінального провадження та, відповідно, до браку часу для концентрації зусиль на розслідуванні дійсно суспільно-небезпечних діянь, що неминуче знизило б ефективність захисту особи, суспільства та держави від цих кримінальних правопорушень, ускладнило б охорону прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, які зазнали шкоди від таких правопорушень.
Відповідно до ч.5, ч.6 ст.9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Слідчий суддя враховує, що заборона зловживання процесуальними правами є загальноправовим принципом і поширюється на всі галузі права (ухвала Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 676/7346/15-к). Використання цього інституту прослідковується в практиці КС України, який вказав, що повторне звернення до Конституційного Суду України тієї самої особи з клопотанням щодо перевірки того самого положення закону України на відповідність тим самим положенням Конституції України, свідчить про зловживання правом на подання конституційної скарги (ухвала Першої колегії суддів Першого сенату Конституційного Суду України від 09 липня 2018 року №213-1(І)/2018).
Європейський суд з прав людини також оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на подання заяви (ч. 3 ст. 35 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод). До одного із випадків зловживання правом на подання заяви ЄСПЛ відносить подання явно сутяжницької заяви або такої, що позбавлена реальної мети. Так, вважається зловживанням той факт, коли заявник неодноразово подає до Суду сутяжницькі та явно необґрунтовані заяви, аналогічні заяві, яку він подавав раніше і яку вже було визнано неприйнятною (M. v. The United Kingdom; Philis v. Greese).
Кримінальним процесуальним законом передбачено процесуальний механізм реагування на зловживання правом на відвід, який полягає в тому, що у випадках, коли повторно заявлений відвід має ознаки зловживання правом на відвід з метою затягування кримінального провадження, суд, який здійснює провадження, має право залишити таку заяву без розгляду (ч.4 ст.81 КПК України). На переконання слідчого судді, такий механізм є релевантним до ситуації правозастосування під час розгляду цієї скарги.
Враховуючи викладене та виходячи із загальних засад кримінального провадження, вчинення особою вказаних дій, на думку слідчого судді, є зловживанням особою своїми процесуальними правами та має наслідком постановлення судом рішення про залишення такої скарги без розгляду (такий висновок узгоджується, зокрема, із постановою Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 937/1059/20).
Керуючись статтями 7, 9, 303, 304 КПК України, слідчий суддя
Скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність прокурора Солом'янської окружної прокуратури м. Києва щодо не розгляду клопотання у кримінальному провадженні №12014000000000409 від 17 вересня 2014 року, - залишити без розгляду.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Якщо ухвалу суду або слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Слідчий суддя: ОСОБА_1