Справа № 752/9781/25
Провадження № 2-а/752/285/25
Іменем України
02 вересня 2025 року суддя Голосіївського районного суду міста Києва Плахотнюк К.Г. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,-
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом посилаючись на те, що 08.04.2025 постановою тимчасово виконуючого обов'язки начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 майором ОСОБА_2 , на нього було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25500,00грн за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Вважає, що постанова постановлена незаконна, необґрунтована та підлягає скасуванню. Позивач обгрунтовує позовні вимоги тим, що позивач не отримував жодної повістки або іншого повідомлення про виклик. Також, позивач є здобувачем вищої освіти за денною формою навчання на рівні «магістр» у Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв. Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особи, які навчаються на денній формі здобуття вищої освіти за освітнім рівнем, що є вищим за раніше здобутий, мають право на відстрочку від призову під час мобілізації. Дане право реалізується позивачем належним чином, що підтверджується офіційною довідкою навчального закладу, яка свідчить про зарахування та навчання на програмі рівня «магістр». Крім того, позивач своєчасно виконав обов'язки щодо уточнення облікових даних як військовозобов'язаний. Для цього ним було подано відповідні дані через офіційний мобільний застосунок «ІНФОРМАЦІЯ_3», після чого у військово-обліковому документі з'явилася актуальна інформація про чинну відстрочку, що додатково підтверджується відповідним скріншотом/довідкою застосунку. За таких умов притягнення позивача до адміністративної відповідальності є безпідставним, оскільки не тільки не було складу правопорушення, а й існували законні підстави для звільнення від будь-яких мобілізаційних обов'язків на час дії відстрочки.
Позивач просить суд визнати протиправними та скасувати постанову АД№714 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 08.04.2025, складену виконуючим обов'язки начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 майором ОСОБА_2 .
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Плахотнюк К.Г. від 28 квітня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін (а.с.24-25).
Відповідач про розгляд справи в спрощеному провадженні без повідомлення (виклику) сторін повідомлений належним чином, що підтверджується зворотним рекомендованим повідомленням з відміткою про вручення поштового відправлення. Відповідачем у встановлений законом строк до суду не подано заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву.
Стаття 242 КАС України, регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Дослідивши повно та всебічно матеріали справи, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Суд установив такі факти та їх правовідносини.
31.03.2025 начальником адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_1 старшим лейтенантом ОСОБА_3 було складено Протокол №714 про адміністративне порушення відносно громадянина ОСОБА_1 . Суть адміністративного правопорушення полягала в тому, що ОСОБА_1 не з'явився за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_4 у строк та місце, зазначені в повістці/розпорядженні/викликом, тим самим порушив вимоги ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП (а.с.10).
08.04.2025 постановою АД№714 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, тимчасово виконуючого обов'язки начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 майором ОСОБА_2 було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25500,00грн, за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Оскільки останній не з'явився за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_4 у строк та місце, зазначені в повістці/розпорядженні/викликом, а саме ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП (а.с. 11).
ОСОБА_1 , є здобувачем вищої освіти 1 курсу денної форми здобуття освіти за освітнім рівнем «магістр», спеціальності 025 «Музичне мистецтво» навчально-наукового інституту перформативних мистецтв, Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв державної форми власності IV рівня акредитації, що підтверджується довідкою № 28 від 20.09.2024 (а.с.12).
Відповідно до скріншоту із застосунку "ІНФОРМАЦІЯ_3" (паперової копії електронного документу) ОСОБА_1 є військовозобов'язаним. Дані уточнено вчасно. Дата уточнення - 16.07.2024 року (а.с.14).
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначені Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Згідно з п.1 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також: здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.
Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану Україні» від 24.02.2022 року у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який було неодноразово продовжено та який триває і по теперішній час.
Згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 року № 65/2022 оголошено проведення загальної мобілізації.
Відповідно до ст.1 Закону України « Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Процедура оповіщення військовозобов'язаних та резервістів, їх прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_4, військових частин Збройних Сил, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів визначена Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі Порядок), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024.
Згідно з пунктом 41 Порядку належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) ІНФОРМАЦІЯ_4 або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:1) у разі вручення повістки особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки; 2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою ІНФОРМАЦІЯ_4 під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила ІНФОРМАЦІЯ_4 іншої адреси місця проживання.
Зі змісту наведеного положення вбачається, що у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку резервіст або військовозобов'язаний вважається належним чином оповіщеним про виклик до районного (міського) у разі проставлення у поштовому повідомленні (І) відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою під час уточнення своїх облікових даних або (ІІ) відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку.
Згідно з п.73 Порядку інформація про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу надсилається адресату у вигляді текстового повідомлення за номером телефону мобільного зв'язку, зазначеним на поштовому відправленні, поштовому переказі, а в разі відсутності номера телефону мобільного зв'язку - шляхом вкладення до абонентської поштової скриньки бланка повідомлення про надходження поштового відправлення або в інший спосіб, встановлений оператором поштового зв'язку.
П.86 Порядку передбачено, що у разі коли адресата (одержувача) неможливо поінформувати про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу за номером телефону мобільного зв'язку, зазначеним відправником у поштовій адресі, або шляхом надсилання повідомлення технічними засобами, визначеними оператором поштового зв'язку, до його абонентської поштової скриньки (у разі її наявності) вкладається повідомлення про надходження такого поштового відправлення, поштового переказу.
Відповідно до п.101 Порядку у разі невручення рекомендованого листа з позначками "Судова повістка", "Повістка або реєстрованого поштового відправлення з позначкою "Адміністративна послуга", такі відправлення разом з бланком повідомлення про вручення повертаються за зворотною адресою у порядку, визначеному в пунктах 81, 82, 83, 84, 91, 99 цих Правил, із зазначенням причини невручення.
Таким чином, положеннями вказаного Порядку визначено, зокрема, процедуру оповіщення.
Позивач в адміністративному позові зазначає, що не отримував жодної повістки або іншого повідомлення про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази, що позивача взагалі викликали до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також, суд зауважує, що як зазначено з відомостей у постанові АД№714, ОСОБА_1 викликався до ІНФОРМАЦІЯ_1 на 22 жовтня 2024 року.
Відповідно до ст.254 КупАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Разом з тим, протокол про вчинення адміністративного правопорушення відносно ОСОБА_1 був складений лише 31.05.2025 року.
Відповідно до ч.1 ст.38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).
Відповідачем не подано до суду відзиву на адміністративний позов та не надано доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 201-1 КУпАП.
За відсутності доказів вини позивача, суд приходить до висновку про недоведеність обставин, викладених у постанові №714 від 08.04.2025, та відсутність підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання, зокрема, чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду.
ЄСПЛ у рішенні від 08 листопада 2018 року у справі «Созонов та інші проти України» зазначив, що на національні суди покладено обов'язок з'ясувати чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, зафіксувати таку інформацію у тексті рішення (див. рішення у справі «Ганкін та інші проти Росії» (Gankin and Others v. Russia), заява № 2430/06 та інші, пункт 36, від 31 травня 2016 року). У разі невручення стороні належним чином судових документів, вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (див. рішення у справі «Заводнік проти Словенії» (Zavodnik v. Slovenia), заява № 53723/13, пункт 70, від 21 травня 2015 року, із подальшими посиланнями) (параграф 8 рішення).
Відтак, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що сам факт направлення особам, які притягаються до адміністративної відповідальності, повісток про розгляд справ про адміністративні правопорушення не є безспірним доказом вручення повісток таким особам.
Однак окрім постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, матеріали справи не містять жодних доказів порушення позивачем законодавства про мобілізаційну підготовку і мобілізацію. А сама по собі постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не може слугувати єдиним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень.
У справах Кодексу адміністративного судочинства обов'язок доказування, як правило, покладається на відповідача, тобто суб'єкта владних повноважень, який прийняв рішення або вчинив дії, що оскаржуються.
Це означає, що відповідач повинен надати докази, які підтверджують законність та обґрунтованість його дій чи рішення, зокрема в нашому випадку правильності та законність складання протоколу №714 від 31.03.2025 та постанови №714 від 08.04.2025 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 .
Відповідач не довів обставини, що в діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення. Також відповідачем не виконано свого обов'язку щодо доказування правомірності свого рішення, шляхом надання до суду наявних у нього документів та матеріалів, які можуть бути використані як доказ у справі.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
За таких обставин, неподання відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, відзиву на позовну заяву без поважних причин, відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, судом розцінюється як визнання позову.
Законодавством чітко визначено, що не тільки військовозобов'язані громадяни України повинні неухильно виконувати Закони України та підзаконні нормативно-правові акти, що стосуються мобілізації та проходження військової служби. А й всі ІНФОРМАЦІЯ_4, зокрема й Деснянського району міста Києва, повинні дотримуватись законодавства України.
Тому, суд дійшов висновку, що постанова постановлена без достатніх підстав, що вказують на наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення та без встановлення дійсних обставин справи.
При складанні протоколу повинно бути з'ясовано всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, але встановлені при дослідженні справи обставини свідчать про неналежне з'ясування всіх обставин начальником, що призвело до прийняття неправильного рішення по справі.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, є недоведеним.
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року в справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі Надточій проти України (скарга № 7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення (п. 21 рішення).
Відповідно до ч. 1ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та вважає, що відповідачем не надано належних та достатніх доказів які вказували б на вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
У контексті наведеного слід зауважити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (в цьому випадку - начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_5 ) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинення порушення та вини особи в його вчиненні.
Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно із частини другої статті 3 Конституції України головним обов'язком держави є утвердження та забезпечення прав і свобод людини; забезпечення прав і свобод, крім усього іншого, потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004).
У статті 129 Конституції України міститься вимога стосовно того, що «суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним і керується верховенством права». Крім того, відповідно до частини першої статті 8 Основного Закону в Україні визнається і діє принцип Верховенства права.
Конституційний принцип Верховенства права знайшов своє закріплення та був деталізований у статтях 2, 6 та 242 Кодексу адміністративного судочинства України, які передбачають, що однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є Верховенство права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах Верховенства права; суд при вирішенні справи керується принципом Верховенства права та застосовує його з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, ЄСПЛ у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50?56) зазначив, зокрема, що Верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
Так само уніфіковано ЄСПЛ інтерпретував «якість законодавства» і в іншому своєму рішенні, а саме, у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05, п. 51; державні органи неправомірно зобов'язали заявника сплатити податок) «… якість законодавства … - доступне для зацікавлених осіб, чітке і передбачуване у застосуванні»; відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з важливого питання, що призводило до його суперечливого тлумачення судом, стала причиною порушення вимог положень Конвенції щодо «якості закону».
Як зазначено у пункті 186 рішення ЄСПЛ у справі «Промислово-фінансовий Консорціум «Інвестиційно-металургійний Союз» проти України» (заява № 10640/05, п. 186) принцип законності передбачає, що чинні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні (рішення у справі «Беєлер проти Італії» ВП (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункти 109, 110). Аналогічно національне законодавство має надавати засіб юридичного захисту від свавільного втручання державних органів влади у права, захищені Конвенцією (рішення у справі «Хасан і Чауш проти Болгарії» ВП (Hasan and Chaush v. Bulgaria), заява № 30985/96, п. 84).
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 констатував, що одним із елементів Верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України у справі від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 міститься наступний висновок «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі».
До того ж, у справі «Новік проти України» (заява № 48068/06, п. 19) ЄСПЛ зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.
Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є підставними та обґрунтованими, а в матеріалах справи відсутня належна доказова база, яка б об'єктивно підтверджувала факт порушення позивачем приписів ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а тому Постанова АД№714 від 08.04.2025 підлягає скасуванню, з закриттям провадження по справах про адміністративне правопорушення.
Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на положення статей 132, 139 КАС України, з урахуванням сплати позивачем судового збору за подання цього позову до суду та задоволенням позовних вимог позивача, на користь останнього підлягають відшкодуванню понесені ним витрати по сплаті судового збору в розмірі 605,60грн.
На підставі викладеногго, керуючись Конституцією України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Загальної декларації прав людини, Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про оборону України», Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою КМУ від 30.12.2022 № 1487, статтями 7-9, 121-3, 210-1, 247, 251, 252, 280 КУпАП, статтями 5, 9, 76, 77, 90, 229, 241-246, 262, 293, 295 КАС України, суд,
адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення -задовольнити.
Скасувати постанову АД№ 714 від 08.04.2025 складену виконуючим обов'язки начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 майором ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення із накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25500,00грн.
Закрити провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП
Стягнути на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) судовий збір в сумі 605 (шістсот п'ять гривень) 60 копійок.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з моменту проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя К.Г. Плахотнюк