Справа № 713/1425/25
Провадження №2/713/503/25
іменем України
06.10.2025 м. Вижниця
Вижницький районний суд Чернівецької області в складі: головуючого судді Кириляк А.Ю., з участю секретаря судового засідання Матейчук- Степан Л.Ю., представника позивача Стадника І.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вижниця цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Стадник Ігор Петрович до Вижницької міської ради , Державний реєстратор прав на нерухоме майно Вижницької міської ради Чернівецької області Мар'янчук Лідії Михайлівни про скасування рішення про державну реєстрацію ,-
Позивач звернувся в суд з позовом до Вижницької міської ради , Державний реєстратор прав на нерухоме майно Вижницької міської ради Чернівецької області Мар'янчук Лідії Михайлівни про скасування рішення про державну реєстрацію .
В позові вказує, що 22 липня 2015 року державним реєстратором Никифорак М.Н. Реєстраційної служби Вижницького районного відділу юстиції Чернівецької області на підставі рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 11.10.2013 року було зареєстровано за нею право власності на спадкове майно, що складалося у тому числі, із житлового будинку з належними до нього надвірними будівлями та господарськими спорудами у АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 685613573205, номер запису про право власності 10502712 .
Однак, як виявилося рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 11.10.2013 року, справа № 713/2990/13-ц було підробленим, оскільки у Єдиному державному реєстрі судових рішень, судове рішення із такими реквізитами відсутнє, а за номером справи 713/2990/13-ц значиться зовсім інше рішення .
22.06.2020 року суддя Вижницького районного суду Чернівецької області Кибич І.А. звернувся із заявою за № 713/380/20 про вчинення кримінального правопорушення до Вижницького відділу поліції, де відомості про кримінальне правопорушення були внесені 25.06.2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером кримінального провадження 12020260060000252 за ч.1 ст.358 КК України, досудове розслідування у якому ще не завершено .
21.01.2021 року Вижницьким районним судом Чернівецької області, справа № 713/380/20 було ухвалено рішення про визнання за нею право власності на спадкове майно, що складалося у тому числі, із житлового будинку з належними до нього надвірними будівлями та господарськими спорудами у АДРЕСА_1 .
25.02.2025 року звернулася до державного реєстратора нерухомого майна у ЦНАП Вижницької міської ради Чернівецької області, для реєстрації за нею права власності на спадковий житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та господарськими спорудами у АДРЕСА_1 на підставі рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 21.01.2021 року, справа № 713/380/20, однак державним реєстратором прав нерухомого майна ЦНАП Вижницької міської ради Чернівецької області Мар'янчук Лідією Михайлівною було відмовлено у реєстрації права власності у зв 'язку із наявними суперечностями між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, а саме в державному реєстрі речових прав уже значиться зареєстрованим об'єкт нерухомого майна № 685613573205 за адресою АДРЕСА_1 , тобто на належний їй спадковий будинок існує державна реєстрація права власності на підставі підробленого, рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 11.10.2013 року, справа № 713/2990/13-ц, що є перешкодою для реалізації її спадкових прав із оформлення права власності на житловий будинок на підставі законного рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 21.01.2021 року, справа № 713/380/20, що може зробити тільки після скасування незаконної державної реєстрації права власності, яка була зроблена 22.07.2015 року державним реєстратором Никифораком М.П.
Просить скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Вижницького районного відділу юстиції Чернівецької області Никифорак М.Н., про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 23048700 від 22.07.2015 року, на підставі рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 11.10.2013 року, справа № 713/2990/13-ц, яким було зареєстровано за ним право власності на житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та господарськими спорудами у АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 685613573205, номер запису про право власності 10502712 та скасувати відповідний реєстраційний запис про право власності з закриттям розділу щодо даного об'єкта нерухомості.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав , зазначав, що рішення суду від 11.10.2013 року є підробленим, просив задовольнити його в повному обсязі.
Представник Вижницької міської ради Вижницького району Чернівецької області в судове засідання не з'явився . В адресованому суду клопотанні просить справу розглядати у їх з позивачем відсутність.
Державний реєстратор прав на нерухоме майно Вижницької міської ради Чернівецької області Мар'янчук Л.М. в судове засідання не з'явилася, належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи.
Суд, заслухавши доводи представника позивача, дослідивши матеріали справи і оцінивши наявні в ній докази, дійшов наступного.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Судом встановлено, що 22 липня 2015 року державним реєстратором Реєстраційної служби Вижницького районного відділу юстиції Чернівецької області Никифорак М.Н. на підставі рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 11.10.2013 року було зареєстровано за позивачем право власності на спадкове майно, що складалося у тому числі, із житлового будинку з належними до нього надвірними будівлями та господарськими спорудами у АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 685613573205, номер запису про право власності 10502712 на підставі рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 11.10.2013 року, справа № 713/2990/13-ц.
22.06.2020 року суддя Вижницького районного суду Чернівецької області Кибич І.А. звернувся із заявою до Вижницького РВП про вчинення кримінального правопорушення в якій вказує, що 05.03.2020 року до Вижницького районного суду Чернівецької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Вижницької міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно.
Протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями від 05.03.2020 року визначено головуючого суддю Кибича І.А. присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №713/380/20 номер провадження 32/713/229/20.
Ухвалою від 10.03.2020 року відкрито провадження по справі, призначено підготовче судове засідання та витребувано у державного нотаріуса Вижницької державної нотаріальної контори Мицкан Ж.І. (59200, м. Вижниця, вул. Українська, 95, Чернівецька область), копію спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкова справа №334/2011 року.
При ознайомлені з матеріалами спадкової справи судом, виявлено наявність копії рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 11.10.2013 року головуючий суддя Кибич І.А. з участю секретаря Мірчевої О.І., справа №713/2990/13-ц провадження №713/803/ 13, за позовом ОСОБА_1 до Вижницької міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом.
Суд повідомляє, що дане рішення Вижницьким районним судом Чернівецької області не ухвалювалося.
На підставі вищенаведеної заяви Вижницьким РВП 25.06.2020 року внесено відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером кримінального провадження 12020260060000252 за ч.1 ст.358 КК України, досудове розслідування у якому ще не завершено, що підтверджено відповіддю начальника СД Вижницького РВП ГУНП в Чернівецькій області від 08.04.2025 року.
21.01.2021 року Вижницьким районним судом Чернівецької області, справа № 713/380/20 ухвалено рішення про визнання за нею право власності на спадкове майно, що складалося у тому числі, із житлового будинку з належними до нього надвірними будівлями та господарськими спорудами у АДРЕСА_1 .
25.02.2025 року звернулася до державного реєстратора нерухомого майна у ЦНАП Вижницької міської ради Чернівецької області, для реєстрації за нею права власності на спадковий житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та господарськими спорудами у АДРЕСА_1 на підставі рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 21.01.2021 року, справа № 713/380/20.
Рішенням державного реєстратора прав нерухомого майна ЦНАП Вижницької міської ради Чернівецької області Мар'янчук Лідією Михайлівною було відмовлено у реєстрації права власності у зв 'язку із наявними суперечностями між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, а саме в державному реєстрі речових прав уже значиться зареєстрованим об'єкт нерухомого майна № 685613573205 за адресою АДРЕСА_1 , тобто на належний їй спадковий будинок існує державна реєстрація права власності на підставі рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 11.10.2013 року, справа № 713/2990/13-ц .
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрацій. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
В абзаці 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2022 року у справі № 686/4698/20 (провадження № 61-5079св21) зазначено, що: «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності повторного звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).
За змістом ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності із фактом його державної реєстрації. При дослідженні обставин існування в особи права власності, першочерговим є встановлення підстави, на якій особа набула це право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах, зокрема, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 та від 07.10.2020 у справі № 920/728/18.
Згідно ст.ст. 15 ч.1 та 16 ч.1 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи. Необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Дана позиція суду відповідає правовим позиціям, що висловлені ВСУ при розгляді справ №6-222цс14 від 04 лютого 2015 року, № 6-658цс15 від 18.05.2016 року, № 6-951цс16 від 24 травня 2017 року .
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захиступрав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права (матеріально-правова вимога повинна співвідноситись із обставинами порушення права чи законного інтересу), та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства (в результаті виконання рішення суду особа фактично повернеться в той стан, в якому перебувала до моменту порушення її права чи законного інтересу).
Наведені правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 року у справі №912/1856/16, від 14.05.2019 року у справі № 910/11511/18, від 28.05.2020 року у справі №910/7164/19.
«Ефективний засіб правового захисту» повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №826/14016/16, від 11 лютого 2019 року у справі №2а-204/12, від 11лютого 2020року у справі №0940/2394/18).
Стандарти доказування не передбачають обов'язку суду вважити доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 908/1879/17.
Відповідно до ч. ст.358 КК України , підроблення посвідчення або іншого офіційного документа, який видаєть¬ся чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов'язків, з метою використання його підроблювачем чи іншою особою або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи блан¬ків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут - караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.
Крім того, слід звернути увагу, що порядок встановлення факту підроблення документів передбачений кримінально-процесуальним законодавством, шляхом порушення кримінального провадження та постановлення вироку чи постанови суду, то, підроблення рішення суду є способом вчинення злочину, а тому ця обставина встановлюється виключно порушенням кримінального провадження та постановленням вироку чи постанови суду. Суд, який повноважний розглядати цивільні справи позбавлений можливості оперувати поняттям «підробленого» рішення за відсутності відповідних судових рішень у кримінальному процесі і тим більше позбавлений можливості встановлювати такий факт у цивільному процесі.
Близькі за змістом висновки викладені в постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 369/12454/15-ц (провадження № 61-29839св18).
Відповідно до частин першої та другої ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.
Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17).
Однак, в судовому засіданні представником позивача не надано суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували, факт «підроблення чи фіктивності рішення суду » та рішення Вижницького районного суду Чернівецької області .
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Стадник Ігор Петрович до Вижницької міської ради , Державний реєстратор прав на нерухоме майно Вижницької міської ради Чернівецької області Мар'янчук Лідії Михайлівни про скасування рішення про державну реєстрацію є недоведеними і таким, що не підлягають задоволенню.
Суд розподіляє судові витрати, а саме судовий збір до положень ст.141ЦПК України, та у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, залишає за позивачем.
З урахуванням вищевикладеного, на підставі ст. ст. 11, 15, 16, 21, 182, 256, 257, 261,1277 ЦК України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Законом України «Про прокуратуру», керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 19, 76, 77, 89, 95, 141, 293, 334-338, 263, 264 ЦПК України, суд,
В позові ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Стадник Ігор Петрович до Вижницької міської ради , Державний реєстратор прав на нерухоме майно Вижницької міської ради Чернівецької області Мар'янчук Лідії Михайлівни про скасування рішення про державну реєстрацію,- відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Вижницький районний суд до Чернівецького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач:
Вижницька міська рада, юридична адреса вул. Українська,34 м. Вижниця Вижницький район, Чернівецька область .
Третя особа : Державний реєстратор прав на нерухоме майно Вижницької міської ради Чернівецької області Мар'янчук Лідія Михайлівна, вул. Грушевського,35, м. Вижниця, Вижницький район, Чернівецька область
Повнитй текст рішення виготовлено - 14.10.2025 .
Суддя Антоніна КИРИЛЯК