707/1776/24
2/707/44/25
08 жовтня 2025 року м.Черкаси
Черкаський районний суд Черкаської області у складі:
головуючого судді Суходольського О.М.
з участю секретаря Культенко Н.В.
позивача ОСОБА_1
представника позивача адвоката Клименко В.М.
представника відповідача адвоката Витріщак Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у праві користування надвірною спорудою-сараєм, -
ОСОБА_1 звернулася до Черкаського районного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у праві користування надвірною спорудою-сараєм.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначила, що вона є власником житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 11.12.2014 встановлено межу, яка поділяє земельні ділянки сторін АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 за фактичним користуванням. Таким чином, сараї та надвірні споруди, які знаходяться на вказаних земельних ділянках опинилися на спільній межі. Відповідачкою без відома позивачки встановлено розподільчий паркан між земельними ділянками сторін, який розміщено впритул до сараю, належного ОСОБА_1 , ув'язку із чим остання позбавлена можливості підійти до бокової частини стіни будівлі, щоб здійснювати поточний ремонт та обслуговування сараю.
Враховуючи, що відповідачка будь-яких дій щодо знесення паркану, або інших дій, які б не створювали перешкоди у користуванні та обслуговуванні належного позивачці сараю, не вчиняє, ОСОБА_1 просить суд усунути перешкоди в користуванні надвірною спорудою-сараєм, який розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , зобов'язавши ОСОБА_2 , знести паркан збудований нею на межі земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 з метою доступу до обслуговування та ремонту сараю.
Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 27.06.2024 було відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Ухвалою суду від 23.09.2024 за клопотанням позивача у справі було призначено судову будівельно-технічну та судову земельно-технічну експертизу.
15.07.2024 від представника відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву згідно якого, відповідачка повністю не визнає пред'явлені позовні вимоги та заперечує щодо задоволення позову. Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 11.12.2014 встановлено межі земельних ділянок сторін за фактичним користуванням. Вказане рішення набрало законної сили та жодною із сторін не оскаржувалося. Таким чином, позивачка прийняла умову встановлення межі між домоволодіннями. Доказів того, що межові знаки (розподільчий паркан) між домоволодіннями сторін за період з грудня 2014 року по даний час зникли, перемістилися або стали невиразними позивач до суду не надав. ОСОБА_2 не зобов'язана ставити до відома ОСОБА_1 та отримувати її згоду на встановлення паркану. Зазначає, що раніше між сараєм та розмежуванням земельних ділянок була відстань для обслуговування будівлі, втім сарай зазнав змін з 1992 року на не відповідає тим документам, які містяться в матеріалах справи. А тому неможливість обслуговування вказаної будівлі виникла з вини самої позивачки, оскільки остання самочинно збудувала будівлю.
29.07.2024 від представника позивача ОСОБА_4 надійшла відповідь на відзив, в якому вказує, що висновок земельно-технічної експертизи, який міститься в матеріалах справи щодо встановлення меж домоволодінь, не містить даних щодо відстані між будівлями до межі як зі сторони ОСОБА_2 так і зі сторони ОСОБА_1 . Сам експерт зазначив, що основою для відновлення межі є дані земельно-кадастрової документації, а оскільки вони відсутні точно виконати відновлення меж земельних ділянок по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 у зв'язку з їх відсутністю неможливо. Таким чином, висновки по даним питанням можливо використовувати як припущення. Самочинного будівництва ОСОБА_1 не здійснювала, по факту відбулось обкладення дерев'яного сараю цеглою, у зв'язку з чим збільшились його розміри.
08.10.2025 від представника відповідачки ОСОБА_5 до суду надійшли письмові пояснення, в яких вона вказує на наступні порушення експертом вимог законодавства при проведенні експертизи та наданні висновку № 39-24 від 16.01.2025. При проведенні експертом досліджень ним до уваги не було взято рішення суду від 11.12.2014 у справі № 707/1875/14-ц, яким встановлено межі домоволодінь сторін, що суперечить принципу обов'язковості судового рішення. Експертом було проведено лише земельно-технічну експертизу, натомість будівельно-технічна експертиза ним не проводилася, що є істотним процесуальним порушенням. Експертом до уваги було взято лише старий технічний паспорт будівель ОСОБА_1 від 17.04.1992, однак не було враховано новий від 30.01.2025, дані яких є різними. Експертом не встановлено чи мають місце самочинні будівлі на території ОСОБА_1 . Отже вказаний висновок експерта не може бути належним та допустимим доказом.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Клименко В.М. позовні вимоги підтримали, позов просили задовольнити із підстави викладених у позовній заяві.
Відповідачка в судове засідання не з'явилася про розгляд даної справи повідомлялася належним чином.
Представник відповідачки адвокат Витріщак Т.І. в судовому засіданні у задоволенні позовних вимог просила відмовити в повному обсязі з підстави викладених у відзиві на позовну заяву. Просив врахувати письмові пояснення щодо експертизи.
Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши надані сторонами письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що відповідно до виписки з рішення № 205 від 25.11.1987 ОСОБА_6 надано дозвіл на узаконення індивідуального жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
З плану забудови за 1986 рік вбачається, що земельна ділянка загальною площею 0,26 га за адресою АДРЕСА_1 містить: житловий будинок, погріб, літню кухню, сарай, вбиральню, колодязь та сарай - ОСОБА_7 , який побудовано із порушенням будівельних норм і правил. Між надвірною спорою-сараєм ОСОБА_6 та межею з ділянкою ОСОБА_7 наявна відстань. Вказане також підтверджується схематичним планом від 17.04.1992, де також наявна відстань між сараєм ОСОБА_6 та межею ОСОБА_8 сараю вказана 4.2 м.
Відповідно до договору дарування № 1383 від 19.06.1993 укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , остання набула право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Яснозірської сільської ради № 22-7 від 26.05.2009 затверджено акт від 02.12.2008 про обстеження земельної ділянки ОСОБА_1 , відповідно до якого встановлено, що ОСОБА_1 має віддати сусідам 50 см., і ширина земельної ділянки позивачки тепер має становити 13,5 м.
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 11.12.2014 у справі № 707/1875/14-ц позовні вимоги ОСОБА_1 . ОСОБА_2 , Яснозірської сільської ради Черкаського району про відновлення межі суміжних земельних ділянок - задоволено частково. Встановлено межу, яка поділяє земельні ділянки по АДРЕСА_1 , та по АДРЕСА_1 за фактичним користуванням земельними ділянками, згідно висновку земельно-технічної експертизи № 36/14 від 19 листопада 2014 року.
Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи №36/14 від 19 листопада 2014 року (що проведена у справі № 707/1875/14-ц) встановлено, що площа земельної ділянки будинковолодіння АДРЕСА_2 ОСОБА_2 становить 0,2785 га, що перевищує площу, вказану в документі, що встановлює право користування нею на 0,0185 га, площа земельної ділянки будинковолодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_1 становить 0,1968 га, що є зменшеною, ніж вказана в документі, що встановлює право користування нею на 0,0232 га, тому межі ділянок в натурі не відповідають документам, що встановлюють право користування ними. Надати відповідь на питання хто з користувачів змінив межу і наскільки не представляється можливим у зв'язку з відсутністю земельно-кадастрової документації. У зв'язку з викладеним експерт вважає найбільш прийнятним варіант порядку користування земельними ділянками по фактичному користуванню відповідно до вимог ч. 2 ст. 107 Земельного Кодексу України, відповідно до додатку №1 до висновку даної експертизи. Вказане рішення набрало законної сили 22.12.2014.
Відповідно до листа інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Черкаській області № Г-212/01-08 від 14.11.2008 вбачається, що 05.11.2008 на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу за самовільне будівництво господарських споруд та видано припис про знесення самовільно побудованих споруд і приведення стану забудови земельної ділянки до попереднього стану.
13.11.2008 за вказаним фактом Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Черкаській області ОСОБА_1 винесено припис про негайне усунення порушення шляхом знесення самовільно побудованої будівлі та приведення земельної ділянки у попередній стан на 17.04.1992.
Сторонами також до матеріалів справи додано фотокопії, на яких зафіксовано паркан (сітку) який розташований впритул до стіни сараю позивачки.
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної та судової земельно-технічної експертизи № 39-24 від 16.01.2025, розташування паркану на межі земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 вимогам державних будівельних норм і правил не відповідає. Фактично паркан і межа розташовані на відстані 0,3 м від стіни сараю, що належить ОСОБА_1 , що порушує вимоги п. 6.1.14 ДБН Б.2.2-12:2019 « Планування і забудова територій», згідно з яким «для догляду за будинками і здійснення поточного ремонту, відстань до межі суміжної земельної ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни будинку слід приймати не менше ніж 1,0 м.». Для приведення паркану і межі земельних ділянок у відповідність вимогам державних будівельних норм і правил необхідно перенести межові знаки на ширину ділянки 12,5 м по АДРЕСА_1 , що продовжується на територію земельної ділянки ОСОБА_2 на 70 см. При цьому необхідно перенести літню кухню, що належить ОСОБА_2 на відстань 1,37 м (0,7-0,3371,0)* вглиб території ОСОБА_2 . Фактична відстань від паркану на межі земельних ділянок до сараю, що належить ОСОБА_1 складає 0,3 м, що унеможливлює проводити будь-які роботи по проведенню профілактичних та ремонтних робіт на стіні даного сараю.
З технічного паспорту домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 від 17.02.2025 вбачається, що на території ОСОБА_1 розташовані: житловий будинок, прибудова, літня кухня, сарай-гараж, погріб, колодязь та огорожі. Ширина сараю-гаражу - 5.12 м., відстань між ним та межею із наданого схематичного плану не вбачається. Дата звершення будівництва сараю-гаражу жовтень 2014 року, нове будівництво. Проведена реконструкція літньої кухні з добудовою сараю-гаражу, дозвільні документи на надано.
Під час розгляду справи було допитано експерта ОСОБА_9 , який проводив експертизу № 39-24 від 16.01.2025. Експерт зазначив, що літня кухня побудована на чужій території. Експерт просив додаткові матеріали, але йому не було їх надано. Вказує, що новий технічний паспорт для проведення експертизи йому не потрібний. Вбачає порушення у відповідачки. Ним було враховано акт від 2009 року, а не рішення суду від 2014 року, оскільки вважає рішення суду таким, що не відповідає будівельним нормам, а тому фактично експерт не погоджується з ним. Коли був побудований паркан його не цікавило. Для нього основний документ це план забудови. Чи оформлені у сторін дозвільні документи експерт не з'ясовував.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Згідно статті першої Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Частиною першою ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до положень ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У відповідності до ст. 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Статтею 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Згідно з п. «а» ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки зокрема на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.
Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 90 ЗК України власники земельних ділянок мають право самостійно господарювати на землі.
Відповідно до ст. 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватись правил добросусідства.
За приписами ч. 6 ст.106 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов'язані дотримуватися меж земельних ділянок
Відповідно до п. 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» при розміщенні будинків в кварталах із сформованою забудовою для догляду за будинками і здійснення поточного ремонту відстань до межі суміжної земельної ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни будинку слід приймати не менше ніж 1,0 м.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Правовий аналіз наведеної норми дозволяє виділити наступні ознаки самочинного будівництва: об'єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку; відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для будівництва; створення об'єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об'єкт нерухомого майна самочинним будівництвом. Тому, при вирішенні спору, що виникає у зв'язку з будівництвом на земельній ділянці об'єкта нерухомості, повинно досліджуватися питання наявності документів про виділення земельної ділянки, дозвільної документації на будівництво спірних об'єктів та відповідність побудованого об'єкта будівельним нормам і правилам (постанови Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 915/1376/17, від 24 липня 2019 року у справі № 910/10932/17).
Норма частини першої статті 376 ЦК України підлягає застосуванню до випадків самочинної реконструкції об'єкта нерухомості, у результаті якої об'єкт набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо).
Відповідно до статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката (ч.5 ст.39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Частиною 2 статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт. Також заборонена експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію (ч.8 ст.39 цього Закону).
Отже, відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проєкту чи будівельного паспорта (схеми намірів забудови) або порушення умов, передбачених у цих документах, зумовлює визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини 1 статті 376 ЦК України.
Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об'єкт нерухомості (ч. 2 ст. 376 ЦК).
Судом встановлено, що сторони є власниками суміжних домоволодінь АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , межі яких встановлені рішенням суду за фактичним користуванням.
У зв'язку із встановленням відповідачкою огорожі свого домоволодіння, позивачка звернулася до суду із позовом про усунення перешкод у праві користування надвірною спорудою-сараєм, бокова частина якого знаходиться на межі, оскільки згідно доводів позивачки паркан унеможливлює його повноцінне обслуговування.
З матеріалів справи вбачається, що надвірна споруда-сарай позивачки був реконструйований у 2014 році. До 2014 року ширина сараю становила 4,2 м (а.с. 15), а після реконструкції - була збільшена до 5,12 м в сторону огорожі (а.с. 202). Із наявних доказів по справі, зокрема старого та нового техпаспортів на будівлі та споруди ОСОБА_1 , судом вбачається, що до проведення реконструкції сараю відстань від стіни сараю до межі земельних ділянок позивачки і відповідачки становила близько одного метра, що дозволяло обслуговувати вказану будівлю. Суд констатує, що позивачкою не надано до суду дозвільних документів щодо реконструкції будівлі-сараю, шляхом її розширення до межі земельних ділянок позивача і відповідача. З наявних доказів по справі судом вбачається, що реконструкція (розширення) надвірної споруди-сараю була проведена позивачкою без додержання вимог законодавства щодо містобудівної діяльності, що призвело до неможливості її належного обслуговування.
Судом також встановлено, що спірна межа між суміжними домоволодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 яка була станом на 2014 рік, тобто на момент прийняття рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 11.12.2014 у справі № 707/1875/14-ц, така і залишилась на даний час і паркан не переставлявся.
Суд критично оцінює висновок експерта № 39-24 від 16.01.2025, оскільки при проведені експертизи було допущено ряд порушень, а саме не було взято до уваги рішення суду від 11.12.2014, яким встановлено межі земельних ділянок сторін. Експертом не було проведено будівельно-технічну експертизу, як зазначено в ухвалі про призначення експертизи. Експертом не враховано новий технічний паспорт домоволодіння позивачки за 2025 рік, а експертизу проведено на основі старого технічного паспорту за 1992 рік, що підтверджено експертом ОСОБА_9 безпосередньо в судовому засіданні. Вказані висновки фактично є вибірковими на користь позивачки, вказані висновки зроблені без урахування ряду доказів по справі.
З урахуванням викладеного, суд вважає висновки експерта та висновок експертизи № 39-24 від 16.01.2025 неналежними доказами по справі.
Суд констатує, що рішенням суду від 11.12.2014 встановлено межі земельних ділянок за фактичним користування. Вказане рішення набрало законної сили, ніким із учасників справи не оскаржувалося, є чинним станом на момент розгляду справи, а отже межі земельних ділянок мають бути встановлені саме за ним. Разом з тим, суд враховує, що відповідно до технічного паспорту за 1992 рік між межею та сараєм позивачки була відстань достатня для обслуговування будівлі. Однак, у 2014 році позивачкою було самочинно реконструйовано сарай шляхом збільшення його площі, що призвело до розширення сараю впритул до огорожі.
Враховуючи викладене, та те, що рішення суду від 11.12.2014, яким встановлено межі, є чинним, а реконструкція сараю проведена позивачкою без дозвільних документів у зв'язку з чим остання не набула відповідних прав та обов'язків щодо нього, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не доведено факт порушення відповідачкою норм чинного законодавства щодо встановлення огорожі, а тому в задоволенні позовної заяви слід відмовити у повному обсязі.
По даному спору суд прийшов до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову, тому відсутні судові витрати, які підлягають розподілу.
Керуючись ст.ст. 81, 82, 141, 265, 267, 273 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у праві користування надвірною спорудою-сараєм - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційні скарги на рішення можуть бути подані протягом 30 днів з дня його проголошення через суд першої інстанції до Черкаського апеляційного суду.
Повний текст рішення виготовлений 13 жовтня 2025 року.
Суддя: О. М. Суходольський