Справа №569/11373/25
13 жовтня 2025 року м.Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в складі:
головуючого судді Першко О.О.,
секретар судового засідання Прокопчук Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
ОСОБА_1 (далі - позивач), діючи через свого представника ОСОБА_3 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач), в якому, з урахуванням остаточних позовних вимог, просить здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя, визнавши за ним право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 60,7 кв.м, житловою площею 44,7 кв.м.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що 11 травня 2011 року між сторонами був укладений шлюб, однак 17 січня 2025 року Рівненським міським судом Рівненської області у справі № 569/23362/24 було прийнято рішення про розірвання шлюбу.
За час перебування у шлюбі, на підставі Договору купівлі-продажу від квартири від 11 вересня 2017 року, подружжям набуто у спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_1 .
26 жовтня 2017 року ОСОБА_2 , за його письмової згоди подарувала 1/2 частину вказаної квартири дітям - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , по 1/4 частині квартири кожній дитині.
З огляду на те, що 1/2 квартири сторони подарували своїм дітям, поділу як спільне сумісне майно підлягає 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 .
Позивач та його представник ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про час, дату та місце його проведення, що підтверджується розпискою представника позивача ОСОБА_3 13 жовтня 2025 року представник позивача Штогрін В.С. подала заяву, в якій просила справу розглянути без її та позивача участі, позов підтримує, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, хоча належним чином повідомлялася про час, дату і місце проведення судового засідання.
Згідно Відповіді №1451449 від 05 червня 2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , з 14 вересня 2017 року.
24 вересня 2025 року до суду повернулася не врученою судова повістка для відповідача на 13 жовтня 2025 року з довідкою поштового відділення про причини повернення/досилання, де вказана причина повернення - адресат відсутній за вказаною адресою.
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
У частині восьмій статті 128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За змістом частини восьмої статті 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі.
Отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання.
Згідно частини 4 статті 130 ЦПК України, у разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї) особа, яка доставляє судову повістку негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.
Відповідно до частини 1, 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Оскільки судова повістка, направлена судом відповідачу за адресою, за якою зареєстровано її місце проживання, повернута суду з відміткою - адресат відсутній за вказаною адресою, тому суд вважає відповідача такою, що була належним чином повідомлена про час, дату та місце судового розгляду.
Враховуючи, що про причини неявки відповідач суд не повідомила, відзив не подала і представник позивача не заперечує проти вирішення справи в заочному порядку, таким чином суд проводить розгляд справи згідно ст. 280 ЦПК України в заочному порядку, на підставі наявних у справі даних та доказів за згодою представника позивача.
Дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, суд дійшов таких висновків.
Як встановлено судом, з 11 травня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 17 січня 2025 року в справі №569/23362/24, яке набрало законної сили 18 лютого 2025 року.
Під час перебування у шлюбі 11 вересня 2017 року ОСОБА_2 укладено Договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про купівлю нею квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується Договором купівлі-продажу квартири від 11 вересня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Киселюк О.В., зареєстрованим в реєстрі за №1551 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №96911893 від 11 вересня 2017 року.
Як слідує з п. 7.1 Договору купівлі-продажу квартири від 11 вересня 2017 року цей Договір укладається за згодою чоловіка покупця - ОСОБА_1 , що підтверджується заявою, підпис на якій засвідчено приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Киселюк О.В. 11 вересня 2017 року за р. №1551.
Згідно вказаної заяви ОСОБА_1 дав згоду на купівлю його дружиною ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 , за грошові кошти, що набуті ними під час зареєстрованого шлюбу, на умовах йому відомих та підписання нею договору купівлі-продажу. При цьому стверджує, що договір купівлі-продажу укладається в інтересах їхньої сім'ї на умовах, які вони попередньо обговорили та відповідає їхньому спільному волевиявленню.
26 жовтня 2017 року ОСОБА_2 укладено Договір дарування квартири, відповідно до якого нею передано 1/2 частку належної їй квартири за АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у рівних частках по 1/4 кожному, безоплатно, що підтверджується Договором дарування квартири від 26 жовтня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Круліковським А.І., зареєстрованим в реєстрі за №7447 та Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №101740511 від 27 жовтня 2017 року та №101741787 від 27 жовтня 2017 року.
Як слідує з п. 14 Договору дарування квартири від 26 жовтня 2017 року цей Договір вчиняється за письмовою згодою чоловіка ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , справжність підпису якого засвідчена приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Круліковським О.А. 26 жовтня 2017 року за р. №1054.
Згідно вказаної заяви ОСОБА_1 дав згоду на укладання його дружиною ОСОБА_2 договору дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , право власності на яку набуте під час зареєстрованого шлюбу.
Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
За рішенням суду частка майна співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За змістом статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя (частини перша, друга статті 65 СК України).
Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї (частина четверта статті 65 СК України).
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (частини перша, друга, третя статті 70 СК України).
Системне тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права.
До складу майна, що підлягає поділу, входить як майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, так і те, що знаходиться у третіх осіб. Разом з тим при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
При поділі майна подружжя шляхом визначення часток кожного із подружжя майно відбувається зміна режиму права спільної власності зі спільної сумісної власності на спільну часткову власність.
Таким чином, вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Судом встановлено, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , набута сторонами у період перебування у зареєстрованому шлюбі.
При цьому, суд зауважує, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Також, суд враховує, що перед укладенням Договору купівлі-продажу квартири від 11 вересня 2017 року ОСОБА_1 була надана згода другого з подружжя приватному нотаріусу Рівненського міського нотаріального округу Киселюк О.В., що зафіксовано у п. 7.1 вказаного Договору.
В зв'язку з цим суд вказує, що вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.
Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду.
Сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном.
Згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору.
Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється як на випадки відчуження майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності.
Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.
Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя.
Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.
У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.
Аналогічні висновки про застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року в справі №712/3590/22.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Відтак, враховуючи, що позивач надав згоду відповідачу на укладання Договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна, така згода була надана приватному нотаріусу Рівненського міського нотаріального округу Киселюк О.В., вказаний нотаріус і посвідчував Договір купівлі-продажу квартири від 11 вересня 2017 року за реєстровим №1551, відтак, оцінивши ці докази в сукупності, суд доходить висновку, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 , придбана сторонами під час їх перебування у зареєстрованому шлюбі, за спільні кошти подружжя.
Відповідач не спростувала презумпцію спільної сумісної власності на вказане майно.
При цьому, враховуючи, що 26 жовтня 2017 року ОСОБА_2 за згодою ОСОБА_1 укладено Договір дарування квартири, відповідно до якого нею передано 1/2 частку квартири за АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у рівних частках по 1/4 кожному, тому в обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства увійшла лише 1/2 частка спірної квартири, яка є спільним сумісним майном сторін і яка підлягає поділу між ними в рівних частках.
За таких обставин позов підлягає до задоволення повністю, шляхом поділу спільного сумісного майна сторін, визнавши за ними в рівних частках, по 1/4 частині за кожним, право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 6 590 грн 21 коп.
Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 280-282, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частку квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 6 590 (шість тисяч п'ятсот дев'яносто) гривень 21 копійка.
Заочне рішення може бути переглянуто Рівненським міським судом Рівненської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Повне судове рішення складено 13 жовтня 2025 року.
Суддя О.О. Першко