14.10.2025 року КОЗЕЛЬЩИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 533/773/25
Провадження № 3/533/287/25
13 жовтня 2025 року селище Козельщина
Суддя Козельщинського районного суду Полтавської області Козир В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання - Заворотної К.Ю.,
прокурора Глобинської окружної прокуратури Полтавської області - Алексєєнка А.О.,
особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, - ОСОБА_1 .,
розглянувши матеріали, які надійшли від Управління стратегічних розслідувань в Полтавській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, про притягнення до адміністративної відповідальності:
- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; місце народження: село Сніжків Валківського району Харківської області; громадянин України; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; проживає за адресою: АДРЕСА_2 ; місце роботи: Державна Галещинська біологічна фабрика, ліквідатор; групи інвалідності не має; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; відомості про притягнення до адміністративної відповідальності протягом року відсутні,
- за адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП),
10.09.2025 до Козельщинського районного суду Полтавської області надійшли три протоколи про адміністративні правопорушення за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП відносно ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 36 КУпАП при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.
Оскільки справи про адміністративні правопорушення відносно однієї і тією ж особи розглядаються одним і тим же органом (суддею), суддя уважає за доцільне об'єднати адміністративні справи № 533/773/25, № 533/774/25 та № 533/775/25 в одне провадження, присвоївши адміністративній справі - єдиний унікальний № 533/773/25, провадження № 3/533/287/25.
Опис обставин, установлених під час розгляду справи
1.Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 04.09.2025 № 394 ОСОБА_1 , будучи ліквідатором Державної Галещинської біологічної фабрики, відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», примітки до статті 172-6 КУпАП, являючись суб'єктом відповідальності, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», у порушення вимог ч. 1 ст. 45 та абзацу першого пункту 2-7 Розділу ХІІІ «Прикінцеві положення» вказаного закону, несвоєчасно, без поважних причин, тобто після встановленого терміну декларування (не пізніше 31.01.2024), а саме лише о 00 годині 33 хвилини 29.03.2025 подав на офіційному вебсайті Національного агентства з питань запобігання корупції щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2021 рік, чим вчинив адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, передбачене частиною 1 статті 172-6 КУпАП.
2.Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 04.09.2025 № 395 ОСОБА_1 , будучи ліквідатором Державної Галещинської біологічної фабрики, відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», примітки до статті 172-6 КУпАП, являючись суб'єктом відповідальності, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», у порушення вимог ч. 1 ст. 45 та абзацу першого пункту 2-7 Розділу ХІІІ «Прикінцеві положення» вказаного закону, несвоєчасно, без поважних причин, тобто після встановленого терміну декларування (не пізніше 31.01.2024), а саме лише о 21 годині 20 хвилин 30.03.2025 подав на офіційному вебсайті Національного агентства з питань запобігання корупції щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2022 рік, чим вчинив адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, передбачене частиною 1 статті 172-6 КУпАП.
3.Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 04.09.2025 № 396 ОСОБА_1 , будучи ліквідатором Державної Галещинської біологічної фабрики, відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», примітки до статті 172-6 КУпАП, являючись суб'єктом відповідальності, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», несвоєчасно, без поважних причин, тобто після встановленого терміну декларування (не пізніше 31.03.2024), а саме лише о 22 годині 12 хвилин 30.03.2025 подав на офіційному вебсайті Національного агентства з питань запобігання корупції щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2023 рік, чим вчинив адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, передбачене частиною 1 статті 172-6 КУпАП.
Нормативний акт, що передбачає відповідальність за інкриміноване особі адміністративне правопорушення
Стаття 172-6 КУпАП. Порушення вимог фінансового контролю
1.Несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, - тягне за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Примітка. Суб'єктами правопорушень у цій статті (крім правопорушень, визначених частинами другою та третьою цієї статті, у частині неповідомлення або несвоєчасного повідомлення про суттєві зміни у майновому стані) є особи, які відповідно до частин першої та другої статті 45 Закону України "Про запобігання корупції" зобов'язані подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Ставлення особи, що притягується до адміністративної відповідальності, до інкримінованого правопорушення
ОСОБА_1 вину свою не визнав.
У письмових поясненнях (а.с. 9), які надавалися ОСОБА_1 під час складення протоколу про адміністративне правопорушення, зазначив, що постановою Господарського суду Полтавської області у справі № 8/570 Державну Галещинську біологічну фабрику визнано банкрутом та введено ліквідаційну процедуру. Ухвалою Господарського суду Полтавської області у справі № 8/570 ліквідатором Державної Галещинської біологічної фабрики призначено його - Терещенка Олександра Васильовича.
Починаючи з 2003 року ДП «Галещинська біофабрика» господарської діяльності не веде, всі працівники з того часу були звільнені, коштів немає, активи, залишилися після розподілу між ДП «Новогалещинська біофабрика» та Державною Галещинською біологічною фабрикою, які знаходяться в аварійному стані, відновленню не підлягають, в ЄДР прав власності нерухоме майно відсутнє.
Щодо виникнення обов'язку зі сплати будь-яких податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахованих з моменту визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, зазначив, що постанова судової палати з розгляду справ про банкрутство КГС у складі ВС від 19.01.2021 у справі № 916/4181/14, стаття 59 Кодексу України з процедури банкрутства передбачає, що з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури у нього не виникає обов'язку зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які були нараховані за період після визнання боржника банкрутом, оскільки положеннями частини першої статті 38 Закону про банкрутство, які аналогічні за змістом положенням частини першої статті 59 КУзПБ, передбачено підставу для припинення обов'язку божника, якого визнано банкрутом, щодо обчислення та сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
У поясненнях ОСОБА_1 заначив, що після написання скарги прокурором Нечипоренком В. до НАЗК про те, що він не подає декларації як ліквідатор ДП «Галещинська біофабрика», на його електронну адресу від НАЗК надійшли повідомлення про зобов'язання подати щорічні декларації за 2021, 2022, 2023, 2024 роки протягом 10 днів. Вимога ним була негайно виконана, й він подав декларації, хоча вважає, що в ліквідаційній процедурі підприємства подача декларацій до НАЗК не є обов'язковою.
Також ОСОБА_1 уважав, що умислу на неподання зазначених декларацій до НАЗК він не мав, внаслідок несвоєчасного подання ним декларацій жодних збитків державне підприємство не понесло, оскільки воно тривалий час перебуває в стадії ліквідації.
До пояснення додав: копію постанови Господарського суду Полтавської області від 27.07.2003 у справі № 8/570; копію ухвали Господарського суду Полтавської області від 02.06.2020 у справі № 8/570; копію постанови Верховного суду України 19 січня 2021 року у справі № 916/4181/14.
ОСОБА_1 у судовому засіданні 09.10.2025 наполягав на тому, що з пред'явленим обвинуваченням не погоджується, оскільки не є суб'єктом декларування у розумінні Закону України «Про запобігання корупції», а також відсутній склад адміністративного правопорушення. Він є арбітражним керуючим, який діє на підставі свідоцтва Міністерства юстиції України та ухвали Господарського суду Полтавської області від 02.06.2020 у справі про банкрутство державного підприємства «Галещинська біофабрика». Відповідно до ст. 1, 4 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) арбітражний керуючий є самозайнятою незалежною особою, яка здійснює свої повноваження не як працівник державного органу чи боржника, а самостійно - на підставі судового рішення. Отже, між ним та державним підприємством не виникало трудових відносин, він не перебував у штаті підприємства та його органу управління (Фонду державного майна України) і не отримував заробітної плати з державного бюджету. У нього відсутній статус суб'єкта декларування, адже згідно з п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб'єктами декларування є, зокрема, посадові особи юридичних осіб публічного права, які виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції. Арбітражний керуючий не призначається державою або органом влади; не є посадовою особою юридичної особи публічного права; діє виключно на виконання ухвали господарського суду; не наділений владними управлінськими повноваженнями держави. Переконував, що у його діях відсутні ознаки виконання функцій держави, а отже - і обов'язок подання декларації відповідно до Закону «Про запобігання корупції». Арбітражний керуючий є незалежною особою, діяльність якої регулюється Кодексом з процедур банкрутства, а не державним органом, тому відсутні підстави для визнання його суб'єктом декларування. Наполягав на відсутності умислу на вчинення правопорушення. Якщо суд вважатиме, що обов'язок подання декларацій існував, відповідальність за ст. 172-6 КУпАП можлива лише за наявності умислу. Він діяв добросовісно, не мав наміру ухилятися від декларування, а на момент подій законодавче регулювання статусу арбітражного керуючого як суб'єкта декларування є неоднозначним. Це виключає умисел та склад правопорушення. Після повідомлень НАЗК про подання декларацій ним вказівки у десятиденний термін були виконані, що підтверджує його сумлінне ставлення до виконання обов'язків ліквідатора державного підприємства.
Підсумовуючи все викладене, уважав, що: 1) він не є суб'єктом декларування, визначеним Законом України «Про запобігання корупції»; 2) у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення; 3) відсутні будь-які наслідки (збитки) в результаті невчасного подання декларацій; 4) підприємство ДП «Галещинська біофабрика» визнано банкрутом у 2003 році, з того часу господарської діяльності не проводить, грошової винагороди за діяльність як ліквідатор ДП «Галещинська біофабрика» він не отримував, а тому притягнення до відповідальності за ст. 172-6 КУпАП є безпідставним. На підставі ч. 1 ст. 247 КУпАП просив суд провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення та малозначності.
У додаткових письмових поясненнях, поданих через «Електронний суд» 13.10.2025, з посиланням на ч. 3 ст. 38 КУпАП виклав свої міркування щодо того, що днем виявлення правопорушення слід уважати не 04.09.2025 - день складення адміністративних протоколів, а 21.03.2025, коли на його електронну адресу надійшли повідомлення від НАЗК про зобов'язання подати щорічні декларації за 2021, 2022, 2023, 2024 роки протягом 10 днів. На його думку перебіг трьох місяців вже давно закінчився. Уважав, що він як арбітражний керуючий - самозайнята особа, яка виконує певні функції керівника будь-якого підприємства будь-якої форми власності, не є публічною особою та не може притягуватися до адміністративної відповідальності за ст. 172-6 КУпАП, так як не виконує функцій держави, а діє у межах Кодексу України з процедур банкрутства, ліквідатором призначався ухвалою (постановою) господарського суду, а не шляхом призначення органом управління за трудовою угодою.
Позиція сторони обвинувачення (прокурора, участь якого при розгляді справи у відповідності до ч. 2 ст. 250 КУпАП є обов'язковою)
Прокурор під час судового засідання наполягав на притягненні ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, зазначав, що останній є суб'єктом даного правопорушення; вина його у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, є доведеною та неспростованою. На виконання п. 4-1 наказу Офіса Генерального прокурора від 18.11.2021 № 365 прокурором Алексєєнком А.О. надано мотивований висновок щодо наявності у діях особи події та складу адміністративного правопорушення, а також додаткові письмові пояснення.
У додаткових письмових поясненнях прокурор обґрунтував позицію щодо суб'єкта правопорушення. Уважав, що Державне підприємство «Державна Галещинська біологічна фабрика» є юридичною особою публічного права, оскільки організаційно-правова форма визначена як державне підприємство, організаційно-правова форма засновника Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України - орган державної влади; статутна мета діяльності свідчить про наявність публічного інтересу, оскільки становить інтерес держави, суспільства, територіальної громади, а також важливі для великої кількості осіб інтереси та потреби; майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. ОСОБА_1 , на думку прокурора, є посадовою особою юридичної особи публічного права та, відповідно, є суб'єктом відповідальності, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції».
Норми права, які підлягають застосуванню
Згідно зі ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Відповідно до частини 2 статті 81 Цивільного кодексу України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
Згідно зі частиною 3 ст. 81 ЦК України цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.
Стаття 167 ЦК України (у редакції, чинній станом 31.01.2024 - кінцевий термін подання декларацій) встановлювала такі правові форми участі держави у цивільних відносинах: 1. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. 2. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. 3. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.
У редакції чинній станом на дату складення протоколів про адміністративні правопорушення та на дату розгляду справи суддею стаття 167 ЦК України проголошує: 1. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. 2. Держава може створювати юридичні особи публічного та приватного права у випадках та порядку, встановлених Конституцією України та законом. 3. Держава бере участь у діяльності створених нею юридичних осіб приватного права на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 1 Кодексу України з питань банкрутства (КУзПБ) визначено поняття терміну «ліквідатор» - арбітражний керуючий, призначений господарським судом для здійснення ліквідаційної процедури.
Відповідно до ч. 1 ст. 61 розділу IV Кодексу України з процедур банкрутства
ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження:
-приймає у своє відання майно боржника, забезпечує його збереження;
-виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута;
-проводить інвентаризацію та визначає початкову вартість майна банкрута;
-аналізує фінансовий стан банкрута, складає висновок про наявність або відсутність ознак доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій під час провадження у справі про банкрутство за результатом його проведення;
-виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута;
-формує ліквідаційну масу;
…..
-здійснює інші повноваження, передбачені цим Кодексом.
Відповідно до абзацу 12 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» правопорушення, пов'язане з корупцією - діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.
У відповідності до абзацу 9 частини 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» посадова особа юридичної особи публічного права - голова та член наглядової ради, ради директорів, виконавчого органу, комісії з припинення (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії), ліквідатор, керівник, заступник керівника, головний бухгалтер, корпоративний секретар такої юридичної особи публічного права, а також особа, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу, та її заступники, голова та члени іншого органу управління юридичної особи (крім консультативного), якщо утворення такого органу передбачено законом або статутом юридичної особи публічного права.
У абзаці 16 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання корупції», зазначено, що суб'єкти декларування - особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а", "в"-"ґ" пункту 2, пункті 4 частини першої статті 3 цього Закону, інші особи, які зобов'язані подавати декларацію відповідно до цього Закону.
Згідно з підпунктом «а» пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб'єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування: посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті.
Частиною 1 статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а", "в"-"ґ" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.
У абзаці першому пункту 2-7 розділу ХІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про запобігання корупції» установлено, що особи, які у 2022-2023 роках не подали декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідно до статті 45 цього Закону, і кінцевий строк для подання яких настав до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України про визначення порядку подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в умовах воєнного стану", подають такі декларації не пізніше 31 січня 2024 року.
Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративне правопорушення.
Ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і у порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності (ч. 1-2 ст. 7 КУпАП).
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визначається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов'язаного з корупцією, а також правопорушень, передбачених статтями 51, 212-15, 212-21 цього Кодексу, може бути накладено протягом шести місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення (ч. 4 ст. 38 КУпАП).
За змістом ст. 245, 252, 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд має повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з'ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У ст. 251 КУпАП зазначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
На підставі ст. 252 КУпАП, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Мотиви суду та оцінка наданих сторонами доказів
Об'єктом адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП є суспільні відносини, пов'язані із запобіганням корупції та здійсненням фінансового контролю.
Об'єктивна сторона правопорушення виражається у несвоєчасному поданні без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Суб'єкт адміністративного правопорушення - спеціальний суб'єкт - суб'єкти декларування - особи, зазначені у п. 1, пп. «а» і «в» п. 2, п. 4 і 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», інші особи, які зобов'язані подавати декларацію відповідно до даного Закону.
Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу.
Для встановлення наявності складу адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП суду необхідно встановити факт несвоєчасного подання без поважних причин декларації особою, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, наявність у особи відповідного обов'язку та відсутність поважних об'єктивних та непереборних причин для неподання такої декларації.
На доведення вини громадянина ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, органом поліції надано такі докази:
- протокол про адміністративне правопорушення від 04.09.2025 № 394, з яким не погодився ОСОБА_1 , про що свідчать його пояснення у відповідній графі протоколу (а.с.5-7);
- протокол про адміністративне правопорушення від 04.09.2025 № 395, з яким не погодився ОСОБА_1 , про що свідчать його пояснення у відповідній графі протоколу (а.с.73-75);
- протокол про адміністративне правопорушення від 04.09.2025 № 396, з яким не погодився ОСОБА_1 , про що свідчать його пояснення у відповідній графі протоколу (а.с. 82-84);
- рапорти працівника поліції від 04.09.2025 (а.с. 8,76, 85);
- рапорти працівника поліції від 04.09.2025 (а.с. 8,76, 85);
- інформацію на безкоштовний запит з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якої засновником Державного підприємства «Державна Галещинська біологічна фабрика (Галещинська біофабрика)» є Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України; відомості про керівника юридичної особи, про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо, - Терещенко Олександр Васильович - голова комісії з припинення (а.с. 36);
- супровідний лист Полтавської обласної прокуратури від 11.07.2025 про направлення Управлінню стратегічних розслідувань в Полтавській області копії матеріалів про вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП (а.с. 37);
- ухвалу Господарського суду Полтавської області від 02.06.2020 по справі № 8/570 (а.с.39-43), відповідно до якої призначено ліквідатором Державної Галещинської біологічної фабрики, за адресою: вул. Жовтнева, 98 селище Нова Галещина, Полтавська область, код ЄРДПОУ 00482996, арбітражного керуючого Терещенка Олександра Васильовича (свідоцтво №1946 від 18.12.2019, вул. Фрунзе, 113-б, м. Полтава, 36002);
- витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, отриманий 30.04.2024 (а.с.44-48), відповідно до якого: найменування юридичної особи - Державна Галещинська біологічна фабрика; актуальний стан на фактичну дату та час формування - в стані припинення; організаційно-правова форма юридичної особи - державне підприємство; центральний чи місцевий орган виконавчої влади, до сфери управління якого належить юридична особа публічного права або який здійснює функції з управління корпоративними правами держави у відповідній юридичній особі - відомості відсутні; керівник юридичної особи, а також відомості про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, тощо - ОСОБА_1 голова комісії з припинення; відомості про комісію з припинення - ОСОБА_1 , Україна, 39140, Полтавська обл., Козельщинський р-н, селище міського типу Нова Галещина (з), вулиця Центральна, будинок 98 - ліквідатор; види економічної діяльності: 01.11 вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур насіння олійних культур (основний); назви органів управління юридичної особи: президент; перелік засновників (учасників) юридичної особи: Державна ветеринарна та фітосанітарна служби України (код ЄДРПОУ: 37472261, Місцезнаходження: Україна, 01001, місто Київ, ВУЛИЦЯ БОРИСА ГРІНЧЕНКА, будинок 1, Розмір частки засновника (учасника): 0,00;
- витяг з Єдиного державного реєстру декларацій, відповідно до якого ОСОБА_1 подав щорічну декларацію за 2021 рік 29.03.2025 о 00 годині 33 хвилини (а.с.49);
- витяг з Єдиного державного реєстру декларацій, відповідно до якого ОСОБА_1 подав щорічну декларацію за 2022 рік 30.03.2025 о 21 годині 20 хвилин (а.с.50);
- витяг з Єдиного державного реєстру декларацій, відповідно до якого ОСОБА_1 подав щорічну декларацію за 2023 рік 30.03.2025 о 22 годині 12 хвилин (а.с.51);
- роздруківку результату пошуку документів у Єдиному Державному реєстрі декларацій від 04.09.2025, відповідно до якої 29.03.2025 о 00 годин 33 хвилини ОСОБА_1 як голова комісії з припинення подав декларацію (щорічну) (а.с.52);
- роздруківку перегляду документа з Єдиного державного реєстру декларацій від 04.09.2025 (а.с.53-56), з якої вбачається, що 29 березня 2025 року о 00 годині 33 хвилини ОСОБА_1 як голова комісії з припинення Державної Галещинської біологічної фабрики подав щорічну декларацію за 2021 рік;
- роздруківку результату пошуку документів в Єдиному Державному реєстрі декларацій від 04.09.2025, відповідно до якої 30.03.2025 о 21 годині 20 хвилин ОСОБА_1 як голова комісії з припинення подав декларацію (щорічну) (а.с.57);
- роздруківку перегляду документа з Єдиного державного реєстру декларацій від 04.09.2025 (а.с.58-61), з якої вбачається, що 30 березня 2025 року о 21 годині 20 хвилин ОСОБА_1 як голова комісії з припинення Державної Галещинської біологічної фабрики подав щорічну декларацію за 2022 рік;
- роздруківку результату пошуку документів у Єдиному Державному реєстрі декларацій від 04.09.2025, відповідно до якої 30.03.2025 о 22 годині 12 хвилин ОСОБА_1 як голова комісії з припинення подав декларацію (щорічну) (а.с. 62);
- роздруківку перегляду документа з Єдиного державного реєстру декларацій від 04.09.2025 (а.с.63-66), з якого вбачається, що 30 березня 2025 року о 22 годині 12 хвилин ОСОБА_1 як голова комісії з припинення Державної Галещинської біологічної фабрики подав щорічну декларацію за 2023 рік.
На спростування складу та події адміністративного правопорушення ОСОБА_1 надано такі докази:
- письмові пояснення ОСОБА_1 (а.с.9);
- копію постанови Господарського суду Полтавської області від 27.07.2003 по справі №8/570 (а.с.10-11), відповідно до якої визнано банкрутом Державну Галещинську біологічну фабрику, за адресою: селище Нова Галещина, Козельщинський район, Полтавська область, відкрито ліквідаційну процедуру;
- копію ухвали Господарського суду Полтавської області від 02.06.2020 по справі №8/570 (а.с.12-15), відповідно до якої призначено ліквідатором Державної Галещинської біологічної фабрики арбітражного керуючого ОСОБА_1 (свідоцтво №1946 від 18.12.2019, вул. Фрунзе, 113-б, м. Полтава, 36002)
- постанову Верховного Суду від 19.01.2021 по справі № 916/4181/14 (а.с. 16-26).
- копію статуту Державної Галещинської біологічної фабрики «Галещинська біофабрика», (а.с. 27-35), відповідно до якого:
1) підприємство «Державна Галещинська біологічна фабрика» (надалі-підприємство) засноване на державній власності і підпорядковане Агентству з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій (надалі-орган управління майном);
2) найменування підприємства. Повна назва підприємства: Державна Галещинська біологічна фабрика. Скорочена назва підприємства: Галещинська біофабрика (п. 1.1);
3) підприємство створено з метою забезпечення народного господарства України біологічними, хіміко-фармацевтичними препаратами, медикаментами, антибіотиками, кормовими вітамінами, преміксами, бактерійними добривами, мікробіологічними засобами захисту рослин (п. 2.1);
4) підприємство є юридичною особою. Права й обов'язки юридичної особи підприємство набуває з дня його державної реєстрації (п. 3.1);
5) підприємство здійснює свою діяльність на основі і відповідно до чинного законодавства України та цього статуту, який затверджується органом управління майном за участю трудового колективу (п. 3.2);
6) підприємство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах належного йому майна згідно з чинним законодавством. Підприємство не несе відповідальність за зобов'язаннями держави та органу управління майном (п. 3.5);
7) підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому статуту (п. 4.2);
8) основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємства є прибуток (доход) (п. 7.1);
9) джерелом формування фінансових ресурсів підприємства є прибуток (доход), амортизаційні відрахування, кошти, одержані від продажу цінних паперів, безоплатні або благодійні внески членів трудового колективу, підприємств, організацій, громадян та інші надходження, включаючи централізовані капітальні вкладення та кредити (п. 7.4);
10) ліквідація та реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства здійснюється за рішенням органу управління майном та участю трудового колективу або арбітражного суду згідно з чинним законодавством (п.м8.1);
11) ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється органом управління майном. До складу ліквідаційної комісії входять представники органу управління майном та підприємства в особі його органу управління. Порядок і строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторам визначаються органом управління майном. У разі банкрутства підприємства його ліквідація проводиться згідно з Законом України «Про банкрутство» (п.8.2);
12) з моменту призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження по управлінню підприємством. Ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс підприємства і подає його органу, який призначив ліквідаційну комісію. Кредитори та інші юридичні особи, які перебувають у договірних відносинах з підприємством, яке ліквідується, повідомляються про його ліквідацію у письмовій формі (п. 8.3);
13) при реорганізації і ліквідації підприємства працівникам, які звільняються, гарантується додержання їх прав та інтересів відповідно до трудового законодавства України (п. 8.4);
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників провадження, суддя висновує таке.
ОСОБА_1 є арбітражним керуючим та господарським судом призначений ліквідатором державного підприємства - Державна Галещинська біологічна фабрика (Галещинська біофабрика). Декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2021, 2022, 2023 роки подав через офіційний вебсайт Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) 29.03.2025, 30.03.2025, а не у строк, встановлений законом, - не пізніше 31.01.2024.
ОСОБА_1 не заперечував той факт, що він є ліквідатором державного підприємства та декларації подав не у строк, встановлений законом, а лише після того, як отримав відповідні запити від НАЗК.
НАЗК на своєму сайті розмістила офіційні роз'яснення щодо того, кого слід уважати посадовими особами юридичних осіб публічного права (https://wiki.nazk.gov.ua/archive/print/page/6119/12.01.2024/).
Так, за роз'ясненнями НАЗК, суб'єктами, на яких поширюється дія Закону, є посадові особи юридичних осіб публічного права, які незазначені у п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону (пп. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону).
Формулювання «які не зазначені у п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону» означає, що Законом передбачена так звана ієрархія категорій суб'єктів декларування: якщо посада та/або вид діяльності особи підпадає під дію кількох пунктів ч. 1 ст. 3 Закону, така особа вважається декларантом за пунктом, який у ст. 3 закріплений вище.
До посадових осіб юридичних осіб публічного права належать (абз. 9 ч. 1 ст. 1, ч. 5 ст. 62, ст. 64 Закону): ліквідатор юридичної особи публічного права.
Арбітражний керуючий, призначений господарським судом для здійснення ліквідаційної процедури, є ліквідатором (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства). У разі якщо арбітражний керуючий здійснює ліквідацію юридичної особи публічного права, він є особою, на яку поширюється дія Закону відповідно до пп. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону.
Отже, арбітражний керуючий - ліквідатор юридичної особи публічного права є суб'єктом декларування.
З цих підстав суддя відхиляє доводи ОСОБА_1 про те, що арбітражний керуючий є самозайнятою особою; не є посадовою особою такої юридичної особи та не є суб'єктом декларування.
Такі висновки судді ґрунтуються у тому числі на висновках Верховного Суду, зроблених у постанові від 06.11.2023 у справі № 924/159/14 (924/374/23).
Як зазначив КГС ВС, за статтею 1 КУзПБ арбітражний керуючий ? фізична особа, яка отримала відповідне свідоцтво та інформація про яку внесена до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України. Згідно із частинами першою, другою статті 10 КУзПБ арбітражний керуючий є суб'єктом незалежної професійної діяльності. Арбітражний керуючий з моменту постановлення ухвали (постанови) про призначення його керуючим санацією або ліквідатором до моменту припинення здійснення ним повноважень прирівнюється до службової особи підприємства-боржника. Одна й та сама особа може здійснювати повноваження арбітражного керуючого на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство відповідно до вимог цього Кодексу. Арбітражний керуючий діє в інтересах підприємства-боржника у межах наданих повноважень, така особа поряд із самостійною процесуальною дієздатністю наділена також і процесуальною дієздатністю підприємства-банкрута.
Однак арбітражний керуючий є суб'єктом декларування тільки у тому випадку, якщо він є ліквідатором юридичної особи публічного права. Ліквідатор юридичної особи приватного права суб'єктом декларування не є.
Посадова особа, що склала протоколи про адміністративні правопорушення, уважала Державну Галещинську біологічну фабрику юридичною особою публічного права. Прокурор у судовому засіданні наполягав на цій позиції.
Позиція НАЗК (https://wiki.nazk.gov.ua/archive/print/page/4208/12.01.2024/) щодо критеріїв визначення юридичних осіб публічного права є такою:
Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права (ст. 81 ЦК України). Отже, основним нормативним критерієм поділу юридичних осіб є саме порядок їх створення. Держава, територіальні громади можуть створювати юридичні особи як публічного, так і приватного права (ст. 167, 169 ЦК України). Згідно з положеннями ч. 2 ст. 167 та ч. 2 ст. 169 ЦК України державні та комунальні підприємства, а також навчальні заклади, спільні комунальні підприємства належать саме до юридичних осіб публічного права, безвідносно до мети їхньої діяльності. Чинні в Україні нормативно-правові акти не містять інших, ніж порядок створення, критеріїв розмежування юридичних осіб на юридичних осіб публічного права та юридичних осіб приватного права.
З посиланням на практику ЄСПЛ НАЗК роз'яснило, що для інших юридичних осіб (крім тих, які відповідно до ЦК України безумовно є юридичними особами публічного права), слід брати до уваги такі ознаки:
1) характер діяльності юридичної особи (зокрема, вид діяльності, сферу / галузь, в якій така діяльність здійснюється). Для юридичної особи публічного права характерним є здійснення діяльності у сферах / галузях, які становлять публічний інтерес: інтерес держави, суспільства, територіальної громади, а також важливі для великої кількості осіб інтереси та потреби. Йдеться, зокрема (але не тільки), про гірничодобувну, енергетичну, транспортну галузі, сферу надання житлово-комунальних послуг.
2) контекст діяльності юридичної особи. Юридична особа, яка здійснює фактичну основну діяльність як монополіст у певній сфері або у сфері певних монополій чи у сфері, яка повністю або значною мірою регулюється державою / територіальною громадою, має ознаки юридичної особи публічного права;
3) ступінь інституційної залежності юридичної особи від держави / територіальної громади. Йдеться про ситуації, коли у статутному капіталі юридичної особи частка державної чи комунальної власності перевищує 50 % чи становить величину, яка забезпечує відповідним органам державного управління або місцевого самоврядування право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів / дозволяє державі / територіальній громаді одноосібно формувати волю юридичної особи, коли держава / територіальна громада є активним учасником, впливає на справи юридичної особи, бере участь в оперативному управлінні тощо.
Ця ознака стосується також і тих юридичних осіб (незалежно від їх організаційно-правової форми), які інституціонально залежать від держави опосередковано (через інші юридичні особи публічного права);
4) рівень втручання держави / територіальної громади у фінансові справи юридичної особи. Вплив держави на формування / відновлення фінансової спроможності юридичної особи свідчить про наявність у неї ознак юридичної особи публічного права .
5) функціональну залежність юридичної особи від держави / територіальної громади. Така залежність може полягати в тому, що держава / територіальна громада має високий ступінь державного нагляду і контролю за найважливішими аспектами діяльності юридичної особи. Наприклад, держава / територіальна громада в особі державних органів або органів місцевого самоврядування: призначає керівництво такої юридичної особи; надає обов'язкові до виконання юридичною особою вказівки; здійснює контроль над активами юридичної особи; може використовувати активи юридичної особи на власний розсуд; може покладати на юридичну особу виконання своїх завдань, функцій; погоджує, затверджує угоди юридичної особи тощо.
Юридична особа залежить від держави / територіальної громади через юридичні, організаційні, фінансові тощо аспекти, які втілені в особливостях утворення (формування) її органів управління, високу роль держави /територіальної громади в управлінні юридичною особою.
Термін «урядові організації», на відміну від «неурядових організацій», включає юридичних осіб, які беруть участь у здійсненні державних повноважень або керують державною службою під контролем уряду (Рішення щодо прийнятності, заява № 23938/05, Державна холдингова компанія «Луганськвугілля» проти України. Виконання певних публічних функцій під наглядом держави (органів державної влади) також свідчить про те, що юридична особа є «урядовою» .
Разом з тим, визначаюсь з тим, чи є Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України юридичною особою публічного права, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09.12.2024 у справі № 712/4776/23 зробив такі висновки:
Відповідно до частини другої статті 81 ЦК України юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Ця норма права містить вказівку на одну зі складових порядку створення юридичних осіб публічного права. У частині третій статті 81 ЦК України вказується, що в ЦК України встановлюється порядок створення виключно юридичних осіб приватного права, тоді, як порядок створення юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом. За частиною другою статті 169 ЦК України територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Однією з ознак юридичної особи публічного права є реалізація публічних інтересів держави чи територіальної громади. Головна відмінність між ними полягає в тому, що юридичні особи приватного права створюються на підставі установчих документів (статуту або засновницького договору, якщо інше не встановлено законом) рівноправними суб'єктами на договірних засадах, що й визначає приватноправовий характер їх взаємовідносин (див. пункти 88 - 93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 573/1020/22 (провадження № 14-40цс23)).
Застосовуючи наведені критерії Об'єднана палата КЦС дійшла висновку, що Фонд соціального страхування України належав до юридичних осіб приватного права.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 липня 2024 року у справі № 573/1020/22 зробила такі висновки:
88. По перше, відповідно до частини другої статті 81 ЦК України юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.
89. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
90. Ця норма права містить вказівку на одну зі складових порядку створення юридичних осіб публічного права. У частині третій статті 81 ЦК України вказується, що в ЦК України встановлюється порядок створення виключно юридичних осіб приватного права, тоді, як порядок створення юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом.
91. За частиною другою статті 169 ЦК України територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.
92. Однією з ознак юридичної особи публічного права є реалізація публічних інтересів держави чи територіальної громади.
93. Головна відмінність між ними полягає в тому, що юридичні особи приватного права створюються на підставі установчих документів (статуту або засновницького договору, якщо інше не встановлено законом) рівноправними суб'єктами на договірних засадах, що й визначає приватноправовий характер їх взаємовідносин.
94. Юридичні особи публічного права створюються на підставі розпорядчого акта Президента України, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування.
95. Під час здійснення своєї діяльності юридичні особи приватного права керуються главою 8 підрозділу 2 розділу ІІ ЦК України та іншими спеціальними законами.
96. Діяльність юридичних осіб публічного права визначена Конституцією України та спеціальними законами, зокрема Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «;Про місцеві державні адміністрації».
Такі висновки Верховного Суду є цілком застосовними й до даної справи у питанні визначення того, чи є Державна Галещинська біологічна фабрика юридичною особою публічного права.
У цивільному праві юридичні особи диференціюються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.
Поділ юридичних осіб на юридичних осіб приватного та публічного права пов'язаний з дуалізмом права (що передбачає умовний поділ права на публічне та приватне) і призначенням юридичної особи як інструменту участі в цивільному обороті, та має визначати, публічну чи приватну функцію виконує та чи інша юридична особа передовсім. У протиставленні цих двох видів організацій основною засадою є те, чи є така організація водночас і суб'єктом публічно-правових відносин.
Ознакою належності до кола суб'єктів публічних відносин є наділення їх якимись владними, управлінськими, сервісними функціями, зокрема й делегованими, що зумовлює можливість вступу такої організації у відносини субординації.
Тобто юридична особа публічного права - це передовсім суб'єкт публічного права, який наділений певними владними, управлінськими функціями, та з метою забезпечення його функціонування як окремої організації у приватному праві має також правовий статус організації - юридичної особи, яка задля цього введена у цивільний обіг.
З аналізу частини другої статті 81 ЦК України можна зробити також висновок, що поділ юридичних осіб на юридичних осіб публічного права та юридичних осіб приватного права в українському цивільному законодавстві здійснено за таким критерієм як порядок їх створення. Головною відмінністю між цими юридичними особами приватного та публічного права є неспівпадіння правової природи юридичних актів, на підставі яких вони створюються.
Такий критерій як порядок створення юридичних осіб є похідним від правового призначення такого суб'єкта у праві. Тобто, крім відмінного порядку створення юридичних осіб приватного та публічного права, потрібно насамперед враховувати інші ознаки, якими характеризуються юридичні особи приватного та публічного права.
Основною ознакою, якою характеризуються юридичні особи публічного права, є публічно-правова мета діяльності, що полягає в реалізації публічних інтересів (завдань, функцій) держави чи територіальної громади, які покладені на них Конституцією України та законодавчими актами.
Ураховуючи викладене, до відмінних ознак юридичної особи публічного права, крім правової природи акта на підставі якого створюється така юридична особа, можна віднести публічний характер цілей, для яких вона створюється, наявність у неї владних повноважень, мету діяльності як публічно-правового утворення, яка обумовлюється державними інтересами чи інтересами територіальної громади. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/121130955).
Згідно з частинами другою, третьою статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава може створювати юридичні особи публічного та приватного права у випадках та порядку, встановлених Конституцією України та законом. Держава бере участь у діяльності створених нею юридичних осіб приватного права на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.
Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом. Отже держава як власник певного майна має можливість створювати як юридичні особи публічного права, так і юридичні особи приватного права залежно від того, які функції покладаються на створювану організацію.
Наведені приписи статті 167 ЦК України не забороняють державі створювати також і юридичні особи приватного права, які не є учасниками владних управлінських відносин, можуть мати основну мету отримання прибутку для фінансування потреб бюджету, тощо.
Отже під час вирішення питання щодо віднесення юридичних осіб, створених, зокрема, органами місцевого самоврядування, державою до юридичних осіб приватного чи публічного права, потрібно враховувати мету діяльності створеної юридичної особи та чи має ця особа владно-управлінські функції делеговані їй державою (органом місцевого самоврядування). Якщо ж мета створення юридичної особи полягає в здійсненні нею комерційної діяльності, а не владно-управлінських функцій, то така особа є юридичною особою приватного права.
До того ж потрібно враховувати приписи статті 81 ЦК України, які закріплюють поділ юридичних осіб на юридичних осіб приватного та публічного права за таким критерієм як порядок їх створення, а саме юридичні особи публічного права створюються розпорядчим актом, зокрема, органу місцевого самоврядування, й для таких осіб не передбачено їх створення на підставі статуту. Тоді як юридичні особи приватного права створюються винятково на підставі установчих документів, зокрема статуту.
Також неодмінно звернути увагу на те, що у частинах другій, третій статті 167, 169 ЦК України (у редакції, чинній станом на 31.01.2024) не міститься вичерпного переліку організаційно-правових форм юридичних осіб як публічного права, так і юридичних осіб приватного права, які можуть створювати держава, органи місцевого самоврядування. Тобто комунальне підприємство, створене органом місцевого самоврядування, чи державне підприємство, створене державою, не є винятково юридичною особою публічного права. В такій організаційно-правовій формі може бути також і юридична особа приватного права.
У даній справі вбачається, що Державна Галещинська біологічна фабрика, ліквідатором якої є ОСОБА_1 , є державним підприємством, яке створене та діє на підставі статуту. Матеріали справи не містять доказів того, що така юридична особа створювалася на підставі розпорядчого акта Президента України, органу державної влади або органу місцевого самоврядування.
Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником державного підприємства є Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України. Відомості про центральний чи місцевий орган виконавчої влади, до сфери якого належить юридична особа публічного права, у реєстрі відсутні. Основним видом діяльності фабрики є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (01.11).
Відповідно до статуту підприємство створено з метою забезпечення народного господарства України біологічними, хіміко-фармацевтичними препаратами, медикаментами, антибіотиками, кормовими вітамінами, преміксами, бактерійними добривами, мікробіологічними засобами захисту рослин (п. 2.1); підприємство здійснює свою діяльність на основі і відповідно до чинного законодавства України та цього статуту, який затверджується органом управління майном за участю трудового колективу (п. 3.2); підприємство несе відповідальність за своїм зобов'язаннями в межах належного йому майна згідно з чинним законодавством. Підприємство не несе відповідальність за зобов'язаннями держави та органу управління майном (п. 3.5); майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому статуту (п. 4.2); основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємства є прибуток (доход) (п. 7.1); джерелом формування фінансових ресурсів підприємства є прибуток (доход).
Тож Державна Галещинська біологічна фабрика створена на підставі статуту, що не є характерним для юридичних осіб публічного права; засновник наділив це підприємство майном винятково з метою здійснення комерційної діяльності та не делегував жодні публічні повноваження для здійснення владно-управлінських функцій; засновник у статуті безпосередньо визначив, що підприємство не несе відповідальність за зобов'язаннями держави та органу управління майном та основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємства визначив прибуток (доход); джерелом формування фінансових ресурсів підприємства є прибуток (доход); підприємство має незалежні від держави функції та мало би займатися звичайною комерційною діяльністю.
З огляду на викладене, суддя уважає, що матеріалами справи не доведено, та відсутні достатні підстави вважати, що Державна Галещинська біологічна фабрика, ліквідатором якої є ОСОБА_1 , є саме юридичною особою публічного права. Той факт, що у ЄДРЮОФОПГФ засновником (учасником) юридичної особи зазначена Державна ветеринарна та фітосанітрана служба України (код ЄДРПОУ 37472261) не є вирішальним для віднесення цієї Галещинської біофабрики до суб'єктів публічного права, які наділені певними владними, управлінськими функціями.
Як правильно зазначено у роз'ясненнях НАЗК, на думку ЄСПЛ, юридична особа є «неурядовою організацією», якщо вона керується в основному цивільним законодавством («company law»), не користується у своїй діяльності повноваженнями, що виходять за межі тих, які надаються загальним приватним правом («ordinary law»), і підпадає під юрисдикцію загальних, а не адміністративних судів.
Суд ураховує практику Європейського Суду з прав людини, на яку йдеться посилання у відповідних роз'ясненнях НАЗК.
Так, у справі ІСЛАМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ ІРАН ??SHIPPING LINES
ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ (заява № 40998/98, рішення від 13 грудня 2007 року; https://hudoc.echr.coe.int/fre#{%22itemid%22:[%22001-83951%22]}) ЄСПЛ вказав:
79. Термін «урядові організації», на відміну від «неурядових організацій» у значенні статті 34, включає юридичних осіб, які беруть участь у здійсненні урядових повноважень або надають державну службу під контролем уряду. Щоб визначити, чи належить будь-яка юридична особа, окрім територіального органу влади, до цієї категорії, необхідно враховувати її правовий статус та, де це доречно, права, які їй надає цей статус, характер діяльності, яку вона здійснює, та контекст, у якому вона здійснюється, а також ступінь її незалежності від політичної влади (див. вищезгадану справу «Радіо Франс та інші »).
80. У світлі вищезазначених принципів Суд зазначає, що компанія-заявник є юридичною особою, яка здійснює комерційну діяльність відповідно до загального права Республіки Іран. Вона не бере участі у здійсненні державних повноважень, не має ролі державної служби чи монополії в конкурентному секторі (див., у зв'язку з цим, The Holy Monasteries v. Greece , 9 грудня 1994 року, § 49, Серія A № 301-A, та нещодавно, Osterreichischer Rundfunk v. Austria , № 35841/02 , §§ 48-54 , 7 грудня 2006 року). Хоча на момент подій, що призвели до цієї заяви, компанія- заявник повністю належала державі, і наразі значна частина її акцій все ще належить державі, а більшість членів ради директорів призначаються державою, вона є юридично та фінансово незалежною від держави, як це випливає зі статті 3 установчого договору. У зв'язку з цим Суд зазначає, що у справі «Радіо Франс та інші» , на яку посилався Уряд, він встановив, що національна компанія «Радіо Франс» була «неурядовою організацією» у значенні статті 34 Конвенції, незважаючи на те, що держава володіла всім капіталом «Радіо Франс», її установчий договір та статут були затверджені декретом, її ресурси були значною мірою державними, вона виконувала «місії державної служби в загальних інтересах» та була зобов'язана дотримуватися повноважень та укладати з державою договір, в якому визначалися її цілі та засоби. Отже, з цього випливає, що публічно-правові суб'єкти можуть мати статус «неурядової організації», якщо вони не здійснюють «урядових повноважень», не були створені «для цілей державного управління» та є повністю незалежними від держави (див. вищезгадану справу «Святі монастирі» , § 49).
81. …. Суд вважає, що компанія-заявник регулюється переважно законодавством про компанії, не має жодних повноважень, окрім тих, що надаються звичайним правом, під час здійснення своєї діяльності та підпадає під юрисдикцію звичайних, а не адміністративних судів. З огляду на вищевикладене, Суд вважає, що компанія-заявник веде комерційну діяльність, і тому немає жодних підстав вважати, що ця заява була фактично подана Ісламською Республікою Іран, яка не є стороною Конвенції.
У даній справі, що розглядається судом, так само державне підприємство, ліквідатором якого є ОСОБА_1 , є юридичною особою, яка здійснює комерційну діяльність відповідно до загального права (цивільного кодексу); воно не бере участі у здійсненні державних повноважень, не має ролі державної служби чи монополії в конкурентному секторі; хоча на момент подій, підприємство повністю належить державі, воно є юридично та фінансово незалежним від держави (не отримує бюджеті кошти та держава більше не має юридичного впливу на управління підприємством); підприємство регулюється переважно законодавством про юридичні особи приватного права, не має жодних повноважень, окрім тих, що надаються звичайним правом, під час здійснення своєї діяльності та підпадає під юрисдикцію звичайних, а не адміністративних судів.
Отже у розумінні практики ЄСПЛ Державна Галещинська біологічна фабрика не є «урядовою організацією», тобто у контексті даної справи - не є юридичною особою публічного права.
З цих підстав слід зробити висновок, що матеріалами справи не доведено, що у ОСОБА_1 як ліквідатора Державної Галещинської біологічної фабрики був обов'язок, встановлений законом, подавати щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Саме цей висновок суду виключає наявність складу адміністративного правопорушення у діях ОСОБА_1 як ліквідатора Державної Галещинської біологічної фабрики.
Отже суддя погоджується з тим, що ОСОБА_1 не є суб'єктом відповідальності за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП у даному випадку.
При цьому посилання ОСОБА_1 на постанову Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 916/4181/14 є безпідставним, адже предметом дослідження у цій постанові ВС було встановлення наявності чи відсутності обов'язку боржника, визнаного банкрутом, щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, заборгованість за яким виникла у процедурі ліквідації банкрута, та включення таких поточних вимог до реєстру вимог кредиторів.
Факт отримання, чи неотримання бюджетних коштів ОСОБА_1 у якості винагороди як ліквідатора також не є визначальним у даній справі.
Для того, щоб особа була притягнута до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.
Європейський суд з прав людини у свої практиці неодноразово виснував, що доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Як уже зазначалось вище, згідно зі ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише у тому разі, якщо її вину у вчиненні правопорушення буде доведено поза розумним сумнівом, на підставі належних, достатніх та допустимих доказів із дотриманням встановленої законом процедури.
Принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Згідно зі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Викладене вище надає обґрунтовані підстави дійти висновку про недоведеність матеріалами справи складу інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, оскільки у відповідності до вимог ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь, у зв'язку з чим справа про адміністративне правопорушення в цій частині підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП.
Посилання ОСОБА_1 на ч. 3 ст. 38 КУпАП є помилковим, оскільки строки накладення адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, пов'язаного з корупцією, установлені у ч. 4 ст. 38 КУпАП, відповідно до якої таке стягнення бути накладено протягом шести місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення. Однак, оскільки суддя дійшла висновку про відсутність складу і події адміністративного правопорушення, питання дотримання строків суддя не аналізує, адже дотримання строку накладення адміністративного стягнення підлягає перевірці за умови наявності події та складу адміністративного правопорушення.
Положеннями ст. 40-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення передбачено, що у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується судовий збір особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.
Оскільки адміністративне стягнення не накладається - судовий збір з особи не стягується.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 9, 40-1, ч. 1 ст. 172-6, ст. 247, 280, 283-285, 287-289, 294 КУпАП, суддя
Об'єднати адміністративні справи № 533/773/25, № 533/774/25 та № 533/775/25 в одне провадження, присвоївши адміністративній справі, - єдиний унікальний № 533/773/25, провадження № 3/533/287/25.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю подій і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови шляхом подання апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду через Козельщинський районний суд Полтавської області.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Повний текст постанови складено та підписано суддею 14.10.2025.
Суддя В.П. Козир