Справа № 526/4055/24
Провадження № 2/526/388/2025
іменем України
30 вересня 2025 року Гадяцький районний суд Полтавської області в складі:
головуючого - Киричка С.А.,
з участю секретаря - Широколави О.В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Гадяч цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна,
встановив:
29 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя. Свій позов мотивувала тим, що вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі з 20.07.2013 року до 11.06.2024 року. Подружжя має двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_4 , 2014 року народження та доньку ОСОБА_5 , 2020 року народження, які на даний час проживають разом з нею у м. Полтава. За період шлюбу вони придбали : будинок за адресою АДРЕСА_1 ; земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,1 га кадастровий номер 5320410100:50:001:1316 та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,076 га кадастровий номер 5320410100:50:001:1315, тому просила визнати зазначене майно спільною сумісною власністю подружжя та визнати за нею право власності на частину цього майна.
Ухвалою Гадяцького районного суду Полтавської області від 30.10.2024 року провадження відкрито за правилами загального позовного провадження.
20 листопада 2024 року від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він частково заперечував проти задоволення позовних вимог та пояснив, що йому на праві особистої приватної власності належала квартира АДРЕСА_2 , яку він придбав 28.03.2013 року. 22.03.2023 року ОСОБА_3 уклав договір купівлі-продажу вказаної квартири за 327 000 грн. За кошти, які він отримав після продажу квартири, він придбав житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 вартістю 423 700,00 грн. Оскільки, сума продажу квартири була меншою, аніж сума вартості житлового будинку, між ОСОБА_3 та власником будинку ОСОБА_6 була визначена домовленість про виплату суми 114 000 грн. Платіж був внесений відповідачем ОСОБА_3 30.06.2024 в сумі 114 000 грн., тобто після розірвання шлюбу. З даних підстав, відповідач вважає, що він є єдиним власником спірного майна, а саме житлового будинку.
10 грудня 2024 року позивач надала до суду відповідь на відзив, позовні вимоги просила задовольнити. Стосовно позовних вимог пояснила наступне, що вони з відповідачем перебували у стосунках з 2008 року, планували майбутнє та придбали квартиру на спільні кошти, ще не перебуваючи у шлюбі. За кошти, подаровані їм на весіллі (4 тис. доларів США), з допомогою її тата було зроблено ремонт у квартирі. Пізніше, квартиру продали щоб придбати будинок для комфорту сім'ї. Стосовно того, де позивач працювала та які мала доходи, вона додала довідку, сформовану у додатку ПФУ. Зазначила, що кошти за придбання будинку були віддані ОСОБА_6 до 05.04.2024 року, тобто у період перебування в шлюбі.
04 лютого 2025 року відповідачем подано заперечення проти прийняття судом відповіді на відзив, мотивуючи тим, що позивачем пропущено строк на подання відповіді на відзив.
06 лютого 2025 року відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив, де він вказав, що позивачем не надано доказів про їх спільне проживання до шлюбу та придбання квартири за спільні кошти.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 повністю підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 та його представник пояснили, що частково визнають позовні вимоги, а саме щодо визнання права власності на частину земельних ділянок за позивачкою. У частині визнання за нею права власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями заперечували, оскільки це майно було придбано за особисті кошти відповідача, отримані ним після продажу квартири, яка була його особистою власністю.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 20.07.2013 року до 11.06.2024 року .
Подружжя має двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_4 , 2014 року народження та доньку ОСОБА_5 , 2020 року народження, які на даний час проживають разом з матір'ю у м. Полтава.
Згідно судового наказу від 25.07.2022 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти в розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку починаючи з 07.07.2022 року і до досягнення дітьми повноліття.
У період шлюбу подружжям придбано: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудамиза адресою АДРЕСА_1 за 423 700,00 грн, земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,1 га кадастровий номер 5320410100:50:001:1316 за 460 300,00 грн; земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,076 га кадастровий номер 5320410100:50:001:1315 за 28 000,00 грн.
Згідно Звіту з незалежної оцінки майна житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, на замовлення ОСОБА_7 станом на 22.10.2024 року становить 776 300,00 грн.
Згідно про експертну грошову оцінку вартість земельної ділянки 5320410100:50:001:1316 становить 9120 грн., а вартість земельної ділянки 5320410100:50:001:1315 становить 82 000 грн.
Згідно заяви від 05.11.2024 року, ОСОБА_6 підтвердив факт отримання 30.06.2024 року від ОСОБА_3 грошей у сумі 114 000 грн, що є еквівалентом 3 000 доларів США за курсом, погодженим сторонами.
22.03.2023 року згідно Договору купівлі-продажу ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_8 прийняв квартиру АДРЕСА_2 за 327 000 грн.
Згідно з вимогами частин 1, 2 статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 3 статті 368 ЦК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до змісту частин 1, 2, 3 статті 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною 1 статті 70СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Частинами 1, 2, 4 статті 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Приписами частин 1 та 2 статті 372 ЦК України передбачено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11, сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток.
Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
При цьому, при поділі майна суд виходить із того, що якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми.
Пленум Верховного Суду України в постанові від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» відзначив, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи, для визначення якої при необхідності призначається експертиза.
Аналізуючи доводи сторін та надані ними докази в їх підтвердження, суд прийшов до висновку, що відповідачем не надано достатнього обгрунтування придбання житлового будинку з господарськими будівлями за адресою АДРЕСА_1 за особисті кошти, отримані після продажу квартири в м. Гадяч, яка належала йому особисто. Як вбачається з наданого договору купівлі-продажу квартира АДРЕСА_2 була продана 327 000 грн 22.03.2023 року. 06 квітня 2023 року ОСОБА_3 зі згоди подружжя - ОСОБА_1 придбав житловий будинок з господарськими будівлями та спорудамиза адресою АДРЕСА_1 за 423 700,00 грн, земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,1 га кадастровий номер 5320410100:50:001:1316 за 460 300,00 грн; земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,076 га кадастровий номер 5320410100:50:001:1315 за 28 000,00 грн.
Таким чином, загальна вартість придбаного 06 квітня 2023 року зі згоди позивачки майна склала згідно наданих договорів купівлі - продажу 912 000 грн. З урахуванням відстрочення оплати 114 000 грн, сума сплачених коштів склала 798 000 грн. При цьому, вартість придбаних земельних ділянок є вищою за вартість придбаного житлового будинку з господарськими будівлями, але відповідач стверджує що свої особисті кошти ним внесено саме за житловий будинок.
Надані договори купівлі - продажу не містять будь-яких відміток про придбання майна чи його частини за власні кошти відповідача, тому віднесення оплати вартості саме житлового будинку за власні кошти в сумі 327 000 грн є його тлумаченням цих правочинів, яке є більш вигідним для власних інтересів.
Окрім того, судом враховується, що таке тлумачення фактично позбавляє позивачку права власності на частину житла, тому в цій частині доводи відповідача та його представника не підлягають задоволенню.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.
Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача документально підтверджена сплачена сума судового збору у розмірі 4337 грн. 10 коп.
Керуючись ст.ст.12, 81, 263-265, 280, 352 ЦПК України, суд,-
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна -задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину будинку АДРЕСА_1 , як на частку в спільній сумісній власності подружжя.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 532040100:50:001:1315, як на частку в спільній сумісній власності подружжя.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 532040100:50:001:1316, як на частку в спільній сумісній власності подружжя.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 сплачений нею судовий збір у сумі 4337 грн. 10 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Полтавського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 13.10.2025 року.
Суддя: С. А. Киричок