Справа № 357/11988/25
Провадження № 2/357/5259/25
08 жовтня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Кошель Б. І. ,
при секретарі - Кардаш О. Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду № 6 в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Коллекшн» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Коллекшн» звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , в якому просили стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Кредитним договором № 1358473 від 18.12.2020 року, в сумі 6354,00 грн та понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 18.12.2020 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1358473 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який був укладений в електронному вигляді та підписаний за допомогою електронного підпису, який був відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) та надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір Відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися. Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст.641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладання договору. Згідно умов кредитного договору, Товариство надає Клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов'язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою, передбачені Договором на наступних умовах: сума виданого кредиту: 3000,00 грн, дата надання кредиту: 18.12.2020, строк кредиту: 30 днів, валюта кредиту: UAH, цільове призначення - на споживчі потреби, стандартна процентна ставка - 1,9 % в день. 07.09.2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» (далі - Первісний кредитор) та ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» укладено договір факторингу №1-07092021, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив до ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників, в тому числі право вимоги за кредитним договором №1358473 від 18.12.2020 укладеним з ОСОБА_1 07.09.2021 року ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп», як новий кредитор, відповідно до умов договору відступлення права вимоги № 2-07/09/2021, відступив право вимоги за кредитним договором № 1358473 від 18.12.2020 до ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн», у зв'язку з чим останній набув права грошової вимоги до відповідача. Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на 12.06.2025 року загальний розмір заборгованості за Кредитним договором становить 6354,00 грн, яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 3000,00 грн; прострочена заборгованість за процентами в розмірі 3354,00 грн. Згідно умов кредитного договору, Позика надається шляхом перерахування Товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок, вказаний Клієнтом. На підтвердження видачі, Товариством, кредитних коштів, позивач надає інформаційну довідку, відповідно до якої 18.12.2020 року на картковий рахунок Відповідача було перераховано кредитні кошти в сумі 3000,00 грн за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , що в свою чергу являється доказом видачі кредитних коштів. Відповідно до умов кредитного договору сторони погодили що підписання Договору зі сторони Товариства (Позикодавця) шляхом накладення аналогу власноручного підпису Директора Товариства та відбитка печатки Товариства, що відтворений засобами копіювання зразок яких наведено в умовах даного Договору. На виконання вимог ч. 4 ст. 16 ЗУ «Про споживче кредитування» п. 6 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позивач повідомляє, що останнім на адресу Відповідача була направлена вимога про дострокове погашення заборгованості за Кредитним договором № 1358473 від 18.12.2020 року, проте станом на дату подачі позову зазначена вимога була залишена Відповідачем без виконання.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.08.2025 року головуючим суддею визначено Кошеля Б.І. та матеріали передані для розгляду.
Ухвалою від 11 серпня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання у справі на 08 жовтня 2025 року.
Судом 07.10.2025 р. за вх..№57482 отримано заяву, в якій представник позивача - адвокат Пархомчук С.В. просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правову допомогу у розмірі 10500,00 грн.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, в прохальній частині позовної заяви просив розгляд справи проводити за відсутності представника позивача.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, надала суду заяву, в якій просить провести розгляд справи без її участі, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості визнає в повному обсязі. Також просила суд, зменшити витрати позивача на правничу допомогу до 2000,00 грн, що відповідати критеріям реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, та є доцільним і справедливим.
Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу звукозаписувальними технічними засобами не здійснювалось.
Відповідно до ч.4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та надавши їм належну правову оцінку, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 18.12.2020 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір №1358473 про надання коштів на умовах фінансового кредиту, який підписаний електронним цифровим підписом позичальника (п. 10 Кредитного договору), відповідно до умов якого товариство зобов'язується надати клієнту грошові кошти (кредит) в розмірі 3000,00 грн на споживчі потреби на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. Кредит надається в безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на реквізити платіжної банківської картки № НОМЕР_1 , строком на 30 днів. Сторони погодили фіксовану стандартну процентну ставку за користування позикою, зокрема, 1,90% в день (693,50% річних) та застосовується у межах строку надання позики та знижену процентну ставку, що становить 0,01% в день.
Також, встановлено, що підписуючи договір відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма умовами Правил надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту ТОВ «Лінеура Україна», які розміщені на сайті, повністю їх розуміє, погоджується з ними та зобов'язується неухильно їх дотримуватись (п. 9.10 Договору) та які містяться в матеріалах справи.
Також, 18.12.2020 відповідачем було підписано графік платежів, що є додаток №1 до договору про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 18.12.2020.
Встановлено, що ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі 3000,00 грн згідно кредитного договору № 1358473 від 18.12.2020, що підтверджується інформаційною довідкою від 02.07.2025, з якої вбачається, що 18.12.2020 о 10:46:08 на картковий рахунок відповідача НОМЕР_2 було перераховано позику у розмірі 3000,00 грн.
Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Передбачено ст. 628 ЦК України, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
Ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За ч 2. ст. 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, тому акцентуючи пропозицію товариства ТОВ «АВІРА ГРУП», відповідач ОСОБА_2 електронним цифровим підписом одноразовим ідентифікатором (AV2579) у кредитному договорі, приєднався до Правил надання коштів у позику, визнає та погоджується на запропоновані позивачем умови користування та порядок надання товариством грошових коштів.
Отже, підписання договору №1358473 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 18.12.2020 (електронним підписом) свідчить про те, що відповідач усі умови цілком зрозумів та своїм підписом письмово підтвердив та закріпив те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно зі ст.10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (ст. 11 Закону).
Згідно положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Вищевказаний договір №1358473 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 18.12.2020 підписаний відповідачем електронним підписом, а тому, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19).
Отже, встановлено, що вказаний договір №1358473 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 18.12.2020, підписаний сторонами, є чинним, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, сторони визначили всі істотні умови договору, а тому, саме з 18.12.2020 між сторонами виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами.
07.09.2021 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс Груп» укладено договір факторингу №1-07092021, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив до ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників, в тому числі право вимоги за кредитним договором №1358473 від 18.12.2020 укладеним з ОСОБА_1 .
Відповідно до витягу з реєстру боржників до Договору факторингу №1-07092021 від 07.09.2021 ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №1358473 від 18.12.2020 у розмірі 6354,00 грн, яка складається із: 3000,00 грн - сума заборгованості за сумою кредиту, 3354,00 грн - простроченої заборгованості за процентами.
07.09.2021 року ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп», як новий кредитор, відповідно до умов договору відступлення права вимоги № 2-07/09/2021, відступив право вимоги за кредитним договором № 1358473 від 18.12.2020 до ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн».
Відповідно до витягу з реєстру боржників до Договору відступлення прав вимоги №2-07/09/2021 від 07.09.2021 ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №1358473 від 18.12.2020 у розмірі 6354,00 грн, яка складається із: 3000,00 грн - сума заборгованості за сумою кредиту, 3354,00 грн - простроченої заборгованості за процентами.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
За змістом ст. 516 ЦПК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов'язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Положеннями ст. 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Ст. 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Отже, за змістом наведених вище положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов'язання на рахунок первинного кредитора.
При цьому аналіз змісту ст. 1082 ЦК України дозволяє дійти висновку, що викладені в ній положення щодо обов'язку боржника здійснити платіж факторові за умови, що боржник одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, стосуються позасудового порядку вирішення спору. При цьому невиконання фактором цього обов'язку не звільняє боржника від виконання обов'язків за кредитним договором, а лише дає йому право на виконання свого обов'язку перед первісним кредитором.
Таким чином, у разі сплати відповідачем коштів на рахунок первісного кредитора, вони були б перераховані на рахунки ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» та зараховані для погашення кредитної заборгованості.
Однак, всупереч умовам кредитного договору, ОСОБА_1 не виконала своїх зобов'язань щодо повернення наданого їй кредиту, що підтверджується розрахунком заборгованості, згідно якого заборгованість відповідача за кредитним договором №1358473 від 18.12.2020 становить 6354,00 грн, яка складається із: 3000,00 грн - сума заборгованості за сумою кредиту, 3354,00 грн - простроченої заборгованості за процентами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Положеннями ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Судом встановлено, що відповідач з умовами договору був ознайомлений, підписав договір №1358473 від 18.12.2020, однак умови договору порушив.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналізуючи обставини даного спору, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» за Кредитним договором №1358473 від 18.12.2020 у розмірі 6354,00 грн.
Згідно з умовами укладеного Кредитного договору, позичальник зобов'язується повернути кошти, сплатити проценти за користування коштами та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах передбачених договором, але відповідач порушив взяті на себе зобов'язання.
З урахуванням наведеного, враховуючи визнання позову відповідачем, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Коллекшн» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають до задоволення у повному обсязі.
Окрім цього, позивач просив суд стягнути з відповідача судові витрати на правничу допомогу в розмірі 10500,00 грн.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа N 755/9215/15-ц, провадження N 14-382цс19.
Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, останнім було надано до суду: Договір про надання правової допомоги № 09/07/2025 від 09.07.2025 р.; Довіреність від 09.07.2025; Акт про отримання правової допомоги від 01.10.2025; платіжну інструкцію №1014 від 01.10.2025 на суму 10500,00 грн.
Отже, з вказаних вище документів вбачається, що ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» отримав послуги в адвоката Пархомчук С.В., де відповідачем є ОСОБА_1 на загальну суму в розмірі 10500,00 грн., які складаються з: зустріч та консультація щодо перспективи судового врегулювання кредитної заборгованості в розмірі 2000,00 грн. (витрачено 1 години); складання та подпння до суду позовної заяви про стягнення боргу в сумі 5000,00 грн. (витрачено 2,5 години); інші клопотання, заяви до суду, складання процесуальних документів, моніторинг «Єдиного державного реєстру судових рішень» щодо процесуального статусу судової справи в сумі 3000,00 грн (витрачено 1,5 години); канцелярські витрати в сумі 500,00 грн.
В своїй постанові, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, колегія суддів не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Такий же правовий висновок містяться і постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22.01.2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02.12.2020 року у справі № 317/1209/19, від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17.02.2021 року у справі № 753/1203/18.
Так, у Рішенні по справі «Бєлоусов проти України» (Заява № 4494/07 ) ЄСПЛ дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, слід розглядати як фактично понесені.
Такий висновок ЄСПЛ також викладений у вже зазначеному вище рішенні у справі «Савін проти України» ( Заява № 34725/08).
Суд враховує правову позицію Верховного суду викладену у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19 та від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц, в яких зазначено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Так, відповідач надав суду заяву про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, оскільки заявлена сума витрат не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності розміру, а отже є значно завищеним.
Якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 та у постанові від 19.02.2019 року у справі № 917/1071/18).
Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 910/23210/17, від 13.02.2019 року у справі № 911/739/15, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, де визначено, що за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, яке відповідно до ст. 1512 Конституції України є обов'язковим, остаточним і не може бути оскаржено, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Враховуючи вищезазначене, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 10500,00 грн на думку суду не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності розміру, а отже є значно завищеним.
Суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц).
Суд, оцінюючи подані документи, якими позивач обґрунтовує фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу є завищеними та не співмірними зі складністю справи, витраченим часом адвоката та наданих з боку останнього послуг.
Отже, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова КГС ВС від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17 та постанова Верховного Суду від 30.01.2023 № 910/7032/17).
Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд в постанові від 07.02.2022 у справі № 910/20792/20.
У додатковій постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Так, суд не може в повній мірі погодитися з тим, що складання позовної заяви склало 2,5 години, а вартість наданих послуг адвокатом 5000 грн, надання усної консультації склало 1 години, а вартість 2000 грн., оскільки справа не є складною та не потребувала значного часу для складання позовної заяви та надання усної консультації відносно боржника про стягнення заборгованості за кредитним договором, вказана категорія є розповсюдженою, сама позовна заява не є об'ємною та змістовною, що в свою чергу свідчить про те, що складання позову у даній справі не потребувало аналізу великої кількості документів та надання консультації.
Таким чином, з врахуванням принципу співмірності, розумності, реальності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, які відшкодовуються за рахунок відповідача до 3000,00 грн., оскільки суд вважає, що з боку адвоката не потребувало значного часу для надання консультації та складання позовної заяви, оскільки справа відносно боржника про стягнення заборгованості за кредитним договором не є складною, вказана категорія є розповсюдженою та складання позовної заяви не потребувала значеного часу (2,5 годин), оскільки не є об'ємною та змістовною, що в свою чергу свідчить про те, що складання позову у даній справі не потребувало аналізу великої кількості документів.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно із п. 1 ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
З матеріалів справи вбачається, що позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір з урахуванням положень ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в сумі 2422,40 грн.
Однак, згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» та ч. 1 ст. 142 ЦПК України передбачено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.
Враховуючи зміст наведених правових норм, суд вважає за необхідне повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, тобто 1211,20 грн. сплаченого при поданні позову у розмірі 2422,40 грн., а іншу частину судового збору в розмірі 1211,20 грн. стягнути з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.11, 526, 610, 611, 625, 627,634, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056 ЦК України, ст. 4, 12, 76, 81, 142, 258, 259, 264, 265, 268, 274-279, 354, 355 ЦПК України, ст. 7 Закону України «Про судовий збір», суд -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Коллекшн» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на корить Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Коллекшн» заборгованість за Кредитним договором № 1358473 від 18.12.2020 у розмірі 6354,00 грн, понесені витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн. та судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Коллекшн» із спеціального фонду Державного бюджету України 1211,20 грн сплаченого позивачем судового збору, згідно платіжної інструкції №297 від 14.07.2025 про сплату 2422,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Коллекшн»; адреса: вул. Саперне поле, буд. 12, ін. н. прим. 1008, м. Київ, 01042; ЄДРПОУ: 44002941.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 .
Суддя Б. І. Кошель