Справа № 357/13434/25
Провадження № 2-а/357/435/25
13 жовтня 2025 року місто Біла Церква
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючий - суддя Бондаренко О.В., за участю секретаря судового засідання - Бондар Ж.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду № 3 адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,
28.07.2025 представник позивача, адвокат Радецька Тетяна Петрівна, звернулася до суду з даним позовом, шляхом направлення засобами поштового зв'язку, що зареєстрований судом 27.08.2025, мотивуючи тим, що 21.07.2025 було отримано копію постанови №1386 за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 09.05.2025, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн. Про винесення постанови про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачу стало відомо 17.07.2025 з Єдиного реєстру боржників. Відповідно до змісту постанови, 25.04.2025 близько 09 год. 33 хв. по АДРЕСА_1 громадянин ОСОБА_1 не мав при собі військово-обліковий документ та не пред'явив його за вимогою поліцейського, в особливий період, порушивши вимоги ч.6 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст.210-1 КУпАП. З винесеною постановою позивач повністю не погоджується, вважає її незаконною, протиправною, обставини справи не відповідають дійсності, так як фактично він мав військово-обліковий документ в електронному вигляді та надав для перевірки в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 за вимогою представника ТЦК та СП, вчасно оновив військово-облікові дані в мобільному додатку «Резерв +» (дата уточнення даних 16.07.2024) і тому мав та використовував для пред'явлення під час перевірок саме електронний військово-обліковий документ, у тому числі і станом на 25.04.2025. Також, представниками поліції на місці зупинки транспортного засобу по АДРЕСА_1 не вимагалося від позивача надання для перевірки військово-облікових документів, а тільки документи в підтвердження наявності страхового полісу та документи на транспортний засіб, що підтверджується наданими суду відеодоказами. Фактично позивачем було пред'явлено для огляду військово-обліковий документ в електронному вигляді, який містив інформацію, яка відповідає даним у реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, саме в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 , за місцем доставки позивача представниками поліції. Військово-обліковий документ в електронному вигляді має таку ж юридичну силу як і паперовий, і містить інформацію з реєстру «Оберіг». Крім того, згідно примітки до ст. 210 КУпАП, положення, зокрема, ст. 210-1 КУпАП не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи. ІНФОРМАЦІЯ_4 було порушено процедуру розгляду протоколу та винесення постанови, і безпосередньо пряму норму КУпАП, зокрема, зазначену в примітці до ст. 210-1 КУпАП. У даній справі фактично відсутній склад адміністративного правопорушення. З відомостей відеозапису камер поліцейського, наданого на адвокатський запит, підтверджується що транспортний засіб позивача було зупинено представниками поліції згідно отриманої ними в телефонному режимі вказівки від інших зацікавлених в цьому осіб, що було фактичною підставою зупинки ТЗ позивача, правові підстави якої поліцейський обґрунтовує підставою перевірки зовсім інших документів, а саме надання для перевірки страхового полісу, посвідчення водія, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, водночас про надання військово-облікового документу поліцейським не вимагалося. Тобто, 25.04.2025, станом на момент зупинки та обґрунтування правових підстав зупинки транспортного засобу позивача, була заявлена поліцейським лише вимога про надання для перевірки страхового полісу, посилаючись тільки на норму закону про страхування, а не з підстав надання для перевірки військово-облікових документів. У подальшому поліцейський заявив вимогу до позивача їхати з ним в м. Тараща на освідчення на наркотичне сп'яніння, так як поліцейському здалося, що позивач може бути в стані наркотичного сп'яніння, а у разі відмови буде складено протокол за ст. 130 КУпАП за відмову від проходження даного огляду. Між позивачем та поліцейськими розпочався конфлікт в частині з підстав вимоги позивача провести огляд на стан наркотичного сп'яніння в будь-якому медичному закладі в м. Біла Церква, а не в м. Тараща, пояснюючи, що в них за спиною знаходиться медичний заклад, у якому можливо здійснити огляд на стан наркотичного сп'яніння. Однак, після вимоги поліцейських їхати з ними в медичний заклад тільки в м. Тараща, позивач вимушений був сісти в машину поліцейських, якими позивача було одразу доставлено не в медичний заклад для огляду на стан наркотичного сп'яніння, а прямо в приміщення Білоцерківського РТЦКта СП, де позивач надав для огляду в електронному вигляді паспортні дані та надав для огляду і пред'явив в електронному вигляді військо- обліковий документ «РЕЗЕРВ+», який після огляду представниками ТЦК було оновлено та завантажено 25.04.2025 о 10:51 в ПДФ форматі та збережено в мобільному телефоні. Після чого позивачу було одразу вручено повістку №17625 від 25.04.2025 про проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби. Вказаним повністю спростовуються обставини зазначені, що стали підставою для складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та винесення постанови №1386 від 09.05.2025. Вимоги щодо надання військово-облікового документу виключно у паперовій формі є протиправними, суперечить нормам Постанови №560 від 16.05.2024. Також, зазначає, що на 11 годину 30 хв. 09 травня 2025 року на розгляд справи про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст.210-1 КУпАП прибув представник ОСОБА_1 , яким було повідомлено про перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні та було надано в підтвердження своїх повноважень та представництва його інтересів належним чином заповнений Ордер (серія СВ №1125318 від 08.05.2025р.) на надання правничої допомоги ОСОБА_1 та завірену належним чином копію договору №2804/25/А про надання правничої допомоги від 28.04.2025. Однак, посилаючись на відсутність витягу із Договору №2804/25/А про надання правничої допомоги від 28.04.2025, так як на думку ТЦКтаСП не достатньо ордеру на надання правничої допомоги та наданого примірника Договору, представника ОСОБА_1 не було допущено до розгляду справи та було повідомлено про перенесення розгляду справи з 25.04.2025 на іншу дату в зв'язку з перебуванням позивача на стаціонарному лікуванні, з врахуванням отримання на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_5 клопотання позивача про відкладення розгляду адміністративної справи з 09.05.2025 на іншу дату, з наданням належних доказів в підтвердження даної обставини, чого фактично не відбулося. Тобто, позивачем було належним чином заявлено про відкладення розгляду справи адміністративної справи в зв'язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні та не врахуванням прибуття на розгляд справи представника з формальних підстав, чим було порушено право позивача та процедуру розгляду справи. Тому, просила скасувати постанову №1386 від 09.05.2025, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 , якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та судові витрати покласти на відповідача. Також, до позовної заяви представник позивача додала клопотання, у якому просила поновити пропущений строк на оскарження постанови №1894 за справою про адміністративне правопорушення від 08.08.2025, оскільки постанову №1894 від 08.08.2025, позивач отримав лише 18.08.2025.
01.09.2025 судом постановлено ухвалу, якою поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовною заявою, прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено відкрите судове засідання на 17 вересня 2025 року о 15:00, також, витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином завірені копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, вчинене ОСОБА_1 , за результатами якої ІНФОРМАЦІЯ_6 винесено постанову №1386 від 09.05.2025.
16.09.2025 представник відповідача, за довіреністю у справі - ОСОБА_3 , подав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії БЦРТЦК № 1386 від 25.04.2025 позивач 25.04.2025 близько 09 год. 33 хв. в районі АДРЕСА_1 не мав при собі військово-обліковий документ та не пред'явив його уповноваженій особі, чим порушив вимоги ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Також, відповідно до протоколу позивач був повідомлений про те, що о 11 год. 30 хв 09.05.2025 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 ), кабінет30 відбудеться розгляд справи про адміністратор правопорушення, однак не з'явився у визначену дату та час. Позивач другий примірник протоколу отримав, про що свідчить його підпис. Враховуючи вищевикладене, вважає, що постанова винесена відповідного до вимог чинного законодавства України, тому просив відмовити у задоволенні позову.
17.09.2025 справу знято з розгляду, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді, та перенесено судове засідання на 07.10.2025 - 15:00.
07.10.2025 судом постановлено ухвалу, про перехід до стадії ухвалення судового рішення та, згідно ч. 6 ст. 120, ч. 1 ст. 227, ч.3 ст. 243 КАС України, ухвалення та проголошення судового рішення відкладено на 13.10.2025 - 15:00.
Позивач - ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином та його представник, адвокат Радецька Тетяна Петрівна, подала до суду заяву про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, позов підтримує у повному обсязі та просить його задовольнити. Крім того, зазначила, що докази понесених судових витрат на правничу допомогу будуть подані протягом 5 днів з дня ухвалення рішення у справі згідно вимог КАС України.
Представник відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_7 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи відповідача повідомлено належним чином.
Відповідно до ст. 268 КАС України, суд дійшов висновку про розгляд справи на підставі наявних у ній доказів, оскільки неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого належним чином, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження без фіксування судового засідання технічними засобами згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини, спірні правовідносини, з посиланням на докази та норми права.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_3 , є військовозобов'язаним, 16.07.2024 оновив військово-облікові дані у мобільному застосунку «Резерв +», що розроблений Міністерством оборони України, перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 , має номер в реєстрі «Оберіг» - НОМЕР_1 , військово-облікову спеціальність (ВОС 957032), з підтвердженням статусу військового обліку та отримав електронний військово-обліковий документ, що підтверджується копією витягу із застосунку «Резерв +» та відповіддю на запит з ЄДДР.
Згідно копії протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 25.04.2025 серії БЦРТЦК №1386, складеного стрільцем-помічником гранатометника 3 роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_9 солдатом ОСОБА_4 , у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 , 25.04.2025 близько 09:33 год. по АДРЕСА_2 , громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , не мав при собі військово-обліковий документ та не пред'явив його за вимогою поліцейського в особливий період, порушивши вимоги ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП; громадянину ОСОБА_1 роз'яснено ст. 63 Конституції України, його права та обов'язки, передбачені ст. 268 КУпАП, та повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 11 год. 00 хв. 09.05.2025 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_7 ( АДРЕСА_2 ), кабінет №30.
Вказаний протокол складений за участю ОСОБА_1 , який засвідчив власноручним підписом про повідомлення щодо дати, часу та місця розгляду справи про адміністративне правопорушення та отримав його копію. Також, зазначено, що до протоколу додається: рапорт, копія Є - Документ, та правопорушення зафіксовано на технічний засіб відеофіксації поліцейського.
З копії повістки №17625 від 25.04.2025 вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , зобов'язаний з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_7 , за адресою: АДРЕСА_2 , на 29.04.2025 - 09:00, для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
Також, встановлено, що у період з 29.04.2025 по 13.05.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , перебував на стаціонарному лікуванні у КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» із діагнозом хронічний вертеброгенний попереково-грижовий радикуліт в стадії загострення з вираженим больовим та м'язово-тонічним синдромом, статико-динамічними порушеннями на фоні остеохондрозу поперекового відділу хребта, протрузії, екструзія, деформуючий артроз І ст. обох кульшових суглобів, що підтверджується копією виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого №3960.
09.05.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 було винесено постанову №1386 за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у якій вказано, що відповідно до протоколу 25.04.2025 о 09:33 год по АДРЕСА_2 громадянин ОСОБА_1 , не мав при собі військово-облікового документ та не пред'явив його за вимогою поліцейського в особливий період, порушивши вимоги ч. 6 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Згідно із постановою №1386 від 09.05.2025, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що на запит адвоката позивача Радецької Тетяни Петрівни, головним державним виконавцем Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Катериною Пігулевською було надано відповідь №161751 від 21.07.2025, що на примусовому виконанні відділу ДВС перебуває постанова ІНФОРМАЦІЯ_1 №1386 від 09.05.2025 щодо стягнення з ОСОБА_1 штрафу на користь держави у розмірі 34000,00 грн та 11.07.2025 головним державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №78585010.
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №5-рп/2015 від 26 травня 2015 року наданого за поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з приводу офіційного тлумачення положення частини першої ст. 276 КУпАП органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (ч.2 ст. 6 Основного Закону України).
За ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
У ст. 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.
Згідно зі ст. 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (ст. 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Нормами п.п. 12-13 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затверджене Постановою КМУ № 154 від 23.02.2024 (далі - Положення № 154) передбачено, що керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначені ст. 235 КУпАП, і накладати адміністративні стягнення та визначати функціональні (посадові) обов'язки підлеглого йому особового складу.
Отже, закон уповноважує керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки (в тому числі і районні) розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 210-1 КУпАП та від їх імені ТЦК та СП накладати адміністративні стягнення.
Ст. 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності складу адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Ст. 254 КУпАП (чинної на час притягнення позивача до адміністративної відповідальності) визначено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Згідно зі ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені ст. 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
За приписами ч.1 ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Згідно з ч. 1 ст. 277 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.
Крім того, за змістом п. 3 ст. 278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує питання, зокрема, чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення та чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 277-2 КУпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.
Як встановлено судом, на час складання протоколу про адміністративне правопорушення -25.04.2025 позивач був присутнім та був належним чином повідомленим про розгляд адміністративної справи на 09.05.2025 - 11:00 год.
Водночас, дослідивши протокол про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП серії БЦРТЦК №1386 від 25.04.2025, судом встановлено, що в протоколі наявний запис - пояснення ОСОБА_1 , у яких, він зазначив, що «з адміністративним протоколом не погоджується».
Також, судом встановлено, що 09.05.2025 позивачем на електронну пошту відповідача надіслано клопотання про відкладення розгляду справи про адміністративне правопорушення на іншу дату, у зв'язку із його перебуванням на стаціонарному лікуванні, у підтвердження чого надана медична довідка, що підтверджується скріншотами електронного листа, однак, розгляд справи відбувся без урахування вказаного клопотання та начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 винесено постанову №1386 від 09.05.2025.
Отже, розгляд справи про адміністративне правопорушення, за наявності клопотання про відкладення розгляду справи, привів до порушення права ОСОБА_1 на захист, так як останній був позбавлений можливості зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу. Крім того, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які свідчили б про роз'яснення позивачу його прав, визначених статтею 268 КУпАП та статті 63 Конституції України під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Ч. 1 ст. 210-1 КУпАП встановлено, що адміністративна відповідальність настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, що тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ч. 3 ст. 210-1 КпАП України встановлено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період, що тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Зазначена норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.
Положеннями ст. 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до абзацу 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Також, згідно з Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і по теперішній час.
Ст. 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Нормами абз. 2 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» вбачається, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до п.1 Положення №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. При цьому, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з введенням на території України воєнного стану та подальшої мобілізації громадян України, серед іншого встановлено Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Ч. 1 ст. 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
У п. 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487 (далі - Порядок №1487) закріплено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно з п. 19, 20 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487 (далі - Порядок №1487), призовники, військовозобов'язані та резервісти, винні в порушенні вимог правил військового обліку, несуть відповідальність згідно із законом. Військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.
Обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації передбачені ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Під час перевірки документів уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред'явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, а також може використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до Інструкції із застосування територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- та відеофіксації, затвердженої Наказом Міністерства оборони України 06.08.2024 № 532, уповноважені представники ТЦК та СП під час перевірки військово облікових документів, фіксування порушень, мають застосовувати технічні прилади і технічні засоби, що мають функції автоматичної фото- та відеофіксації. Під час здійснення фото- та відеофіксації процесу пред'явлення та перевірки уповноваженими представниками військово-облікових документів портативний відеореєстратор закріплюється на його форменому одязі на грудях або іншим способом, який забезпечує відеозйомку.
П.п. 10-1 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, що є додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ від 30.12.2022 № 1487 (далі - Правила) передбачено, що призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні, у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану, зокрема, мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред'являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 559 затверджено Порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі Порядок №559).
Згідно п. 1 Порядку №559 військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов'язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 559 «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа».
За правилами пункту 2 Порядку №559 військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється): в електронній формі - засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста та/або Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та/або Єдиного державного веб-порталу електронних послуг (далі - Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації) та у паперовій формі - на бланку, форма якого затверджується постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 559. Особа може мати на бланку лише один військово-обліковий документ.
Згідно п. 6 Порядку №559 військово-обліковий документ в електронній формі формується засобами: електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста, зокрема з використанням його мобільного додатка; Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони; Порталу Дія, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації).
Згідно п. 7 Порядку №559 військово-обліковий документ в електронній формі формується на безоплатній основі за бажанням особи після проходження нею електронної ідентифікації та автентифікації. Формування та відображення військово-облікового документа в електронній формі здійснюється автоматично за умови підключення електронного пристрою до Інтернету та наявності у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей, визначених у пункті 8 цього Порядку. У військово-обліковому документі в електронній формі відображається унікальний електронний ідентифікатор у вигляді двовимірного штрих-коду (далі - QR-код військово-облікового документа).
Згідно п. 8-1, 8-2 Порядку №559 QR-код військово-облікового документа містить відомості про військово-обліковий документ в електронній формі, які за допомогою відповідних технічних засобів можна відтворити у формі, придатній для зчитування, зокрема у візуальній. QR-код військово-облікового документа містить відомості, зазначені у підпунктах 1-5, 7, 8, 11-13, 17 пункту 8 цього Порядку. Військово-обліковий документ в електронній формі є дійсним лише за наявності QR-коду та не може використовуватися без нього. Військово-обліковий документ в електронній формі може бути роздрукований. У такому випадку він повинен містити QR-код військово-облікового документа, придатний для зчитування. Формування військово-облікового документа в електронній формі для друку може здійснюватися особисто засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста та/або адміністратором центру надання адміністративних послуг засобами Порталу Дія (у разі особистого звернення) за умови уточнення облікових даних.
П. 9 Порядку № 559 встановлює, що військово-обліковий документ в електронній формі (у тому числі роздрукований) та військово-обліковий документ у паперовій формі мають однакову юридичну силу.
Отже, Порядком №559 визначено, що військово-обліковий документ створюється в електронній та/або паперовій формі.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 було вчасно уточнено військово-облікові дані в застосунку призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Резерв+», останній перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , має номер в реєстрі «Оберіг», з підтвердженням статусу військового обліку та має військову спеціальність.
Відповідач на підтвердження правомірності свого рішення (постанови №1386 від 09.05.2025) надав до суду рапорт поліцейського Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області Іллі Мітихіна від 25.04.2025.
Так, у рапорті поліцейського Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області Іллі Мітихіна від 25.04.2025 зазначено, що останні при несенні служби 25.04.2025 о 08:58 год за адресою: АДРЕСА_1 , та під час перевірки документів громадянина ОСОБА_1 встановив відсутність у ОСОБА_1 військово-облікового документу, оскільки останній не пред'явив його за його вимогою в особливий період, порушивши вимоги ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що зафіксовано на технічний засіб відеофіксації №477672, 477054, тому громадянин ОСОБА_1 о 09:33 був доставлений у ІНФОРМАЦІЯ_4 .
З відеозаписів з бодікамер поліцейських №477672, 477054 наданих представником позивача вбачається, що транспортний засіб марки «KIA CEED», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням позивача, було зупинено представниками поліції з метою перевірки документів у підтвердження дотримання вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з підстав передбачених ч. 7 Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану, затвердженого Постановою КМУ від 29.12.2021 № 1456, а саме страхового полісу, посвідчення водія, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. У подальшому поліцейський заявив вимогу до позивача їхати з ним у м. Тараща на освідчення на наркотичне сп'яніння, так як поліцейському здалося, що позивач може бути в такому стані, а у разі відмови буде складено протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП за відмову від проходження даного огляду. Потім між позивачем та поліцейськими розпочався конфлікт у частині вимог позивача провести огляд на стан наркотичного сп'яніння у будь-якому медичному закладі у місті Біла Церква, а не в місті Тараща, пояснюючи, що в них за спиною знаходиться медичний заклад, у якому можливо здійснити огляд на стан наркотичного сп'яніння. Після вимоги поліцейських їхати з ними в медичний заклад тільки в м. Тараща для проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння позивач сів в машину поліцейських, які доставили його не в медичний заклад для огляду на стан наркотичного сп'яніння, а в приміщення Білоцерківського РТЦКта СП, де черговий запитав про наявність у позивача паспорта громадянина України та військово-облікового документа, які останній пред'явив в електронному вигляді, а вже потім о 09:48 позивач був переданий уповноваженим працівникам ТЦК та СП.
З наданих відеозаписів з нагрудних камер поліцейських вбачається, що останніми не здійснювалася перевірка наявності у позивача військово-облікового документу, а станом на момент зупинки і обґрунтування правових підстав зупинки транспортного засобу позивача, поліцейським була заявлена лише вимога про надання для перевірки страхового полісу, посилаючись тільки на норму закону про страхування, а не з підстав надання для перевірки військово-облікових документів.
Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, тому відповідач мав можливість отримувати інформацію відносно військовозобов'язаного, шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Водночас, відповідачем не надано доказів щодо неможливості проведення перевірки інформації у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо особи позивача та не доведено достатніми доказами факт того, що позивач не мав при собі військово-облікового документу та не пред'явив його уповноваженій особі ТЦК та СП.
Таким чином, судом не встановлено обставин щодо порушення ОСОБА_1 вимог ч. 6 ст. 22 Закону України Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно положень ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Так, постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений.
Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості, який полягає в тому, що рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.
У контексті наведеного слід зауважити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Така правова позиція узгоджується з позиціями, що викладені у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 року у справі №524/5536/17 від 30.05.2018 року у справі №337/3389/16 від 17.07.2019 року у справі №295/3099/17 та від 05.03.2020 року у справі №607/7987/17.
Посилання на належні та конкретні докази, які свідчать про вчинення особою адміністративного правопорушення, перелік яких визначено статтею 251 КУпАП, повинні міститися саме в постанові про адміністративне правопорушення.
Вина особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст.62 Конституції України).
У справі Barbera, Messequeand Jabardo v. Spain (скарга № 10590/83 від 06 грудня 1988 року) Європейський суд з прав людини, зазначив, що докази, покладені в основі висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція. (справа Daktaras v. Lithuania, скарга № 42095/98)
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі Надточій проти України (скарга № 7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення (п.21 рішення).
Крім того, у рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 Конституційного Суду України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи (правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а).
Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення (постанова ВС від 27.06.2019 у справі №560/751/17).
Відсутність доказів вини позивача свідчить про незаконність постанови та необхідність її скасування.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (постанова Верховного суду від 14.05.2020, №240/12/17).
Постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14.02.2019 року у справі №127/163/17-а).
У розумінні ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ч.1 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У даному випадку, відповідач не надав до суду жодних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у тому числі на виконання ухвали суду від 01.09.2025.
Ст. 62 Конституції України передбачено, що вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
У даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення та правомірності винесеної постанови про накладення на позивача адміністративного стягнення, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, оскаржувана постанова прийнята без всебічного, повного і об'єктивного дослідження усіх обставин, що мають значення для прийняття обґрунтованого рішення.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення, тому відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України, постанова №1386 за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 09.05.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн, підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з ч. 1 ст.139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа, тому з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 605,60 грн, а щодо решти витрат позивач має право звернутися до суду з клопотанням про повернення судового збору внесеного в більшому розмірі ніж встановлено законом згідно положень ст. 7 Закону України «Про судовий збір» (сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом).
Керуючись ст. 19 Конституції України, Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу», ст. 2, 5, 9, 72, 73, 77, 139, 143, 241, 242, 244, 245, 246, 255, 268-272, 286, 297 КАС України, ст. 210-1, 213, 218, 245, 251, 252, 254, 256, 277, 277-2, 278, 280, 283, 293 КУпАП, суд
Позовну заяву задовольнити.
Скасувати постанову №1386 за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 09.05.2025, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 , щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн, а справу про адміністративне правопорушення закрити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення (складення). Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 .
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_6 , ЄДРПОУ: НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 .
Рішення складено 13.10.2025.
Суддя:О. В. Бондаренко