Справа № 308/66/19
10 жовтня 2025 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
з участю прокурора ОСОБА_2 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018070000000441 від 17.04.2018, відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Біласовиця, Воловецького району Закарпатської області, проживаючого АДРЕСА_1 , громадянина України, одруженого, має на утриманні одну неповнолітню дитину, освітою вищою, не працюючого, раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 3 ст. 368, ч. 1 ст. 396 КК України, -
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Невицьке, Ужгородського району Закарпатської області, проживаючого АДРЕСА_2 , громадянина України, одруженого, має на утриманні одну неповнолітню дитину, освітою вищою, не працюючого, раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 3 ст. 368, ч. 1 ст. 396 КК України, -
ОСОБА_3 та ОСОБА_5 будучи службовими особами правоохоронного органу, діючи всупереч Присязі працівника Національної поліції, маючи умисел на незаконне заволодіння грошовими коштами громадянина Грузії - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікованого на той час як ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 15.09.2017, шляхом обману, вчинили шахрайські дії щодо останнього за слідуючих обставин:
Зокрема, 15.09.2017 року, впродовж дня ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , перебуваючи в приміщенні Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області за адресою м. Ужгород, вул. Гагаріна, 10а, Закарпатської області, шляхом обману, попередньо дізнавшись про те, що затримана особа, яка на той час була ідентифікована як ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , після проведення певних слідчих дій буде відпущенала, а останній будучи переконаним, що вирішення даного питання входить до їх компетенції, умисно, з корисливих мотивів, повідомили затриманому, ідентифікованому на той час як ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 про можливість передати їм грошові кошти, в сумі 2000,00 доларів США та 25460,00 грн. за те що він буде відпущений і відносно нього не будуть проводитися слідчі дії, а саме не будуть фіксувати факт вчинення ним кримінального правопорушення, як наслідок, він та інші невстановлені особи не будуть притягнуті до кримінальної відповідальності, для чого надали громадянину Грузії, ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який в той час фактично утримувався у приміщенні Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області, дані паспорта товариша ОСОБА_5 - ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (паспорт НОМЕР_1 виданий 24.10.2003), на ім'я якого громадянин Грузії повинен був організувати перерахування неправомірної вигоди у сумі 2000 доларів США, що згідно курсу валют Національного банку України, станом на 15.09.2017 становило 52320,00 гривень, та дані картки - рахунку «ПриватБанку» № НОМЕР_2 товариша ОСОБА_5 - ОСОБА_13 , на картку якого ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , повинен був організувати перерахування неправомірної вигоди в сумі 25460,00 гривень.
В цей же день, тобто 15.09.2017, службові особи Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області, а саме оперуповноважений ВКП Ужгородського ВП ОСОБА_5 та старший оперуповноважений ВКП Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_3 , які діяли за попередньою змовою, надали можливість ідентифіконій на той час особі як ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який в той час утримувався під контролем зазначених осіб у приміщенні Ужгородського ВП ГУНП, організувати перерахування своїм родичем ОСОБА_14 , мешканцем та громадянином Грузії, через систему «Western Union» грошового переказу в розмірі 2000 доларів США, що згідно курсу валют Національного банку України станом на 15.09.2017 становило 52320.00 гривень, у якості неправомірної вигоди для працівників поліції, на ім'я ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (паспорт НОМЕР_1 виданий 24.10.2003), та організували перерахування через термінал самообслуговування у відділенні «ПриватБанку», що знаходиться по вул. Мала Арнаутська, 88 в м. Одесі громадянином ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , грошових коштів в сумі 25460,00 гривень, в якості неправомірної вигоди для працівників поліції, на картку-рахунок «ПриватБанку» № НОМЕР_2 громадянина ОСОБА_13 .
В подальшому службова особа Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області, а саме оперуповноважений ВКП Ужгородського ВП ОСОБА_5 , який діяв за попередньою змовою з старшим оперуповноваженим ВКП Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_3 , разом з ідентифікованою на той час особою як ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який перебував під контролем ОСОБА_5 , та разом з громадянином ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (паспорт ВР122787 виданий 14.10.2003), 15.09.2017 року в автомобілі «ВАЗ-2110», державний реєстраційний юмер НОМЕР_3 , кольору сірий металік, належному на праві власності батьку ОСОБА_5 , приїхали до торгового центру «Дастор», розташованого в м. Ужгород, вул.Собранецька, 89, де ОСОБА_12 , на прохання ОСОБА_5 , о 18.40 год. отримав грошовий переказ у сумі 2000 доларів США - 20 купюр номінальною вартістю 100 доларів США кожна, що згідно курсу валют Національного банку України, станом на 15.09.2017 становило 52320,00 гривень, які були перераховані на його ім'я з Грузії громадянином Грузії ОСОБА_14 .
В подальшому, службова особа Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області, а саме оперуповноважений ВКП Ужгородського ВП ОСОБА_5 , який діяв за попередньою змовою з старшим оперуповноваженим ВКП Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_3 , отримавши від свого товариша ОСОБА_13 картку-рахунок «ПриватБанку» № НОМЕР_2 , на яку громадянином ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , через термінал самообслуговування у відділенні «Приват Банку», що знаходиться по вул. Мала Арнаутська, 88 в м.Одесі було перераховано грошові кошти в сумі 25460,00 гривень, в якості неправомірної вигоди, уавтомобілі «ВАЗ-2110», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , кольору сірий металік, належному на праві власності батьку ОСОБА_5 , проїхав до ТЦ «Сільпо», розташованого в м.Ужгород, вул. Генерала Свободи, 9, де 15.09.2017 о 9:06 в банкоматі «Приват Банку» здійснив зняття доступної готівки в сумі 10000 гривень.
В той же день, тобто 15.09.2018, оперуповноважений ВКП Ужгородського ВП ОСОБА_5 , який діяв за попередньою змовою з старшим оперуповноваженим ВКП Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_3 , отримавши від свого товариша ОСОБА_13 картку - рахунок «Приват Банку» № НОМЕР_2 , на яку громадянином ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , через термінал самообслуговування у відділенні «Приват Банку», що знаходиться по вул. Мала Арнаутська, 88 в м.Одесі було перераховано грошові кошти в сумі 25460,00 гривень, в якості неправомірної игоди, у автомобілі «ВАЗ-2110», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , кольору сірий металік, належному на праві власності батьку ОСОБА_5 , проїхав до відділення «Приват Банку», розташованого в м. Ужгород, вул. Грушевського, 63, коп.3, де о 22.08 год. в банкоматі «Приват Банку» здійснив зняття готівки в сумі 8000 ривень.
Наступного дня, тобто 16.08.2017, ОСОБА_5 , який діяв за попередньою змовою з ОСОБА_3 , отримавши від свого товариша ОСОБА_13 картку - рахунок «ПриватБанку» № НОМЕР_2 , у відділені «Укрпошти» в м. Ужгород по вул. Гагаріна, 39, о 08.25 год. з банкомату ПАТ «ПриватБанк» зняв із зазначеної картки решту частини неправомірної вигоди в сумі 7000,00 гривень.
Таким чином, оперуповноважений ВКП Ужгородського ВП ОСОБА_5 та старший оперуповноваженим ВКП Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_3 , заволоділи чужим майном, шляхом обману, за попередньою змовою групою осіб, тобто вчинили кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 190 КК України.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 винуватість у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях (злочинах), передбачених ч. 3 ст. 368, ч. 1 ст. 396 КК України не визнав та показав, що він не був в оперативній групі у кримінальному провадженні, з затриманим працювали слідчий ОСОБА_16 та прокурор ОСОБА_17 , і всі процесуальні рішення приймали вони, свідка ОСОБА_18 він бачить вперше в суді.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 винуватість у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях (злочинах), передбачених ч. 3 ст. 368, ч. 1 ст. 396 КК України не визнав та показав, що він не слідчий і не міг по свому бажанню відпустити затриманого громадянина Грузії, грошові кошти він не отримував від останнього. Вказує, що команда відпускати була зверху. Карточкою він не користувався, гроші не знімав. Зазначає, що підстав затримувати особу ОСОБА_10 не було і він не був особою уповноваженою на її затримання.
Вина обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, стверджується сукупністю зібраних по справі доказів.
Так, допитаний в якості свідка ОСОБА_13 суду пояснив, що у нього по місцю його проживання було проведено обшук, шукали банківську картку, але не знайшли. Пояснили, що на його банківську картку скинули гроші, він відповів, що на його картку гроші ніхто не скидував, на запитання чи давав він картку ОСОБА_5 , відповів, що може колись і давав. З ОСОБА_5 живем разом в одному підїзді будинку. Він був підприємцем і у нього було біля 50 карток банківських і він не памятає чи давав ОСОБА_5 свою картку в користування.
Інших свідків кримінального провадження сторона обвинувачення не забезпечила і на допиті на стадії судового розгляду не наполягала.
На підтвердження вини обвинувачених в судовому засіданні досліджено:
- витяг з ЄРДР № 42016070000000241 від 10.11.2016, правова кваліфікація ч. 1 ст. 362 КК України, згідно якого службові особи Закарпатської митниці ДФС, упродовж 2016 вносили зміни до вже внесених даних електронної інформаційної системи «ПІК «Інспектор2006», щодо перетину митного кордону транспортними засобами особистого користування (т. 9 а.с. 1);
- рапорт заступника начальника відділу моніторингу та зонального контролю Закарпатського управління ДВБ НП України від 11.04.2018, згідно якого, на виконання доручення заступника начальника слідчого відділу СУ прокуратури Закарпатської області старшого радника юстиції ОСОБА_19 по кримінальному провадженню № 42016070000000241 розпочатому за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, відомості про яке внесені до ЄРДР, Закарпатським управлінням ДВБ НП України під час виконання та проведення слідчих (розшукових) дій та інших заходів встановлено, що етнічне угрупування, за попередньою змовою, відкрито викрало чуже майно, чим саме потерпілій особі завдано матеріальної шкоди у розмірі 50000 грн. У подальшому встановлено, що етнічне угрупування, що скоїло злочин на території Закарпатської області, було викрито працівниками поліції по гарячим слідам, а в подальшому на вимогу окремих працівників поліції ГУНП в Закарпатській області, пообіцяло та надало, за попередньою змовою, неправомірну вигоду у розмірі 77000 гривень, за не вчинення службовими особами в інтересах цього етнічного угрупування будь-якої дії по викриттю і документуванню їх протиправної (злочинної) діяльності. Таким чином, в діях винних осіб вбачаються ознаки складів злочинів, передбачених ч.2 ст. 186 КК України, ч. 3 ст. 369 КК України (т. 9 а.с. 72);
- повідомлення прокурора відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції прокуратури Закарпатської області від 18.04.2018 № 05/09/2-309 вих.18, згідно якого, за вказаним повідомленням, зокрема надання членами злочинного етнічного угрупування неправомірної вигоди окремим працівникам поліції ГУНП в Закарпатській області за не вчинення ними дій по викриттю та документуванню їх злочинної діяльності 17.04.2018 внесено відомості до ЄРДР під № 42018070000000128, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України (т. 9 а.с. 73);
- витяг з ЄРДР № 42018070000000128 від 17.04.2018, правова кваліфікація ч. 3 ст. 368 КК України, згідно якого окремі працівники поліції ГУНП в Закарпатській області, за попередньою змовою, з використанням свого службового становища вимагали та отримали неправомірну вигоду у розмірі 77000,00 грн. від членів злочинного етнічного угрупування за не вчинення ними дій по викриттю та документуванню їх злочинної діяльності (т. 9 а.с. 90);
- витяг з ЄРДР № 42018070000000129 від 17.04.2018, правова кваліфікація ч. 3 ст. 369 КК України, згідно якого члени етнічного злочинного угрупування на вимогу окремих працівників поліції ГУНП в Закарпатській області надали їм неправомірну вигоду у розмірі 77000,00 грн. за те, що працівники поліції не будуть вживати заходи до документування їх протиправної діяльності (т. 9 а.с. 82);
- витяг з ЄРДР № 42018070000000130 від 17.04.2018, правова кваліфікація ч. 2 ст. 186 КК України, згідно якого члени етнічного злочинного угрупування відкрито заволоділи майном особи, загальною вартістю 50000,00 грн. (т. 9 а.с. 87);
- постанова про об'єднання матеріалів досудового розслідування від 18.04.2018, згідно якої, матеріали досудового розслідування кримінального провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР 17.04.2018 року за № 42018070000000128, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, кримінального провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 42018070000000129 від 17.04.2018 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України, кримінального провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 42018070000000130 від 17.04.2018 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України об'єднано в одне провадження з матеріали досудового розслідування кримінального провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР 10.11.2016 року за № 42016070000000241, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 362 КК України та об'єднаним матеріалам присвоєно № 42016070000000241 (т. 9 а.с. 93-94);
- постанова прокурора у кримінальному провадженні про виділення матеріалів досудового розслідування від 23.11.2018, згідно якої, із матеріалів кримінального провадження, відості про яке внесено до ЄРДР за № 42016070000000241 від 10.11.2016 виділено матеріали досудового розслідування за підозрою ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 369, ч. 4 ст. 358 КК України (т. 9 а.с. 217-218);
- рапорт начальника слідчого відділу СУ прокуратури області від 03.12.2018, згідно якого, в ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до ЄРДР 10.11.2016 за № 42016070000000241, виявлено факт приховування працівниками поліції ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ознак тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України в діях особи, матеріали досудового розслідування стосовно якої виділені в окреме провадження, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 396 КК України (т. 9 а.с. 143-144);
- повідомлення заступника відділу прокуратури Закарпатської області від 03.12.2018, згідно якого, за фактом приховування тяжкого злочину працівниками ВКП Ужгородського ВП ГУНП України в Закарпатській області розпочато досудове розслідування кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК України, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 42018070000000438 від 03.12.2018 (т. 9 а.с. 145);
- постанова про об'єднання матеріалів досудового розслідування від 03.12.2018, згідно якої, матеріали досудового розслідування кримінального провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР 03.12.2018 за № 42018070000000438,за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК України об'єднано в одне провадження з матеріали досудового розслідування кримінального провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР 10.11.2016 за № 42016070000000241, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 362 КК України та об'єднаним матеріалам присвоєно № 42016070000000241 (т. 9 а.с. 149-151);
- постанова прокурора у кримінальному провадженні про виділення матеріалів досудового розслідування від 04.12.2018, згідно якої, із матеріалів кримінального провадження, відості про яке внесено до ЄРДР за № 42016070000000241 від 10.11.2016 виділено матеріали досудового розслідування за підозрою співробітників ВКП Ужгородського ВП ГУНП України в Закарпатській області ОСОБА_5 та ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 368, ч. 1 ст. 396 КК України (т. 9 а.с. 219-220);
- витяг з ЄРДР № 12017070030002457 від 13.09.2017, за заявою потерпілої ОСОБА_20 , правова кваліфікація ч. 2 ст. 185 КК України, згідно якого 12.09.2017 близько 13.00 год. невідомі особи, перебуваючи за адресою м. Ужгород, вул. Фединця, 6, шляхом вільного доступу викрали з автомобіля, марки «Мітцубісі», д.р.н. « НОМЕР_4 », жіночу сумочку, в якій знаходилися грошовікошти в розмірі 13000,00 грн., 220 Євро та 400 доларів США. (т. 11 а.с. 9);
- постанова начальника СВ Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області від 15.09.2017, згідно якої відсторонено слідчого СВ Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_21 від проведення досудового розслідування по кримінальному провадженню, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12017070030002457 від 13.09.2017 та доручено розслідування зазначеного кримінального провадження старшому слідчому СВ Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_16 (т. 11 а.с. 49);
- наказ погоджений начальником Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області та начальником СВ Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області від 15.09.2017, згідно якого створено слідчо - оперативну групу у кримінальному провадженню, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12017070030002457 від 13.09.2017 у складі старшого слідчого СВ Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_16 , старшого оперуповноваженого ВКП Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_22 , оперуповноваженого ВКП Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_5 , дільничого інспектора СДІМ Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_23 (т. 11 а.с. 52-53);
- протокол про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 02.04.2018 та звуко - відео файлом до протоколу (DVD-R № 105т), які відображають телефонні розмови по службовій діяльності та побутові працівників поліції з 01.09.2017 по 29.09.2017, з яких вбачається, що 12.09.2017 мало місце викрадення майна на вул. Фединця, навпроти будинку №6 в м. Ужгород, з автомобіля «Мітцубісі», д.р.н. « НОМЕР_4 », належного на праві власності ОСОБА_24 громадянами Грузії, які пересувалися на автомобілі «Ауді А4», чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_5 (Латвійської реєстрації). Працівниками відділу кримінальної поліції Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області було розіслано всім абонентам електронної пошти (відділів поліції) орієнтування за підписом начальника Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_25 , про те, що до вчинення 12.09.2017 крадіжки майна з автомобіля громадянки ОСОБА_26 причетні особи, які пересуваються в автомобілі «Ауді А4» чорного кольору, і державний номерний знак НОМЕР_5 (Латвійської реєстрації), громадяни Грузії - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_27 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_28 , ІНФОРМАЦІЯ_8 . Працівниками Галицького відділу поліції ГУНП у Львівській області, на підставі орієнтування ВКП Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області стосовно громадянина Грузії ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та інших осіб, 14.09.2017, близько 04.00 год. було затримано громадянина Грузії ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . В цей же день, 14.09.2017 група працівників поліції ГУНП в Закарпатській області, у тому числі оперуповноважений ВКП Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_22 , виїхала у службове відрядження до м. Львів та 14.09.2017 вечором, близько 21.30 години, громадянин Грузії ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікована на той час як ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , була доставлена до Ужгородського відділу поліції ГУНП в Закарпатській області. 15.09.2017 з розмови старшого оперуповноваженого ВКП Ужгородського ВП ГУНП України в Закарпатській області ОСОБА_29 та слідчого Ужгородського ВП ГУНП України в Закарпатській області - ОСОБА_16 , які входили в групу у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12017070030002457 від 12.06.2017 вбачається, що таким було відомо про затримання громадянина Грузії - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікованому на той час як ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т. 5 а.с. 1-57);
- протокол про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 30.03.2018 та звуко - відео файлом до протоколу (DVD-R № 106т), які підтверджують телефонні розмови між обвинуваченим ОСОБА_5 та особою ОСОБА_12 15.09.2017 о 17.13 год., в ході якої ОСОБА_5 телефонує ОСОБА_12 та запитує того, чи він в місті, на що той відповідає, що ні, 15.09.2017 о 17.14 год. ОСОБА_5 телефонує невстановленій особі та запитує чи має той з собою документи, що потрібно його дані, бо він не має при собі нічого, потрібно скинути гроші, а він лише зніме і запитує, чи може той таке зробити, зазначає, що це буде як «Вестерн юніон» - перевод, 15.09.2017 о 17.18 год. ОСОБА_5 телефонує особі ОСОБА_12 та запитує чи має той закордонний паспорт і просить у того допомоги, що йому скинуть гроші, а він їх зніме, зазначає, щоб той не переживав і це потрібно сьогодні, на що ОСОБА_12 погоджується, ОСОБА_5 просить останнього приїхати в міськвідділ, взяти обидва паспорта і скинути йому по «вайберу» дані закордонного паспорту, 15.09.2017 о 17.29 год. обвинувачений ОСОБА_5 телефонує особі ОСОБА_12 та просить того чим швидше їхати до нього, 15.09.2017 о 17.30 год. обвинуваченому ОСОБА_5 на телефон надійшло «СМС» повідомлення від ОСОБА_12 «REGA VITALII», 15.09.2017 о 17.32 год. обвинувачений ОСОБА_5 телефонує особі ОСОБА_12 та запитує чи у того карточка робоча любого банку, Рега відповідає, що не має, одна заблокована запитує чи у того карточка робоча любого банку, Рега відповідає, що не має, одна заблокована, 15.09.2017 о 17.33 год. обвинувачений ОСОБА_5 телефонує особі ОСОБА_13 та запитує чи у того карточка робоча, що потрібно його виручити, потрібно скинути на неї гроші, а він має їх зняти і йому передати, ОСОБА_13 погоджується, зазначаючи, що скине по «вайберу», 15.09.2017 о 17.35 год. обвинувачений ОСОБА_5 телефонує особі ОСОБА_13 та просить того скинути йому тільки номер карточки, а не фото, останній погоджується скинути смс, 15.09.2017 о 17.44 год. обвинуваченому ОСОБА_5 на телефон надійшло «СМС» повідомлення від ОСОБА_13 з наступним змістом « НОМЕР_2 ОСОБА_13 », 15.09.2017 о 17.50 год. обвинувачений ОСОБА_5 телефонує особі ОСОБА_12 та запитує у того «де він», той відповідає, що тільки виїхав з м. Перечин, буде через 20 хв., обвинувачений ОСОБА_5 говорить, що поїде йому на зустріч, що так буде швидше, 15.09.2017 о 18.03 год. обвинувачений ОСОБА_5 телефонує особі ОСОБА_12 та домовляються зустрітися в с. Оноківцях, біля «Тиси», 15.09.2017 о 18.28 год. обвинувачений ОСОБА_5 телефонує обвинуваченому ОСОБА_3 та зазначає, що вони вже біля «Дастора», забирають, все добре, ОСОБА_3 запитує за картку, ОСОБА_5 відповідає, що карточка зарас уже має бути, 15.09.2017 о 18.29 год. обвинувачений ОСОБА_5 телефонує особі ОСОБА_13 та запитує того, чи прийшла «СМС», останній говорить, що ще не має, 15.09.2017 о 18.37 год. обвинувачений ОСОБА_3 телефонує ОСОБА_5 та вказує тому, що поки на карточку не скинуть, щоб він не їхав, ОСОБА_5 говорить, що на карточці ще пусто, а інше вже забрали, 15.09.2017 о 18.41 год. обвинувачений ОСОБА_5 телефонує особі ОСОБА_13 та запитує, чи не має «СМС», ОСОБА_13 відповідає, що поки що не має, він зателефонує, 15.09.2017 о 18.43 год. ОСОБА_13 телефонує ОСОБА_5 та говорить, що не може йому скинути, зазначаючи, що йому заблокували карточку, вказує, що ОСОБА_5 може до нього під'їхати, і він йому дасть карточку і він сам піде та зніме, останній погоджується, вказуючи, що це йому дуже треба зараз, та зазначає, що мали скинути «25500», 15.09.2017 о 19.01 год. обвинувачений ОСОБА_3 телефонує ОСОБА_5 та запитує у того «но що», ОСОБА_5 відповідає, що йде знімати карточку, 15.09.2017 от 19.10 год. обвинувачений ОСОБА_3 телефонує ОСОБА_5 та запитує де той і говорить, що за дві хвилини буде, 15.09.2017 о 19.40 год. обвинувачений ОСОБА_5 телефонує ОСОБА_3 та в цей час запитує у затриманого, який то був «Айфон», та говорить обвинуваченому ОСОБА_3 , що затриманий дуже просить за розбитий «Айфон», що був у машині, на що той відповідає, що він опечатаний, 15.09.2017 о 19.41 год. обвинувачений ОСОБА_5 телефонує особі ОСОБА_12 та говорить, шо про це він нікому не говорив, 15.09.2017 о 19.43 год. обвинувачений ОСОБА_5 телефонує особі ОСОБА_13 та говорить, що «всьо не може відразу зняти, мусить через кожні три години», 15.09.2017 о 20.26 год. особа ОСОБА_30 телефонує ОСОБА_5 та запитує, «а ви того чурку пустили вже», бо він його бачив вже біля вокалу «Трьох горбів», із якимись «чурками» та чи підписали підозру, на що ОСОБА_5 відповідає «та хрен його знає, що там вони понароблювали, поподписували, як обично, опитаний, відпущений, всьо, не знаєш як у нас робиться», 15.09.2017 о 21.40 год. ОСОБА_13 телефонує обвинуваченому ОСОБА_5 та просить останнього завтра закинути йому карточку, той погоджується, але зазначає, що ще не все зміг зняти, 16.09.2017 о 10.52 год. ОСОБА_13 телефонує обвинуваченому ОСОБА_5 та говорить, «слухай ти прикинь з моєї карточки хтось 25 штук зняв, їде в міліцію писати заяву, на що останній відповідає, що той може писати заяву, але тим він буде займатися і обидва сміються, 16.09.2017 о 12.49 год. ОСОБА_16 телефонує ОСОБА_5 та запитує у того «слухай ви грузина відпустили», останній відповідає «так ще вчора», ОСОБА_16 ще раз перепитує «просто його відпустили, відповідь Діянича «ну», «а що такоє», ОСОБА_16 «та нічого та є тут відомості по цій справі, може відео буде та десь ми упакували», починаючи з 18.09.2017 по 21.09.2017 особа ОСОБА_31 неодноразово телефонує ОСОБА_5 , якого з розмови добре знає, називає його другом і говорить, що не може звязатися з ОСОБА_3 з яким йому треба переговорити, а той не бере трубку (т. 5 а.с. 67-107);
- протокол про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 26.12.2017 та звуко - відео файлом до протоколу (DVD-R № 106т), які підтверджують, що 04.10.2017 о 17.07 год., 11.10.2017 о 13.45 год. особа ОСОБА_31 телефонувала ОСОБА_5 і говорить, що не може зв'язатися з ОСОБА_3 з яким йому треба переговорити, а той не бере трубку, мова йде про повернення автомобіля, повернуть йому чи ні і скільки потрібно за машину (т. 5 а.с. 109-110);
- протокол огляду речей і документів, а саме жорсткого диску «Maiwo», призначеного для довготривалого збереження великих об'ємів даних та програм, в електронному вигляді, у вигляді папок і файлів та додатку до протоколу від 11.05.2018, вміст інформації (тексту, фотографій, відео та іншої), що зберігається у вигляді файлів та папок на зазначеному запамятовуючому пристрої, зокрема відеозаписами зафіксованими з камер відеоспостереження Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області, що розташований в м. Ужгород, вул. Гагаріна, 10 а підтверджується, що 15.09.2017 з 00.00 год. по 23.59 год. особа - громадянин Грузії ОСОБА_31 неодноразово відвідувала у супроводі працівника поліції ОСОБА_5 адміністративну будівлю Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області, та перший раз зазначена особа з'явилася не зі сторони головного входу до адміністративної будівлі, а під час виходу із внутрішніх приміщень, відеозаписами, зафіксованими з камер відеоспостереження будівлі торгового цегнтру «Дастор», що розташований в м. Ужгород, вул. Собранецька, 89 та відеоспостереження в пункті отримання та відправлення грошових переказів біля будівлі торгового цегнтру «Дастор», що розташований в м. Ужгород, вул. Собранецька, 89 підтверджується, що троє осіб, вийшли з автомобіля, марки «ВАЗ-2110», н.з « НОМЕР_3 » на території паркувального майданчика торгового центру «Дастор» та прямують до будівлі торгового центру, приймають участь у оформленні документації та отриманні іноземної валюти - долари США, в сумі 2000, двадцять купюр, номіналом по 100 доларів США, повертаються до автомобіля на якому приїхали, а також зафіксовано, як особа - громадянин Грузії ОСОБА_31 сідає в автомобіль, марки «ВАЗ-2110», н.з « НОМЕР_3 » та такий виїзджає з території території паркувального майданчика торгового центру «Дастор», відеозаписами, зафіксованими з камер відеоспостереження будівлі супермаркету «Сільпо», що розташований в м. Ужгород, вул. Г.Свободи, 9 підтверджується, що працівник Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_5 приїхав на автомобілі, марки «ВАЗ-2110», н.з « НОМЕР_3 » до будівлі супермаркету «Сільпо», а в подальшому відвідавши банкомат повернувся до автомобіля і виїхав з території супермаркету (т. 6 а.с. 32-74);
- постанова про визнання жорсткого диску «Maiwo», призначеного для довготривалого збереження великих обємів даних та програм, в електронному вигляді, у вигляді папок і файлів речовим доказом від 05.11.2018, на якому містяться відеозаписи зафіксован з камер відеоспостереження, які були скопійовані з відповідних технічних пристроїв будівлі торгового цегнтру «Дастор», що розташований в м. Ужгород, вул. Собранецька, 89, ТОВ «Сільпо ФУД», що розташований в м. Ужгород, вул. Г.Свободи, 9, Закрпатського регіонального відділу ПАТ «Українська фінансова група» та Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області, що розташований в м. Ужгород, вул. Гагаріна, 10а (т. 6 а.с. 75-76);
- виписка ПАТ КБ «Приватбанк» щодо руху коштів (транзакцій) по особистій картці/рахунку ОСОБА_13 , якою підтверджується поповнення рахунку останнього готівкою в терміналі самообслуговування м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, відділення банку, платник ОСОБА_32 на суму 25460 грн. та побальше зняття готівки частинами (т. 6 а.с. 85-92);
- постанова про визнання виписки ПАТ КБ «Приватбанк» щодо руху коштів (транзакцій) по особистій картці/рахунку ОСОБА_13 речовим доказом від 13.06.2018 (т. 6 а.с. 93-94);
- протокол огляду документів, а саме оптичного диску з даними наданими ПАТ «Приватбанк» від 23.11.2018, вміст інформації (графічні зображення та відеофайли), зокрема у вказаних файлах міститься інформація, яка підтверджує, що 15.09.2017 перд тим як передати свою картку «Приватбанку» № НОМЕР_2 ОСОБА_5 свідок ОСОБА_13 в ТЦ «Токіо» зняв у банкоматі готівкові кошти у сумі 4000,00 грн., перерахування через термінал самообслуговування у відділенні «Приватбанк», що знаходиться по вул. Мала Арнаутська, 88 в м. Одеса громадянином ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_6 грошових коштів в сумі 25460,00 грн. на кртку-рахунок «Приватбанку» № НОМЕР_2 громадянина ОСОБА_13 , зняття з кртки-рахунку «Приватбанку» № НОМЕР_2 доступної готівки в сумі 10000,00 грн. в ТЦ «Сільпо», розташованого в м. Ужгород, вул. Г.Свободи, 9 15.09.2017 о 19.06 год. в банкоматі «Приватбанку» саме обвинуваченим ОСОБА_5 , зняття з кртки-рахунку «Приватбанку» № НОМЕР_2 доступної готівки в сумі 8000,00 грн. в банкоматі відділення «Приватбанку», розташованого в м. Ужгород, вул. Грушевського, 63,коп. 3 о 22.08 год. саме обвинуваченим ОСОБА_5 , зняття з кртки-рахунку «Приватбанку» № НОМЕР_2 доступної готівки в сумі 7000,00 грн. в банкоматі відділення «Приватбанку», відділення «УкрПошти», розташованого в м. Ужгород, вул. Гагаріна, 39 16.09.2017 о 08.25 год. саме обвинуваченим ОСОБА_5 (т. 6 а.с. 110-129);
- постанова про визнання оптичного диску з інформацією наданою під час тимчасового доступу ПАТ КБ «Приватбанк» речовим доказом від 23.11.2018, на якому міститься інформація (графічні зображення та відеофайли) (т. 6 а.с. 131-132);
- відповіддь ПрАТ «Українська фінансова група» від 09.10.2017 № 1802-08 та заява на отримання коштів № 993 від 15.09.2017, копії документів на прізвіще ОСОБА_12 , якими підтверджується отримання 15.09.2017 ОСОБА_12 за допомогою платіжних систем Western Union (контрольний номер переказу MTCN 558-359-5873) грошового переказу у сумі 2000,00 доларів США (т. 6 а.с. 136, 152-154);
- постанова про визнання документів, отриманих від ПрАТ «Українська фінансова група», зокрема заяви ОСОБА_12 на отримання коштів № 993 від 15.09.2017, копії документів на прізвіще ОСОБА_12 речовим доказом від 19.11.2018 (т. 6 а.с. 155-156);
- протокол огляду документів - журналу обліку доставлених, відвідувачів та запрошених до Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області від 20.11.2018, яким підтверджується, що 15.09.2017 відсутні відомості доставлення до Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області особи на прізвіще ОСОБА_31 (т. 6 а.с. 178-180);
- постанова про визнання документів - журналу обліку доставлених, відвідувачів та запрошених до Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області речовим доказом від 20.11.2018 (т. 6 а.с. 210-211);
- протокол огляду автомобіля, моделі AUDI A4, яким підтверджується перебування зазначеного автомобіля на штрафмайданчику Ужгородського відділу поліції в м. Ужгород, вул. Гагаріна, 10а (т. 6 а.с. 214-224);
- вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.03.2019, згідно якого встановлено обставини отримання працівниками поліції ОСОБА_3 та ОСОБА_5 грошових коштів, внаслідок обману(т. 12 а.с. 148-153).
Стороною захисту було заявлено клопотання про визнання доказів у зазначеному кримінальному провадженні недопустимими, зокрема сторона вважає, що виділення матеріалів кримінального провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 42018070000000411 від 17.04.2018 стосовно ОСОБА_9 , в частині підозри ОСОБА_5 та ОСОБА_3 у наданні неправомірної вигоди, стало початком порушення норм законності, передбачених ст. 9 КПК України, щодо повноти, всебічності і неупередженості дослідження обставин правопорушення, передбаченого ст. 369 КК України, і відповідно, щодо надання належної правової оцінки та забезпечення прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, в результаті чого негативно вплинуло на повноту судового розгляду. Адже, дослідження фактів надання неправомірної вигоди обвинуваченим ОСОБА_9 не тільки здійснювалось без дослідження обставин нібито отримання цієї неправомірної вигоди службовими особами поліції, а ці діяння є тісно напряму пов?язаними, але і практично унеможливило повноту судового дослідження обставин однієї і тієї ж неправомірної вигоди. Дані обставини свідчать про порушення правової процедури, а тому докази, здобуті у такий спосіб вважаються неналежними і недопустимими.
Разом з тим, вирішуючи питання про допустимість/недопустимість доказів, які були отримані під час досудового розслідування, суд виходить з наступного.
Вирішення питання про допустимість доказів є прерогативою національних судів, а роль Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) обмежується оцінюванням загальної справедливості провадження, зокрема там, де на підставі доказів, здобутих із порушенням встановленого порядку, особа визнана винуватою у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.
Такий загальнопоширений правозастосовний підхід узгоджується з практикою ЄСПЛ, яка відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується під час розгляду справ як джерело права.
При цьому приписи ст. 9 КПК України визначають однією із основоположних засад кримінального провадження законність, яка є фундаментальною юридичною категорією, критерієм правового життя суспільства і громадян, принципом, методом та режимом суворого, неухильного дотримання, виконання норм права учасниками кримінальних процесуальних відносин і гарантією правомірності застосованого примусу з боку держави.
Як неодноразово наголошувалося у постановах Касаційного кримінального суду, порушення порядку отримання доказів, яке призводить до їх недопустимості, визначається правилами допустимості доказів, передбаченими главою 4 § 1 КПК України та іншими статтями КПК України, в яких такі правила сформульовані. Також суд визнавав, що не будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання доказу недопустимим. Натомість закон зобов'язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, а саме відомості (фактичні дані), які отримані саме завдяки такому порушенню. Тобто закон вимагає встановити прямий причинний зв'язок між порушенням прав людини і отриманими доказами.
Так, визначені кримінальним процесуальним законом строки поділяються на строки реалізації права та строки виконання обов'язку. Недотримання цих строків тягне за собою різні правові наслідки. Так, закінчення строків реалізації права призводить до втрати можливості з боку носія цього права ним скористатися. Водночас закінчення строку виконання обов'язку не спричиняє його припинення. Обов'язкова дія повинна бути виконана і після закінчення строку, крім випадків, коли виконання обов'язку призведе до порушення процесуальних прав учасників провадження. Така позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 28.01.2020 (справа № 738/329/17), від 08.04.2020 (справа № 263/15845/2019) та від 22.10.2021 (справа № 487/5684/19).
Також, сторона захисту вказує на відсутність у реєстрі матеріалів досудового розслідування документів, що підтверджують звернення прокурора з відповідним клопотанням до слідчого судді з метою використання інформації, отриманої в результаті проведення НСРД в іншому кримінальному провадженні та відсутня ухвала слідчого судді, яка б дозволила узаконити дані, отримані внаслідок проведення НСРД в іншому кримінальному провадженні.
Так, кримінальне правопорушення, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 42018070000000128 від 17.04.2018 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, зокрема надання членами злочинного етнічного угрупування неправомірної вигоди окремим працівникам поліції ГУНП в Закарпатській області за не вчинення ними дій по викриттю та документуванню їх злочинної діяльності виявлено в рамках кримінального провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 42016070000000241 від 10.11.2016, з яким постановою прокурора від 18.04.2018 було об'єднано та подальше досудове розслідування відомстей внесених в ЄРДР за № 42018070000000128 від 17.04.2018 вчинялося в рамках кримінального провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 42016070000000241 від 10.11.2016.
Таким чином, відсутність звернення прокурора з відповідним клопотанням до слідчого судді з метою використання інформації, отриманої в результаті проведення НСРД в іншому кримінальному провадженні та відсутність ухвали слідчого судді, яка б дозволила узаконити дані, отримані внаслідок проведення НСРД в іншому кримінальному провадженні в зазначеному випадку не є необхідними.
Таким чином, підстав для визнання недопустимими доказів, які подані стороною обвинувачення, суд не вбачає, оскільки такі докази зібрані та отримані в порядку, передбаченому КПК України, будь-яких істотних порушень прав та свобод людини при цьому не виявлено.
Органом досудового розслідування злочинні дії ОСОБА_3 та ОСОБА_5 кваліфіковано за ч. 3 ст. 368 КК України, як одержання службовою особою, неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданого їй службового становища, вчинене за попередньою змовою групою осіб та за ч. 1 ст. 396 КК України, як заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого злочину.
Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_3 та ОСОБА_5 отримали грошові кошти на загальну 77780,00 грн., за те, що затриманий, ідентифікований на той час як особа ОСОБА_11 буде відпущений і відносно нього не будуть проводитися слідчі дії, а саме не будуть фіксувати факт вчинення ним кримінального правопорушення, як наслідок, він та інші невстановлені особи не будуть притягнуті до кримінальної відповідальності.
Яким чином, оперуповноважений ВКП Ужгородського ВП ОСОБА_5 та старший оперуповноважений ВКП Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_3 , використав свою владу чи службове становище, не будучи в групі працівників поліції ГУНП України в Закарпатській області, які здійснювали етапування затриманого з Галицького відділу поліції ГУНП України у Львівській області до Ужгородського ВП ГУНП України в Закарпатській області та створеній на той час слідчо - оперативні групі у кримінальному провадженню, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12017070030002457 від 13.09.2017 у складі старшого слідчого СВ Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_16 , старшого оперуповноваженого ВКП Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_22 , оперуповноваженого ВКП Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_5 , дільничого інспектора СДІМ Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_23 в обвинувальному акті не вказано.
Стороною обвинувачення не надано суду будь-яких доказів, що визначають службову компетенцію обвинувачених щодо вирішення питання фіксувааня злочину, проведення слідчих дій, в тому числі звільнення затриманого, тощо. Даний факт не підтверджується і дослідженими у судовому засіданні посадовими інструкціями оперуповноваженого ВКП Ужгородського ВП ОСОБА_5 та старшого оперуповноваженого ВКП Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_3 .
Відповідальність за одержання хабара настає тільки за умови, якщо службова особа одержала його за виконання або невиконання в інтересах того, хто дає хабара, або третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. При цьому важливо, щоб вона одержала незаконну винагороду за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади або організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або хоч і не мала повноважень вчинити відповідні дії, але завдяки своєму службовому становищу могла вжити заходів до їх вчинення іншими службовими особами.
Що стосується використання службового становища у спосіб «або хоч і не мала повноважень вчинити відповідні дії, але завдяки своєму службовому становищу могла вжити заходів до їх вчинення іншими службовими особами». То тут не спостерігається можливість використання службового становища для впливу на дії слідчого та інших за рангом вищих службових осіб Ужгородського ВП ГУНП України в Закарпатській області, відсутня відповідна підпорядкованість або інший механізм впливу, окрім як повідомлення чи неповідомлення про нібито існуючі порушення.
Суб'єктом одержання хабара може бути лише службова особа. Суб'єктивна сторона одержання хабара характеризується особливістю суб'єктивної сторони складу цього злочину - є тісний зв'язок між умислом хабарника і умислом хабародавця. Змістом умислу першого повинно охоплюватися, крім іншого, усвідомлення того, що хабародавець розуміє сутність того, що відбувається, і усвідомлює факт незаконного одержання службовою особою винагороди.
Якщо особа, надаючи службовій особі незаконну винагороду з тих чи інших причин не усвідомлює, що вона дає хабар (наприклад, у зв'язку з обманом чи зловживанням довірою), вона не може нести відповідальність за давання хабара, а службова особа за одержання хабара. Дії останньої за наявності для того підстав можуть кваліфікуватися як зловживання владою чи службовим становищем. Дії службової особи, яка, одержуючи гроші чи інші цінності начебто для передачі іншій службовій особі як хабар, мала намір їх привласнити, слід кваліфікувати не за ст. 368 КК України, а за відповідними частинами ст. ст. 190 і 364 КК України як шахрайство і зловживання владою чи службовим становищем, а за наявності для того підстав і за відповідними частинами статей 27, 15 і 369 (підбурювання до замаху на давання хабара).
Дії службової особи, яка, одержуючи гроші чи інші цінності начебто за невиконання наданих їй повноважень, хоча насправді вона таких повноважень не мала, а лише мала намір привласнити кошти, слід кваліфікувати не за ст. 368, а за відповідними частинами ст. ст. 190 і 364 як шахрайство і зловживання владою чи службовим становищем
Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 368 КК України характеризується двома формами: 1) прийняттям службовою особою пропозиції чи обіцянки надати їй або третій особі неправомірну вигоду за вчинення чи невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує або обіцяє неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища; 2) одержанням службовою особою неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища
Відповідальність за злочин, передбачений ст. 368 КК України, настає тільки за умови, якщо службова особа прийняла пропозицію чи обіцянку надати їй неправомірну вигоду або одержала таку вигоду за вчинення чи невчинення в інтересах того, хто її пропонує чи надає, або третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.
Злочин, передбачений ст. 368 КК України, є закінченим з моменту, коли службова особа прийняла пропозицію чи обіцянку надати їй або третій особі неправомірну вигоду і той, хто її пропонував або обіцяв, усвідомив надану йому службовою особою згоду (ч. 1), або коли службова особа одержала неправомірну вигоду чи тільки її частину (ч. 2).
Суб'єкт злочину спеціальний, а саме службова особа.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.
Як зазначено в Постанові Верховного Суду від 13 черпня 2024 року у справі №520/5045/16, відповідальність за ст. 368 КК України настає, якщо одержання неправомірної вигоди було зумовлене виконанням чи невиконанням будь-якої дії в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, або третьої особи. З цих положень закону випливає, по-перше, що за неправомірну вигоду службова особа, яка займає відповідальне становище, може як діяти активно, тобто вчинити дії, так і утриматись від їх вчинення - бездіяльність. По-друге, як дія, так і бездіяльність, які зумовлені одержанням неправомірної вигоди, виконуються (не виконуються) в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, або третіх осіб з використанням наданої їй влади чи службового становища.
Відповідальність за одержання хабара настає лише за умови, що службова особа одержала його за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади, покладених на неї організаційно-розпорядчих чи адміністративно - господарських обов'язків, або таких, які вона не уповноважена була вчинювати, але до вчинення яких іншими службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому становищу (абзац перший пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року №5 «Про судову практику у справах про хабарництво»).
Як зазначено в Постанові об'єднаної палати Касаційного кримінальної суду Верховного Суду від 17.10.2022 по справі №686/13801/16-к, одним із завдань кримінальної процесуальної діяльності за приписами ст. 2 КПК є правильне застосування норм закону України про кримінальну відповідальність.
Неправильне його застосування може полягати в неправильному застосуванні норм як Особливої, так і Загальної частин КК, яке призвело до неправильної кваліфікації діяння, а також порушення правил призначення покарання; неправильного застосування норм, що визначають поняття злочину, строків давності та інших норм, що спричинило необґрунтоване засудження або виправдання обвинуваченого, а також інші негативні наслідки щодо захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.
Водночас правильне застосування закону України про кримінальну відповідальність під час кваліфікації кримінального правопорушення за встановленими судом фактичними обставинами є імперативно встановленим обов'язком, а не реалізацією судом повноважень диспозитивного характеру.
На підставі системного аналізу і тлумачення положень КПК щодо судового провадження, здійснюваного судом першої інстанції, завданням суду першої інстанції є оцінка доказів, зібраних слідчим і викладених слідчим чи прокурором в обвинувальному акті, на підставі якої суд вирішує питання про те, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону про кримінальну відповідальність він передбачений, та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення (пункти 1-3 ч. 1 ст. 368 КПК).
Відповідно до ст. 374 КПК у мотивувальній частині вироку зазначаються: 1) у разі визнання особи виправданою - формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; 2) у разі визнання особи винуватою - формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, статті (частини статті) закону про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів, мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення.
Наведені положення свідчать про те, що суд оцінює висунуте обвинувачення з позиції підтвердження (непідтвердження) доказами обставин, що за ст. 91 КПК підлягають доказуванню, і за встановленими фактичними обставинами суд застосовує закон про кримінальну відповідальність, чим підтверджує або спростовує припущення (твердження) слідчого (прокурора), викладене в обвинувальному акті щодо юридичної оцінки кримінального правопорушення.
Зміна кримінально-правової кваліфікації судом може виражатись у зміні юридичної оцінки встановлених фактичних обставин, тобто у зміні формули кваліфікації і формулювання обвинувачення.
КПК не визначає окремих підстав зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення місцевим судом. Очевидно, ними можуть бути лише загальні підстави зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, які обумовлені положеннями ч. 1 ст. 2 КК, і за наявності таких підстав суд зобов'язаний змінити правову кваліфікацію кримінального правопорушення в аспекті застосування положень ч. 3 ст. 337 КПК.
Важливим для вирішення питання про дотримання приписів кримінального процесуального закону є виклад стороною обвинувачення саме фактичних обставин кримінального правопорушення, адже їх відображення має суттєве значення для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді, належної реалізації права на захист, а також правильної кваліфікації кримінального правопорушення.
Фактичні обставини визначають своїм змістом фабулу обвинувачення, яка віддзеркалює фактичну модель вчиненого кримінального правопорушення, а формула кваліфікації і формулювання обвинувачення є правовою оцінкою кримінального правопорушення, фактичною вказівкою на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння (постанови Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 705/623/18, від 17 квітня 2019 року у справі №472/342/16-к, від 11 лютого 2021 року у справі № 462/3062/16-к).
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Прокурором дії ОСОБА_3 та ОСОБА_5 кваліфіковано за ч. 3 ст. 368 КК України, як одержання службовою особою, неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданого їй службового становища, вчинене за попередньою змовою групою осіб та за ч. 1 ст. 396 КК України, як заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого злочину.
В п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду № 5 від 29.06.1990 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» роз'яснено, що мотивування у вироку висновків щодо кваліфікації злочину полягає у зіставленні ознак установленого судом злочинного діяння і ознак злочину, передбаченого тією чи іншою статтею кримінального закону, його частиною або пунктом, і формулюванні висновку про їх відповідність. Додержуючись вимог КПК України, суд повинен навести у вироку мотиви зміни в суді пред'явленого обвинувачення. При наявності підстав для застосування закону про менш тяжкий злочин ніж той, за яким було пред'явлено обвинувачення, суду належить обгрунтувати у вироку висновок про перекваліфікацію дій обвинуваченого на закон, що передбачає відповідальність за менш тяжкий злочин, не виправдовуючи обвинуваченого за тим обвинуваченням, яке йому було пред'явлено.
Даючи оцінку зібраним доказам, суд вважає, що дії ОСОБА_3 та ОСОБА_5 безпідставно кваліфіковані органом досудового розслідування за ч. 3 ст. 368 КК України, як одержання службовою особою, неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданого їй службового становища, вчинене за попередньою змовою групою осіб та за ч. 1 ст. 396 КК України, як заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого злочину.
Згідно ч. 3 ст. 337 КПК, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Натомість, згідно ч. 2 ст. 190 КК України, шахрайство, це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
Обман при шахрайстві застосовується винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна або права на нього.
Об'єктом кримінального правопорушення у шахрайстві є право власності як охоронювані законом відносини між людьми, які виражаються у володінні, користуванні та розпорядженні майном.
Об'єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий - власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі.
Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов'язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших кримінальних правопорушень проти власності. Водночас, якщо потерпіла особа через вік, фізичні чи психічні вади або інші обставини не могла правильно оцінювати і розуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу нею майна чи права на нього не можна вважати добровільною.
Для кваліфікації не має значення як вчинено шахрайство - шляхом обману чи зловживання довірою, через те що в кримінально-правовій нормі про шахрайство вони закріплені як альтернативні способи вчинення кримінального правопорушення, але відсутність визначень даних понять у законі не дозволяє з абсолютною впевненістю визнати деякі злочини шахрайством.
А як зазначено у постанові Верховного Суду від 26 березня 2024 року у справі № 718/2861/22, особливості шахрайства полягають у тому, що потерпілий, будучи введеним в оману, зовні добровільно передає винному майно або право на майно, вважаючи, що це є правомірним, необхідним або вигідним для нього, що він зобов'язаний це зробити. Тому обман або зловживання довірою за часом передує передачі майна або права на майно і викликає у потерпілого усвідомлення правомірності такої передачі.
У Постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 17 жовтня 2022 року у справі № 686/13801/16-к зазначено, вказівка у ст. 190 КК на вчинення дій стосовно чужого майна свідчить про те, що відповідальність за шахрайство пов'язана із встановленням усвідомлення винним факту заволодіння майном, яке належить іншій особі (чужим для нього), за відсутності законних підстав для того.
Функціонально обман при вчиненні шахрайства не завжди спрямований на виникнення у потерпілого уявлення про вигідність чи обов'язковість передачі майна.
Повідомлення неправдивих відомостей або замовчування відомостей є особливими видами інформаційного впливу на психіку особи з метою змусити останню виконати певні дії в інтересах того, хто обманює, який призводить до того, що особа перекручено сприймає дійсність, а отже, здійснює процес мислення на ґрунті омани, що й обумовлює зовні добровільне волевиявлення особи, яка володіє майном, на передачу майна чи права на нього винному, а отже і наступне фактичне протиправне заволодіння тим чужим майном або набуття права на таке.
Заволодінням установлюється панування над річчю, що і є результатом застосованого обману потерпілого, якого в такий спосіб зовні добровільно спонукають передати винуватому майно чи право на майно, фактичним наслідком чого є заподіяння матеріальної шкоди.
Отже, шахрайство, вчинене шляхом обману, є закінченим кримінальним правопорушенням з моменту протиправного заволодіння чужим майном або придбання права на чуже майно.
Якщо службова особа заради досягнення бажаного для себе результату використовує не свою владу або службове становище, а особисті зв'язки, дружні чи родинні стосунки з іншими, у тому числі й службовими особами, склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 КК, відсутній.
Суд зауважує, що в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження доводи про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 з метою одержання неправомірної вигоди погрожували вчиненням або не вчиненням відповідних дій, які можуть завдати шкоди, що є визначальним, правам чи законним інтересам громадянину Грузії ОСОБА_9 , ідентифікованого на той час як ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , або створив такі умови, за яких останній вимушений був дати неправомірну вигоду із метою запобігання шкідливим наслідкам чи законним інтересам. Тому такі дії ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не були спрямовані на вимагання неправомірної вигоди, а характеризувались ознаками обману з метою отримання грошових коштів.
Дослідженими в судовому засіданні доказами встановлено, що громадянин Грузії ОСОБА_9 , ідентифікований на той час як ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 передав, а ОСОБА_3 та ОСОБА_5 умисно, протиправно шляхом обману заволодів грошовими коштами в сумі 600 Євро.
Однак органом досудового розслідування в пред'явлених ОСОБА_3 та ОСОБА_5 обвинуваченні не вказано, які конкретно дії вчинив, чи мав вчинити або не вчинити останній в інтересах громадянина Грузії ОСОБА_9 , ідентифікованого на той час як ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , чи входили ці дії до їх компетенції, як старшого оперуповноваженого ВКП Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області та оперуповноваженого ВКП Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області.
Крім цього, в ході судового розгляду стороною обвинувачення не надано жодного доказу про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 вчинили будь-яку дію з використанням свого службового становища, так і на наявність будь-яких процесуальних документів на отримання повноважень на вчинення певних слідчих дій із затриманим.
На думку суду, сам факт фіксації органом досудового розслідування даних про одержання ОСОБА_3 та ОСОБА_5 2000 доларів США та 25460,00 грн. не є безперечним доказом наявності в діях останніх складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, оскільки органом досудового розслідування не доведено належними та допустимими доказами, що даний злочин вчинено ОСОБА_3 та ОСОБА_5 з використанням своїх службових повноважень.
Сукупність досліджених і проаналізованих судом доказів вказують на те, що обвинувачені шляхом обману, враховуючи необізнаність гр. Грузії ОСОБА_9 , ідентифікованого на той час як ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , щодо обсягу їх повноважень, як старшого оперуповноваженого ВКП Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області та оперуповноваженого ВКП Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області у службовій діяльності, незаконно заволоділи коштами ОСОБА_9 , в загальній сумі 77780,00 грн..
У зв'язку з цим, відсутні підстави для кваліфікації вчиненого ОСОБА_3 та ОСОБА_5 кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 368 та ч. 1 ст. 396 КК України. Зважаючи на те, що в судовому засіданні не знайшов свого підтвердження склад кримінального правопорушення щодо одержання службовою особою ОСОБА_3 та ОСОБА_5 неправомірної вигоди для себе за невчинення такою службовою особою в інтересах того хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням свого службового становища, відтак дії ОСОБА_3 та ОСОБА_5 слід перекваліфікувати на ч. 2 ст. 190 КК України, оскільки дослідженими в судовому засіданні доказами встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , заволоділи чужим майном (грошовими коштами) шляхом обману, за попередньою змовою групою осіб.
За змістом ст. 8 Конституції України, в державі визначено принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти, приймаються на основі Конституції і повинні відповідати її змісту.
Згідно зі ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. При цьому не можна покладати на обвинуваченого доведення своєї невинуватості, а всі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитись на користь останньої. Визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за доведеності її вини. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а також доказах одержаних незаконним шляхом.
Відповідно до ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред'явленим обвинуваченням.
Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов'язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Розглядаючи кримінальне провадження відносно обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_5 суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення сторонами наданих їм прав та свобод у наданні доказів, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред'явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.
За таких обставин, проаналізувавши та оцінивши об'єктивно досліджені у судовому засіданні, відповідно до вимог ст.ст. 85, 94 КПК України, вказані вище всі докази, надані сторонами кримінального провадження, в їх сукупності, враховуючи їх логічність, послідовність та узгодженість між собою, суд повно та всебічно з'ясував та встановив під час судового розгляду обставини вчинення кримінального правопорушення та приходить до висновку, що вина обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України в судовому засіданні доведена повністю.
Вказаний висновок суду узгоджується з п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кобець проти України" (заява №1637/04), у якому зазначено, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом" (рішення у справі "Авшар проти Туреччини" п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою ст. 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
В той же час згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Згідно з п.1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2015 року, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.
При цьому, обираючи конкретний вид та міру покарання за злочин, у вчиненні якого ОСОБА_3 та ОСОБА_5 визнано винними, суд враховує загальні засади призначення покарання, а саме: - призначає покарання у межах, встановлених санкцією ч. 2 ст. 190 КК України, - керується при цьому положеннями Загальної частини КК України, а саме - нормами, що регламентують цілі, систему покарань (ст. ст. 50, 51 КК України), підстави, порядок, межі та особливості застосування окремих його видів (ст.ст. 53-64 КК України), а також регулюють інші питання, що пов'язані з призначенням покарання та здатні вплинути на вибір судом певного його виду і міри (ст.ст. 52, 67-72 КК України).
Обираючи вид і розмір основного покарання, суд виходить з таких міркувань.
Обставин що пом'якшують чи обтяжують покарання обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_5 судом не встановлено.
Дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на те, що головною метою покарання є виховання та соціальна реабілітація винного, та обираючи покарання обвинуваченим ОСОБА_3 та ОСОБА_5 суд враховує характер та тяжкість вчиненого ними злочину, фактичні обставини справи, спосіб вчинення злочину і його мотиви, форму вини, обстановку вчинення злочину, особу обвинувачених та стан їх поведінки, обвинувачені не усвідомили протиправність своїх дій, у вчиненому не розкаялися, вперше притягаються до кримінальної відповідальності, мають постійне місце проживання, одружені, на їх утриманні перебуває неповнолітня дитина, позитивно характеризуються, на обліку в лікарів нарколога чи психіатра не перебувають, відсутність пом'якшуючих та обтяжуючих обставин і вважає за необхідне призначити їм покарання в межах санкції ч. 2 ст. 190 КК України у виді позбавлення волі.
Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 190 КК України, відповідно до ст. 12 КК у редакції Закону, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення, є злочином середьої тяжкості.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 49 КК в редакції Закону, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до набрання вироком законної сили минули п'ять років у разі вчинення злочину середньої тяжкості, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 74 КК України: «Особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених ст. 49 цього Кодексу.
ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не оголошувалося про підозру за ч. 2 ст. 190 КК України, однак проаналізувавши наявні докази, суд прийшов до висновку, про перекваліфікацію дій обвинуваченого на ч. 2 ст. 190 КК України.
При цьому суд приймає до уваги, що строк притягнення особи за ч. 2 ст. 190 КК України, передбачений ст. 49 КК України, на момент винесення вироку закінчився.
А як зазначено в п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження закривається в разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину проти життя чи здоров'я особи або злочину, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі. Учасники кримінального провадження мають право заявляти клопотання прокурору про закриття кримінального провадження за наявності передбачених цим пунктом підстав.
Кримінальне провадження закривається з підстави, передбаченої пунктом 3-1 частини першої цієї статті. ( п.1-1 ч.2 ст. 284 КПК України).
Згідно ст. 285 КПК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність. Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз'яснюється право на таке звільнення. Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз'яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.
Як зазначено в Постанові Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі № 521/8873/18, на підставах, передбачених ст. 49 КК україни, особа також може бути звільнена судом від покарання (ч. 5 ст. 74 КК України). Слід звернути увагу на те, що імперативний обов'язок звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності покладено на суд, а не на підозрюваного, обвинуваченого чи захист, які мають право заявити відповідне клопотання.
У зв'язку з відсутністю клопотання сторін у кримінальному провадженні про звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК україни у зв'язку із закінченням строків давності, судом проведено судовий розгляд кримінального провадження у повному обсязі, виконавши вимоги, передбачені ст. 368 КПК України.
І оскільки суд прийшов до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України та правильності кваліфікації діяння ОСОБА_3 та ОСОБА_5 за даною статтею, враховуючи, що згода обвинувачених на звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності не висловлена, суд ухвалює вирок, призначає винуватій особі покарання і на підставі ч. 5 ст. 74 КК України звільняє від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності.
Судом не встановлено обставин, які передбачені ч. ч. 2 і 3 ст. 49 КК України у якості підстав зупинення та/або переривання строку звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строку давності обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ..
І за таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність звільнення від покарання обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ..
Цивільний позов не заявлявся.
Також з обвинувачених слід стягнути витрати на залучення експертів, згідно ст. 124 КПК України.
Керуючись ст.ст. 368-371, 373-374 КПК України, ст.ст. 49, 74 КК України, суд,-
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України та призначити покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
На підставі ч. 5 ст. 74 КК України, звільнити ОСОБА_3 від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК України.
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України та призначити покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
На підставі ч. 5 ст. 74 КК України, звільнити ОСОБА_5 від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК України.
Речові докази: жорсткий диск «Maiwo», призначеного для довготривалого збереження великих об'ємів даних та програм, в електронному вигляді, у вигляді папок і файлів, залишити зберігати при матеріалах справи № 308/13845/18; виписки ПАТ КБ «Приватбанк» щодо руху коштів (транзакцій) по особистій картці/рахунку ОСОБА_13 , оптичного диску з інформацією наданою під час тимчасового доступу ПАТ КБ «Приватбанк», документів, отриманих ПрАТ «Українська фінансова група», зокрема заяви ОСОБА_12 на отримання коштів № 993 від 15.09.2017, копії документів на прізвіще ОСОБА_12 , документів - журналу обліку доставлених, відвідувачів та запрошених до Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області - залишити при матеріалах кримінального провадження.
Стягнути із ОСОБА_5 та ОСОБА_3 в дохід держави витрати за проведення експертизи, з кожного по 1144,00 грн.(одна тисяча сто сорок чотири) гривень, 00 коп.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок суду може бути оскаржений учасниками судового провадження до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду
Закарпатської області ОСОБА_1