Справа № 302/1138/25
Провадження № 2/302/455/25
10.10.2025 селище Міжгір'я Закарпатської області
Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі:
головуючого, судді Пухальського С. В.,
за участю секретаря судового засідання Сита Л. М.,
представника позивачки - адвоката Радь І. І.,
представника НПП «СИНЕВИР» Росади В. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Радь Іван Іванович до Національного природного парку «СИНЕВИР», Товариства з обмеженою відповідальністю «МОЯ ЗЕМЛЯ», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, Синевирська сільська рада Хустського району Закарпатської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі,
Позивачка звернулася до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, посилаючись на такі обставини.
Позивачка ОСОБА_1 з 27.03.2019 року є власницею земельної ділянки з кадастровим номером 2122487200:01:002:0006 площею 0,38 га та розташованої на ній нежитлової будівлі (котельні з трансформаторною підстанцією) за адресою: АДРЕСА_1 . Право набуте за договорами купівлі-продажу від 27.03.2019 року у ОСОБА_2 . Земельна ділянка сформована на підставі проекту землеустрою 2013 року, межі і координати внесені до Державного земельного кадастру. Первісно земельна ділянка перебувала у постійному користуванні турбази «Карпати» - «Син. Озеро» на підставі державного акту ІІ-ЗК № 002027 від 06.02.1996 року.
У 2024 році під час інвентаризації земель Національного природного парку «СИНЕВИР» (далі - НПП «СИНЕВИР»), виконаної Товариством з обмеженою відповідальністю «МОЯ ЗЕМЛЯ» (далі - ТОВ «МОЯ ЗЕМЛЯ»), до ДЗК внесено земельну ділянку з кадастровим номером 2122487200:02:009:0001 площею 26,9380 га (категорія - природно-заповідний фонд). За даними Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (далі - ГУ Держгеокадастру) та публічних джерел, контури цієї ділянки повністю накладаються на ділянку позивачки з кадастровим номером 2122487200:01:002:0006. Таке накладення фактично унеможливлює належне користування, володіння та розпорядження позивачкою своєю земельною ділянкою і розташованою на ній будівлею.
Позивачка вважає, що при формуванні ділянки НПП «СИНЕВИР» допущено помилки: не враховано раніше сформовані та зареєстровані в ДЗК межі її ділянки; відомо про численні накладки, однак їх не усунуто. Закарпатська обласна військова адміністрація повідомила, що технічну документацію із землеустрою, яка слугувала підставою для реєстрації спірної земельної ділянки НПП «СИНЕВИР» не затверджено через невідповідності та наявні перетини з іншими ділянками. Звернення Синевирської сільської ради щодо недопущення накладень результату не дали.
На думку позивачки, таке накладання без вирішення питання викупу чи вилучення та без виправлення помилок у документації порушує її право власності, створює перешкоди у користуванні і реєстраційних діях щодо належної їй земельної ділянки та розміщеної на ній будівлі.
Посилаючись на викладені у позовній заяві обставини та норми законодавства, позивачка просила суд усунути перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою та об'єктом нерухомості шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2122487200:02:009:0001 у Державному земельному кадастрі.
Ухвалою суду від 13 серпня 2025 року по справі відкрито провадження в порядку загального позовного провадження (т. 1, а.с. 236-237).
17 вересня 2025 року представником НПП «СИНЕВИР» через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву (т. 2, а.с. 11-17), в якому заперечив проти позову, вважаючи його необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню.
Як зазначено у відзиві, Національний природний парк «СИНЕВИР» створено постановою Ради Міністрів УРСР від 05.01.1989 року № 7 та наказом Міністерства лісової промисловості УРСР від 17.01.1989 року № 9. Даними актами визначено межі парку загальною площею 40 400 га, у тому числі з вилученням із користування господарств 27 208 га.
На виконання зазначених актів у 1997 році було виготовлено технічну документацію із землеустрою та видано державний акт ІІ-ЗК № 002483 від 29.12.1997 року на право постійного користування землею площею 27 203,4 га для природоохоронних, рекреаційних та лісогосподарських потреб. Цей акт видано на підставі розпорядження Міжгірської РДА № 555 від 29.12.1997 року і є чинним, не скасованим у встановленому законом порядку. Отже, право постійного користування НПП «СИНЕВИР» землею виникло та реалізується на законних підставах.
Відповідач також зазначив, що у 2024 році за рішенням Закарпатської обласної військової адміністрації та на підставі договору між ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області і ТОВ «МОЯ ЗЕМЛЯ» проведено державну інвентаризацію земель на території Синевирської громади. Підставою для інвентаризації та внесення даних до Державного земельного кадастру слугував державний акт ІІ-ЗК № 002483.
За результатами проведених робіт межі земель парку були уточнені відповідно до технічної документації, погодженої у встановленому порядку, а інформація внесена до ДЗК. Тому вважав, що земельні ділянки, у тому числі з кадастровим номером 2122487200:02:009:0001, зареєстровані правомірно.
Наголосив, що землі НПП «СИНЕВИР» належать до природно-заповідного фонду і мають особливий правовий режим, що унеможливлює будь-яке використання таких земель у приватних інтересах без відповідного рішення компетентних органів. Межі парку були встановлені відповідно до чинного законодавства, а права позивачки на користування землею не порушено.
У зв'язку з наведеним відповідач просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Ухвалою суду від 19 вересня 2025 року постановлено закрити підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду (т. 2, а.с. 48).
01 жовтня 2025 року в системі «Електронний суд» сформовано пояснення третьої особи у справі (т. 2, а.с. 60-68), в яких представник зазначила, що Головне управління Держгеокадастру в Закарпатській області є територіальним органом Держгеокадастру та реалізує його повноваження в області. За даними Державного земельного кадастру встановлено, що інформація про земельну ділянку площею 0,3800 га кадастровий номер 2122487200:01:002:0006, для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування внесена до Державного земельного кадастру 16.10.2013 на підставі розробленого ТзОВ «Землемір» проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Окрім того, 27.03.2019 Міжгірським районним нотаріальним округом проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 2122487200:01:002:0006, реєстраційний номер земельної ділянки у Державному реєстрі прав 30905810.
ДЗК є єдиною державною геоінформаційною системою, відомості ДЗК є офіційними та загальнодоступними. Державна реєстрація земельної ділянки та її скасування здійснюються відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр» і Порядку ведення ДЗК (постанова КМУ № 1051).
Скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно:
- у разі поділу/об'єднання;
- якщо протягом року не зареєстровано речове право з вини заявника;
- за судовим рішенням - одночасно з припиненням усіх зареєстрованих щодо ділянки речових прав та обтяжень (за їх наявності). Запис у Поземельній книзі скасовує саме державний кадастровий реєстратор на підставі судового рішення, яке набрало законної сили; позапроцесуальне втручання в діяльність реєстратора заборонене.
Просила врахувати наведені пояснення під час ухвалення рішення. Розгляд справи провести без участі представника Головного управління.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Радь І. І. підтримав позовні вимоги з підстав наведених у позовній заяві.
Представник відповідача - Росада В. А. в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав наведених у відзиві на позовну заяву.
Товариством з обмеженою відповідальністю «МОЯ ЗЕМЛЯ» та Синевирською сільською радою Хустського району Закарпатської області явку представників у судове засідання не забезпечено. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку.
Заслухавши пояснення, доводи та заперечення учасників цивільного процесу, всебічно, повно й об'єктивно дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов наступних висновків.
Кожна особа має право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України) звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Пунктом 5 частини третьої статті 2 ЦПК України встановлено, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність, який виходячи зі змісту статті 13 цього Кодексу полягає в наступному:
--- Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13).
--- Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (частина друга статті 13).
--- Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина третя статті 13).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частини перша та друга статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, на підставі принципу змагальності сторони учасники справи з метою ухвалення рішення на свою користь зобов'язані повідомити суду істотні для справи обставини, надати суду докази, які підтверджують, або спростовують ці факти, а також вчиняти процесуальні дії, спрямовані на те, щоб переконати суд у необхідності ухвалення бажаного для них рішення.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною першою статті 77 та частиною другою статті 78 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Положеннями статті 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно норм статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Із матеріалів справи та встановлених судом обставин убачається таке.
Починаючи з 27.03.2019 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 2122487200:01:002:0006 площею 0,38 га та розміщеної на ній нежитлової будівлі - будівлі котельні з трансформаторною підстанцією, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 804682221224, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - нежитлова будівля).
Зазначені земельна ділянка та нежитлова будівля набуті ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу, укладених 27.03.2019 року (т. 1, а.с. 85-86, 87-88).
До відчуження земельної ділянки на користь ОСОБА_1 у 2013 році за замовленням ОСОБА_2 - попереднього власника, було виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для комерційної діяльності (для будівництва та обслуговування готельного комплексу і кафе). Підставою для розроблення проекту землеустрою слугувало рішення Синевирсько-Полянської сільської ради від 02.07.2013 року № 204 «Про надання дозволу на складання проекту землеустрою» (т. 1, а.с. 31) та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ІІ-ЗК № 002027 від 06.02.1996 року (т. 1, а.с. 68-71).
З державного акта ІІ-ЗК № 002027 вбачається, що первісно земельна ділянка, якій у подальшому присвоєно кадастровий номер 2122487200:01:002:0006, була передана у постійне користування турбазі «Карпати» - «Син. Озеро» для обслуговування будівель відповідно до рішення VI сесії XXII скликання Синевирсько-Полянської сільської ради народних депутатів від 01.06.1995 року.
Як зазначено в позовній заяві, у лютому 2025 року ОСОБА_1 зі змісту отриманої інформації з ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області та з публічних джерел дізналася, що після проведення інвентаризації земель НПП «СИНЕВИР» і за наслідком затвердження матеріалів інвентаризації, складених ТОВ «МОЯ ЗЕМЛЯ», були сформовані дві земельні ділянки з кадастровими номерами 2122487200:02:009:0001 та 2122487200:02:008:0005, одна з яких - 2122487200:02:009:0001 - повністю накладається на межі (площу) належної позивачці земельної ділянки з кадастровим номером 2122487200:01:002:0006.
Ця обставина підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 25.06.2025 року № 29-7-0.31-3069/2-25 (т. 1, а.с. 152-155).
05.06.2025 у відповідь на адвокатський запит ГУ Держгеокадастру листом № 29-7-0.31-2730/2-25 (т. 1, а.с. 116-118) повідомило, що за відомостями Державного земельного кадастру державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 2122487200:02:009:0001 площею 26,9380 га, категорія земель - землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, цільове призначення - для збереження та використання національних природних парків, що розташована за адресою: Закарпатська область, Хустський район, на території Синевирської територіальної громади, за межами населених пунктів, здійснена 13.12.2024 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель державної власності природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, розробленої ТОВ «МОЯ ЗЕМЛЯ» у 2024 році згідно з державним актом ІІ-ЗК № 002483 від 29.12.1997 року.
Суд погоджується з доводами позивачки, що під час формування земельної ділянки з кадастровим номером 2122487200:02:009:0001 були допущені помилки, внаслідок чого здійснено накладання на всю площу ділянки позивачки з кадастровим номером 2122487200:01:002:0006, що перешкоджає вільному користуванню та розпорядженню нею.
Так, державний акт на право постійного користування землею ІІ-ЗК № 002483 від 29.12.1997 року, на підставі якого у Державному земельному кадастрі проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2122487200:02:009:0001 і виготовлено технічну документацію, не був зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею.
Із державного акта ІІ-ЗК № 002483 від 29.12.1997 року (т. 1, а.с. 120-123) вбачається, що НПП «СИНЕВИР» надано право постійного користування землею площею 27 203,4 га відповідно до розпорядження голови райдержадміністрації від 29.12.1997 року № 555.
Станом на дату видачі зазначеного державного акта порядок реєстрації та видачі державних актів визначався Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженою наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15.04.1993 року № 28 (далі - Інструкція № 28).
Пункти 3.1, 3.2 Інструкції № 28 передбачали, що державні акти видаються і реєструються тією сільською, селищною, міською чи районною радою народних депутатів, яка ухвалила рішення про передачу земельної ділянки у власність або надання її у постійне користування. Реєстрація здійснюється у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею за формою згідно з додатком № 4.
Державний акт ІІ-ЗК № 002483 видано Міжгірською районною радою народних депутатів Закарпатської області на підставі розпорядження голови райдержадміністрації від 29.12.1997 року № 555, проте у відповідному державному акті відсутній запис про його реєстрацію в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею.
Синевирська сільська рада листом від 27.06.2025 року № 638/02-36 повідомила, що Синевирсько-Полянською сільською радою (правонаступником якої є Синевирська сільська рада) реєстрацію державного акта ІІ-ЗК № 002483 у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею не проводили, делегування відповідних повноважень не здійснювали (т. 1, а.с. 136-138).
З наведеного слідує, що станом на момент розроблення технічної документації із землеустрою, а також під час державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2122487200:02:009:0001 державний акт ІІ-ЗК № 002483 від 29.12.1997 року не був зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею, що за Інструкцією № 28 є обов'язковим. Відтак НПП «СИНЕВИР» та ТОВ «МОЯ ЗЕМЛЯ» не мали належних правових підстав для розроблення відповідної технічної документації та проведення державної реєстрації ділянки.
Також встановлено, що інвентаризація земель НПП «СИНЕВИР» виконана неналежним чином - без урахування фактичних меж, площі та координат належної позивачці земельної ділянки, відомості про яку були внесені до Державного земельного кадастру до проведення НПП «СИНЕВИР» та ТОВ «МОЯ ЗЕМЛЯ» інвентаризації.
Як установлено, починаючи з 27.03.2019 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 2122487200:01:002:0006 та розміщеної на ній нежитлової будівлі. Підставою для розроблення у 2013 році проекту землеустрою щодо цієї земельної ділянки було рішення Синевирсько-Полянської сільської ради від 02.07.2013 року № 204 (т. 1, а.с. 31) та державний акт ІІ-ЗК № 002027 від 06.02.1996 року (т. 1, а.с. 68-71).
З державного акта ІІ-ЗК № 002027 вбачається, що земельна ділянка позивачки первісно була передана у постійне користування турбазі «Карпати» - «Син. Озеро» для обслуговування будівель відповідно до рішення VI сесії XXII скликання Синевирсько-Полянської сільської ради народних депутатів від 01.06.1995 року. Тобто ще до видачі державного акта ІІ-ЗК № 002483 від 29.12.1997 року, який підтверджує право користування НПП «СИНЕВИР» на земельну ділянку з кадастровим номером 2122487200:02:009:0001, земельна ділянка, яка на теперішній час належить позивачці вже мала чітко встановлені межі, площу та координати відповідно до державного акта ІІ-ЗК № 002027 від 06.02.1996 року.
У подальшому межі, площа та координати земельної ділянки позивачки, згідно з виготовленою у 2013 році технічною документацією, були внесені до Державного земельного кадастру, що стало підставою для присвоєння їй кадастрового номера 2122487200:01:002:0006.
Про існування перетину (накладки) меж земельної ділянки з кадастровим номером 2122487200:02:009:0001 із земельною ділянкою позивачки з кадастровим номером 2122487200:01:002:0006 НПП «СИНЕВИР» та ТОВ «МОЯ ЗЕМЛЯ» було відомо ще на етапі інвентаризації.
Так, 25.06.2025 року ГУ Держгеокадастру листом № 29-7.031-3069/2-25 (т. 1, а.с. 152-154) надано копії протоколів нарад (від 03.09.2024, 01.10.2024, 18.10.2024 та 12.11.2024) (т. 1, а.с. 155-171), сформованих під час проведення ТОВ «МОЯ ЗЕМЛЯ» у 2024 році інвентаризації земель державної власності природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення за державним актом ІІ-ЗК № 002483.
З аналізу протоколів убачається, що представник ТОВ «МОЯ ЗЕМЛЯ» Гапак С. повідомляв про наявність накладок у кількості від 50 до 90 на земельні ділянки, посвідчені державними актами на право власності (протокол від 03.09.2024 року). Інженер-землевпорядник ТОВ «МОЯ ЗЕМЛЯ» Іванів Т. В. зазначала, що під час оброблення відомостей про землі, які інвентаризуються, виявлено перетини з межами населених пунктів та земельними ділянками, дані про які внесені до Державного земельного кадастру (протокол від 01.10.2024 року).
За результатами нарад як ТОВ «МОЯ ЗЕМЛЯ», так і НПП «СИНЕВИР» було рекомендовано обговорити спірні питання та напрацювати консолідовані рішення з метою погодження матеріалів інвентаризації, як це передбачено земельним законодавством. Рекомендовано уточнити правовий статус земельних ділянок, з якими виникли перетини, та здійснити формування земельних ділянок відповідно до вимог чинного законодавства.
Синевирська сільська рада також вчиняла дії, спрямовані на усунення виявлених перетинів, звертаючись до органів державної влади та місцевого самоврядування, відомств, підприємств України з проханням внести зміни до технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель державної власності природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, на підставі якої проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2122487200:02:009:0001 за державним актом ІІ-ЗК № 002483.
У листі від 27.06.2025 року № 638/02-36 (т. 1, а.с. 136-138) Синевирська сільська рада зазначила, що листом від 11.11.2024 року (помилково зазначено дату 11.11.2025 року) зверталася до ГУ Держгеокадастру, НПП «СИНЕВИР», ТОВ «МОЯ ЗЕМЛЯ» зі зверненням депутатів Синевирської сільської ради (затверджене рішенням сесії № 2 від 05.11.2024 року) із проханням залучити сільську раду як розпорядника земель комунальної власності до погодження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та не допустити накладення у процесі інвентаризації на вже сформовані земельні ділянки комунальної та приватної власності. Листом від 07.04.2025 року (вих. № 401-02-36) Синевирська сільська рада звернулася до Закарпатської обласної військової адміністрації з пропозицією змінити межі земельних ділянок, наданих у постійне користування НПП «СИНЕВИР», шляхом зміни їх конфігурації без зміни площі та перенесення на землі запасу комунальної власності у зв'язку з численними зверненнями громадян і юридичних осіб щодо порушення їхніх прав на землю, зокрема щодо належної ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 2122487200:01:002:0006 і розміщеної на ній нежитлової будівлі.
У відповіді Департаменту природно-заповідного фонду Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України було зазначено, що виправлення помилок, допущених у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок помилок у документах землеустрою, здійснюється після внесення змін до такої документації.
04.12.2024 року (помилково зазначено дату 04.12.2025) Синевирська сільська рада отримала від НПП «СИНЕВИР» лист вих. № 783 від 03.12.2024 року, у якому національний природний парк зазначив про відсутність правових підстав для непогодження виготовленої технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель державної власності природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оскільки на адресу НПП «СИНЕВИР» не надходили правовстановлюючі документи стосовно земельних ділянок, щодо яких за результатами інвентаризації зафіксовано накладки.
Листом від 08.07.2025 року № 06-16/8647 (т. 1, а.с. 177-178) Закарпатська обласна військова адміністрація повідомила, що НПП «СИНЕВИР» від 16.12.2024 № 819 було подано до обласної військової адміністрації на затвердження технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок загальною площею 226,0390 га з кадастровими номерами 2122487200:02:009:0001, 2122487200:02:008:0005, 2122487200:01:002:0093, розташованих за межами населених пунктів на території Синевирської ТГ Хустського району Закарпатської області.
Однак, вищезгадана технічна документація не затверджена відповідно до статті 186 Земельного кодексу України, оскільки у її складі містилося погодження НПП «СИНЕВИР» від 12.12.2024 року № 809, у якому зазначено державний акт на право постійного користування землею ІІ-ЗК № 001687 від 21.05.2000 року, що суперечить самій технічній документації, розробленій на підставі державного акта ІІ-ЗК № 002483 від 29.12.1997 року, копія якого також підшита до документації та наданим витягам з Державного земельного кадастру. Тобто технічна документація фактично не погоджена постійним користувачем.
Додатковою підставою для відмови у затвердженні технічної документації НПП «СИНЕВИР» була наявність перетинів інвентаризованих земельних ділянок з іншими земельними ділянками, при цьому в пояснювальній записці відсутня інформація, коли і на якій підставі були сформовані ці ділянки та чи мали місце випадки їх вилучення із земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.
Отже, під час проведення інвентаризації земель державної власності природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення НПП «СИНЕВИР» та ТОВ «МОЯ ЗЕМЛЯ» не було враховано фактичне розташування та межі земельної ділянки позивачки з кадастровим номером 2122487200:01:002:0006, попри те що на необхідності врахування раніше сформованих земельних ділянок наголошували як ГУ Держгеокадастру, так і Синевирська сільська рада. Із звернень Синевирської сільської ради вбачається, що можливість зміни меж земельних ділянок, наданих у постійне користування НПП «СИНЕВИР», шляхом зміни їх конфігурації без зміни площі та перенесення на землі запасу комунальної власності для усунення накладок існувала.
Суд також звертає увагу, що на частині належної позивачці земельної ділянки з кадастровим номером 2122487200:01:002:0006 розміщені об'єкти нерухомості - нежитлова будівля, котельня з трансформаторною підстанцією, власником яких є позивачка.
Підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються статтею 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтею 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Зазначені норми розкривають принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку/споруди: особа, яка законно набула у власність будинок чи споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під ними. За своїм змістом стаття 120 ЗК України та стаття 377 ЦК України спрямовані на запобігання правовій невизначеності при відчуженні об'єктів нерухомого майна. (Подібної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 18.12.2019 року у справі № 263/6022/16-ц та від 05.12.2018 року у справі № 713/1817/16-ц).
Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України (у редакції від 04.02.2019 року, чинній на момент набуття позивачкою права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2122487200:01:002:0006 та розміщену на ній будівлю) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності (користування) на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Згідно з частиною першою статті 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03.04.2019 року у справі № 921/158/18, зазначила, що: «…згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, як у статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття…».
Аналогічних висновків дійшла і Велика Палата Верховного суду у постанові від 04.12.2018 року по справі № 910/18560/16 в яких остання вказала, зокрема, що змістом статті 120 ЗК України встановлюється імперативний припис щодо переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду та передбачив відповідну підставу для припинення права користування земельною ділянкою у випадку набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року).
У рішенні в справі «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року (заява № 25921/02) Європейський суд з прав людини зазначив про необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини, а також пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.
У рішенні Європейський суд з прав людини від 16 лютого 2017 року в справі «Кривенький проти України» (заява № 43768/07) наголошено, що позбавлення особи права на земельну ділянку без будь-якої компенсації є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або щодо якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 05 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від04 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06 листопада 2008 року).
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
У пункті 71 рішення у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.
Отже, законодавство, чинне на час набуття позивачкою права власності на земельну ділянку та розміщену на ній будівлю, передбачало перехід права на земельну ділянку до нового набувача будівлі (споруди) в силу прямої дії закону - незалежно від волі органу, уповноваженого розпоряджатися земельною ділянкою.
Проводячи інвентаризацію земель НПП «СИНЕВИР» і їх подальшу державну реєстрацію, зокрема земельної ділянки з кадастровим номером 2122487200:02:009:0001, відповідач не врахував, що 100% перетин зазначеної ділянки із земельною ділянкою позивачки спричинить судові спори щодо належного ОСОБА_1 нерухомого майна, перешкоджатиме оформленню права на земельну ділянку під будівлею, її поділу/об'єднанню, а також порушить принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розміщеної на ній будівлі. У такому випадку положення статей 120 ЗК України та 377 ЦК України щодо переходу прав на земельну ділянку до нового власника будівлі в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача), фактично не діятимуть. Технічна документація щодо земельної ділянки позивачки з кадастровим номером 2122487200:01:002:0006 була належним чином затверджена і понад 12 років з моменту внесення відомостей до Державного земельного кадастру не скасована.
Земельна ділянка НПП «СИНЕВИР» з кадастровим номером 2122487200:02:009:0001 належить до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення (цільове призначення - для збереження та використання національних природних парків).
Згідно частини першої статті 46-1 ЗК України, землі територій та об'єктів природно-заповідного фонду використовуються з урахуванням обмежень у їх використанні, визначених відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (далі - Закон) та положеннями про ці території, об'єкти.
Відповідно до статті 46 Закону, викуп земельних ділянок, що перебувають у приватній та комунальній власності, для суспільних потреб під території та об'єкти природно-заповідного фонду здійснюється в порядку, визначеному законом, за рахунок:
Державного бюджету України - для територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;
місцевих бюджетів - для територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.
Статтею 7 Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» № 1559-VI (далі - Закон № 1559-VI) передбачено, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та в порядку, визначених цим Законом, мають право викупу земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, для таких суспільних потреб, зокрема, створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Відповідно до статті 9 Закону № 1559-VI, сільські, селищні, міські ради, Київська і Севастопольська міські ради в межах території здійснення їх повноважень приймають рішення про викуп земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, у порядку, визначеному цим Законом, для таких суспільних потреб, зокрема, розташування об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.
Згідно частини другої статті 12 Закону № 1559-VI, викуп земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, може здійснюватися лише за згодою їх власників.
Примусове відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності здійснюється за рішенням суду (частина третя статті 15 Закону № 1559-VI).
Аналогічні вимоги щодо наявності обов'язкової згоди власника на викуп земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені для суспільних потреб а за відсутності такої згоди за рішенням суду в разі її примусового відчуження з мотивів суспільної необхідності з обов'язковим попереднім і повним відшкодуванням їх вартості, передбачені також положеннями статті 351 ЦК України.
У даному випадку Синевирська сільська рада не ухвалювала рішень щодо викупу належної позивачці земельної ділянки з кадастровим номером 2122487200:01:002:0006 у зв'язку з формуванням земель природно-заповідного фонду (зокрема земельної ділянки з кадастровим номером 2122487200:02:009:0001). Позивачкою не надавалася згода на вилучення належної їй земельної ділянки на користь НПП «СИНЕВИР», перемовини щодо викупу у порядку Закону № 1559-VI не проводилися, що не спростовано під час судового розгляду. Фактично під час формування у 2024 році технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель державної власності природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення НПП «СИНЕВИР» та ТОВ «МОЯ ЗЕМЛЯ» проігноровані межі, фактичні координати та конфігурація земельної ділянки позивачки з кадастровим номером 2122487200:01:002:0006, відомості щодо якої внесено до Державного земельного кадастру ще у 2013 році.
Відповідно до пункту 152 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (далі - Порядок № 1051), у разі виявлення фізичною або юридичною особою у документації із землеустрою та оцінки земель помилки щодо визначення характеристик об'єктів Державного земельного кадастру в натурі (на місцевості) із порушенням (зміною) їх значень внутрішніх кутів та мір ліній між поворотними точками меж земельних ділянок та/або площі, допущеної у відомостях Державного земельного кадастру (в тому числі під час або після перенесення інформації про земельні ділянки з державного реєстру земель та відомостей про земельні ділянки та інші об'єкти Державного земельного кадастру, що містяться в документації із землеустрою та оцінки земель, затвердженої та переданої до 1 січня 2013 р. до Державного фонду документації із землеустрою), заінтересована особа звертається до Державного кадастрового реєстратора із заявою про внесення виправлених відомостей до Державного земельного кадастру за формою згідно з додатком 37.
Пункт 153 Порядку № 1051 передбачає, що виправлення помилок, допущених у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок помилок у документації із землеустрою та оцінки земель, здійснюється після внесення змін до такої документації.
Виправлення помилок у відомостях про земельну ділянку може здійснюватися також на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості), матеріалів інвентаризації земель або на підставі рішення суду (пункт 156 Порядку № 1051).
Пункт 56 Порядку № 1051 покладає відповідальність за достовірність відомостей у документах, що є підставою для внесення даних до Поземельної книги, на осіб, які видали (склали) такі документи.
Частини третя і четверта статті 37 Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлюють: виправлення технічних помилок у відомостях кадастру, спричинених помилками в документах-джерелах, здійснюється після виправлення помилок у цих документах; виправлення інших помилок, допущених у відомостях кадастру внаслідок помилки в документації із землеустрою чи оцінки земель, здійснюється після внесення змін до такої документації.
Незважаючи на вказані порушення, допущені ТОВ «МОЯ ЗЕМЛЯ» та НПП «СИНЕВИР» при складанні технічної документації щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2122487200:02:009:0001, які призвели до повного накладання її площі на земельну ділянку позивачки, жодних дій для виправлення помилок не вчинено.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа може звернутися до суду за захистом особистого немайнового або майнового права та інтересу. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд (стаття 319 ЦК України), а право власності є непорушним (стаття 321 ЦК України).
Стаття 391 ЦК України надає власнику майна право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 91 ЗК України передбачено, що власники земельних ділянок зобов'язані: забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф.
Частинами другою та третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру визначаються Законом України «Про Державний земельний кадастр» (далі - Закон № 3613-VI).
Частиною шостою статті 16 Закону № 3613-VI передбачено, що кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера.
Відповідно до частини десятої статті 24 Закону № 3613-VI, державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Аналогічні підстави для скасування державної реєстрації земельних ділянок містить пункт 114 Поряду ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року № 1051.
У разі скасування державної реєстрації з підстав, зазначених в абзацах третьому і четвертому частини десятої, державний кадастровий реєстратор у десятиденний строк повідомляє про це особу, за заявою якої здійснено державну реєстрацію земельної ділянки, а в разі наявності зареєстрованих речових прав на неї - суб'єктів таких прав (частина одинадцята статті 24 Закону № 3613-VI).
Беручи до уваги наведене, належним способом захисту прав та інтересів позивачки унаслідок допущення НПП «СИНЕВИР» та ТОВ «МОЯ ЗЕМЛЯ» 100% накладання (перетину) земельної ділянки з кадастровим номером 2122487200:02:009:0001 на земельну ділянку позивачки з кадастровим номером 2122487200:01:002:0006 є скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим 2122487200:02:009:0001 у Державному земельному кадастрі.
Суд дійшов висновку, що державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 2122487200:02:009:0001 здійснена з порушенням обов'язкових процедурних вимог унаслідок чого відбулося повне накладання на раніше сформовану й законно зареєстровану земельну ділянку позивачки з кадастровим номером 2122487200:01:002:0006, що фактично позбавило її можливості мирно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.
При цьому судом установлено, що під час формування та державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2122487200:02:009:0001 питання про викуп або вилучення у позивачки її земельної ділянки відповідно до Закону України № 1559-VI «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» не порушувалося та не вирішувалося. Згоди позивачки на відчуження земельної ділянки не надавалось, а рішень компетентних органів щодо її викупу або примусового вилучення не ухвалювалось.
Таким чином, державна реєстрація спірної земельної ділянки, проведена без дотримання вимог земельного законодавства та без належного врегулювання питання щодо прав позивачки як власника, є неправомірним втручанням у право приватної власності.
Водночас суд звертає увагу, що задоволення позову не означає позбавлення Національного природного парку «СИНЕВИР» права користування чи власності на земельну ділянку, а лише усуває наслідки неправомірної державної реєстрації. При подальшому формуванні та реєстрації земельної ділянки НПП «СИНЕВИР» у межах території природно-заповідного фонду відповідним органам необхідно врахувати наявні права власників земельних ділянок, зокрема права позивачки, з дотриманням вимог Земельного кодексу України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та Порядку ведення Державного земельного кадастру.
За таких обставин позовні вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2122487200:02:009:0001 у Державному земельному кадастрі є обґрунтованими, законними та пропорційними, а їх задоволення є необхідним для відновлення порушеного права позивачки на мирне володіння майном.
Оцінюючи в сукупності встановлені обставини справи, надані сторонами докази та доводи, суд дійшов висновку, що позивачкою надано достатні, належні та допустимі докази, які підтверджують наявність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до частин першої та третьої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Згідно з положеннями частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Отже, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог із відповідачів на користь позивачки підлягає стягненню сплачений нею судовий збір у сумі 1 211,20 грн.
Керуючись статтями 2, 3, 10-13, 19, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд
Позовну заяву задовольнити.
Усунути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , перешкоди у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 2122487200:01:002:0006 площею 0,38 га та розміщеною на ній нежитловою будівлею - будівлею котельні з трансформаторною підстанцією (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 804682221224), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2122487200:02:009:0001 у Державному земельному кадастрі.
Стягнути із Національного природного парку «СИНЕВИР», (адреса: Закарпатська область, Хустський район, с. Синевир, буд. 126, ЄДРПОУ 05384614), Товариства з обмеженою відповідальністю «МОЯ ЗЕМЛЯ», (адреса: Закарпатська область, Хустський район, селище Вишково, площа Центральна, буд. 3, ЄДРПОУ 34605133), на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , судовий збір у розмірі по 605,60 грн (шістсот п?ять гривень та 60 копійок), з кожного.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Закарпатського апеляційного суду безпосередньо або через Міжгірський районний суд Закарпатської області з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст судового рішення складено 14 жовтня 2025 року.
Суддя Міжгірського районного суду
Закарпатської області Пухальський С. В.