Справа № 344/2150/25
Провадження № 22-ц/4808/1351/25
Головуючий у 1 інстанції Антоняк Т. М.
Суддя-доповідач Максюта
30 вересня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,
суддів: Василишин Л.В., Мальцевої Є.Є.
секретаря Петріва Д.Б.,
з участю представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Боднарчука А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Антоняком Т.М. 15 липня 2025 року в м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області, повний текст якого складено 24 липня 2025 року,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2025 року Акціонерним товариством «ТАСКОМБАНК» подано позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 18 травня 2021 року між Акціонерним товариством «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 укладено заяву-договір № 1733519-507 про надання кредиту «Зручна готівка Максимум» (далі також Кредитний договір).
Відповідно до п. 1 р. 1 кредитного договору позичальник просила надати їй кредит на власні потреби в рамках кредитного продукту «Зручна готівка Максимум» на умовах договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб на наступних умовах: п. 1.1.1. Сума кредиту: 123 098,10 (сто двадцять три тисячі дев'яносто вісім гривень 10 копійок); п. 1.2 Строк кредиту: 48 місяців; п. 1.3 Проценти за користування кредитом: 0, 01 % річних; п. 1.4 Комісія за обслуговування кредиту: 2,5 % щомісячно. Відповідно до п. 5 р. 1 кредитного договору позичальник просила надати їй кредит, шляхом виплати кредитних коштів в сумі, визначеній в п. 1.1.1, з оформленням такої виплати відповідно до законодавства України на рефінансування заборгованості в іншій фінансовій установі у сумі 123 098,10 (сто двадцять три тисячі дев'яносто вісім гривень 10 копійок), шляхом перерахування на її поточний рахунок № НОМЕР_1 в АТ «ТАСКОМБАНК».
Кредитні кошти надано ОСОБА_1 у спосіб, зазначений в кредитному договорі, що підтверджується відповідною випискою. Отже, Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК» свої обов'язки за кредитним договором виконало у повному обсязі.
Через певний час після отримання кредитних коштів ОСОБА_1 перестала виконувати умови кредитного договору у повній мірі, а саме, перестала сплачувати заборгованість за кредитом, процентами та комісією. Неодноразовими телефонними повідомленнями Банку Позичальника було сповіщено про наявність заборгованості за кредитом та про необхідність її погашення у стислі строки, однак зазначені заходи виявились безрезультатними. Разом із тим, умови вищезазначеного Кредитного договору Позичальником не виконані, кредитні кошти у встановлені договором строки не повернуті, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка залишається непогашеною.
Станом на 28.01.2025 року, заборгованість за заявою-договором № 1733519-507 про надання кредиту готівкою на власні потреби від 18 травня 2021 року, становить 176 119,69 грн., у тому числі: - заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) 99 171,29 грн; - заборгованість по процентах (в т. ч. простроченим) 12,15 грн; - заборгованість по комісії (в т.ч. простроченій) 76 936,25 грн. Зазначені суми підтверджуються відповідним розрахунком заборгованості по кредитному договору та виписками по особовому рахунку.
Зважаючи на вищенаведене, АТ «ТАСКОМБАНК» просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь кредитну заборгованість за заявою-договором № 1733519-507 про надання кредиту готівкою на власні потреби від 18 травня 2021 року, що в частині тіла кредиту, відсотків та комісії станом на 28.01.2025 року становить 176 119,69 грн (сто сімдесят шість тисяч сто дев'ятнадцять гривень 69 копійок), у т.ч.: заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) 99 171,29 грн; заборгованість по відсоткам (в т. ч. простроченим) 12,15 грн; заборгованість по комісії (в т.ч. простроченій) 76 936,25 грн та понесені судові витрати.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 15 липня 2025 року позов задоволено частково. Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» заборгованість за кредитним договором № 1733519-507 від 18 травня 2021 року у розмірі 71 486 гривень 39 копійок, з яких: 71474,24 грн - заборгованість за тілом кредиту; 12,15 грн - заборгованість по процентах.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги
Представником АТ «ТАСКОМБАНК» подано апеляційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду від 15 липня 2025 року з мотивів його незаконності, необґрунтованості та ухваленням з неповним з'ясуванням обставин справи.
Зазначив, що відмова суду першої інстанції у стягненні комісії за кредитним договором є необґрунтованою виходячи з наступного.
Підписанням та поданням Заяви-договору, позичальник ОСОБА_1 підтвердила, що безпосередньо ознайомлена та у письмовій формі у повному обсязі отримала від банку усю необхідну інформацію відповідно до ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування». Зокрема, щодо орієнтовної сукупної вартості кредиту, з урахуванням процентної ставки та вартості всіх послуг пов'язаних з одержанням кредиту, укладенням та виконанням кредитного договору.
Висновки суду першої інстанції щодо несправедливості умов кредитного договору, встановлених банком, вважає невірними, оскільки положеннями Закону України «Про захист прав споживачів», встановлено, що несправедливими є умови договору про встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. У кредитних відносинах зазначена норма закону має застосуватися у співвідношенні із спеціальною нормою, закріпленою ч.1. ст. 1056 ЦК України, тобто кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений.
АТ «ТАСКОМБАНК» надав ОСОБА_1 послугу у повному обсязі - кредит у розмірі та на умовах, встановлених кредитним договором, а щомісячна комісія за обслуговування кредиту передбачена безпосередньо цим договором, підписаним сторонами. Позичальник ОСОБА_1 була ознайомлена з умовами кредитного договору та погодилася з ними.
З урахуванням наведеного представник АТ «ТАСКОМБАНК» просила, рішення Івано-Франківського міського суду від 15 липня 2025 року скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги АТ «ТАСКОМБАНК» задовольнити у повному обсязі та стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства судовий збір за подання апеляційної скарги.
Позиція інших учасників справи
Відповідачкою ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Позиція Івано-Франківського апеляційного суду
Представник відповідачки ОСОБА_3 у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечив, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Представник апелянта Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» у судове засідання не з'явився.
Суд виконав свій обов'язок щодо повідомлення учасників справи про день, місце та час розгляду справи.
Вислухавши суддю-доповідача, представника відповідачки ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає її необґрунтованою, виходячи з таких підстав.
Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційним судом виконаний обов'язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому колегія суддів розглянула справу у відсутності осіб, які не з'явилися у судове засідання.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Фактичні обставини справи
18 травня 2021 року між Акціонерним товариством «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 укладено заяву-договір № 1733519-507 про надання споживчого кредиту (надалі - Кредитний договір).
Відповідно до п. 1 р. 1 Кредитного договору Позичальник ОСОБА_1 просила надати їй кредит на власні потреби в рамках кредитного продукту «Зручна готівка Максимум» на умовах Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб на наступних умовах: п. 1.1.1. загальна сума кредиту - 123 098,10 (сто двадцять три тисячі дев'яносто вісім гривень 10 копійок); п. 1.2 Строк кредиту: 48 місяців; п. 1.3 Проценти за користування кредитом: 0, 01 % річних; п. 1.4 Комісія за обслуговування кредиту: 2,5 % щомісячно.
Відповідно до п. 5 р. 1 Кредитного договору Позичальник просила надати їй кредит, шляхом виплати кредитних коштів в сумі, визначеній в п. 1.1.1, з оформленням такої виплати відповідно до законодавства України на рефінансування заборгованості в іншій фінансовій установі у сумі 123 098,10 (сто двадцять три тисячі дев'яносто вісім гривень 10 копійок), шляхом перерахування на її поточний рахунок № НОМЕР_2 в АТ «ТАСКОМБАНК».
Відповідно до р. 2 Кредитного договору позичальник ОСОБА_1 просила банк надати кредит, згідно інформації, наведеної вище у кредитному договорі «р. 2 Кредитного договору).
За умовами кредитного договору ОСОБА_1 погодилася з тим, що вона зобов'язана повертати кредит щомісячно згідно графіку платежів згідно Додатку № 1 до Кредитного договору, що є її невід'ємною частиною (п. 2.7.).
Платежі з повернення заборгованості за кредитом та сплати процентів та комісій за користування ним, оплата вартості усіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань позичальника здійснюються у сумах та в строки, що передбачені графіком платежів, розрахунком сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, що передбачені в додатку № 1 до цієї заяви-договору.
ОСОБА_1 підтвердила, що ознайомлена зі змістом цієї заяви-договору, договору з всіма додатками до нього та повністю з ними погодилася. Умови заяви-договору та договору є зрозумілими для позичальника, обов'язковими для виконання та заперечення щодо них відсутні (р. 2 кредитного договору).
Відповідно до п. 3 р. 2 кредитного договору позичальник підтвердила, що вона попередньо ознайомлена та у письмовій формі у повному обсязі отримала від банку інформацію, визначену ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування».
Згідно з п. 14 р. 4 кредитного договору заява-договір набуває чинності з моменту її підписання сторонами і діє до повного виконання клієнтом і банком своїх зобов'язань за нею.
Застосовані норми права
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Згідно із пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 вирішувала питання: чи можливе встановлення комісії за обслуговування кредиту згідно Закону України «Про споживче кредитування; чи має кваліфікуватися умова договору, що передбачає комісію, як дійсна /нікчемна/ оспорювана.
Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові вказала, що Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, а згідно з п. 3.2.4 кредитного договору позичальник має право не частіше одного разу на місяць вимагати у банку безоплатного надання інформації про поточний розмір його заборгованості. Разом з тим зробила висновок про нікчемність в цілому пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, зокрема не лише щодо щомісячного інформування про розмір заборгованості, але й опрацювання запитів позичальника, надання інформації по рахунку.
Згідно з висновку Великої Палати Верховного Суду комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше ніж один раз на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1, 2 ст.11, ч. 5 ст.12 цього Закону (п. 31.33 Постанови ВП ВС від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, провадження № 14-44цс21).
Зокрема, оскільки позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що положення пунктів кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України має бути врахований під час розгляду даної справи, та підтверджує висновки суду першої інстанції.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (пункт 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19).
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 71-73 постанови від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90 цс19) дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) сформульовано висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити спір по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) знов наголосила, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункт 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20). Судове рішення щодо правових наслідків недійсного правочину, в якому суд у мотивувальній частині робить висновки щодо дійсності чи нікчемності правочину, відповідає зазначеному принципу.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія вважає, що до наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині відміняє дію попереднього нормативно-правового акта, тобто застосуванню підлягає Закон України «Про споживче кредитування».
Судом першої інстанції правильно встановлено, що банк не мав права на стягнення з позичальника плати (комісії) за обслуговування, встановленому у договорі, який підписали сторони, оскільки такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив, позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Так, із розрахунків наданих апелянтом вбачається, що відповідачці нарахована комісія за кредитним договором №1733519-507 від 18.05.2021 року у розмірі 76936,25 грн. Вказану суму слід вважати платою за обслуговування кредитної заборгованості, яка за законом повинна надаватись безоплатно, а відтак колегія суддів вважає, що підстави для стягнення суми за надання кредиту в розмірі 76936,25 грн. відсутні, що правильно встановлено судом першої інстанції.
Судом першої інстанції вірно врахована сума коштів, які банк зарахував як оплату комісії, у сплачений розмір заборгованості по кредиту. Тому стягнений судом розмір заборгованості обчислений вірно як різниця між отриманою сумою коштів з нарахованими процентами та сплаченою суммою.
Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк», в інтересах якого діє Бойко Олена Сергіївна - залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 липня 2025 року, - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач І.О. Максюта
Судді: Л.В. Василишин
Є.Є. Мальцева
Повний текст постанови складено 13 жовтня 2025 року.