Справа № 347/1951/24
Провадження № 2/347/66/25
06 жовтня 2025 року м. Косів
Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої судді Кіцули Ю.С.,
секретаря Сумарука І.П.,
розглянувши в спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Стислий виклад позицій позивача, та заперечень відповідача.
12.08.2025 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.11.2021 року між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту №743389 (укладено в паперовій формі для кредитів). Власноручним підписанням Договору ОСОБА_1 підтвердила, що вона ознайомлена з умовами Публічної пропозиції на укладення Договору про надання споживчого кредиту ТОВ "СЛОН КРЕДИТ", в повному обсязі, з урахуванням Паспорту споживчого кредиту, Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, Тарифів, та складають Договір про надання споживчого кредиту, укладання якого підтверджено. Відповідач погодила та зобов?язалася виконувати його умови.
Таким чином, Відповідач уклав Договір №743389 від 03.11.2021 р. з ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та на підставі платіжного документу Відповідачу були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 25000 грн. Однак, відповідач свої зобов?язання за договором не виконала, в результаті чого виникла заборгованість 53949 грн.
28.08.2023 року згідно умов Договору факторингу №2808-23, укладеного між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» - відступлено право вимоги за Кредитним Договором №743389 від 03.11.2021 року на користь ТОВ «Діджи Фінанс», а відповідно ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги до Відповідача.
Згідно договору відступлення права вимоги загальна сума боргу ОСОБА_1 перед новим кредитором становить 53949 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту - 23721,06 грн. та заборгованість за відсотками - 30227,94 грн.
У зв'язку з вище наведеним позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за Кредитним договором №743389 від 03.11.2021 року у розмірі 53949 грн., а також сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн.
У відзиві на позов відповідач ОСОБА_1 висловила заперечення проти позову та зазначила, що позовні вимоги не визнає, вважає безпідставним та таким, що не підлягають до задоволення з наступних підстав.
Так, з доданого до матеріалів справи Договору про надання споживчого кредиту №743389 від 03.11.2021 року вбачається, що відповідно до п.1.2 На умовах, встановлених договором, Товариство надає Споживачу кредит у гривні, а Споживач зобов?язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов?язки передбачені Договором, а з п.1.3 вбачається, що сума кредиту (загальний розмір) складає 31250 грн., відповідно до п.4.2 Товариство зобов?язане: 1) надати Споживачу кредит на умовах та в порядку передбачених Договором. Відповідно до п.2.1 Договору передбачено, що кошти надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування (утримання) у розмірі 25000 грн. на користь Споживача та у розмірі 6250,00 грн. на користь Товариства з метою виконання зобов?язань з оплати Процентів за перший день користування кредитом.
Однак, ні згідно умов договору, ні чинним законодавством України не передбачено такої форми взаєморозрахунків, як перерахування (утримання) кредиту коштів кредитодавцем самому собі. Таким чином на виконання цієї умови договору первісний кредитор мав перерахувати їй повну суму кредиту (31250 грн.), а вона як, споживач вже самостійно мала перерахувати їм вказану суму - 6250. Тобто, для виконання умов визначених в п.2.4 Договору споживач мав би хоча б один день користуватися повною сумою кредитних коштів, а вже після цього оплачувати проценти визначені в договорі.
До даної позовної заяви не додано жодних доказів вчинення кредитором такої дії як перерахування чи утримання ішм суми 6250 грн. Відповідно до п.2.4 Договору кредит вважається наданим в день перерахування Товариством суми кредиту в порядку передбаченому п.2.1 Договору. Оскільки перерахування коштів визначених в п.2.1 договору не відбулося, то в силу положення п.2.4 Договору кредит не вважається наданим, а відтак підстави для нарахування процентів чи стягнення заборгованості відсутні.
За приписами ч. 1 ст. 1046, ч. 2 ст. 1054 ЦК України кредитний договір є укладеним з моменту передання грошей. Саме в обов?язок позивача входить довести не лише факт підписання договору, а і факт передачі грошей. Аналогічні за змістом правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 року в справі № 6-1967цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.10.2020 в справі № 194/1126/18. Тобто судова практика зі спірних правовідносин є сталою і незмінною.
Однак, Товариство не виконало своїх обов?язків щодо надання кредиту в сумі 31250 грн. як передбачено договором. Зокрема, як вбачається із змісту позовної заяви, позивач зазначає, що кредитодавцем було перераховано відповідачу кошти в сумі 25000 грн. і додає відповідне платіжне доручення. Однак інформації про те, що ТОВ «Слон Кредит» було їй перераховано всю суму кредиту зазначену у п.1.3 Договору ні в позовній заяві, ні в додатках до неї нема.
Таким чином, обов?язку позичальника повернути кредит та сплатити проценти передує обов?язок кредитора надати даний кредит у повному обсязі, чого зроблено не було. Тобто, в даному випадку умови кредитного договору виконані не були первісним кредитором, що виключає право всіх наступних кредиторів пред?являти до неї будь-які вимоги щодо повернення кредиту та нарахованих відсотків.
Також, позивач ствердила, що розрахунок заборгованості наданий ТОВ «Слон Кредит» не є належним та допустимим, оскільки не є документом первинної бухгалтерської документації. Окрім того, звернула увагу на те, що в розрахунку заборгованості, зробленому ТОВ «Слон кредит» наявні вагомі розбіжності між сумою кредиту та розміром тіла кредиту, а також із сумою кредиту, яка була передбачена договором про надання епдивчого кредиту. Зокрема згідно Договору п.1.3 сума кредиту -31250 грн., а згідно розрахунку - сума кредиту 25000 грн. Згідно витягу з Додатку до договору факторингу №2808-23 від 28.08.2023 року в графі залишок боргу на момент відступлення прав вимоги, зазначено суму заборгованості разом 53949 грн.: сума заборгованості по тілу кредиту - 23721,06 грн., за відсотками - 30227,94 грн., тоді як згідно розрахунку на цю ж дату вказано заборгованість за тілом кредиту 29651,31 грн., а по відсотках 24297,69 грн. Тобто розрахунок не відповідає додатку до Договору факторингу, що та є суперечливим.
Також зазначила, що договір, який вона підписувала, підписувався нею на кожній сторінці, а надана суду копія містить підпис споживача тільки на останній сторінці, що уможливлює заміну первісного договору на інший з залишеням без змін лише останньої сторінки. Після підписання нею кредитного договору працівник банку «ПУМБ» повідомила її про те, що даний договір в двох екземплярах передається на Київський офіс банку для підписання його директором банку, а в подальшому один екземпляр направлять їй. Однак ніхто їй того договору так і не відправив, тому у неї виник сумнів стосовно оригінальності договору наданого суду.
З наведених у відзиві підстав, відповідач ОСОБА_1 просила відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі в зв?язку з безпідставністю.
У відповіді на відзив представник позивача заперечив висловлені стороною відповідача підстави для відмови в позові та зазначив, що сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови користування коштами, що свідчить про наявність волі Відповідача для укладення договору, на погоджених умовах шляхом особистого підписання Договору.
Також, виходячи з постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2019 року у справі № 526/405/13 - факт не вчинення жодних дій, щодо розірвання кредитних договорів, або визнання їх не дійсними тривалий час, а також користуванням кредитними коштами та сплати Відповідачем в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитними договорами - є нічим іншим як визнання вище наведених кредитних договорів такими що укладені з досягненням всіх істотних умов, а також підтвердженням отриманням всіх благ передбачених Кредитними договорами
Відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували належне виконання ним зобов'язань та які б спростовували суму заборгованості, а також не надано суду доказів, які б підтверджували належне виконання ним зобов'язань та які б спростовували суму заборгованості та вірно не прийнято до уваги посилання представника відповідача на те, що Відповідач не укладав вищевказаного договору, оскільки вказаний договір є дійсним та ніким не скасований.
Отже, позивачем доведено факт укладання відповідачем Кредитного договору тому позовні вимоги Позивача є законними та обгрунтованими, а Відповідач намагається уникнути виконання взятих на себе зобов'язань.
Нарахування заборгованості здійснювалось у відповідності до умов договору та додатків до нього, саме через неналежне виконання Позичальником взятих на себе зобов'язань і було нараховано суму заборгованості, яку Позивач просить стягнути. Крім того, Відповідач не додав до Відзиву власного розрахунку заборгованості та доказів, що не користувався кредитними коштами. Тобто, якщо Відповідач не згодний з розрахунком заборгованості, наданим Позивачем чи ставить під сумнів правильність цього розрахунку заборгованості, Відповідач може надати власний розрахунок, або має право замовити спеціальну експертизу для отримання відповідного висновку з метою подальшої подачі його на розгляд суду.
Отже, підписавши договір, Відповідач посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.
З наведених підстав сторона позивача просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заяви, та клопотання учасників справи.
Представник позивача в судове засідання не з?явився, однак у відповіді на відзив та додатково поданій заяві просив розгляд справи проводити у відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує повністю (а.с.86, 94-95).
Відповідач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали з наведених у відзиві підстав та просили в позові відмовити за безпідставністю.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 20.08.2024 року позовну заяву ТОВ «Діджи Фінанс» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторони відповідача та призначено до судового розгляду на 30.09.2024 року.
10.09.2024 року від відповідача надійшов відзив на позов.
20.09.2024 року від позивача поступила відповідь на відзив.
01.07.2025 року у зв?язку із зайнятістю судді в іншому провадженні, судове засідання відкладено на 04.11.2024 року.
04.11.2024 року у зв?язку із перебуванням судді на лікарняному, судове засідання відкладено на 17.12.2024 року.
17.12.2024 року в судовому засіданні оголошено перерву до 21.01.2025 року.
21.01.2025 року за клопотанням представника відповідача судове засідання відкладено на 11.03.2025 року.
11.03.2025 року у зв'язку із відрядженням судді судове засідання відкладено на 14.04.2025 року.
14.04.2025 року у зв'язку із витребуванням доказів в судовому засіданні оголошено перерву до 28.05.2025 року.
28.02.2025 року у зв?язку із клопотанням відповідача судове засідання відкладено на 08.07.2025 року.
08.07.2025 року та 18.08.2025 року у зв'язку із відпусткою судді судове засідання відкладено на 01.10.2025 року.
01.10.2025 року в судовому засіданні суд перейшов до стадії ухваленя судового рішення, яку було відкладено до 06.10.2025 року.
Однак 06.10.2025 року, для проголошення рішення сторони в судове засідання не з'явилися.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить наступного висновку.
Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Судом встановлено, що 03.11.2021року за посередництвом АТ «Перший Український Міжнародний Банк» відповідач ОСОБА_1 власноруч підписала Договір №743389 про надання споживчого кредиту (укладається в паперовій формі для кредитів) (а.с.35-37), Додаток №1 до Договору - Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача (а.с.40), Заяву-Анкету (а.с.38) та Паспорт споживчого кредиту (а.с.39).
Таким чином між ТОВ «Слон Кердит» та відповідачем ОСОБА_1 у паперовій формі було укладено Договір №743389 про надання споживчого кредиту, п.2.1 якого передбачено, що кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування (утримання): - у розмірі 25000 грн. на користь споживача, та - у розмірі 6250 грн. на користь товариства з метою виконання зобов?язань з оплати процентів за перший день користування кредитом відповідно до п.3.5 Договору (а.с.35-37).
З копії Паспорта споживчого кредиту та Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача встановлено періодичність та суми платежів на погашення суми кредиту, нараховані проценти та загальна вартість кредиту. Так, на погашення кредиту споживач зобов?язався здійснити 36 платежів у розмірі за перший місяць у сумі 6250 грн., а наступні 35 місяців по 2420 грн. щомісячно. Таким чином, загальна вартість кредиту станом на 03.11.2024 року (дата останнього платежу) становила 86612,61 грн., з яких 31250 грн. сума кредиту та 55362,61 грн. - проценти за користування кредитом (зворот а.с.40).
Згідно копії платіжного доручення №11152 від 03.11.2021 року, ТОВ «Слон Кредит» за посередництвом АТ «ПУМБ» перерахував грошові кошти у сумі 25000 грн. згідно кредитного договору №743389 від 03.11.2021 року на ім?я ОСОБА_1 (3708401723) (а.с.45).
Відповідно до копії розрахунку заборгованості наданої ТОВ «Слон Кредит», загальна заборгованість за кредитним договором №743389 від 03.11.2021 року становить 53949 грн., а саме: за кредитом - 29651,31 грн., по відсотках - 24297,69 грн. (а.с.46).
Згідно копії Договору факторингу №2808-23 від 28.08.2023 року ТОВ «Слон Кредит» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» право вимоги до боржників згідно Реєстру прав вимоги (а.с.19-30), в тому числі і за кредитним договором №743389 від 03.11.2021 року, що підтверджується копією Витягу з Додатку до Договору факторингу №2808-23 від 28.08.2023 року щодо боржника ОСОБА_1 , заборгованість за яким складає 53949 грн. (а.с.13).
Відповідно до копії Досудової вимоги №3708401723-АВ від 15.11.2023 року, представником ТОВ «Діджи Фінанс» адвокатом Міньковською А.В. напралялася досудова вимога відповідачу ОСОБА_1 з пропозицією досудового врегулювання спору і погашення заборгованості за кредитним договорому розмірі 53949 грн (а.с.34).
Зміст спірних правовідносин.
Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку з неналежним виконанням позичальником (відповідачем ОСОБА_1 ) взятих на себе зобов'язань за договором споживчого кредиту, право вимоги по якому згідно укладеного договору факторингу перейшло до нового кредитора (позивача ТОВ «Діджи Фінанс»).
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
До спірних правовідносин, які виникли між сторони, підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
У відповідності до вимог ст.ст.12,13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як передбачено ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є у тому числі договори та інші правочини.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку , а також, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно норм статей 628, 638 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Що ж до форми договору, то положеннями статті 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася .
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
У відповідності до положень ч.1,2 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (ст.ст.1046-1053 ЦКУ), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч.3 ст.1054 ЦК України, особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору, що передбачено ч.2 ст.1056-1 ЦК України.
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (ч.1 ст.1050 ЦК України).
Відповідно до положень ст.ст. 1077-1078 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором . Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Мотивована оцінка наведених сторонами аргументів щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
Судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що 03.11.2021 року за посередництвом АТ «Перший Український Міжнародний Банк» відповідач ОСОБА_1 власноруч підписала Договір №743389 про надання споживчого кредиту (укладається в паперовій формі для кредитів), Додаток №1 до Договору - Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача, Заяву-Анкету та Паспорт споживчого кредиту, уклавши таким чином із ТОВ «Слон Кердит» Договір №743389 про надання споживчого кредиту, відповідно пунктом 2.1 якого передбачено, що кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування (утримання): - у розмірі 25000 грн. на користь споживача, та - у розмірі 6250 грн. на користь товариства з метою виконання зобов?язань з оплати процентів за перший день користування кредитом відповідно до п.3.5 Договору.
При цьому, твердження відповідача та її представника, що укладений кредитний договір вона підписувала на кожному аркуші договору, а позивачем надано копію договору, в якому її підпис стоїть лише на останньому аркуші договору, суд сприймає критично, оскільки згідно наданого позивачем на вимогу суду в порядку витребування доказів оригіналу Договору №743389 про надання споживчого кредиту від 03.11.2021 року з додатками, серед яких: Таблиця обчислення загальної вартості кредиту, Заява-Анкета, Паспорт споживчого кредиту, розрахунок заборгованості, - судом встановлено ідентичність оригіналу Договору і перелічених додатків, з наявними в матеріалах справи копіями цих же письмових доказів поданими позивачем при подачі до суду позовної заяви, в тому числі, ідентичність Договору №743389 про надання споживчого кредиту від 03.11.2021 року, який підписаний відповідачем лише на останньому аркуші у розділі 10 «Реквізити та підписи сторін».
В пункті 9.11 Договору, зазначено, що підписанням цього договору споживач підтвердила, що свій примірник укладеного Договору вона отримала.
Аналогічне твердження зазначено, і під підписом споживача в пункті 10 договору.
Водночас, відповідач не була обмежена у праві подати до суду свій примірник копії письмового договору, який їй надали після укладення договору.
З зустрічним позовом про визнання недійсним укладеного договору, ОСОБА_1 не зверталася, а відтак доводи в частині того, що вона не укладала договір на таких умовах є неспроможними, та спростовуються встановленими судом фактичними даними.
Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний договір містить основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування. Розділ 10 договору «Реквізити та підписи сторін» містить особистий підпис клієнта та його персональні дані (зворот а.с.37). Крім того, у зазначеному кредитному договорі сторони погодили суму кредиту 331250 грн (п. 1.3 Договору), строк кредиту 1096 днів, з кінцевим терміном повернення 03.11.2024 року (п. 1.4 Договору), процентну ставку за користування позикою (п. 1.5 Договору) (а.с. 35).
Також, 03.11.2021 позичальником були особисто підписані Графік платежів, наведений у Додатку № 1 до даного договору, яким визначена дата повернення кредиту та нарахованих до сплати процентів, Заява-Анкета та Паспорт споживчого кредиту (а.с.38-40).
ТОВ «Слон кредит» свої зобов'язання за договором виконало в повному обсязі, а саме, переказало кошти на безготівковий рахунок клієнта, що підтверджується копією платіжної інструкції №11152 від 03.11.2021 року (а.с.45).
За вказаних обставин, суд вважає встановленим факт укладення між відповідачем ОСОБА_1 та ТОВ «Слон Кредит» Договору №743389 про надання споживчого кредиту від 03.11.2021 року із дотриманням вимог закону.
У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Твердження відповідача про те, що позивачем не доведено розмір заборгованості, оскільки не надано первинних бухгалтерських документів, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Згідно із абз.11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Схоже визначення первинних документів міститься й у Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженомунаказом Мінфіну від 24.05.1995 №88. У пункті 2.1 Положення вказано, що первинні документице документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, і включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Згідно із пункту 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З огляду на вказане, матеріали справи містять достатньо доказів: договір про надання споживчого кредиту, таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, паспорт споживчого кредиту, первинні фінансові документи (платіжне доручення про зарахування коштів на рахунок позичальника, розрахунок заборгованості за кредитом, Договір факторингу №2808-23 від 28.08.2023 року з додатками, надавши оцінку яким, як кожному окремо, так і в їх сукупності, суд встановив підтвердження заявленого позивачем розміру заборгованості та не спростування його відповідачем.
Окрім того, суд враховує, що відповідач має доступ до свого рахунку, зазначеного в договорі, відтак мав можливість надати суду виписку зі свого рахунку на підтвердження як надходження/ненадходження кредитних коштів, так і стану виконання своїх зобов'язань за даним договором, а також внесення коштів на погашення заборгованості, провести власні контррозрахунки.
Отже, всупереч умов кредитного договору №743389 від 03.11.2021 року відповідач ОСОБА_1 не виконала свої зобов?язання і фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку кредитору повернуті не були.
В судовому засіданні ОСОБА_1 не заперечувала факт отримання грошових коштів, а також те, що вона спочатку погашала заборгованість, а в подальшому ні.
Первісний кредитор ТОВ «Слон Кредит» відступило своє право грошової вимоги до відповідача ТОВ «Діджи Фінанс», згідно Договору факторингу №2808-23 від 28.08.2023 року, в тому числі щодо боржника ОСОБА_1 , що підтверджується копією Витягу з Додатку до Договору факторингу (а.с.13). І на дату відступлення права вимоги за кредитним договором укладеним з відповідачем ОСОБА_1 , загальний залишок заборгованості становив 53949 грн., а саме: за кредитом - 29651,31 грн., по відсотках - 24297,69 грн (а.с.46), яка заявлена позивачем до стягнення і підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача в повному обсязі.
Надати оцінку аргументам відповідача суд позбавлений можливості, оскільки такі ним не наведені.
Враховуючи вищенаведене у своїй сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу.
Оцінюючи обґрунтованість заявлених вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правову допомогу, суд враховує, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.133 ЦПК України).
Суд виходить із диспозиції ч.1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Так, згідно ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.09 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.
Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
За змістом положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
З приводу наведеного приймається до уваги те, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.
Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
На підтвердження понесених витрат позивачем надано: копію договору №42649746 про надання правової допомоги від 11.12.2023 року укладеного між ТОВ «Діджи Фінанс» та Адвокатським бюро «Анастасії Міньковської» (а.с.16-18), копію Додаткової угоди №003708401723 до Договору №42649746 від 27.06.2024 року, предметом якого є здійснення представництва у справі щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 (а.с.31), копію Акта про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 27.06.2024 року, згідно якої сторонами погоджено вартість наданих послуг у розмірі 6000 грн. (а.с.10), копію Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо внесених відомостей про Адвокатське бюро «Анастасії Міньковської» (а.с.11), копію детального опису робіт (наданих послуг) з детальним описом складу, обсягу та виду виконаних робіт на суму 6000 грн. наданого адвокатом А.В. Міньковською, а саме: правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) - становить 2250 грн., складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, в т.ч. попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат - становить 3000 грн., формування додатків до позовної заяви (письмові докази) - 750 грн. (а.с.14).
Дослідивши надані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, та беручи до уваги задекларовані в п. 6 ч. 3 ст. 2 ЦПК України і усталеній практиці у вищевказаних рішеннях ЄСПЛ принципи пропорційності, розумності і співмірності, суд вважає їх обґрунтованими, співмірними складності справи та фактично виконаним адвокатом роботам (наданим послугам), часові, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), обсягу наданих робіт (послуг). А тому такі підлягають стягненню в повному обсязі у розмірі 6000 грн.
Таким чином, з відповідача ОСОБА_1 слід стягнути на користь позивача ТОВ «Діджи Фінанс» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 гривень.
Розподіл між сторонами судових витрат.
Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України сплачений позивачем судовий збір у сумі 2 422, 40 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у повному обсязі.
На підставі статей 11, 207, 526, 549, 598, 599, 611, 626, 628, 633, 634, 638, 1049, 1054, 1055, 1056-1 Цивільного кодексу України та керуючись статтями 10, 19, 81, 89, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського 8, код ЄДРПОУ 42649746) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» - заборгованість за Договором №743389 про надання споживчого кредиту від 03.11.2021 року у загальному розмірі 53949 (п?ятдесят три тисячі дев?ятсот сорок дев?ять) грн., а також 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. сплаченого судового збору та 6000 (шість тисяч) грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 13 жовтня 2025 року.
Суддя Ю.С. Кіцула