09 жовтня 2025 року м. Київ
Унікальний номер справи № 758/6462/22
Апеляційне провадження № 22-ц/824/13178/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської ради на додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 02 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Гребенюка В.В., у справі за позовом Київської міської ради до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Комарницької Ольги Володимирівни, ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Падалки Романа Олеговича, товариства з обмеженою відповідальністю «Курсор-Авто», про визнання протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, припинення права власності, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний стан для використання, -
У серпні 2022 року представник Київської міської ради - Грицаєнко Р.М. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Комарницької О.В., ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Падалки Р.О., ТОВ «Курсор-Авто», про визнання протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, припинення права власності, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний стан для використання(т. 1 а.с. 1-17).
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 20 березня 2025 року позовКиївської міської ради до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Комарницької О.В., ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Падалки Р.О., ТОВ «Курсор-Авто», про визнання протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, припинення права власності, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний стан для використання - залишено без розгляду (т. 1 а.с. 190-191).
01.04.2025 року до суду надійшла заява про ухвалення додаткового рішення від представника приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Комарницької О.В. - адвоката Рибченко Н.М., в якій просила стягнути з Київської міської ради на користь приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Комарницької О.В. судові витрати у розмірі 22 280 грн. (т. 1 а.с. 198-204).
08 квітня 2024 року до суду від представника Київської міської ради - Грицаєнка Р.М. надійшли заперечення на клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу, в яких просив відмовити в задоволенні вказаного клопотання (т. 1 а.с. 245-252).
Додатковим рішенням Подільського районного суду міста Києва від 02 квітня 2025 року стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської ради на користь приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Комарницької О.В. витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн (т. 2 а.с. 6-9).
Не погодившись з додатковим рішенням районного суду, 13 червня 2025 року представник Київської міської ради -Грицаєнко Р.М. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу (т. 2 а.с. 32-43).
На обґрунтування скарги зазначив, що розмір витрат, зазначений у заяві про стягнення судових витрат адвоката, є необґрунтованим, неспівмірним складності справи та виконаних адвокатом робіт, крім того, розмір витрат непідтверджений належним чином відповідно до вимог законодавства та установленої судової практики, та на підставі зазначеного судом першої інстанції винесено незаконне додаткове рішення.
Між адвокатом Рибченко Н.М. та Комарницькою О.В. 07.02.2024 року укладено договір про надання правової допомоги № 27 з додатком № 1/18 від 11.11.2025 відповідно до якого клієнт доручає, надаючи відповідні повноваження, а адвокат приймає на себе зобов'язання надати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
Однак, матеріали справи не містять ні додатку до договору, який би мав встановлювати ціни на правничі послуги, ні відповідного прас-листу, ні сам договір не містить положень щодо цін на правничі послуги, водночас з врахуванням положень законодавства, розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначаються виключно на умовах договору про надання правничої допомоги.
В матеріалах справи відсутні документи, які б містили детальний опис (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрати, необхідних для надання правничої допомоги, що є порушенням положень ч. 3 ст. 137 ЦПК України.
Договір не містить положень щодо порядку обчислення гонорару, підстав для зміни розміру гонорару, порядку його сплати, умов повернення, тощо. Відсутні в договорі вказаних умов не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсність домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару(т. 2 а.с. 32-43).
25 вересня 2025 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Комарницької О.В. - адвоката Рибченко Н.М., в якому останній просив залишити оскаржуване додаткове рішення без змін, а скаргу без задоволення (т. 2 а.с. 75-81).
Особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, були сповіщені повідомленнями на зазначені ними адреси, у т.ч. до Електронного кабінету в ЄСІТС (Київська міська рада, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Комарницька О.В., її представник - адвокат Рибченко Н.М., ТОВ «Курсор-Авто», представник Опря Н.Л.), кожної особи окремо, із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень, тобто належним чином, про що у справі є докази. Представник апелянта Київської міської ради - Лаптева О. подала письмову заяву з проханням розглянути справу за її відсутності. Представник приватного нотаріуса Київського МНО Комарницької О.В. - адвокат Рябченко Н.М. подала заяву з проханням розглянути справу за їх відсутності. (т. 2 а.с. 69-74в, 95-103).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі "Мусієнко проти України", № 26976/06).
Зважаючи на вищезазначене і вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень частини 1, 2 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництвов суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Виходячи з положень ч. 3 ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.
За змістом ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Згідно з ч. 3 ст. ст. 142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Згідно з ч. 6 ст. 142 ЦПК України у випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
Частиною 9 ст. 141 ЦПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Тобто, для стягнення здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов'язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Зловживання правами характеризуються умислом порушити порядок цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч. 2 ст. 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:
1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Під зловживанням процесуальними правами маємо розуміти особливу форму цивільного процесуального правопорушення, тобто умисні недобросовісні дії учасників цивільного процесу, що супроводжуються порушенням умов здійснення суб'єктивних процесуальних прав і здійснювані лише з видимістю реалізації таких прав, пов'язані з обманом відносно відомих обставин справи, в цілях обмеження можливості реалізації або порушення прав інших осіб, що беруть участь в справі, а також в цілях того, що перешкодило діяльності суду по правильному і своєчасному розгляду і вирішенню цивільної справи, - що породжує застосування заходів цивільного процесуального примусу.
У постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 741/1681/17 Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу у зв'язку із закриттям провадження у справі, послався, що законодавець, гарантуючи особам право на звернення до суду за захистом та право на позов, передбачив компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача (ч.5 ст.142 ЦПК України). При цьому звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим ст.ст. 55, 124 Конституції України, та є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову, а добросовісні дії позивача спрямовані на захист його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист. Таким чином, саме по собі звернення з позовом до суду не свідчить про необґрунтованість дій позивачів, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивачів, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи у ході розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.
У постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18, де, залишаючи без змін судові рішення про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу, Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що відсутні підстави для визнання дій позивача необґрунтованими, оскільки звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, тобто його дії, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою його обов'язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу. При цьому Верховний Суд вказав, що із системного тлумачення положень частин 5 та 6 ст.142, ч.9 ст.141 ЦПК України виходить, що необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами. Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Звертаючись до суду з вимогами про компенсацію витрат на правничу допомогу у зв'язку з залишенням позову без розгляду представник приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Комарницької О.В. - адвокат Рибченко Н.М. посилалась на ч.3 та 5 ст. 142 ЦПК України, згідно з якими у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача(т. 1 а.с. 198-204).
Проте, відповідач не послався, які саме дії позивача є необґрунтованими
Також, суд першої інстанції стягнувши з позивача Київської міської ради на користь відповідачки приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Комарницької О.В. 7 000 грн. витрат на правничу допомогу, не встановив в мотивувальній частині оскаржуваного додаткового рішення та не зазначив, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь їх вини й чим це підтверджується.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для визнання дій позивача необґрунтованими.
При таких обставинах, колегія суддів приходить до висновку про відмову у стягненні з позивача на користь відповідачки витрат на правничу допомогу.
Судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, тому оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви відповідачки про стягнення витрат на правничу допомогу.
Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу Київської міської ради - задовольнити частково.
Додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 02 квітня 2025 року - скасувати, ухвалити нове судове рішення.
Відмовити у задоволенні заяви приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Комарницької Ольги Володимирівни про стягнення витрат на правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 13 жовтня 2025 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
Є.П. Євграфова
В.В. Саліхов