Справа № 524/5469/25
Провадження №2/524/4317/25
09.10.2025 року
Автозаводський районний суд міста Кременчука у складі:
головуючого судді Ковальчук Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Воблікової І. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дитини,
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Автозаводського районного суду міста Кременчука із позовною заявою, у якій просив визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком - ОСОБА_1 .
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що від шлюбу з ОСОБА_2 мають спільну дитину - ОСОБА_3 , яка проживає разом із ним за адресою: АДРЕСА_1 . З 16 березня 2022 року мати дитини ОСОБА_2 перебуває в Ірландії, де проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
При цьому відповідач майже не спілкується з дитиною, не бере участі в її вихованні. Водночас позивач постійно слідкує за станом здоров'я дитини, її розвитком; має з донькою міцний психологічний контакт, безумовну прив'язаність один до одного; він забезпечує дитину всім необхідним, зокрема для її дозвілля, продуктами харчування, одягом, взуттям. ОСОБА_3 навчається в Кременчуцькій гімназії № 2.
Посилаючись на першочерговість значення інтересів дитини, дотримання балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язками батьків, з урахування вказаних ним обставин, зокрема, ставлення матері та батька до своїх обов'язків, інтересів дитини, уваги і турботи батьків, розвитку дитини в спокійному та стійкому середовищі, в атмосфері любові, емоційної стабільності та матеріальної забезпеченості, а також ураховуючи особливу прихильність дитини, її бажання та фактичне місце проживання, вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини разом із батьком.
Ухвалою від 28 травня 2025 року Автозаводський районний суд міста Кременчука відкрив провадження у справі для розгляду в загальному позовному провадженні та призначив підготовче судове засідання, яке ухвалою від 28 липня 2025 року закрив та призначив справу до розгляду.
Представник позивача звернувся до суду з заявою, у якій позов підтримав, просив його задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, надіслала до суду заяву, у якій повідомила, що дійсно проживає за кордоном та повертатися не планує, тому не заперечує щоб дитина ОСОБА_3 проживала разом із батьком ОСОБА_1 . Підтвердила, що останній повністю займається вихованням дитини та забезпеченням усіх її потреб.
Орган опіки та піклування просив проводити судові засіданні без участі його представника, надав висновок від 25 вересня 2025 року про недоцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 з одним із батьків.
Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Перевіривши матеріали справи та дослідивши надані учасниками справи докази у справі суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд установив, що між сторонами 02 жовтня 2025 року укладено шлюб, що вбачається зі свідоцтва про шлюб, актовий запис № 979.
Від шлюбу сторони мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини.
Зі змісту характеристики, наданої класним керівником Кременчуцької гімназії № 2 щодо учениці 2 класу ОСОБА_3 , дитина зарекомендувала себе як старанна, дисциплінована, працелюбна, уважна учениця. Батько дитини приділяє належну увагу вихованню доньки; систематично контролює відвідування онлайн уроків, цікавиться успіхами, стосунками доньки з однокласниками, психоемоційним станом дівчинки, її самопочуттям; бере активну участь у класних батьківських зборах; від батька дівчинка отримує багато любові та уваги; ОСОБА_1 турбується про всебічний розвиток дитини, у часи дозвілля підтримує її мистецькі здібності.
За відомостями Автозаводської районної адміністрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради ОСОБА_3 значиться зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 з 24 січня 2019 року.
Із доданих до позовної заяви матеріалів убачається, що відповідач має статус тимчасового захисту в Ірландії з 16 березня 2022 року, є стороною договору від 01 червня 2024 року про надання тимчасового проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
З висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 25 вересня 2025 року вбачається, що 08 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до служби з заявою, у якій просив надати суду письмовий висновок щодо доцільності визначення місця проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 разом із ним, оскільки він самостійно виховує та матеріально забезпечує дитину, а мати ОСОБА_2 не бере участі у вихованні доньки, не цікавиться її життям, матеріально не забезпечує. При цьому відповідач наразі проживає за межами України, у зв'язку з чим існують ризики вивезення дитини за кордон без його згоди. Мати дитина ОСОБА_2 надіслала службі письмову заяву, у якій вона зазначила, що проживає за межами України та не планує повертатися; не заперечує щоб її донька ОСОБА_3 проживала разом із батьком - ОСОБА_1 ; жодних претензій щодо цього вона не має; підтвердила, що батько повністю займається вихованням дитини та забезпечує всі її потреби. Також у рішенні органу опіки та піклування зазначено, що укладений між сторонами шлюб розірвано рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука від 01 липня 2025 року; за розміщеною на сайті Судової влади України інформацією у провадженні цього суду перебуває справа № 524/10165/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав. Окрім того, у висновку зазначено про те, що 15 серпня 2025 року фахівці з соціальної роботи відділення соціальної роботи з сім'ями КУ «Турбота» здійснили візит до ОСОБА_1 за адресою проживання: АДРЕСА_1 , під час якого з'ясували, що останній разом із донькою проживає у власному будинку з усіма зручностями, зокрема, облаштовано умовами для дитини; на момент відвідування дитина гостювала у бабусі. Під час повторного візиту 22 серпня 2025 року дитина була вдома та показала спеціалістам свою окрему кімнату зі всіма необхідними для розвитку зручностями; за спостереженнями спеціалістів дівчинка комунікабельна, має з батьком дружні та довірливі відносини; на момент відвідування родини фактів домашнього насильства не виявлено, батько здатний виконувати свої батьківські обов'язки. 08 вересня 2025 року спеціалісти служби у справах дітей обстежили житлово-побутові умови за адресою: АДРЕСА_1 та встановили, зокрема, що за цією адресою проживають: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та прабабуся дитини ОСОБА_4 .
Висновок про недоцільність визначення місця проживання малолітньої дитини з одним із батьків ґрунтується на відсутності обставин, які б свідчили про незгоду ОСОБА_2 щодо визначення місця проживання їх спільної дитини саме з батьком та наявності реального спору щодо цього питання, а також відомостей про вчинення матір'ю дитини будь-яких дій, спрямованих на зміну місця проживання дитини, або вираження нею незгоди щодо такого місця проживання іншим чином.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суд, насамперед, має виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) вказано, що положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративним чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
На підставі наявних матеріалів справи суд установив, що дитина на даний час проживає разом із батьком, а мати дитини не заперечує проти цього.
Так, після звернення позивача до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, відповідач не подала до суду відзив на позовну заяву, у встановленому порядку з самостійним позовом до суду або із зустрічним позовом в межах розгляду даної справи про визначення місця проживання дитини разом із нею не зверталася, будь-яких належних доказів, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання дитини із мамою суду не надала. Водночас надіслала до суду заяву, у якій повідомила, що дійсно проживає за кордоном та повертатися не планує, тому не заперечує щоб дитина проживала разом із батьком, а також підтвердила, що останній повністю займається вихованням дитини та забезпеченням усіх її потреб.
Окрім того, згідно з висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 25 вересня 2025 року цей орган визнав за недоцільне визначення місця проживання малолітньої дитини з одним із батьків, оскільки відсутні об'єктивні підстави, які свідчать про наявність спору між батьками з цього питання.
При цьому суд ураховує, що фактично цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дочкою.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Ураховуючи наведене, позивач не довів, що на час звернення до суду з позовом про визначення місця проживання разом із ним дитини, яка і так фактично проживала і проживає разом із ним, його права порушені. Водночас відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідач не вчиняла.
Ураховуючи наведене, встановлення судом відсутності спору щодо місця проживання дитини у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, що є підставою для відмови у позові.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 липня 2025 року у справі № 127/16211/23.
З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що вимоги про визначення місця проживання дитини заявлені позивачем передчасно, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дитини.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову в позові, судові витрати слід залишити за позивачем. Доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.
Керуючись статтями 2, 4, 5, 10, 12, 81, 247, 263-265, 353, 354 ЦПК України,
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дитини.
Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя Т. М. Ковальчук