Справа № 367/3953/24
Провадження №2/367/1301/2025
Іменем України
13 жовтня 2025 року м. Ірпінь
Ірпінський міський суд Київської області у складі:
головуючого судді Одарюка М.П.
за участі секретаря судового засідання Бобриш М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ірпені цивільну справу № 367/3983/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників,
установив:
В квітні 2024 року позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників, в якому просить суд:
1). Поділити в натурі житловий будинок з надвірними будівлями , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на два самостійні об'єкти нерухомого майна шляхом виділення:
ОСОБА_1 частину приміщень житлового будинку загальною площею 44,5 кв.м., житлова площа 26,3 кв.м. ( приміщення: 1-1 пл.4,8 кв.м., 1-2 пл. 4,5 кв.м.,1-3 пл. 13,1 кв.м.,1-4 пл. 13,2 кв.м.,1-5 пл. 8,9 кв.м.) та надвірні будівлі: альтанка літ. «О», огорожа № 1 -1/2 частина, колодязь № 2-1/2 частина, огорожа № 8,9,10;
ОСОБА_2 ( 26/100), ОСОБА_3 (24/100) ( , частка) приміщень житлового будинку загальною площею 55,6 кв.м., житлова 28,1 кв.м. (приміщення: 2-1 пл. 13,7 кв.м.,2-2 пл. 14,1 кв.м.,2-3 пл. 6,9 кв.м.,2-4 пл. 3,6 кв.м.,2-5 пл.17,3 кв.м.) та надвірній будівлі : сарай лі. «К», вбиральня літ. «Д», літній душ літ. «Г», навіси літ. « М», «Л», огорожа № 3,4,5,6,7, колодязь № 2 -1/2 частина, огорожа № 1 -1/2 частина.
2). Визнати право приватної власності ОСОБА_1 на самостійний об'єкт нерухомого майна - окреме домоволодіння з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення житлового будинку 1-1 пл.4,8 кв.м., 1-2 пл. 4,5 кв.м.,1-3 пл. 13,1 кв.м.,1-4 пл. 13,2 кв.м.,1-5 пл. 8,9 кв.м. та надвірні будівлі: альтанка літ. «О», огорожа № 1 -1/2 частина, колодязь № 2-1/2 частина, огорожа № 8,9,10.
3). Припинити право спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову вказує, що їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом належить частину у праві власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належав померлій спадкодавиці ОСОБА_4 на підставі рішення Ірпінського міського суду Київської області від 04.07.1997 року. Житловий будинок дерев'яний, обкладений цеглою, має загальну площу 96,5 кв. м, житлову 54,1 кв.м., розташований на земельній ділянці, яка спадкодавцем не приватизована, на якій розташовані надвірні будівлі та споруди: під літ. « Д» - вбиральня, під літ. « Т» - душ; під літ. « К» - сарай, під літ. « М» - навіс; під літ. « Л» - навіс;, під № 1,3,4 - огорожа, під № 2 - колодязь.
Інша частина будинку, відповідно 26/100 та 24/100, належать ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі договору дарування. На час звернення до суду житловий будинок має загальну площу 100,1 кв.м., житловою 54,4 кв.м., складові частини: сарай літ. « К», вбиральня літ. « Д», літній душ літ. «Г», навіси літ. « М», «Л», альтанка літ. « О», огорожа, колодязь. Земельна ділянка на якій находиться вищевказаний житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, відповідно до протоколу Ворзельської селищної ради народних депутатів міста Ірпеня, Київської області від 10 вересня 1985 року № П19 скликання, передана в постійне користування площею 1 200 кв.м. та в тимчасове користування -1 265 кв.м., земельна ділянка не приватизована.
Відповідно до Висновку щодо технічної можливості поділу об'єкту нерухомого майна від 15.08.2023 року № 15/28 за ОСОБА_5 (1/1 частка) може бути виділено в окреме домоволодіння житловий будинок загальною площею 44,5 кв.м., житлова площа 26,3 кв.м. (приміщення: 1-1 пл.4,8 кв.м., 1-2 пл. 4,5 кв.м.,1-3 пл. 13,1 кв.м.,1-4 пл. 13,2 кв.м.,1-5 пл. 8,9 кв.м.) та надвірні будівлі: альтанка літ. «О», огорожа № 1 -1/2 частина, колодязь № 2-1/2 частина, огорожа № 8,9,10; ОСОБА_2 (26/100), ОСОБА_3 (24/100) ( , частка) приміщень житлового будинку загальною площею 55,6 кв.м., житлова 28,1 кв.м. (приміщення: 2-1 пл. 13,7 кв.м.,2-2 пл. 14,1 кв.м.,2-3 пл. 6,9 кв.м.,2-4 пл. 3,6 кв.м.,2-5 пл.17,3 кв.м.) та надвірній будівлі : сарай лі. «К», вбиральня літ. «Д», літній душ літ. «Г», навіси літ. « М», «Л», огорожа № 3,4,5,6,7, колодязь № 2 -1/2 частина, огорожа № 1 -1/2 частина. Позивач вказує, що неодноразово зверталася до відповідачів з пропозицією укласти нотаріальний договір про виділення в окреме домоволодіння належних кожному частин, проте відповідачі відмовляються, тому дана обставина змушує позивача звернутися до суду з відповідним позовом.
Представник позивача в судове засідання не з'явилась, надала суду письмову заяву, в якій просила суд розглядати справу без участі сторони позивача, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила суд їх задовольнити, у разі повторної неявки відповідачів в судове засідання не заперечувала проти ухвалення заочного рішення ( а.с.139).
Відповідачка, ОСОБА_3 , в судове засідання не з'явилась, надала суду письмову заяву, в якій просила суд розглядати справу без її участі, позовні вимоги не визнала в повному обсязі ( а.с.111).
Відповідач, ОСОБА_2 , в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався.
За таких обставин у відповідності до ст. 280 ЦПК України, суд розглянув справу у відсутність відповідача в порядку заочного провадження на підставі наявних в ній доказів, оскільки позивач не заперечував проти такого порядку вирішення спору.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з розглядом справ в порядку спрощеного провадження за відсутністю всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Судом встановлено, що відповідно до копії договору дарування від 07 травня 1986 року , посвідченого державним нотаріусом Ірпінської державної нотаріальної контори Лисенко В.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1455 ОСОБА_6 подарував, а ОСОБА_3 прийняла у дар 26/100 частин житлового будинку з відповідними частинами надвірних будівель, що знаходиться у АДРЕСА_1 , площею 54,1 кв.м., зареєстрована земельну ділянку площею 1200 кв.м., на якій розташовані: сарай :Б,погріб В, навіс: Г ( а.с.17-20).
Відповідно до копії договору дарування частини житлового будинку від 15 лютого 2000 року, посвідченого державним нотаріусом Ірпінської державної нотаріальної контори Запісочною О.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 3-785 ОСОБА_6 подарував, а ОСОБА_7 прийняв у дар 24/100 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , житловий будинок дерев'яний, обкладений цеглою50%, має в цілому 54,1 кв.м. житлової площі, зареєстровано земельну ділянку площею 1 200 кв.м., на якій розташовані: погріб «В», сарай «КЛ», душ «Г», вбиральня «Д», навіс «М», огорожа № 1, колодязь №1/2 (а.с.21-22).
Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за законом посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Макарчук Г.І. та зареєстрованого в реєстрі за № 1184, на підставі заповіту ОСОБА_1 отримала у спадщину від ОСОБА_4 частку у праві власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Житловий будинок дерев'яний, обкладений цеглою, має загальну площу 96,5 кв.м., житлову площу 54,1 кв.м., розташований на земельній ділянці, яка спадкодавцем не приватизована (а.с. 23-25)
Із архівного витягу з протоколу Ворзельського поселкового совета народных депутатов, города Ирпеня Киевской области № ІІ 19 созыва от НОМЕР_1 сентября 1985 г. Разрешено ОСОБА_8 , проживающему в АДРЕСА_1 подарить часть дома, состоящую из жилой комнаты 14,1 кв.м., веранды 7,7 кв.м. гражданке ОСОБА_3 , матери его детей, проживающей в общежитии мебельной фабрики в пос. Коцюбинское. Закреплено за домом в постоянное пользование земельный участок в размере 1200 кв.м. во временное 1 265 кв.м. (російською мовою) ( а.с.26-27).
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом ч. 1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
За правилами ст. ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст. ст. 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації (частини перша, третя статті 364 ЦК України).
Згідно з частина першою, другою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
Таким чином, для виділу частки із спільного нерухомого майна повинна бути технічна можливість.
У постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року в справі № 6-12цс13 зроблено висновок, що «у разі виділу співвласник отримує свою частку у майні в натурі і вибуває зі складу учасників спільної власності. За всіма іншими співвласниками спільна власність при виділі частки зберігається. На відміну від виділу, за якого право власності припиняється лише для того співвласника, частка якого виділяється зі спільної власності, у разі поділу спільна часткова власність припиняється для всіх її учасників (стаття 367 ЦК України). Виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку зі самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин, поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Відтак визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників».
У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1443цс16 зроблено висновок, що «виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна. Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно».
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд наголошує, що саме засада змагальності опосередковано, через її контролюючу функцію, є гарантом законності, об'єктивності, неупередженості та повноти судового розгляду справи.
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (Рішення у справі «Ruiz-Mateos проти Іспанії», від 23 червня 1993 року, заява № 12952/87, п. 63).
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав. При цьому, важливим є встановлення оптимального співвідношення активності сторін та активності суду.
В рішеннях де Європейський суд з прав людини дійшов висновку про порушення ст. 6 Конвенції, зазначено таке: Суд відзначає, що одним із складників справедливого судового розгляду в розумінні п. 1 статті 6 є право на змагальне провадження; кожна сторона, в принципі, має отримати нагоду не лише бути поінформованою про будь-які докази, які потрібні для того, щоб виграти справу, але також має знати про всі докази чи подання, які представлені або зроблені в цілях впливу на думку суду, і коментувати їх (див., mutatis mutandis, рішення у справах «Лобо Мачадо проти Португалії» (Lobo Machado v. Portugal) і «Фермьойлєн проти Бєльгії» (Vermeulen v. Belgium) від 20 лютого 1996 р., ReportsofJudgment sand Decisions 1996-I, сс. 206-07, п. 31 і п. 23, п. 33, відповідно, та рішення у справі «Нідерост-Губер проти Швейцарії» (Nidero st Huberv. Switzerland) від 18 лютого 1997 р., Reports 1997-I, с. 108, п. 24).
Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12 липня 1988 р., серія A № 140, с. 29, п. 46).
Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Відповідно до змісту статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно із ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини справи, відповідно до ч.2 статті 78 ЦПК України, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підтвердження своїх позовних вимог, позивачем до позовної заяви додано висновок щодо технічної можливості розподілу об'єкта нерухомого майна № 15/28 від 15.08.2023 року складеного ТОВ « ЦЮП « ЛІГА ПРОФЕСІОНАЛІВ», згідно якого склад новоутворених об'єкта нерухомого майна та його адреса:
ОСОБА_1 ( 1/1 частка, умовно квартира АДРЕСА_2 ) житловий будинок літ. «А», загальна площа 44,5 кв.м., житлова площа 26,3 кв.м. ( приміщення: 1-1 пл.4,8 кв.м., 1-2 пл. 4,5 кв.м.,1-3 пл. 13,1 кв.м.,1-4 пл. 13,2 кв.м.,1-5 пл. 8,9 кв.м.) та надвірні будівлі: альтанка літ. «О», огорожа № 1 -1/2 частина, колодязь № 2-1/2 частина, огорожа № 8,9,10, адреса АДРЕСА_1 ;
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ( та частка, умовно квартира АДРЕСА_3 ) житловий будинок літ. «А», загальна площа 55,6 кв.м., житлова 28,1 кв.м. (приміщення: 2-1 пл. 13,7 кв.м.,2-2 пл. 14,1 кв.м.,2-3 пл. 6,9 кв.м.,2-4 пл. 3,6 кв.м.,2-5 пл.17,3 кв.м.) та надвірній будівлі : сарай лі. «К», вбиральня літ. «Д», літній душ літ. «Г», навіси літ. « М», «Л», огорожа № 3,4,5,6,7, колодязь № 2 -1/2 частина, огорожа № 1 -1/2 частина, адреса АДРЕСА_1 . За технічними показниками об'єкт може бути розділений (а.с.28).
Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи вказаний доказ на предмет належності допустимості та достовірності, суд звертає увагу на наступне.
Частинами 1-3 статті 102 ЦПК України передбачено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Відповідно до ч.ч.1,5 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Так, у доданому до позовної заяви позивачем висновку щодо технічної можливості розподілу об'єкта нерухомого майна не зазначено хто звернувся до експерта з проханням провести експертизу та яку саме експертизу просили провести. Також вказаний висновок не має посилання на те, що експерт попереджений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків за ст. 385 та 385 КК України, коли проводився експертом огляд об'єкта експертизи та в присутності кого.
Суд звертає увагу на те, що інтереси позивача у судовому засіданні представляла адвокат Севастьянова О.В., яка є професійним адвокатом. Представник позивач не скористалася своїм правом заявити клопотання про призначення у справі судової будівель-технічної експертизи.
Також, суд звертає увагу на те, що експертом у висновку зазначений лише склад новоутворених об'єктів нерухомого майна, при цьому не зазначено, які саме переобладнання необхідно зробити кожному співвласнику для забезпечення ізольованого користування часткою в житловому будинку, які виділяються кожному співвласнику.
Статтею 152 ЖК України передбачено, що виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об'єкта в експлуатацію не потребується.
За змістом наведеної правової норми, якщо роботи з переобладнання та перепланування передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, то необхідно отримати відповідні документи на їх виконання до початку таких робіт.
Згідно з абзацом четвертим пункту 4 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 (далі - Правила № 572), власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків і гуртожитків мають право на переобладнання і перепланування житлових приміщень відповідно до статей 100 і 152 ЖК Української РСР.
Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 (далі Правила № 76), визначено, що реконструкція жилого будинку - комплекс будівельних робіт, спрямованих на поліпшення експлуатаційних показників приміщень житлового будинку шляхом їх перепланування та переобладнання, надбудови, вбудови, прибудови з одночасним приведенням їх показників відповідно до нормативно-технічних вимог.
Пунктом 1.4 Правил № 76 передбачено умови і порядок переобладнання, перебудови, перепланування будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень. ОСОБА_9 і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства. Переобладнання жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень містить у собі улаштування в окремих жилих будинках, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень індивідуального опалення та іншого інженерного обладнання, перенесення нагрівальних, сантехнічних і газових приладів; влаштування і переобладнання туалетів, ванних кімнат, вентиляційних каналів. До елементів перепланування жилих приміщень належать: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків. Переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що призводять до порушення тривкості або руйнації несучих конструкцій будинку, погіршення цілісності і зовнішнього вигляду фасадів, порушення вимог протипожежної безпеки та засобів протипожежного захисту, не допускається. Перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що погіршує умови експлуатації і проживання всіх або окремих громадян у будинку або квартирі, не допускається.
Для одержання дозволу на переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень їх власник або уповноважена ним особа, наймач (орендар) приміщення за згодою його власника подають до органу місцевого самоврядування заяву про надання дозволу на переобладнання або перепланування та, у разі необхідності, можуть подаватися такі документи: копія свідоцтва на право власності або договору найму (оренди) приміщення; копія поповерхових планів, завірених в установленому порядку; проект переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, погоджений в установленому порядку; згода власників, співвласників (наймачів) або уповноважених ними осіб на переобладнання та перепланування приміщень, що перебувають у їх спільній власності. Власник, наймач (орендар) жилого будинку, жилого чи нежилого у жилому будинку приміщення, що припустив самовільне переобладнання або перепланування, що призводить до порушення конструктивних елементів або засобів протипожежного захисту, зобов'язаний за свій рахунок привести це приміщення до попереднього стану. У разі, якщо самовільне перепланування або переобладнання приводить до погіршення технічного стану жилого будинку в цілому та порушуються права інших споживачів, зазначені роботи виконуються виконавцем послуг, питання відшкодування вартості цих робіт власником, наймачем (орендарем) жилого будинку, жилого чи нежилого у жилому будинку приміщення вирішується у судовому порядку.
Інструкція щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затверджена наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі - Інструкція), визначає порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна, крім земельних ділянок, та застосовується суб'єктами господарювання, які здійснюють технічну інвентаризацію об'єктів нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна.
Згідно з пунктами 1.2, 2.1 - 2.4 Інструкції поділ та виділ частки в натурі здійснюється відповідно до законодавства з наданням висновку щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна (додаток 1) або висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна (додаток 2). Об'єкти нерухомого майна, які підлягають технічній інвентаризації відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України від 24 травня 2001 року № 127, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року за № 582/5773 (із змінами), а також єдині майнові комплекси, що належать на праві власності і розташовані на одній земельній ділянці, можуть бути поділені на самостійні об'єкти нерухомого майна. Поділ на самостійні об'єкти нерухомого майна провадиться відповідно до законодавства з наданням кожному об'єкту поштової адреси. Не підлягають поділу об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об'єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону. Поділ на самостійні об'єкти нерухомого майна повинен відповідати умовам, що передбачені чинними будівельними нормами.
При поділі нерухомого майна в натурі в разі необхідності його переобладнання та перепланування, до ухвалення рішення суду повинні бути надані відповідні висновки: технічний висновок про відповідність перепланування будівельним нормам і правилам, санітарно-епідеміологічним вимогам, пропонованим до будинків і приміщень, і правилам пожежної безпеки.
Залежно від обставин справи підлягають поданню висновки й інших служб, зокрема погодження для встановлення відокремленого газо-, водо- та енергопостачання.
Отже, отримання відповідних документів на переобладнання та перепланування будинку необхідне лише у випадку втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, в іншому випадку дозвільна документація не є необхідною.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 653/2820/15.
Крім того, згідно з правовими висновками, наведеними в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2019 року у справі № 630/986/14, провадження № 61-18435св18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 336/2699/16, провадження № 61-32895св18, від 27 січня 2021 року у справі № 361/2430/18, провадження № 61-12338св20, від 24 листопада 2021 року у справі № 243/5056/20, провадження № 61-14037св21, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 697/1782/15, провадження № 61-18711св18, поділ нерухомого майна в натурі у разі необхідності його переобладнання та перепланування, зокрема шляхом проведення робіт, які передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, можливий лише за наявності документів, що дають право на їх виконання.
Разом з тим у висновку експерта не зазначено хто саме із сторін, та які саме переобладнання повинен у спірному будинку.
Також, суд враховує висновок ВС викладений в постанові від 20.12.2023 року у справі № № 172/313/21,згідно з яким: «у пунктах 65-68 постанови Великої палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) зазначено, що «висновок будівельно-технічного експертного дослідження 18 серпня 2014 року не може бути визнаний належним та допустимий доказом з огляду на наступне. Так, ст. 106 ЦПК України, передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи. Частиною 6 ст. 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Згідно з ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Разом з тим, у висновку будівельно-технічного експертного дослідження 18 серпня 2014 року не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду отже, судом апеляційної інстанції обґрунтовано зазначено, що висновок експертів від 09 лютого 2022 року № 473-22 не може бути визнаний належним та допустимим доказом, оскільки відповідно до вимог статті 106 ЦПК України в ньому не зазначено, що він підготовлений для подання до суду».
У висновку експерта щодо технічної можливості розподілу об'єкта нерухомого майна № 15/28 від 15 серпня 2023 року виготовленого ТОВ «ЦЮП «ЛІГА ПРОФЕСІОНАЛІВ» не зазначено, що він підготовлений для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку що висновок експерта щодо технічної можливості розподілу об'єкта нерухомого майна № 15/28 від 15 серпня 2023 року виготовленого ТОВ «ЦЮП «ЛІГА ПРОФЕСІОНАЛІВ» є неналежним доказом у справі.
За таких обставин суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.
Оскільки у задоволенні позовних вимог позивача відмовлено, суд залишає судовий збір за позивачем.
На підставі наведеного, ст. 358,364,367 ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 247, 263-265,280-282 ЦПК України, суд
ухвалив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників - відмовити.
Судовий збір залишити за позивачем.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду до Київського апеляційного суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя М.П. Одарюк