Справа № 361/11549/25
Провадження № 2-з/361/109/25
07.10.2025
про відмову у забезпеченні позову
07 жовтня 2025 року м. Бровари
Суддя Броварського міськрайонного суду Київської області Гізатуліна Н.М., перевіривши заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,
Адвокат Григораш К.М. від імені та в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
Разом з позовною заявою адвокат Григораш К.М. подала заяву про забезпечення позову у зазначеній справі.
Заяву мотивувала тим, що відповідачка у добровільному порядку не виконала зобов'язання за договором позики від 12 серпня 2025 року перед позивачами на суму 30 700 дол. США; нею не вживались будь-які заходи щодо погашення заборгованості.
Позивачі переконані, що відповідачка ухиляється від виконання договору позики та вважають, що надалі вона зможе ухилятись від виконання рішення суду, в тому числі і шляхом відчуження власного майна (рухомого - у вигляді наявних грошових коштів на банківських рахунках, так і нерухомого майна), за рахунок якого вимоги позивачів можуть бути задоволені.
Зазначила, що наявність у власності відповідачки нерухомого майна підтверджується інформаційною довідкою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 11 вересня 2025 року № 443103525.
На підставі викладеного просила суд:
-накласти арешт на всі об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності ОСОБА_3 (на все нерухоме майно) та заборонити будь-які дії щодо відчуження нерухомого майна, зокрема на належну відповідачці 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1601995232106;
-накласти арешт на грошові кошти ОСОБА_3 розміщених на всіх (будь-яких) банківських рахунках, в сумі, рівній сумі позовних вимог щодо стягнення боргу - в сумі 30 700 доларів США.
Дослідивши заяву про забезпечення позову суддя дійшла такого висновку.
Статтею 11 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно, що належать відповідачеві (п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України).
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Згідно з ч.1 ст. 153 ЦПК України суд розглядає заяву про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.
У Рішенні від 31 травня 2011 року N 4-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що з метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини). Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Таким чином, забезпечення позову вживається у випадку якщо позивач має побоювання, які викликані тим, що відповідачем протягом розгляду справи по суті буде вчинено дії, що призведуть до неможливості виконання рішення суду, у разі ухвалення судом рішення про задоволенні позовних вимог.
Вживаються заходи забезпечення позову у всіх видах судочинства - адміністративному, господарському, цивільному та кримінальному. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Різноманітність видів забезпечення позову визначається складністю та численністю правовідносин, до яких вступають учасники судового процесу. Кожен окремий вид забезпечення позову певною мірою відображає специфіку відповідних правовідносин.
Слід вказати на те, що види забезпечення позову нерозривно пов'язані з позовом. Від обґрунтованості та доведеності позовних вимог залежить вжиття або не вжиття судом певного виду забезпечення позову. При цьому питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що: «Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.».
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову суд має здійснити: 1) оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; 2) забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; 3) з'ясувати зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; 4) ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; 5) запобігання порушенню прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у зв'язку з вжиттям таких заходів.
При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання принципу справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого королівства») положення статті 1 Першого протоколу містять три окремих правила, які не застосовуються окремо: перше правило проголошує принцип мирного володіння майном, друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у власність правомірним, третє правило визнає за державами контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Також, щоб дійти висновку, чи відповідає певний захід втручання в право власності принципу правомірного та допустимого втручання, слід оцінити, чи є захід законним, чи переслідує втручання суспільний інтерес, чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям.
З матеріалів справи встановлено, що предметом цього позову є стягнення з відповідачки суми боргу за договором позики на користь позивачів на загальну суму 30 700 дол. США.
Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, представник заявників просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на всі об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності ОСОБА_3 (на все нерухоме майно) та заборонити будь-які дії щодо відчуження нерухомого майна, зокрема на належну відповідачці 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1601995232106, а також накласти арешт на грошові кошти ОСОБА_3 розміщених на всіх (будь-яких) банківських рахунках, в сумі, рівній сумі позовних вимог щодо стягнення боргу - в сумі 30 700 доларів США.
Однак, представником заявників не долучено до позовної заяви доказів на підтвердження ринкової вартості на належної відповідачці 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1601995232106, крім цього відсутні докази наявності у її власності іншого нерухомого майна.
Верховний Суд у постанові від 25 вересня 2019 року у справі № 320/3560/18 дійшов висновку про те, що накладення судом арешту на рахунки, банківську скриньку боржника чинним законодавством не передбачене, але суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських установах або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат. Відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником. Ухвала про вжиття заходів забезпечення позову має бути чіткою для її виконання, зокрема, щодо кола виконавців такої ухвали (банківських установ).
Представник заявників не надала інформації щодо рахунків, які належать відповідачці, та в яких саме банківських установах, що не дозволяє визначити порядок виконання ухвали суду про забезпечення позову.
Суддя, перевіривши матеріали справи, заяву про забезпечення позову, оцінивши надані докази, з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог представника заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, встановивши, що заявниками належним чином не обґрунтовані свої вимоги щодо забезпечення позову, та співмірність відносно заявлених вимог ціні позову, не надано доказів того, що в разі невжиття заходів забезпечення може бути утрудненим та неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову, зважаючи на зміст позовних вимог, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Суддя роз'яснює заявникам, що відмова у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення не перешкоджає повторному зверненню з такою заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для відмови.
Керуючись ст. ст. 149, 150, 153, 247, 258-260 ЦПК України,
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
На ухвалу суду може бути подано апеляційну скаргу протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Н.М. Гізатуліна