Справа № 285/4095/25
провадження у справі №2/0285/1904/25
09 жовтня 2025 року м. Звягель
Звягельський міськрайонний суд Житомирської області у складі судді Сташківа Т.Б.,
за участі секретаря судового засідання Павлюк Т.П. та осіб, які беруть участь у справі:
позивача: ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 ,
відповідач: не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Звягельської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю,-
Короткий зміст позовної заяви
28.07.2025 ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, у якому просить визнати за нею право власності за набувальною давністю на 302/600 частини будинку АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що вона є власником 298/600 частин спірного будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26.08.1998 після смерті матері позивачки - ОСОБА_3 та договору дарування частини будинку від 13.05.1970. Cпірний будинок побудований прадідом позивачки - ОСОБА_4 у період шлюбу з ОСОБА_5 . Позивач від дня свого народження, ІНФОРМАЦІЯ_1 , і до дня звернення до суду із вказаним позовом проживає і відкрито користується спірним будинком. Позивач вважала себе одноосібним власником будинку, проводила ремонт, сплачувала комунальні послуги, відкрито користувалась нерухомим майном, здійснила добудову. Подальшим оформленням спадщини не займалась, оскільки є юридично необізнана. Після наміру подарувати будинок своєму сину, у нотаріуса з'ясувала, що весь будинок їй на праві власності не належить, у зв'язку із чим звернулась до суду із зазначеним позовом.
Доводи сторін у справі
Позивач та її представник в судовому засіданні позов підтримали та просили задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини не прибуття не повідомив, заяв/клопотань не подавав.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що спірний будинок АДРЕСА_1 побудований на підставі договору на право збудування будинку та безстрокового користування земельною ділянкою від 01.11.1952. Будинок збудований прадідом позивачки - ОСОБА_4 у період шлюбу з ОСОБА_5 , зареєстрованого 22.12.1949, є спільним сумісним майном подружжя, тобто належав їм по 1/2 частині. (а.с. 18).
Відповідно до акта про закінчення будівництва і введення в експлуатацію індивідуального будинковолодіння від 15.10.1969, будівництво спірного будинку розпочалось у грудні 1952 року і закінчено у січні 1953 року (а.с. 21).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом (а.с. 12).
Відповідно до свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя від 28.04.1970 ОСОБА_5 належить 1/2 частина спірного будинку (а.с. 11).
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.04.1970, 1/2 частина спірного будинку, яка належала померлому ОСОБА_4 , в порядку спадкування за законом належить: ОСОБА_5 (дружині), ОСОБА_3 (дочці) та ОСОБА_6 (неповнолітньому онуку) в рівних частинах (тобто по 1/6 частині кожному) (а.с. 12).
Згідно договору дарування від 30.05.1970 ОСОБА_5 подарувала своїй дочці ОСОБА_3 33/100 частин спірного будинку (а.с. 13).
21.01.1978 позивачка ОСОБА_7 , змінила прізвище у звязку із реєстрацією шлюбу на ОСОБА_8 (а.с. 10).
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла матір позивачки - ОСОБА_3 (а.с. 15).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26.08.1998 позивачка ОСОБА_9 є спадкоємцем 298/600 частин спірного будинку після смерті матері ОСОБА_3 (а.с. 9, 10, 17).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26.08.1998 ОСОБА_6 належить 202/600 частини спірного будинку після смерті ОСОБА_5 (а.с. 17).
Згідно довідки КП «Звягельське МБТІ» від 17.07.2025 право власності на спірний будинок зареєстровано за: ОСОБА_1 - 298/600 частин будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26.08.1998; за ОСОБА_6 - 202/600 частин будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26.08.1998, та 1/6 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.04.1970 (а.с. 33).
Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у
м. Долгопрудний Московської області, російська федерація (а.с. 33).
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно із ч.ч. 1, 4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом ст. 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Проте не будь-який об'єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об'єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом.
Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац другий частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних вище тобто передбачених чинним законодавством умов у їх сукупності.
Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
Саме такі висновки щодо застосування норми ст. 344 ЦК України викладено у Постанові Верховного Суду від 16.07.2025 № 643/13004/23, які згідно вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд першої інстанції враховує під час розгляду зазначеної справи.
Установлено, що позивач ОСОБА_1 набула право власності на 298/600 частин спірного будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26.08.1998, із того моменту не могла не знати (повинна була знати), що інша частина будинку належить іншому співвласнику, що виключає добросовісність набувача як обов'язкової умови для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до положень ст. 344 ЦК України.
Посилання позивача на Постанову Верховного Суду від 28.04.2020 № 552/1354/18 не заслуговують на увагу, оскільки підстави позову, які були предметом перегляду в суді касаційної інстанції, не є релевантними підставам позовом у справі, що розглядається. Крім того, зазначеною постановою Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими відмовлено в задоволенні позову про визнання права власності за набувальною давністю.
Висновки за результатами розгляду позовної заяви
За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підтверджуються належними, допустимими і достатніми доказами, є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовийзбір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 12, 13, 76-83, 141, 258, 259, 264, 265, 268, 293 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено в повному обсязі та підписано 13 жовтня 2025 року
Суддя Т.Б. Сташків