Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
з питання закриття провадження у справі
10.10.2025 № 520/23309/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державного бюро розслідувань в особі Управління внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань, що полягає у відмові в проведенні службового розслідування щодо слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, ОСОБА_2 ;
- зобов'язати Державне бюро розслідувань в особі Управління внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань провести службове розслідування відносно слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 05.09.2025 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п'яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів.
Представником Державного бюро розслідувань 17.09.2025 було подано до суду клопотання, в якому останній просив закрити провадження в адміністративній справі.
В обґрунтування вказаного клопотання представник відповідача зазначив, що оскарження рішень слідчих під час здійснення ними процесуальних дій у кримінальних провадженнях не може бути предметом оцінки судом у порядку адміністративного судочинства навіть на підстави заяв про притягнення таких посадових осіб до дисциплінарної відповідальності. Вказує, що зазначений спір не є публічно-правовим та не може бути вирішений у порядку адміністративного судочинства, оскільки вирішення таких спорів здійснюється відповідно до норм та в порядку, встановленому КПК України.
Позивачем 23.09.2025 було подано до суду заперечення на клопотання, в якому останній просив залишити клопотання Державного бюро розслідувань без задоволення.
В обґрунтування вказаного заперечення на клопотання позивач зазначив, що клопотання відповідача дослівно відтворює ті ж самі його аргументи, які викладені у відзиві на позовну заяву. Різниця цих документів полягає у тому, що у клопотанні акцент зроблений на закриття провадження у справі, а також у прохальних частинах документів: у відзиві - відмовити у задоволенні позовних вимог, а у клопотанні - закрити провадження у справі. Зазначає, що відповідач у клопотанні посилається на аналогічну судову практику, що і у відзиві на позовну заяву.
Розглядаючи подане клопотання та заперечення проти нього, суд уважає за необхідне зазначити таке.
Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у передбачені цією нормою способи.
За визначенням пункту 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
За правилами пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Предметом спору у даній справі є зобов'язаня Державного бюро розслідувань провести службове розслідування відносно слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) ТУ ДБР у м. Полтаві Клименко Д.О.
Підставою цього слугувала незгода позивача з результатами розгляду Державним бюро розслідувань його скарги від 09.05.2025, в якій позивач просив призначити службове розслідування щодо слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) ТУ ДБР у м. Полтаві Клименко Д.О. за порушення вимог Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та Правил професійної етики працівників ДБР, що зокрема, полягало у ненаданні позивачу як представнику потерпілого матеріалів кримінального провадження №12021221160000606 від 31.07.2021 для ознайомлення.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Згідно із частиною першою статті 1 Кримінального процесуального кодексу України (у редакції від 26.12.2024) порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Відповідно до пункту 10 частини 1 статі 3 Кримінального процесуального кодексу України кримінальним провадженням є досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Пунктом 5 частини 1 статі 3 Кримінального процесуального кодексу України досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотання про закриття кримінального провадження.
За правилами пункту 1 частини першої статті 303 Кримінального процесуального кодексу України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора: бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
Наведеними правовими нормами визначено суб'єктний склад, процедуру ініціювання і початку досудового розслідування, а також порядок оскарження дій чи бездіяльності слідчого або прокурора у разі нездійснення ними процесуальних дій, які вони зобов'язані вчинити у визначений цим Кодексом строк.
Конституційний Суд України у рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами Кримінального процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської.
Як установлено судом, позивач звернувся до Державного бюро розслідувань зі скаргою від 09.05.2025 на дії слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) ТУ ДБР у м. Полтаві Клименко Д.О., в якій зазначено, що неповідомлення останньою результатів розгляду клопотання представника потерпілого про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження №12021221160000606 від 31.07.2021, є порушенням Правил професійної етики працівників Державного бюро розслідувань та Закону України «Про Державне бюро розслідувань», в силу вимог частини 4 статті 25 якого, є підставою для притягнення працівника ДБР до дисциплінарної відповідальності (а.с. 19-21).
Державне бюро розслідувань листом від 21.05.2025 №10-6-01-12562 повідомило, що Управлінням внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань проведено перевірку щодо викладених у скарзі обставин і не встановлено підстав для проведення службового розслідування відносно слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) ТУ ДБР у м. Полтаві Клименко Д.О., оскільки про можливість ознайомлення з матеріалами кримінального провадження №12021221160000606 від 31.07.2021 за попереднім узгодженням зі слідчим, листом від 25.03.2025 ОСОБА_1 повідомлено на електронну пошту останнього, та надалі засобами телефонного зв'язку узгоджено дату ознайомлення - 20.05.2025. З матеріалами зазначеного кримінального провадження ОСОБА_1 як представник потерпілого ознайомився 20.05.2025, що підтверджується його розпискою (а.с. 24-26)
Звернення до суду з цим позовом обумовлене непогодженням позивача із відмовою у проведенні службового розслідування відносно слідчого.
Враховуючи наведене, суд уважає, що у межах спірних правовідносин позивач і відповідач діють як учасники кримінального провадження, права і обов'язки яких визначені кримінальним процесуальним законом, тому спір у цій справі не може бути предметом розгляду в адміністративному суді.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 у справі № 808/3351/17.
Подібний висновок міститься у Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011, в якому зазначено, що з метою реалізації положень статті 55 Конституції України та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини такі скарги суди повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі №826/13340/15 сформувала правовий висновок, згідно з яким спір щодо правомірності дій органу при розгляді скарги на дії працівників цього органу, які здійснюють досудове розслідування в кримінальних провадженнях, у яких скаржник є стороною, підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства.
Враховуючи обставини цієї справи, суд зазначає, що законодавством визначено механізм контролю за законністю прийнятих процесуальних рішень відповідною посадовою особою органу досудового розслідування при здійсненні кримінального провадження. Заінтересована особа має право в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, звернутися зі скаргою на процесуальні рішення, дії або бездіяльність уповноваженої особи органу досудового розслідування (слідчого), вчинені нею під час кримінального провадження, зокрема до суду.
Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) слідчих, вчинених при проведенні досудового розслідування у конкретній справі, не може перевірятися за межами передбаченого кримінальним процесуальним законом контролю.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції від 25.10.2024) з метою запобігання і виявлення правопорушень у діяльності працівників Державного бюро розслідувань у складі центрального апарату Державного бюро розслідувань та його територіальних управлінь діють підрозділи внутрішнього контролю, до обов'язків яких відповідно до пункту 6 частини другої зазначеної статті, крім іншого, віднесено проведення службового розслідування стосовно працівників Державного бюро розслідувань.
Положеннями Інструкції про порядок проведення службових розслідувань стосовно працівників Державного бюро розслідувань, затвердженої наказом ДБР від 14.01.2020 № 9 (зі змінами) передбачено, що Управлінням внутрішнього контролю ДБР за наявності підстав, за яких може бути проведене службове розслідування, скеровується відповідна доповідна (або рапорт) Директору ДБР для прийняття рішення про проведення службового розслідування, яке оформлюється наказом.
Відтак, повноваження Управління внутрішнього контролю ДБР щодо прийняття відповідних рішень у межах компетенції є дискреційним та не містять обов'язку проводити службове розслідування за скаргою особи, яка її подала.
Крім того, ані положеннями Інструкції №9, ані приписами Закону України «Про Державне бюро розслідувань» не передбачено прийняття цим суб'єктом у процедурі розгляду скарги особи на дії, рішення чи бездіяльність працівника ДБР акту у формі рішення про відмову у проведенні службового розслідування.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2023 у справі №380/19076/21 та від 30.03.2023 у справі №380/1427/22.
Верховний Суд у справі №380/19076/21 також зазначив, що відсутність регламентації у національному законодавстві права особи на оскарження відмови у проведенні службового розслідування є розумним обмеженням у процедурі дисциплінарної відповідальності слідчого, покликаним не перевантажувати судову систему за умови, якщо чинне законодавство передбачає конкретні способи захисту прав та інтересів зацікавленої особи.
Обраний позивачем спосіб захисту, як оскарження відмови у проведенні службового розслідування стосовно слідчих, які, на думку позивача, порушили вимоги КПК України, жодним чином позитивно не вплине на хід досудового розслідування і не відновить/не захистить його прав як заявника/потерпілого у кримінального провадження.
Подібних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у близьких за змістом правовідносинах у постановах від 26.06.2019 у справі №460/312/19, від 19.09.2019 у справі №9901/414/19.
Також, суд зазначає, що за правилами статті 12 Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (у редакції від 31.12.2023) дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільним процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, Кодексом адміністративного судочинства України, законами України "Про судоустрій і статус суддів", "Про доступ до судових рішень", "Про запобігання корупції", "Про виконавче провадження", "Про адміністративну процедуру".
Таким чином, у контексті встановлених обставин цієї справи, за обраного позивачем способу захисту, надання адміністративним судом оцінки правомірності вчинення окремих процесуальних дій органом досудового розслідування, виходить за межі адміністративного судочинства та суперечить вимогам Кодексу адміністративного судочинства України.
З урахуванням наведеного, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що спір у цій справі не є публічно-правовим, а предмет перевірки у цій справі виходить за межі повноважень суду адміністративної юрисдикції. При цьому, суд зазначає, що вимоги позивача, заявлені у цьому позові, мають бути розглянуті в межах кримінального судочинства, а не адміністративного.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з ч. 2 ст. 239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
На підставі викладеного та керуючись статтями 238, 243, 248, 256 КАС України, суд
Заяву представника Державного бюро розслідувань - задовольнити.
Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні.
Роз'яснити позивачу, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Дмитро ВОЛОШИН