Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
10 жовтня 2025 р. № 520/22291/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панова М.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії., -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення №072050015718 від 20.12.2024 року Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (код НОМЕР_1 ), в призначенні пенсії за вислугою років згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.; код ЄДРПОУ 14099344) призначити та виплачувати пенсію за вислугу років згідно із Законом України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) з 20.12.2024 року, із розрахунку 90% від суми заробітної плати, відповідно до довідки ГУ Національної поліції в Закарпатській області № 172 від 09.10.2024 року за аналогічною посадою на суму (109243,17 грн), без обмеження максимального розміру заробітної плати для перерахунку пенсії та проводити виплати перерахованої пенсії за вислугу років в повному обсязі без обмеження максимального (граничного розміру) виплати пенсії за вислугу років та без обмежень і особливостей, встановлених Законами України № 2148-VIII від 03.10.2017 року та № 1058-ІV від 09.07.2003 року, а також Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VI від 08.07.2011 та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02.03.2015 року, у тому числі без обмежень і особливостей, які можуть передбачатися законом для осіб з числа пенсіонерів, що працюють (незалежно від працевлаштування та займаної посади), сумою без використання при такій виплаті (пенсії із розрахунку 90% від суми заробітної плати (109243,17 грн)) постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 чи інших нормативно-правових актів.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії є протиправним та таким, що порушує його право на належний соціальний захист та справедливий і гарантований державою рівень пенсійного забезпечення.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 257 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до Електронного кабінету, яка міститься в матеріалах справи.
Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористався. Відповідні документи у встановлений строк до суду не надходили.
Згідно ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 (далі - позивач) 16.12.2024 звернувся до Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач) із заявою про призначення пенсії за вислугу років.
Рішенням відповідача від 20.12.2024 №072050015718 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, оскільки його стаж за підрахунком відповідача склав лише 14 років 0 місяців 4 дні.
Не погоджуючись із рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, виходячи з наступного.
Свою вимогу призначити пенсію згідно з положеннями ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ від 09.04.1992 (в редакції на момент вступу на службу, до внесення змін Законом № 3668-VI від 08.07.2011), позивач обґрунтовує тим, що саме на час коли діяла вказана норма він поступив на службу до органів внутрішніх справ, закінчив навчання та обирав місце майбутнього працевлаштування з урахуванням усіх гарантій, які надаються державою працівникам (у тому числі гарантій щодо пенсійного забезпечення).
Зазначеною нормою Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції на момент вступу на службу, до внесення змін Законом № 3668-VI від 08.07.2011) було передбачено, що право на пенсійне забезпечення мають звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту відпрацювавши в цих органах понад 20 років. Гарантія реалізації зазначеного механізму права на пенсійне забезпечення додатково була закріплена ст. 22 Конституції України, яка передбачала, що закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законодавчих актів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Тобто, вступивши у відповідні правовідносини з державою (вступ на службу до органів внутрішніх справ) позивач справедливо розраховував, що запропоновані державою соціальні гарантії не будуть скасовані у разі зміни законів і він зможе отримувати пенсію, маючи понад 20 років відповідного стажу.
Вирішуючи питання щодо застосування Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в часі, відповідач свідомо ігнорує положення ст. 22 Конституції України, яка встановлює, що закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
В рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення ч. 1 ст. 58 Конституції України про зворотну дію у часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб не поширюється на юридичних осіб.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційним Судом України вказано, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постановах від 10.12.2013 у справі № 21-348а13 та від 17.12.2013 у справі № 21-445а13.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного суду України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду.
З урахуванням викладеного, відповідач при розгляді питання про призначення позивачу пенсії за вислугу років мав застосувати положення ст. 12 Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до внесення змін Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VI від 08.07.2011, оскільки внесеними змінами вказаним Законом на який посилається відповідач, всупереч вимогам ст. 22 Конституції України було звужено зміст та обсяг соціальних гарантій позивача.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вперше у рішенні у справі «Міллер проти Австрії» від 16 грудня 1974 року, де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позицію Суду було підтверджено рішенням «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, у тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, в свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Аналогічні висновки містяться в правовій позиції Європейського суду з прав людини, викладеній у п. 23 рішення «Кічко проти України» від 08.11.2005, а саме якщо правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Згідно п. 3 (В) постанови КМУ № 393 від 17 липня 1992 року «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» в) один місяць служби за півтора місяця:
у підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ з охорони дипломатичних і консульських представництв іноземних держав, у підрозділах Управління державної охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, у частинах і підрозділах спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами, що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств; (Абзац дев'ятий підпункту "в" пункту 3 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ № 747 (747-93-п) від 19.09.93, в редакції Постанови КМУ № 353 (353-95-п) від 22.05.95, із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ № 863 (863-2001-п) від 26.07.2001).
Служба в армії позивача склала 1 рік 6 місяців (батальйон спецпризначення), тобто згідно п. 3 (В) постанови КМУ № 393 від 17 липня 1992 року «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» в) місяць за три місяці, 1 рік 6 місяців складає 4 роки та 5 місяців.
Служба позивача в міліції (оперативний стаж) з 26.11.2004 по 06.11.2015 складає 10 років 11 місяців 11 днів, згідно вищевказаного закону місяць за півтора, 10 років 11 місяців 11 днів складає 16 років 5 місяців 5 днів.
Служба позивача в поліції з 7.11.2015 по 14.04.2020 складає 4 роки 5 місяців та 7 днів.
Поновлений судом 18.09.2020 звільнений 31.12.2020, тобто стаж складає 3 місяці та 13 днів.
Таким чином, на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії, стаж роботи позивача, що дає право на пенсію за вислугою років на підставі ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ від 09.04.1992, складає 25 років 6 місяців 30 днів.
Таким чином, позивач має право на призначення пенсії за вислугу років згідно з положеннями ст. 12 Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ від 09.04.1992 (в редакції на момент вступу на службу, до внесення змін Законом № 3668-VI від 08.07.2011), але відповідач свідомо обмежує позивача в реалізації цього права.
Отже, відновлення права на призначення пенсії полягає у зобов'язанні відповідача здійснити призначення позивачу пенсії за вислугою років з 16.12.2024 з розрахунку 90% від розміру заробітної плати.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. При цьому суд повинен трактувати усі сумніви у правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень на користь особи-позивача. Для позивача достатньо вказати на факт прийняття рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, якщо допустимі докази для цього недоступні. У свою чергу відповідач має довести факт прийняття такого рішення чи вчинення дії і їх правомірність, або ж спростувати цей факт і довести правомірність своєї бездіяльності. У разі невиконання цього обов'язку адміністративний суд повинен задовольнити вимогу позивача і визнати протиправними рішення, дії чи бездіяльність, на які вказував позивач. Єдиною умовою для цього є повідомлення позивачем мінімально достатньої інформації про такі рішення чи дії (постанова Вищого адміністративного суду України від 13 вересня 2006 у справі № к-7375/06// Єдиний державний реєстр судових рішень № - 263872).
Суд зазначає, що Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі № 21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21-44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, у яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію прав та основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.
Відповідно до абз. 2 п. 4 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» № 7 від 20.05.2013 законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства, що регулює спірні правовідносини, подібні правовідносини (аналогія закону), або за відсутності такого закону - на підставі конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), принципів верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при Дотриманні норм процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, позивач має право на призначення пенсії за вислугу років згідно з положеннями ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ від 09.04.1992 (в редакції до внесення змін Законом № 3668-VI від 08.07.2011), відтак рішення відповідача №072050015718 від 20.12.2024 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугою років згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» є протиправним та підлягає скасуванню.
Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022, ЄДРПОУ 14099344) про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати рішення №072050015718 від 20.12.2024 року Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (код НОМЕР_1 ), в призначенні пенсії за вислугою років згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.; код ЄДРПОУ 14099344) призначити та виплачувати пенсію за вислугу років згідно із Законом України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) з 20.12.2024 року, із розрахунку 90% від суми заробітної плати, відповідно до довідки ГУ Національної поліції в Закарпатській області № 172 від 09.10.2024 року за аналогічною посадою на суму (109243,17 грн), без обмеження максимального розміру заробітної плати для перерахунку пенсії та проводити виплати перерахованої пенсії за вислугу років в повному обсязі без обмеження максимального (граничного розміру) виплати пенсії за вислугу років та без обмежень і особливостей, встановлених Законами України № 2148-VIII від 03.10.2017 року та № 1058-ІV від 09.07.2003 року, а також Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VI від 08.07.2011 та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02.03.2015 року, у тому числі без обмежень і особливостей, які можуть передбачатися законом для осіб з числа пенсіонерів, що працюють (незалежно від працевлаштування та займаної посади), сумою без використання при такій виплаті (пенсії із розрахунку 90% від суми заробітної плати (109243,17 грн)) постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 чи інших нормативно-правових актів.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М.Панов