Справа № 638/14367/24
Провадження № 2/638/1245/25
03 жовтня 2025 року м. Харків
Шевченківський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді - Яковлевої В.М.,
секретаря судового засідання - Сікорського А.С.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: Служба у справах дітей Ізюмської міської ради, Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної ради в м. Києві державної адміністрації
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Служба у справах дітей Ізюмської міської ради, Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної ради в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав,
ОСОБА_1 звернулася до Дзержинського (Шевченківського) районного суду міста Харкова з позовною заявою до ОСОБА_2 , треті особи - Служба у справах дітей Ізюмської міської ради, Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної ради в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, в якій просила: позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211 грн 20 коп та витрати на правничу допомогу у розмірі 13000 грн.
Позовна заява мотивована тим, що 21.11.2008 позивачка уклала шлюб з громадянином ОСОБА_2 , однак у зв'язку з різними поглядами на життя, сварками та конфліктами даний шлюб було розірвано, та відповідач став проживати окремо. Так позивач вказує, що від даного шлюбу вони мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розлучення став проживати з матір'ю.
В свою чергу, рішенням суду з відповідача на користь позивача стягуються аліменти на утримання сина, однак ОСОБА_2 не приймає участі у вихованні дитини, не піклується про його фізичний та духовний розвиток, не надає матеріальної допомоги, не спілкується з ним в необхідному обсязі. Позивач зазначає, що син взагалі вважає батька взагалі сторонньою людиною. Таким чином, ОСОБА_1 стверджує, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків та байдуже ставиться до сина.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 150 Сімейного кодексу України «Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя».
Згідно ст. 165 Сімейного кодексу України - право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина.
Позивач вказує, що спір врегулювати в досудовому порядку не є можливим, оскільки батько зовсім не цікавиться сином, й го життям, розвитком.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 серпня 2024 року вищевказана цивільна справа передана в провадження судді Яковлевої В.М.
Матеріали справи передані в провадження судді Яковлевої В.М. 07 серпня 2024 року.
Ухвалою Дзержинського (Шевченківського) районного суду м. Харкова від 12 серпня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі.
Ухвалою Дзержинського (Шевченківського) районного суду м. Харкова від 12 грудня 2024 року закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Ізюмської міської ради, Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної ради в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав. Призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
Позивач у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена своєчасно та належним чином у встановленому законом порядку відповідно до вимог статті 128 ЦПК України, заяв та клопотань від останньої не надходило.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином у встановленому законом порядку відповідно до вимог статті 128 ЦПК України. Причини неявки суду не повідомив, заяву про розгляд справи за його відсутності та відзив на позовну заяву суду не надав.
Представник третьої особи - Служби у справах дітей Ізюмської міської ради у судове засідання не з'явився, подав висновок про доцільність позбавлення батьківських прав та заяву про розгляд справи без його участі.
Представник третьої особи - Служби у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної ради в м. Києві державної адміністрації в судове засідання не з'явився, подав висновок про доцільність позбавлення батьківських прав та заяву про розгляд справи без його участі.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, як кожен окремо так і у їх сукупності, суд доходить таких висновків.
Cудом встановлено та матеріалами цивільної справи підтверджується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 21.11.2008 по 04.09.2017 (дату розгляду справи про розірвання шлюбу Богодухвським районним судом Харківської області).
Так сторони, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , мають спільну дитину - сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову №3 Харківського міського управління юстиції (м. Харків) 11 жовтня 2008 року (а.с.23).
Заочним рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 06.06.2017 визначено стягувати аліменти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 (а. с. 27-28).
Згідно характеристики ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , учня 8-Б класу школи І-ІІІ ступенів №122 м. Києва батько ОСОБА_2 з вчителями та адміністрацією школи на зв'язок не виходив, батьківські збори не відвідував (а.с.33).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Стаття 9 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону № 2402-III).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Такий правовий висновок неодноразово викладений Верховним Судом у постановах, зокрема від 24 жовтня 2024 року в справі № 199/3287/23, від 20 березня 2024 року в справі № 204/2097/22, від 07 лютого 2024 року в справі № 455/307/22 та інших.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 28 лютого 2024 року в справі № 303/4697/22, від 12 лютого 2024 року в справі № 202/1931/22 та інші).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
У справі від 30 червня 2020 року (заява № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини під час розгляду справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах від 21 лютого 2024 року в справі № 404/9387/21, від 19 лютого 2024 року в справі № 159/2012/23, від 22 листопада 2023 року в справі № 320/4384/18 та ін.
Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 01 серпня 2024 року в справі № 366/52/21, від 07 березня 2024 року в справі № 947/7448/22, від 22 листопада 2023 року в справі № 320/4384/18, від 06 жовтня 2021 року в справі № 320/5094/19).
Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини(постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23).
Приписами частини п'ятої, шостої статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 15 листопада 2023 року в справі № 932/2483/21, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 07 лютого 2022 року в справі № 759/3554/20, від 26 липня 2021 року в справі № 638/15336/18).
За положенням частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Так, згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Ізюмської міської ради №2350-ВС від 20.09.2024 щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо сина ОСОБА_3 відсутні об'єктивні причини та недостатньо доказів для позбавлення батьківських прав батька (а.с.98).
Разом з тим згідно висновку Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації №100-1270 від 28.01.2025 щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо сина ОСОБА_3 визначено доцільно позбавити батьківських прав батька відносно його сина (а.с.124-127).
Тобто в матеріалах справи містяться два висновки про доцільність позбавлення батьківських прав, які по своїм рекомендаціям та суті є неузгодженими, протилежними, а тому суд ставиться до них критично, зважаючи на що, прийняти їх до уваги не може.
Також суд виходить з того, що висновок Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав носить лише рекомендаційний характер. При цьому суд вважає, що даний висновок не є достатньо об'єктивним та обґрунтованим, оскільки не містить даних, які об'єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов'язків, а також переконливих доводів щодо доцільності позбавлення батьківських прав, якими він керувався під час прийняття рішення.
Також зазначений висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, чи наявності з боку батька загрози для дитини, її здоров'я та психічного розвитку, а тому обґрунтовано не врахований судами попередніх інстанцій. Висновок не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності в такий спосіб захисту її прав. В свою чергу, посилання у висновку на телефонну розмову фахівця центру з відповідачем, в якій останній не заперечував щодо позбавлення його батьківських прав відносно сина не є переконливим аргументом для застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав.
Разом із тим, жодних аргументів щодо винної поведінки відповідача, виключних обставин про нехтування батьківськими обов'язки, а також доводів про неможливість зміни винної поведінки відповідача (якщо така була) в кращу сторону, у висновку органу опіки й піклування не наведено. При цьому деякі аргументи були наведенні у висновку лише зі слів матері та не підтверджені відповідними доказами. Не містить висновок і доводів про те, яким чином позбавлення батьківських прав відповідача відповідатиме найкращим інтересам дитини.
Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ч. 1 ст. 90 ЦПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.
Відповідно до статті 69 ЦПК України свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи.
Суд виходить з того, що письмові докази по справі безумовно не підтверджують факт ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та вини батька у такій бездіяльності.
Проте жодних клопотань, зокрема про допит свідка чи про витребування будь-яких доказів, сторонами заявлено не було.
До позовної заяви та у процесі розгляду справи суду також не додано належних та достатніх доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог.
Самі по собі посилання у позовній заяві на те, що відповідач не приймає участі у вихованні сина та його утриманні, не бачиться і не спілкується зі своїм сином, не надає матеріальної допомоги на утримання дитини, без надання, тобто за відсутності належних та достатніх доказів на підтвердження цих фактів, є лише припущеннями та не може свідчити про навмисне ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків, відповідно, у даному випадку, не може слугувати правовою підставою для застосування такого суворого виду заходу як позбавлення відповідачки батьківських прав. В свою чергу, питання наявності заборгованості по сплаті аліментів на його утримання також не є підставою для застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав.
Також суд вказує, що посилання матері на те, що син «не визнає» свого батька є досить абстрактними та не підтверджені належними та достатніми доказами.
Частиною третьою статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно вимог статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Стаття 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 8 1 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».
В межах даної справи на позивача покладено обов'язок, на підставі ст. ст. 12,13 ЦПК України, доведення наявності обставин, визначених ст.164 СК України, тобто підстави позбавлення відповідача батьківських прав, а не вивчення особи позивача.
Відповідно до частин другої, третьої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Позивач не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини, шляхом позбавлення батька по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків, а також, що неналежне виконання її батьківських обов'язків створює загрозу життю та здоров'ю дитини.
Як і не доведено позивачем, що відповідач є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а відтак розрив із нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.
Суду не надано доказів щодо жорстокого поводження відповідача зі своєю дитиною, здійснення нею вчинків, які створюють небезпеку для її життя чи здоров'я, зокрема: незабезпечення харчування чи лікування, примушування до жебракування, бродяжництва, тощо, доказів умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, а також доказів, що характеризують особливості матері як особи, що становить реальну загрозу для дітей, їх здоров'я та психічного розвитку. В матеріалах справи відсутні також належні й допустимі докази того, що відповідач є хронічним алкоголіком чи наркоманом, а отже виняткові обставини, які можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав в розумінні статті 164 Сімейного кодексу України, позивачем не доведені.
Можлива тимчасова відсутність спілкування з дитиною не свідчить про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність на даний час правових підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки позивачем не доведено належними та допустимим доказами умисного ухилення відповідачки від виховання дитини, свідомого нехтування батьківськими обов'язками, негідної поведінки, яка негативно впливає на дитину, а позбавлення відповідача батьківських прав стосовно дитини є передчасним і таким, що суперечить інтересам дитини, а відтак у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити у зв'язку з недоведеністю.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами
Відповідно до частин першої, шостої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином у зв'язку з тим, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, сплачений судовий збір за подання позову до суду та понесені витрати на правничу допомогу залишаються за позивачем і не підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись ст. ст. 150, 155, 164-165 СК України, ст. ст. 10, 12, 13, 76, 81, 133, 137, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Служба у справах дітей Ізюмської міської ради, Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної ради в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня виготовлення повного рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач - ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 .
Третя особа - Служба у справах дітей Ізюмської міської ради, код ЄДРПОУ: 26354451, адреса місцезнаходження: 61002, м. Харків, вул. Чернишевська, 55.
Третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Київі державної адміністрації, код ЄДРПОУ: 26354451, адреса місцезнаходження: 61002, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 58.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.
Повний текст судового рішення складено 13 жовтня 2025 року.
Суддя В. М. Яковлева