Справа № 215/530/24
1-кп/215/340/25
13 жовтня 2025 року Тернівський районний суд м. Кривого Рогу
в складі: головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2
за участю: прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції з обвинуваченим ОСОБА_4 в ДУ «Дніпровська виправна колонія № 89» та захисником ОСОБА_5 з власних засобів зв'язку, кримінальне провадження № 12024041760000030 у відношенні ОСОБА_4 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 ч. 4 КК України,
Ухвалою від 19.08.2025 р. Тернівського районного суду м. Кривого Рогу, обвинуваченому було продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою по 17.10.2025 р..
Прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченому строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Обвинувачений ОСОБА_4 заперечує проти клопотання, не бажає вказувати мотив. Просить змінити тримання під вартою на домашній арешт, так як він тривалий час утримується під вартою.
Захисник ОСОБА_5 заперечуює проти клопотання прокурора, так як ризики не доведені, на цей час зникли. Клопотання прокурора тривалий час залишається незмінним. Просить змінити тримання під вартою на домашній арешт.
Суд, заслухавши учасників процесу, дослідивши клопотання прокурора, попередню ухвалу суду від 19.08.2025 р., вважає, що обвинуваченому ОСОБА_4 слід продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, виходячи з наступного.
Дійсно, згідно ст. 183 КПК України - тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього кодексу.
Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, п. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, забезпечує особам, яким обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, право на перегляд матеріально-правових і процесуальних умов, які, з погляду Конвенції, є суттєвими для забезпечення законності позбавлення свободи, що означає необхідність перевірки не лише дотримання процесуальних вимог національного законодавства, а також і мети, з якою застосовувалися затримання та подальше тримання під вартою. При цьому рішення суду про продовження строку тримання під вартою, не може базуватися на первісних підставах, що слугували для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Суд має з'ясувати можливість застосування до особи, яка тримається під вартою, будь-яких альтернативних запобіжних заходів замість тримання під вартою.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується в тому числі: тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного (обвинуваченого); міцність його соціальних зв'язків в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; постійного місця роботи, навчання; репутація, майновий стан підозрюваного (обвинуваченого); наявність судимостей; повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється (обвинувачується) особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється (обвинувачується) особа.
Згідно з ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, повинно містити в тому числі виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Стороною обвинувачення доведено наявність обставин, передбачених п. 1 ч. 3 ст. 199 КПК України.
Тобто, оскільки обставини, на які посилався суд при обранні обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, продовженні строку його дії, та на які в своєму клопотанні посилається прокурор, не змінилися, суд вважає, що інший запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, передбаченим п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, так як він будучи судимим, обвинувачується в тому, що вчинив новий тяжкий злочин, за який передбачено покарання від 5 до 8 років позбавлення волі, йому раніше було вже повідомлено про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 ч. 4 КК України, провадження за яким на цей час перебуває на розгляді Тернівського районного суду м. Кривого Рогу, за яким йому було обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, не працював на момент взяття його під варту, доказів неможливості утримання в СІЗО суду не надано, тому він може переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, чим може перешкоджати кримінальному провадженню, яке є суспільним інтересом, що незважаючи на презумпцію невинуватості превалює над принципом поваги до свободи особистості. Він не є неповнолітнім або особою похилого віку, або інвалідом, тобто може утримуватися в умовах слідчого ізолятора.
Крім цього, у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Вказані ризики, на які посилався слідчий суддя при обранні ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та суд при продовженні строку його дії, а також посилається прокурор у клопотанні, продовжують існувати та не зменшилися.
Доводи захисника щодо недоведеності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та їх існування на час розгляду клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу є необґрунтованими, оскільки зазначені ризики вказані у клопотанні прокурора з їх обґрунтуванням та судом досліджені і їм надано оцінку. Будь-яких об'єктивних даних, які б безумовно свідчили про зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу захисником під час розгляду клопотання не наведено.
Чинний КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково, тобто, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає від прокурора надання доказів того, що обвинувачений має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні надалі.
У матеріалах провадження відсутні дані чи докази, які б свідчили про можливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 більш м'якого запобіжного заходу.
Суд вважає, що відсутність на даний час фактів втечі обвинуваченого - з метою переховування чи вчинення іншого кримінального правопорушення, жодним чином не свідчить про неможливість вчиненя ним цих дій в подальшому. Фактично, його належна процесуальна поведінка та відсутність фактів спроб, передбачених ст. 177 КПК України, зумовлені в першу чергу дієвістю обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 197, 199, 331 КПК України, суд, -
Продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 по 11.12.2025 р..
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду, протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим з дня вручення її копії.
Суддя: