Справа № 188/3304/24
Провадження № 2/188/1058/2025
09 жовтня 2025 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Місюра К.В.
за участю секретаря судового засідання: Лисяк А.Є.,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача-1: Торопова Г.О.
від відповідача-2: не з'явилась
розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-ще Петропавлівка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів на утримання неповнолітніх дітей,-
ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, відповідно до якого просить зменшити розмір аліментів, що стягуються з нього на користь ОСОБА_4 на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та на користь ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 1/3 на двох дітей, тобто по 1/6 частки заробітної плати щомісячно кожному.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з позивача стягуються аліменти на користь відповідача-1 в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку та на користь відповідача-2 в розмірі 1/4 частини заробітку. Позивач вважає, що розмір аліментів, які він повинен сплачувати на утримання дітей, повинен бути в однаковому розмірі, оскільки у нього народилась друга дитина, а тому просить зменшити розмір аліментів, що стягуються з нього на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 1/4 до 1/6 частини заробітку (доходу), а також на користь ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 1/4 до 1/6 частини заробітку (доходу).
Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчать матеріали справи, будь-яких заяв від позивача не надходило.
Відповідач-1 в судовому засіданні категорично заперечувала проти зменшення розміру аліментів, що вона отримує на неповнолітню дитину, просила відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що позивач це робить навмисно, з метою штучного зменшення аліментів, які вона отримує на дитину, так як з відповідачем-2 вони проживають однією родиною, тобто, аліменти, які він начебто сплачує на утримання другої дитини, фактично залишаються в родині, тобто посилання позивача на те, що у нього погіршилось фінансове становище, не відповідає дійсності. Крім того, позивач перебуває в лавах ЗСУ і отримує достойне грошове забезпечення, тобто має змогу сплачувати аліменти у розмірі, визначеному судом.
Відповідач-2 в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, будь-яких заяв від неї до суду не надходило.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні відповідача-1, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 180 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частина 3 ст. 181 Сімейного Кодексу України встановлює, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 Сімейного Кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує:
1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;
3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
Частина 2 тієї ж статті зазначає, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
В судовому засіданні встановлено, що відповідно до судового наказу Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 04.10.2023р. з позивача стягуються аліменти на користь відповідача-1 на утримання доньки ОСОБА_5 в розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку.
Відповідно до судового наказу Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 27.05.2024 року з позивача на користь відповідача-2 на утримання сина ОСОБА_6 стягуються аліменти в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу).
В якості підтвердження обставин стягнення аліментів позивачем надано довідку Петропавлівського відділу державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 11.12.2024р., згідно якої на виконанні у відділі перебуває виконавче провадження № 71565723 з примусового виконання судового наказу про стягнення з позивача на користь ОСОБА_7 на утримання доньки ОСОБА_5 , 2015 року народження, аліментів в розмірі 1/4 частини.
Інформації про пред'явлення до виконання судового наказу Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 27.05.2024 року про стягнення з позивача на користь відповідача-2 на утримання сина ОСОБА_6 аліментів в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) матеріали справи не містять.
Також матеріали справи не містять інформації про розмір щомісячного доходу позивача та щомісячну суму відрахувань, в зв'язку зі сплатою аліментів на двох дітей, що начебто призвело до погіршення матеріального становища позивача.
Так, позивач зазначає, що з народженням другої дитини його матеріальний стан погіршився, отже є підстави для зменшення виплат аліментів, що і є причиною спору.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст. 192 Сімейного Кодексу України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Отже, позивач повинен довести суду, що його матеріальний стан значно змінився в зв'язку зі стягненням з нього аліментів і настільки погіршився, що отриманих ним доходів не вистачає для повноцінного життя.
Як пояснила відповідач-1 в судовому засіданні, позивач з відповідачем-2 фактично проживають однією родиною, мають спільний бюджет, який, в тому числі, складається і з отриманих відповідачем-2 аліментів на утримання дитини.
Так, позивач в позовній заяві зазначає, що йому не вистачає коштів на утримання родини, оскільки він сплачує аліменти на двох дітей.
Між тим, окрім довідки про сплату аліментів на утримання доньки ОСОБА_5 в розмірі 1/4 частини, жодних доказів, які б підтверджували обставини зміни матеріального стану позивача, погіршення або поліпшення його здоров'я та інші обставини, передбачені Сімейним Кодексом України, позивачем не надані.
Як вбачається з вивчених судом доказів, позивач фактично не погоджується з розміром визначених судом аліментів, намагаючись його зменшити.
При цьому, позивач мотивував позовну заяву погіршенням свого матеріального стану, посилаючись на сплату аліментів на утримання сина ОСОБА_6 .
Отже, для задоволення позовних вимог з підстав, зазначених позивачем, йому необхідно довести факт погіршення його матеріального стану, подавши відповідні докази.
Між тим, позивачем до позовної заяви не надано жодного доказу в підтвердження погіршення його матеріального стану.
Так, суд вважає за необхідне зазначити, що принципи захисту прав дитини закладені в основу Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, яку було ратифіковано Постановою Верховної Ради № 789-XII від 27.02.91р.
Так, в частині 1 ст. 3 Конвенції про права дитини зазначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Конвенції про права дитини держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім'ї.
Згідно ч. 2 ст. 3 Конвенції про права дитини держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини (ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини).
З урахуванням викладеного та загальноприйнятих норм у суспільстві, дитина в жодному випадку не повинна бути позбавлена ані батьківської любові, піклування, ані належного матеріального забезпечення, необхідного для її повноцінного життя та розвитку (за наявності живих та працездатних батьків).
Позивач в обґрунтування позову посилається на те, що його витрати є значними, матеріальний стан його погіршився.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ст. 82 ЦПК України).
Суд наголошує на тому, що зменшення розміру аліментів у зв'язку з тим, що позивач має на утриманні дитину, яка народилась в іншому шлюбі, а також дружину, без доведення погіршення майнового становища, самі по собі не є підставою для зменшення розміру аліментів.
Будь-яких доказів в підтвердження своїх позовних вимог позивачем не надано, тоді як зміна сімейного стану позивача, а саме народження дитини, не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів.
З огляду на те, що позивач належними та допустимими доказами не підтвердив погіршення його майнового стану, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України законним і обґрунтованим є рішення, ухвалене судом відповідно до норма матеріального права із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 141, 142, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, ст.ст. 180-183, 186 Сімейного Кодексу України, суд -
В задоволенні позовних вимог - відмовити.
Судові витрати віднести на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя К. В. Місюра