Справа № 183/3758/25
№ 2/183/3388/25
13 жовтня 2025 року м. Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Парфьонова Д. О., за участі секретаря судового засідання Моісєєва К. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області, у порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про:
- визнання за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 права спільної сумісної власності, без виділу часток в натурі, на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з трьох кімнат загальною площею 74,4 кв. м, житловою площею 48,1 кв. м, розташована на 1 поверсі 3-поверхового будинку та складається з наступних приміщень: 1-а кімната 21,80 кв. м, 2-а кімната 14,3 кв. м, 3-я кімната: 12,0 кв. м, ванна кімната 7,5 кв. м, коридор 11,1 кв. м, кухня 7,7 кв. м,
у квітні 2025 року ОСОБА_1 (надалі - позивач-1), ОСОБА_2 (надалі - позивач-2) та ОСОБА_3 (надалі - позивач-3) звернулися до суду з цим позовом, у порядку підсудності, визначеної Розпорядженням Голови Верховного Суду від 06 березня 2022 року № 1/0/9-22, яким змінено територіальну підсудність судових справ Сєвєродонецького міського суду Луганської області і визначено Самарівському (Новомосковському) міськрайонному суду Дніпропетровської області.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 належить на праві спільної сумісної власності квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором про обмін квартир від 13 березня 1999 року. Право власності на квартиру зареєстровано у Сєвєродонецькому бюро технічної інвентаризації, про що здійснено запис в реєстраційній книзі за № 259 від 22 березня 1999 року. ОСОБА_3 змінила прізвище з « ОСОБА_4 » 24 вересня 2016 року, у зв'язку з укладенням шлюбу, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 24 вересня 2016 року, зареєстрованим Малиновським районним у місті Одеса відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області. Позивачі є внутрішньо переміщеними особами та у 2022 році виїхали з міста Сєвєродонецьк Луганської області до м. Одеса, згідно з довідками від 13 квітня 2022 року № 5105-5001461301, № 5105-5001461387, № 5105-7500277815 від 20 квітня 2022 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, та фактично проживають за адресою: АДРЕСА_2 .
Позивачам відомо, що їхня квартира внаслідок активних бойових дій була пошкоджена, але оцінити характер та обсяг пошкоджень квартири на теперішній час не вбачається можливим. 26 серпня 2024 року позивачі-2, 3, а 02 грудня 2024 року позивач-1 звернулись до державного реєстратора прав на нерухоме майно - квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з відповідною заявою (реєстраційні номери 64305019, 62553391) з метою проведення державної реєстрації права власності на зазначену квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 14 жовтня 2024 року та 20 лютого 2025 року державними реєстраторами прав на нерухоме майно Карпухіною Л. В. та Шерстюк В. Д. юридичного департаменту Одеської міської ради було прийнято рішення № 77387953 та 75538066 про відмову в проведенні реєстраційних дій. Рішення мотивовано тим, що згідно з п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
Позивачі зазначають, що зважаючи на те, що бюро технічної інвентаризації, яке обслуговувало місто Сєвєродонецьк Луганської області знаходиться на тимчасово окупованій території, у зв'язку з чим неможливо отримати відомості про зареєстровані речові права до 2013 року на квартиру позивачів, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , державні реєстратори відмовили позивачам у вчиненні реєстраційних дій. Таким чином, провести реєстрацію права власності на квартиру не вбачається за можливе, так як відсутня можливість отримання інформації в БТІ щодо квартири, що в свою чергу обмежує право позивачів на отримання від держави компенсації за пошкоджене житло.
Враховуючи відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення невизнаного права власності на квартиру, позивачі звернулися до суду з цим позовом у порядку, визначеному статтею 392 Цивільного кодексу України.
Постановленою суддею ухвалою від 22 квітня 2025 року позовну заяву залишено без руху. Недоліки позовної заяви усунуто позивачами 25 квітня 2025 року.
Постановленою суддею ухвалою від 28 квітня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. Від позивачів витребувано для огляду в судовому засіданні оригінали або нотаріально посвідчені копії доказів, доданих у копіях до позову.
Постановленою судом ухвалою від 30 травня 2025 року судові засідання у справі призначено проводити в режимі відеоконференції за участі представника позивачів.
Постановленою у судовому засіданні 18 червня 2025 року ухвалою закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Представник позивачів у судове засідання не з'явилась, надала заяву про розгляд справи у відсутність сторони позивачів, в якій підтримала вимоги позовної заяви, просила її задовольнити, не заперечувала проти ухвалення рішення в заочному порядку.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений своєчасно, належним чином, причини неявки суду не повідомив. Відзив на позов не надав.
13 жовтня 2025 року представником позивача-2, ОСОБА_5 , надано для огляду оригінали витребуваних судом доказів, які після огляду повернуті представникові.
Згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи.
Суд, перевіривши доводи позовної заяви матеріалами справи, дослідивши засвідчені нотаріально копії доказів, висновує таке.
З долученої позивачами у копії, яка повністю відповідає оглянутому судом оригіналу договору обміну квартир, вчиненого у м. Сєвєродонецьк 13 березня 1999 року, вбачається, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 обміняли належну їм квартиру, розташовану у АДРЕСА_1 на квартиру, розташовану в АДРЕСА_4 , яка належить гр-нам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 . Згідно довідки-характеристики Сєвєродонецького бюро технічної інвентаризації № 286 від 24 лютого 1999 року, квартира АДРЕСА_5 , 3-кімнатна, розташована на 1-му поверсі 3-поверхового будинку, загальною площею 74,4 кв. м, в тому числі житлова площа 48,1 кв. м. Договір посвідчено завідуючою Сєвєродонецької державної нотаріальної контори Перепелицею Ю. М. та зареєстровано в реєстрі за № 1628. Договір містить штамп та печатку Бюро технічної інвентаризації м. Сєвєродонецьк про реєстрацію права власності з підписом посадової особи про набуття права власності на квартиру АДРЕСА_5 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , запис відомостей в реєстрову книгу за № 259 22 березня 1999 року /а.с.11-12/.
З долученої позивачами у копії, яка повністю відповідає оглянутому судом оригіналу технічного паспорту квартири АДРЕСА_6 , вбачається підтвердження відомостей про площу квартири (загальна - 74,4 кв. м, житлова - 48,1 кв. м), відомостей про власників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 .. Технічний паспорт містить печатки відповідальних осіб виконавця, підписи посадових осіб /а.с.14-16/.
З належним чином засвідченої копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_8 , унаслідок реєстрації 24 вересня 2016 року шлюбу, змінила прізвище на « ОСОБА_9 » /а.с.38/.
З належним чином засвідченої копії довідки про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_1 та довідки від 13 квітня 2022 року № 5105-5001461387 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи встановлено, що з 13 квітня 1999 року місце проживання позивача-1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , з 13 квітня 2022 року позивач-1 зареєстрував фактичне місце перебування за адресою: АДРЕСА_2 /а.с.29-30, 33/.
З відмітки у копії паспорту громадянки України ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 та довідки від 13 квітня 2022 року № 5105-5001461301 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи встановлено, що з 08 квітня 1999 року місце проживання позивача-2 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , з 13 квітня 2022 року позивач-2 зареєструвала фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 /а.с.24-26, 28/.
З належним чином засвідченої копії витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_3 та довідки від 20 квітня 2022 року № 5105-7500277815 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи встановлено, що з 03 липня 2013 року місце проживання позивача-3 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , з 20 квітня 2022 року позивач-3 зареєструвала фактичне місце перебування за адресою: АДРЕСА_2 /а.с.34, 35/.
Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Карпухіної Л. В., Юридичного Департаменту Одеської міської ради, при розгляді заяви від 20 серпня 2024 року за реєстраційним номером 62553391 прийнято рішення про відмову у проведенні реєстраційних дій за Заявою /а.с.23/. Також рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Шерстюк В. Д., Юридичного Департаменту Одеської міської ради, при розгляді заяви від 02 грудня 2024 року за реєстраційним номером 64305019 прийнято рішення про відмову у проведенні реєстраційних дій за Заявою /а.с.20/. Підставою для відмов вказано те, що згідно з п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
23 грудня 2015 року розпорядженням міського голови Сєвєродонецької міської ради № 501 вулицю Леніна у місті Сєвєродонецьк перейменовано на бульвар Дружби Народів.
19 січня 2024 року розпорядженням Керівника Сєвєродонецької міської військової адміністрації № 47-ВА бульвар Дружби Народів у місті Сєвєродонецьк перейменовано на бульвар Незалежності України.
Постановою Верховної Ради України «Про перейменування окремих населених пунктів та районів» від 19 вересня 2024 року № 3984-IX перейменовано: Сєвєродонецький район на Сіверськодонецький район; місто Сєвєродонецьк Сєвєродонецького району на місто Сіверськодонецьк.
Таким чином, матеріали справи свідчать про наявність спору, що пов'язаний з невизнання державою факту належності позивачам майна на праві власності через відсутність можливості отримати відомості щодо видачі правовстановлюючих документів для реєстрації права власності відповідно до діючого законодавства та відсутністю запису про право власності в Державному реєстрі права власності.
Вирішуючи позов суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
За ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як установлено вимогами ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
З приписів ст. 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Тобто передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачами у позові про визнання права власності є особи, які вже є власниками. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Відповідно до п. 1.2 глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі, споруди, земельну ділянку, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, одним таких документів або їх дублікатів: нотаріально посвідченим договором купівлі-продаж; пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни, спадковим договором свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів (аукціонів); свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах); свідоцтвом про право власності; державним актом на право власності на земельну ділянку; свідоцтвом про право на спадщину; свідоцтвом про право власності на частку в спільному майн подружжя; договором про поділ спадкового майна; договором про припинення права ні утримання за умови набуття права на нерухоме майно; договором про припинення права н; аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно; договором про виділення частки в натурі (поділ); іпотечним договором, договором про задоволення вимог іпотекодержателя, якщо умовами таких договорів передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки; рішенням суду; договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, укладеним відповідно до вимог законодавства, тощо.
Загальновідомим є факт, що станом на момент розгляду справи та станом на момент прийняття рішення державного реєстратора м. Сіверськодонецьк є тимчасово окупованою територією.
У позивачів наявні документи, що засвідчують їх право власності (договір обміну квартир), однак відсутність можливості перевірки дійсності його видачі шляхом звернення до органу, який на момент переходу до позивачів права власності здійснював державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, органу, що посвідчив такий договір у зв'язку з тимчасовою окупацією рф території України (про що вказано у рішенні державного реєстратора), позбавляє позивачів можливості довести своє право.
Верховний Суд України у постанові від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14 зазначив, що за правилами статті 392 ЦК України, позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15 вказується, що відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права і обов'язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, утому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.
Позивачами право власності набуте у 1999 році. Наданий позивачами доказ у виді договору обміну квартир містить відмітку про реєстрацію переходу права власності органом, що здійснював реєстрацію права власності на 1999 рік - Сєвєродонецьким БТІ з відповідними відмітками про реєстрацію переходу права власності в ньому, свідчить про дотримання законодавства, що діяло на момент реєстрації квартири. Надані позивачами копії паспортів та довідок, з яких вбачається реєстрація місця проживання у спірній квартирі позивачів підтверджують їх твердження про фактичне набуття ними права власності на спірну квартиру та реєстрацію місця проживання у ній після набуття права власності.
Виходячи з викладеного вище, аналізуючи надані у справі докази у їх сукупності, суд висновує про обґрунтованість позовних вимог, оскільки позивачами доведено їх право власності на спірну квартиру, проте оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно такі відомості відсутні, а отримати інформацію щодо зареєстрованого права власності позивачів на спірну квартиру у БТІ з тимчасово окупованої території (м. Сіверськодонецьк Луганської області) на теперішній час неможливо, позивачі не можуть розпоряджатися своїм майном, що порушує їх права власності.
Щодо частки позивачів у праві власності.
За ч. 1, 2, 4 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ч. 1 ст. 356 ЦК України). Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом (ч. 1 ст. 357 ЦК України). Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (ч. 1 ст. 368 ЦК України).
За ч. 1 - 3 ст. 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Згідно з ч. 2 ст. 357 ЦК України якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.
Зважаючи на те, що у правовстановлюючому документі (договорі обміну квартир) не визначено часток, їх розміру, співвласників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , суд висновує про належність майна до спільної сумісної власності позивачів на час набуття права власності.
На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 223, 263-265, 282 ЦПК України, суд
позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 право спільної сумісної власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_7 квартира 30, загальною площею - 74,4 кв. м, житловою площею - 48,1 кв. м.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Повне рішення суду складене та підписане 13 жовтня 2025 року.
Учасники справи:
позивач-1 - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; фактично проживає (ВПО) за адресою: АДРЕСА_2 ;
позивач-2 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; фактично проживає (ВПО) за адресою: АДРЕСА_2 ;
позивач-3 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_5 ; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; фактично проживає (ВПО) за адресою: АДРЕСА_2 ;
відповідач - Сіверськодонецька міська військова адміністрація Сіверськодонецького району Луганської області, код в ЄДРПОУ 44083662; місцезнаходження за адресою: Луганська обл., м. Сіверськодонецьк, б-р Незалежності України, буд. 32.
Суддя Д. О. Парфьонов