Справа № 183/10204/24
№ 2/183/1573/25
10 жовтня 2025 року м. Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Фролової В.О.,
за участю секретаря судового засідання- Сторожик А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадженняу у приміщенні Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 6887374 від 22.07.2023 та судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 22.07.2023 між відповідачем та ТОВ «Авентус Україна» було укладено кредитний електронний кредитний договір за яким позичальник отримав кредитні кошти у сумі 11700 грн. строком на 360 днів. Проте зобов'язання за договором щодо повернення коштів належним чином не виконує, внаслідок чого утворилася заборгованість. Позивач отримав право вимоги до відповідача за договором факторингу, укладеним 27.05.2024 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна». Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконує, у зв'язку із чим, станом на дату звернення до суду має заборгованість у розмірі 44296,20 грн., яка складається з наступного: 11700 грн. - заборгованості за тілом кредиту, 20954,70 грн. - заборгованості за відсотками, 11641,50 грн - нараховані позивачем проценти за 50 календарних днів, яку позивач просив стягнути з відповідача.
Ухвалою судді від 04.10.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
У судове засідання представник позивача не з'явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, просить позов задовольнити. Через підсистему «Електронний суд», надав клопотання про розгляд цієї справи за його відсутності, не заперечував проти ухвалення заочного рішення по справі.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, про день та час розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Як встановлено у ч.1 ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
У свою чергу, відповідач не повідомляв суд про зміну своєї адреси. Правом на подання відзиву у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження, відповідач не скористався, будь-яких заяв та клопотань від відповідача не надходило.
У зв'язку з повторною неявкою в судове засідання належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання відповідача, який не повідомив про причини неявки та не подав відзив, відповідно до статті 280 ЦПК України, суд за згодою позивача, вважає за можливе, проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.
Враховуючи, що у судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
У частині п'ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 06.10.2025, є дата складення повного судового рішення 10.10.2025.
Суд, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.
Судом встановлено, що 22.07.2023 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 , за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» укладено договір № 6887374 про надання споживчого кредиту за умовами якого (п.1.3, 1.4,1.5) відповідачу наданий кредит у розмірі 11700 грн. строком на 360 днів зі стандартною процентною ставкою 1,99 % в день та застосовується: у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього договору.
Відповідно до п.1.6 договору метою кредиту є споживчі (особисті) потреби.
Згідно з п.п.1.7.1, 1.7.2 п.1.7 договору орієнтовна реальна річна ставка на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою 29653,85% річних, за зниженою ставкою 123075,36% річних. Детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком № 1 до договору, відповідно до якої: усього сума процентівза користування кредитом складає 83818,80 грн.,загальна вартість кредиту складає 95518,80 грн.
Згідно з п.2.1 кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 .
Наданою позивачем довідкою ТОВ «Пейтек Україна» від 12.06.2024 за № 20240612-1а, підтверджено щод між вказаним товариством та позивачемукладено договір про організацію переказу грошових коштів від 16.02.2022 на виконання якого позивачем перераховані кошти, серед іншого, 22.07.2023 на суму 11700 грн., із зарахуванням коштів на карту (маска картки НОМЕР_1 ).
Відповідно до довідки АТ «Ініверсал Банк» від 03.01.2025 за № БТ/242. На платіжну картку № НОМЕР_1 , яка належить відповідачу, 22.07.2023 дійсно було зарахування коштів у сумі 11700 грн., підтвердити, що платіж було ініційовано зі сторони ТОВ «Авентус Україна», банк не може.
Відповідач станом не виконав своїх зобов'язань перед кредитором, а також не уклав угоди щодо пролонгації строку дії кредитного договору, докази зворотного у матеріалах справи відсутні.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачка своїх зобов'язань у визначений договором строк щодо повернення кредиту не виконала, у зв'язку з чим позовна вимога щодо стягнення з відповідачки процентів за користування кредитом у сумі 20954,7 грн. ґрунтується на вимогах закону, узгоджена сторонами кредитного договору.
Наданий позивачем детальний розрахунок заборгованості по кредиту відповідачкою не спростовано, а також не доведено належними доказами відсутність такої заборгованості перед позивачем чи попереднім кредитором ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА».
Відповідно до п. 1.2 кредитного договору, товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов'язується повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки передбачені договором.
Вищевказані умови кредитування визначені і в паспорті споживчого кредиту. Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма), який 22.07.2023 підписано між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем електронним цифровим підписом одноразовим ідентифікатором С4877.
До правовідносин, що виникли між сторонами, підлягають застосуванню такі норми права.
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина другої статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19; від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.
Частиною першою статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 вказав, що важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Згідно зі ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».
Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Судом установлено, що ОСОБА_1 , уклала кредитний договір з ТОВ «Авентус Україна» в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором згідно із Законом України «Про електронну комерцію».
За нормами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною першою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідач ознайомився і погодився з умовами договору № 6887374 від 22.07.2023, укладеним з ТОВ «Авентус Україна», сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч.13 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію».
За вказаних обставин, суд вважає встановленим факт укладення ОСОБА_1 вищезазначеного кредитного договору із дотриманням вимог ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Позивачем надано суду письмову копію укладеного між відповідачкою та ТОВ «Авентус Україна» Договору споживчого кредиту № 6887374 від 22.07.2023. У пункті 10 «Реквізити та підписи сторін» зазначено електронний підпис одноразовим ідентифікатором С4877, а саме комбінація цифр і букв, згідно з положеннями Закону Українм «Про електронну комерцію».
Будь-яких доказів на спростування того, що договір був укладений в електронному вигляді, або доказів належного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, відповідачем не надано.
Таким чином, судом встановлено, що ТОВ «Авентус Україна» виконало свої обов'язки за договором про надання споживчого кредиту, в той час як відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання та згідно матеріалів справи має заборгованість в загальному розмірі 44296,2 грн.
Стосовно набуття позивачем права вимоги за вищезазначеним договором, суд зазначає наступне.
27.05.2024 між ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» (фактор) та ТОВ «Авентус Україна» (клієнт) укладено договір факторингу № 27.05/24-Ф, за умовами якого ТОВ «Авентус Україна» передало грошові кошти в розпорядження ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» за плату, а клієнт відступив фактору право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно додатку № 1 та є невід'ємною частиною договору.
Актом прийому-передачі реєстру боржників за договором Факторингу №27.05/24-Ф від 04.06.2024 підтверджується, що клієнт ТОВ «Авентус Україна» передав, а фактор ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» прийняв реєстр боржників. Відповідно до реєстру боржників (витяг) клієнт відступив фактору право вимоги заборгованості до боржників, серед іншого ОСОБА_1 на підставі договору споживчого кредиту № 6887374 від 22.07.2023.
Згідно з пунктом 1частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За частиною 1 статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до частини 1 статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким відступається.
Згідно з статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Положеннями ст. ст. 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно зі ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Матеріали справи містять належні докази того, що ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 6887374 від 22.07.2023.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що доказів повернення кредиту чи спростування вказаних обставин, на час розгляду справи відповідачем не надано, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №6887374 від 22.07.2023, у розмірі 44296,20 грн, з яких: 11700 грн. - сума кредиту; 20954,70 грн. - сума процентів за користування кредитом, 11641,50 грн. - нараховані позивачем проценти за 50 календарних днів.
При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, а відтак, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 2422,40грн.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У позовній заяві позивач ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» просив стягнути на його користь витрати на правову допомогу в розмірі 10000 грн., що підтверджуються Договором про надання правової допомоги, звітом про надання правової допомоги, рахунком на оплату замовлення, платіжним дорученням про сплату 10000 грн за адвокатські послуги, ордером на надання правничої (правової) допомоги.
Дослідивши матеріали справи, суд зауважує, що витрати вказані позивачем є занадто завищеними, оскільки виходячи із предмету позову, справа не є складною та розглядається в порядку спрощеного провадження, є стала судова практика з розгляду даної категорії спорів, заявлений розмір витрат правничої допомоги є необґрунтованим та завищеним.
Сума витрат на правничу правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн. є неспівмірною з ціною позову, не відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їх розміру та підлягає зменшенню.
Велика Палата Верховного Суду вказує на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності). а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited" проти України», заява № 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У відповідності до п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України,судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн. є завищеними, неспівмірними з ціною позову та складністю справи, а тому підлягають зменшенню до 4000,00 грн.
Відповідно до ст.137,141 ЦПК України, необхідно з відповідача на користь позивача стягнути у повернення сплаченого судового збору у сумі 2422,40 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4000 грн.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 12,13,76-82,89,141,223,263,265 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 6887374 від 22.07.2023 в розмірі: 11700 грн. - сума кредиту; 20954,70 грн - сума процентів за користування кредитом, 11641,50 грн. - нараховані позивачем проценти за 50 календарних днів, а всього 44296 (сорок чотири тисячі двісті дев'яносто шість) гривень 20 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн. та 40000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, а разом 6422 (шість тисяч чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.
В решті позову - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна», код ЄДРПОУ 44559822, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Загородня, буд. 15 офіс 118/2;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Повне судове рішення складено і підписано 10 жовтня 2025 року.
Суддя В.О. Фролова