Справа № 182/4677/24
Провадження № 2/0182/317/2025
Іменем України
03.10.2025 року м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Рунчевої О.В., секретаря Паламарчук П.Ю., за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника органу опіки та піклування виконавчого комітету Червоногригорівської селищної ради Нікопольського району Дніпрпопетроської області Ляшенко А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Нікополі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , треті особи: Служба у справах дітей Дрогобицької міської ради Львівської області, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Червногригорівської селищної ради Нікопольського району про позбавлення батьківських прав, -
16.08.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області із згаданим вище позовом про позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав, посилаючись на наступні обставини.
З 2015 року позивач перебував у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4 без офіційної реєстрації стосунків. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син - ОСОБА_3 . Після народження дитини відповідач не мала бажання займатись вихованням дитини, залишила сина на батька, а сама почала влаштовувати своє особисте життя. В утриманні сина ОСОБА_4 також не брала участі, а позивач не стягував з неї аліментів в судовому порядку, оскільки вважає, що він, як чоловік, в змозі самостійно забезпечити свого сина. Мати проживає окремо від своєї дитини, своїх батьківських обов'язків не виконує, про стан здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток дитини не піклується, участі в її вихованні не бере, не телефонує синові. Всі питання щодо виховання та забезпечення дитини вирішуються позивачем самостійно, без участі та підтримки відповідачки. На теперішній час відповідач разом з сином проживають в м. Дрогобич Львівської області. Там ОСОБА_5 відвідує школу, є учнем 2-В класу ліцею №1 імені Івана Франка, добре навчається, має добрий загальний розвиток.
Оскільки ОСОБА_4 самотужки видалила себе з життя дитини, позивач змушений звернутись до суду з даним позовом та просить суд позбавити ОСОБА_4 батьківських прав по відношенню до її дитини - ОСОБА_3 .
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21.08.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третьої особи виконавчий комітет Червоногригорівської селищної ради Нікопольського району, зобов'язано Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області та Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Червоногригорівської селищної ради Нікопольського району Дніпропетровської області надати на адресу суду затверджений висновок щодо розв'язання спору щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , призначено підготовче судове засідання (а.с.15-17).
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10.03.2025 року закрито підготовче засідання, призначено справу до судового розгляду (а.с.63-64).
13.11.2024 року на адресу суду від відповідача ОСОБА_4 надійшла заява про розгляд справи без її участі, позовні вимоги визнає в повному обсязі та не заперечує проти позбавлення її батьківських прав (а.с.27).
26.12.2024 року до канцелярії суду від представника Служби в справах дітей Дрогобицької міської ради Юлії Щерби надійшла заява про розгляд справи без участі їх представника. В заяві зазначає, що підтримує висновок виконкому Дрогобицької міської ради про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, при винесенні рішення просить врахувати інтереси малолітньої дитини (а.с.45).
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 , кожен окремо, на позовних вимогах наполягали, просили позбавити батьківських прав ОСОБА_4 , оскільки вона самоусунулась від виконання своїх батьківських обов'язків, ніяк не контактує зі своїм сином, не цікавиться його долею, успіхами та досягненнями. Додатково позивач зазначив, що на теперішній час відповідачка перебуває за кордоном, сину не телефонує, матеріальної допомоги на його утримання не надає. Крім того, позивач зауважив, що раніше не звертався з даним позовом до суду, оскільки не вважав це за потрібне. А зараз він не може офіційно працевлаштуватись, оскільки в Україні введено положення військового стану та оголошено загальну мобілізацію. Він не хоче, щоб його дитина залишилась сиротою, і щоб син виховувався у дитячому будинку, оскільки син матері не потрібний.
Представник третьої особи Ляшенко А.В. в судовому засіданні при вірішенні позовних вимог поклалася на розуд суду, при цьому зазначила, що виконком Червоногригорівської селищної ради не має можливості надати висновок про доцільність або не доцільність позбавлення відповідачки її батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_5 , оскільки ОСОБА_4 з 2023 року не проживає на території Червоногригорівської територіальної громади, вона звільнилась з роботи, та у зв'язку з постійними обстрілами виїхала до Німеччини. Але при комісійному виїзді фахівців Служби в справах дітей, що відбувся 09.10.2024 року, зі свідчень сусідів стало відомо, що ОСОБА_4 позитивно характеризується за колишнім місцем проживання, що ОСОБА_1 агресивно спілкується з відповідачкою, забрав дитину у матері. Але до дитини позивач ставиться дуже добре.
На підставі ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 2015 року перебували у фактичних шлюбних стосунках без офіційної реєстрації шлюбу. Від даних відносин у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.4а).
Предметом розгляду даної справи є позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно її малолітнього сина ОСОБА_6 через невиконання нею своїх батьківських обов'язків. На підтвердження позовних вимог позивач зазначає, що відповідачка після народження дитини самоусунулась від виховання сина, залишила дитину на батька, а сама почала влаштовувати своє особисте життя.
В довідці №34 від 25.08.2023 року директор КЕЗДО №36 «Сонечко» НМР ОСОБА_7 зазначила, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відвідував дитячий садок №36 з 10.10.2019 року по 31.08.2022 року, у вихованні хлопчика участь брав батько - ОСОБА_1 (а.с.9).
Після повномасштабного вторгнення військ рф на територію України, позивач разом з сином, рятуючись від щоденних обстрілів, переїхали до м. Дрогобич Львівської області, де оформили статус внутрішньо переміщеної особи (а.с.5, 5 зворот). Вони мешкають в орендованій квартирі по АДРЕСА_1 . Помешкання облаштоване усім необхідним для проживання та нормального розвитку дитини, ОСОБА_5 має окрему кімнату, квартира забезпечена електро-, газо-, водопостачанням, що підтверджується відповідним актом обстеження умов проживання (а.с.8).
Згідно висновків лікаря-спеціаліста №247 від 31.08.2023 року та №6 від 08.05.2024 року, ОСОБА_1 регулярно цікавиться життям та здоров'ям сина, тоді як мати дитини жодного разу на медичний огляд його не приводила (а.с.6,7).
В характеристиці №01-32/252 від 17.05.2024 року, наданій директоркою ліцею №1 імені Івана Франка м. Дрогобича Лесею Терлецькою, зазначено, що ОСОБА_5 показав себе як старанний, дисциплінований, працелюбний учень, дотримується режиму, адекватно реагує на похвалу чи зауваження. Учасником батьківської спільноти є батько учня, він регулярно відвідує батьківські збори, цікавиться навчанням та поведінкою сина. З мамою ОСОБА_5 класний керівник та вчителі жодного разу не спілкувались (а.с.10).
Допитаний в судовому засіданні в присутності психолога син сторін ОСОБА_3 зазначив, що не заперечує проти позбавлення його матері батьківських прав. Повідомив суду, що в телефонній розмові мати сказала, що не хоче з ним жити і спілкуватись, що він їй не потрібний, і щоб він йшов в дитячий будинок. Мати не бере слухавку, коли ОСОБА_5 їй телефонує. До війни вони також проживали окремо, з двох років мати його віддала на виховання бабусі (татовій мамі). Дитина зазначила, що хоче проживати з батьком, що батько не перешкоджає йому у спілкуванні з матір'ю.
Разом з тим, психолог ОСОБА_8 зауважила, що вона вбачає, що існує психологічний вплив батька на дитину.
Службою в справах дітей Дрогобицької міської ради Львівської області надано висновок про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки в своїх письмових поясненнях ОСОБА_4 повідомляє, що дитина проживає разом з батьком з 2018 року, тобто 6 років. Участі у вихованні сина вона не бере, матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, повідомляє, що займатись вихованням сина вона не має наміру, оскільки дитина тривалий час її не бачила, можливо син вже її забув (а.с.47-48).
05.09.2023 року ОСОБА_4 , виїжджаючи з кордон на постійне місце проживання, надала згоду на самостійне виховання сина ОСОБА_5 його батьком ОСОБА_1 . Згода засвідчена приватним нотаріусом Нікопольського районного нотаріального округу Балабекяном А.Е. (а.с.91).
Разом з тим, Служба в справах дітей Червоногригорівської селищної ради Нікопольського району зауважила, що не мають можливості надати висновок про доцільність або не доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки остання не проживає на території їх селищної громади, але як зазначили сусіди, дитину позивач у неї відібрав.
Суд, заслухавши сторони, пояснення малолітньої дитини, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступного.
Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, встановлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч.7 ст.7 СК України).
Згідно ч.2 ст. 157 СК України, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Згідно ст. 164 СК України, один з батьків може бути позбавлений батьківських прав, якщо буде встановлено, що він ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованні дитини.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до Постанови пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» з наступними змінами, позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України .
Згідно з абз. 2 п. 18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підставі вищенаведеного суд вказує на те, що позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
Умовою по ухиленню від обов'язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч.1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов'язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідача відносно дитини в матеріалах справи відсутні.
На переконання суду, позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно дитини ОСОБА_5 є саме свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов'язками, а не збігом життєвих обставин, які склалися навколо неї, таких як виїзд на постійне місце проживання за кордон через військові дії на території України, тимчасові матеріальні труднощі.
Непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їхніх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків, постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 6 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19. Аналогічний правовий висновок зроблено в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18.
Відсутність побачень дитини з тим із батьків, з яким вона не проживає, не є підставами для позбавлення останнього батьківських прав, оскільки це є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого потрібно довести (постанова Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17.
Суд наголошує, що позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі дитини. Позбавлення батьківських прав допускається тоді, коли змінити ставлення батьків до виховання дитини неможливо (ухвала ВССУ від 01.11.2017 у справі № 211/559/16-ц).
Суд не погоджується з висновком, наданим Службою в справах дітей, та виходить з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а позивачем належних та допустимих доказів свідомого ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов'язків, які б були законною підставою для позбавлення її батьківських прав, не надано.
Окремо слід зазначити, що наявність визнання відповідного позову матір'ю не може бути основою для її позбавлення батьківських прав. Адже такі дії самі по собі є неправозгідними, суперечать моральним засадам суспільства та не відповідають інтересам дитини (постанова КЦС від 10.11.2023 року у справі № 401/1944/22). Верховний Суд неодноразово підкреслював, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який йдуть лише у виняткових випадках. А головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку (постанова КЦС від 20.12.2023 у справі №522/20260/21).
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 відносно малолітнього сина ОСОБА_5 не забезпечуватиме інтересів самої дитини, оскільки позивач не довів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері по відношенню до дитини батьківських прав, та не надав суду доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов'язків відносно дитини, яке б становило реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому вважає за необхідне у позові відмовити повністю.
В свою чергу, суд попереджає відповідачку про необхідність змінити ставлення до виховання сина.
Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи відмову позивачеві в задоволенні позову в повному обсязі, витрати зі сплати судового збору з відповідача стягненню не підлягають.
Керуючись ст.ст.10, 12, 13, 81,82, 141, 259, 263-265, 268, 280, 273, 430 ЦПК України, ст.ст. 150,157,164-166,180,182,191 СК України, Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованою Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991 року, Законом України «Про охорону дитинства», суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , треті особи: Служба у справах дітей Дрогобицької міської ради Львівської області, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Червногригорівської селищної ради Нікопольського району про позбавлення батьківських прав - відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя: О. В. Рунчева