про залишення позовної заяви без руху
10 жовтня 2025 р. № 400/10800/25
м. Миколаїв
Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Дерев'янко Л.Л., ознайомившись з позовною заявою:
за позовомОСОБА_1 , с. Куликівка,Чернігівський р-н, Чернігівська обл.,15153,
доВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ,
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач ), в якій позивач просить суд:
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у обчислені та виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення у період з 03.03.2022 року по 05.01.2023 року, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премій, допомоги на оздоровлення тощо), з застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року тобто 1762 грн.
Зобов'язати Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 , а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премій, допомоги на оздоровлення тощо), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за періоди:
- 03.03.2022 року по 31.12.2022 року включно встановленого станом на 01.01.2022 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (2481,00 грн);
- 01.01.2023 року по 05.01.2023 року включно встановленого станом на 01.01.2024 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (2684,00 грн);
на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького кладу та деяких інших осіб», та провести виплату з урахуванням раніше сплачених коштів.
Вивчивши матеріали справи, суд встановив, що наявні підстави для залишення позовної заяви без руху з огляду на таке.
Відповідно до частини 6 статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За приписами ч.ч. 3 та 5 ст. 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України військова служба є публічною службою у розумінні КАС України. Водночас положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Натомість, ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення вказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013. Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині 2 статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022 року, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 року по справі № 460/17052/21, від 25.04.2023 року по справі № 380/15245/22, від 17.08.2023 року по справі № 380/14039/22, від 07.10.2024 року по справі № 500/7802/23, які в силу ч. 5 ст. 242 КАС України є обов'язковими для врахування при розгляді даної справи.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Як встановлено судом спірні правовідносини у цій справі стосується питання нездійснення позивачу нарахування та виплати грошового забезпечення з 03.03.2022 по 05.01.2023.
При цьому, з даним адміністративним позовом представник позивача звернувся до суду 06 жовтня 2025 року.
Суд зазначає, що заробітна плата (грошове забезпечення) є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено виплату заробітної плати (грошового забезпечення), з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання виплати особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
На момент нарахування позивачу спірного грошового забезпечення, стаття 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці обмежувався тримісячним строком з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Як зазначено вище, з адміністративним позовом позивач звернувся до суду 06.10.2025, тобто з пропуском тримісячного строку, встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України.
Водночас, позивачем не зазначено об'єктивних і непереборних обставин з посиланням на належні докази, які суд міг би розцінити як поважні причини пропуску строку звернення до суду.
Суд зауважує, що поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Частиною першою статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160,161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків.
Враховуючи викладене, позовну заяву слід залишити без руху із встановленням позивачу строку ля подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду разом із доказами, які, на його думку, вказують на поважність причин пропуску такого строку з 19.07.2022 по 05.01.2023.
Керуючись ст. 169, ст.ст. 248, 256 КАС України, -
1. Залишити позовну заяву ОСОБА_1 без руху.
2. Запропонувати позивачу у 10 - денний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення цього строку.
Ухвала про залишення позовної заяви без руху набирає законної сили з моменту її підписання суддею, оскарженню не підлягає.
Суддя Л.Л. Дерев'янко