10 жовтня 2025 рокусправа № 380/10789/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Лунь З.І. розглянула у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про скасування вимоги, зобов'язання вчинити дії.
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області місцезнаходження: 79026, м.Львів, вул.Стрийська, 35, код ЄДРПОУ 43968090), в якому просить суд:
-скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2021 №Ф-4767-57 -У;
-зобов'язати ГУ ДПС у Львівській області вилучити з інтегрованої картки платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) суму боргу в розмірі 37788,74гривень.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю оскаржуваної вимоги, оскільки, позивач не має статусу фізичної особи-підприємця, а тому не є платником ЄСВ, але водночас ЄСВ за нього з 2017 року сплачує роботодавець як за найманого працівника. Просить позов задовольнити.
Ухвалою від 03.06.2025 суддя постановила відкрити провадження у справі та призначити справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Цією ж ухвалою постановлено визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити цей строк
Відповідач позов не визнав та заперечуючи проти його задоволення у відзиві на позовну заяву вказав, що під час винесення податкової вимоги діяло у спосіб та в порядку, визначеному чинним законодавством України, у зв'язку з чим, податкова вимога є обґрунтованою та законною. Вважає, що позивач є платником ЄСВ як ФОП, оскільки фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. Просить у позові відмовити.
Суд встановив таке.
Позивач, ОСОБА_1 , як видно з Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 16.05.2025, 12.03.2002 взятий на облік як платник податків у Дрогобицькій ДПІ ГУ ДПС у Львівській області як суб'єкт підприємницької діяльності -фізичної особи; 27.02.2002 взятий на облік як платник податків у Дрогобицькій ДПІ ГУ ДПС у Львівській області як платник єдиного внеску; 15.05.2025 внесено запис про припинення його підприємницької діяльності.
Отже, як встановив суд, після реєстрації позивача суб'єктом підприємницької діяльності, у 2002 році, позивач не вчиняв жодних дій на здійснення реєстрації, перереєстрації, перенесення/зміни його даних як фізичної особи-підприємця у зв'язку з набранням чинності 01 липня 2004 року Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
Відповідач, вважаючи позивача фізичною особою-підприємцем, сформував податкову вимогу від 08.02.2021 №Ф-4767-57 -У на суму 37788,74 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку встановлено нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із п. 4 ч. 1ст. 4 Закону № 2464-VIплатниками єдиного внеску є, зокрема фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Положеннями п.1 ч. 2ст. 6 Закону № 2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб-підприємців з 1 січня 2017 року виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
З огляду на обґрунтування позовних вимог, спірним у цій справі є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до п. 4 ч. 1ст. 4 Закону № 2464-VІ, і як наслідок, наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 01 січня 2017 року.
З матеріалів справи встановлено, що позивач набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 1 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», але не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.
Спір з аналогічними обставинами та правовідносинами був предметом розгляду у справі № 260/81/19, яку було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
За результатами розгляду справи, Велика Палата ухвалила постанову від 01.07.2020, у якій, здійснивши системне тлумачення норм права, сформулювала такий правовий висновок.
Статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постанові від 1 липня 2020 року у справі №260/81/19, необхідно зазначити, що статус фізичної особи-підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Виключно фізична-особа підприємець, зареєстрована в установленому порядку, яка має право здійснювати підприємницьку діяльність і перебуває на загальній або спрощеній системі оподаткування, вважається платником єдиного внеску і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу (за умови, що така особа не є найманим працівником).
За встановленими у цій справі обставинами позивач не мав можливості здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки його свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності є недійсним, а з реєстраційною карткою для включення відомостей про неї як фізичної особи-підприємця до ЄДР та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка позивач не звертався, що спростовує факт наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» і, як наслідок, належність позивача до платників єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI.
З урахуванням викладеного, оскільки позивач не мав статусу платника єдиного внеску у 2017 - 2020 роках відповідно до норм чинних законів України, тому сформована відповідачем вимога про сплату заборгованості по ЄСВ на суму 37788,74гривень є протиправною та підлягає скасуванню.
Також суд вважає за доцільне зазначити стосовно мети встановлення та сплати ЄСВ у стосунку до позивача.
Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником . В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Як видно з Індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 позивач з 2017 року постійно працював як найманий працівник: у 2017 році був працевлаштований у МКП «Транс-екіпаж» та ТзОВ «Стрийське АТП»; у 2018 році у ТзОВ «Стрийське АТП»; у 2019 році у МКП «Транс-екіпаж» та ТзОВ «Стрийське АТП»; у 2020 та 2021 році у МКП «Транс-екіпаж; у 2022 році у МКП «Транс-екіпаж; у 2023 році у МКП «Транс-екіпаж та ПП «Транс-екіпаж»; у 2024 році у МКП «Транс-екіпаж та ПП «Транс-екіпаж». Страхові внески за вказані роки сплачені роботодавцем.
Таким чином, зазначене доводить те, що мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування стосовно позивача досягнута за рахунок його сплати роботодавцем позивача.
Похідною від вимоги про скасування протиправної вимоги є вимога про зобов'язання відповідача вилучити з інтегрованої картки платника єдиного внеску суму неправомірно нарахованого позивачу боргу.
Відповідно до п.1 Розділу І Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 року №5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.2021 року за № 321/35943, інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу.
Пункт перший Розділу ІІ, з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу щодо вірного та об'єктивного відображення в інтегрованій картці фактичного стану розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган зобов'язаний вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов'язань перед бюджетом.
Оскільки вимога визнається судом протиправною, то і відповідні записи в ІКП, зроблені на її підставі, є неправомірними та підлягають вилученню (коригуванню) з метою повного відновлення порушених прав позивача.
Верховний Суд у своїх постановах від 19 лютого 2019 року у справі № 825/999/17, від 25 березня 2020 року у справі № 826/9288/18 зазначав, що відображення в ІКП відомостей про наявність заборгованості, з урахуванням встановлення протиправності її нарахування, створює негативні наслідки для платника, і контролюючий орган зобов'язаний вчинити дії щодо коригування таких даних. Ця вимога позивача також є обґрунтованою та підлягає задоволенню з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Стосовно строку звернення до суду, про що відповідач зазначає у відзиві, то суд звертає увагу на те, що строк звернення до суду поновлено відповідно до ухвали від 03.06.2025, якою визнано поважними причини його пропуску позивачем.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про підставність та обґрунтованість позовних вимог, огляду на що позов підлягає задоволенню повністю.
Судовий збір, відповідно до ст. 139 КАС України, слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області в сумі 1937,92 грн.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд
адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області місцезнаходження: 79026, м.Львів, вул.Стрийська, 35, код ЄДРПОУ 43968090) про скасування вимоги, зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2021 №Ф-4767-57 -У.
Зобов'язати ГУ ДПС у Львівській області вилучити з інтегрованої картки платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) 37788 (тридцять сім тисяч сімсот вісімдесят вісім)грн 74коп. суми боргу.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з Головного управління ДПС у Львівській області (вул. Стрийська, 35, м.Львів, 79026; код ЄДРПОУ 43968090), за рахунок бюджетних асигнувань 1937 (одна тисяча дев'ятсот тридцять сім)грн 92 коп. судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Лунь З.І.