ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про відмову у відкритті провадження
в частині заявлених позовних вимог
"10" жовтня 2025 р. справа № 300/7133/25
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Чуприна О.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ботвінцев Гліб Анатолійович, до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання звільнити з військової служби, -
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Ботвінцев Гліб Анатолійович (надалі по тексту також - представник позивача), 06.10.2025 звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі по тексту також - відповідач, військова частина), в якому просить:
- визнати військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , таким, що підлягає звільненню з військової служби в запас за станом здоров'я на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», за наявності інвалідності згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №254/25/1205/В від 27.03.2025 та посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серія НОМЕР_3 від 01.04.2025;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , що полягають у відмові у задоволенні рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 , який зареєстровано 28.06.2025 за №14021 в службі діловодства Військової частини НОМЕР_1 , про звільнення з військової служби за станом здоров'я на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», за наявності інвалідності, як військовослужбовця, який не висловив бажання продовжити військову службу;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , про звільнення з військової служби в запас за станом здоров'я на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», за наявності інвалідності, як військовослужбовця, який не висловив бажання продовжити військову службу.
З метою звільнення з військової служби за станом здоров'я на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», за наявності інвалідності, позивач звертається до суду з вимогами встановити такий факт.
Зокрема, ОСОБА_1 просить суд визнати його таким, що підлягає звільненню з військової служби в запас за станом здоров'я на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», за наявності інвалідності згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №254/25/1205/В від 27.03.2025 та посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серія НОМЕР_3 від 01.04.2025.
На переконання суду така позовна вимога про встановлення факту, що військовослужбовець ОСОБА_1 підлягає звільненню з військової служби в запас за станом здоров'я, втім представник позивача звернувся саме до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із цією позовною вимогою.
Вказану позицію представника позивача суд вважає помилковою, а в частині коментованих позовних вимог адміністративний позов таким, що не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства з огляду на таке.
Відповідно до приписів пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (надалі по тексту також - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначає, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Статтею 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із пунктами 1 та 2 статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Статтею 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Таким чином, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх справ, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
В свою чергу, Цивільний процесуальний кодекс України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина 1 статті 19 ЦПК України).
Відповідно до частини 2 статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
При цьому, згідно з частиною 7 статті 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
В той же час, частиною 2 статті 315 ЦПК України встановлено, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Таким чином, позовні вимоги про встановлення факту визнання військовослужбовця таким, що підлягає звільненню розглядаються в порядку окремого провадження цивільного судочинства.
За таких обставин, оскільки в цій частині позовні вимоги не належать до розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому у відкритті провадження в адміністративній справі слід відмовити.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Підсумовуючи, вважаю, що необхідно відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 в частині позовних вимог щодо визнання військовослужбовця ОСОБА_1 таким, що підлягає звільненню з військової служби в запас за станом здоров'я.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 170, 243, 248, 256, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ботвінцев Гліб Анатолійович, у відкритті провадження в адміністративній справі в частині позовних вимога, а саме:
"Визнати військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , таким, що підлягає звільненню з військової служби в запас за станом здоров'я на підставі підпункту "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", за наявності інвалідності згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №254/25/1205/В від 27.03.2025 та посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серія НОМЕР_3 від 01.04.2025."
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію цієї ухвали, разом з позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами, невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала може бути оскарженою в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Чуприна О.В.