ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"25" вересня 2025 р. справа № 300/867/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шумея М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Гуменюк М.В.;
представника відповідача Бабій Т.С.
представника відповідача Гавадзина М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Івано-Франківський хлібокомбінат" до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з додатковою відповідальністю «Івано-Франківський хлібокомбінат» звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (надалі по тексту - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДПС в Івано-Франківській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 25.11.2024 №026764/0706.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.02.2025 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами загального позовного провадження за позовною заявою ТДВ Івано-Франківський хлібокомбінат»
Відповідач по даній судовій справі скористався правом надання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.06.2025 року, закрито підготовче провадження в адміністративній справі №300/867/25 за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Івано-Франківський хлібокомбінат" до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та призначено дану адміністративну справу до судового розгляду.
Сторони по справі реалізували свої права визначені КАС України щодо надання заперечень, пояснень, клопотань із долученням до матеріалів судової справи доказів .
Розглянувши матеріали адміністративної справи за правилами загального позовного провадження, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані в матеріалах справи докази, судом встановлено таке.
На підставі пп.80.2.2, п. п. 80.2.7, п. 80.2, ст. 80 Податкового кодексу України від 02.10.2010 № 2755-VI, із змінами та доповненнями, наказу Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області від 15.10.2024 № 3059-п та на підставі направлень від 15.10.2024 №№ 5745, 5746 проведено фактичну перевірку ТДВ «Івано-Франківський хлібокомбінат», розташованого за адресою Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ , вул. Симона Петлюри, 17, з питань контролю за дотриманням суб'єктами господарювання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, реалізації підакцизних товарів, дотримання законодавства щодо укладення трудових договорів, оформлення трудових відносин з працівниками.
На долучених копіях направлень міститься запис: «Мені, ОСОБА_1 директор пред'явлено службове посвідчення та направлення на проведення перевірки, вручено копію наказу, дата - 21.10.2024 року».
Тобто, працівники відповідача по справі були допущені до проведення фактичної перевірки позивача.
Відповідно до підпункту 62.1.3. пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України, податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки (пункт 75.1 статті 75 Податкового кодексу України).
За приписами підпункту 75.1.3. пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, фактичною вважається перевірка, яка здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема:
- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів» (80.2.2. пункту 80.2 статті 80 ПК України)
-у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації (80.2.7. пункту 80.2 статті 80 ПК України).
У спірному випадку, підстави проведення фактичної перевірки з боку відповідача дотримані та відповідають позиції викладеній у сталій судовій практиці Верховного Суду.
Зокрема, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26 березня 2024 року у справі №420/9909/23 адміністративне провадження № К/990/67/24 зазначив :
« 58. ….Верховний Суд формулює такий правовий висновок, який має забезпечити єдині підходи до оцінки правомірності наказів про призначення фактичних перевірок. У спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним.
59. Отже, якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, якій містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним».
Тобто виходячи із єдиної сталої практики Верховного Суду , підставою для проведення фактичної перевірки є зазначення норми Податкового кодексу України, без деталізації суті та змісту підстави на проведення такої перевірки.
Щодо порушень встановлених під час перевірки, суд зазначає про наступне.
У ході проведення фактичної перевірки ТДВ «Івано-Франківський хлібокомбінат», встановлено порушення вимог чинного законодавства України, зокрема: проведення розрахункової операції через незареєстрований та неопломбований в установленому порядку реєстратор розрахункових операцій та видача розрахункових документів не встановленої форми та змісту, проведення через незареєстрований в установленому порядку реєстратор розрахункових операцій. Реєстратор розрахункових операцій Datecs FP - 320 зав. №АТ402011472 ФН №3000293190 через який проведено розрахункові операції реєстрація якого скасована відповідно до довідки від 24.01.2024 №2593 о 10:04 год.
За результатами перевірки складено акт від 25.10.2024 № 19289/09/15/РРО/05495259, відповідно до висновків якого встановлено порушення пункту 1 та 2 статті 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (надалі по тесту - Закон № 265/95- ВР)
Загальна сума проведених розрахункових операцій та видача розрахункових документів з незареєстрованого реєстратора розрахункових операцій в установленому порядку становить 2 976 709,97 грн.(Додаток 1 до акту перевірки)
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі визначає Закон №265/95 - ВР
Згідно із пунктом 1 статті 3 Закону №265/95-ВР суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов'язані: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок..
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР, за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах:
1) у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об'єкті такого суб'єкта господарювання:
100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше;
150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення.
Відповідно до ст. 2 Закону № 265/95-ВР визначає поняття розрахункової операції, розрахункового документу та вбудованого електронного контрольно-касового реєстратора.
Відповідно до п. п. 1 і 2 ст. 3 Закону № 265/95-ВР встановлено обов'язок суб'єкту господарювання проводити розрахункові операції на повну суму покупку (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані в установленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених Законом, із застосуванням у встановленому порядку розрахункових книжок.
З наведених норм чітко можна визначити кінець кожної конкретної операції, що оформлюється розрахунковим документом.
Отже правопорушення є закінченими з моменту видачі розрахункового документу, що не відповідає встановленій формі або не проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи.
За першу з таких операцій потрібно застосують штраф як за перше порушення, а за кожну наступну - як за повторне (у підвищеному розмірі). Кожен встановлений контролюючим органом факт щодо здійснення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи є окремим правопорушенням.
При цьому кваліфікуючою ознакою такого правопорушення є повторність вчинення відповідного діяння, яке встановлюється у разі вчинення особою кількох правопорушень.
Таким чином, розмір фінансових санкцій визначається з урахуванням кількості разів допущених правопорушень, незалежно від того, чи виявлено такі порушення контролюючим органом в межах однієї перевірки.
Наказом Міністерства фінансів України від 14.06.2016 №547, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05.07.2016 за №918/29048 затверджено Порядок реєстрації та застосування реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для реєстрації розрахункових операцій за товари (послуги), який розроблено відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» , Податкового кодексу України, Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375, Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року № 236 (надалі по тексту - Порядок 547).
У пункті 1 Порядку №547 зазначено, що цей Порядок поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які використовують реєстратори розрахункових операцій (надалі по тексту - РРО) для здійснення розрахункових операцій в готівковій та/або безготівковій формі.
Дія цього Порядку не поширюється на РРО, що застосовуються для реєстрації операцій з купівлі-продажу іноземної валюти.
Судом встановлено, що у відповідності до пункту 1 розділу 4 Порядку №547, реєстрація РРО діє до дати скасування реєстрації РРО, що відбувається у випадках, коли, зокрема, закінчилися визначені законодавством строки експлуатації РРО.
Відповідно до пункту 4 розділу 4 Порядку №547, посадова особа контролюючого органу протягом п'яти календарних днів з дня отримання заяви про скасування реєстрації та реєстраційного посвідчення за наявності довідки про опломбування з відміткою про розпломбування РРО, надісланої ЦСО до контролюючого органу за місцем реєстрації РРО, або у разі прийняття рішення контролюючого органу про скасування реєстрації РРО проводить скасування реєстрації РРО шляхом внесення реєстраційного запису до інформаційно-телекомунікаційній системи ДПС та надає (надсилає) суб'єкту господарювання довідку про скасування реєстрації, що засвідчує скасування реєстрації РРО.
У разі якщо скасування реєстрації РРО було здійснено за рішенням контролюючого органу, примірник довідки про скасування реєстрації направляється до ЦСО, яким проводилося технічне обслуговування РРО, засобами телекомунікацій в електронній формі з дотриманням вимог законів у сфері електронного документообігу та використання електронних документів із зазначенням обов'язкових реквізитів електронних документів. Примірник довідки про скасування реєстрації РРО розміщується в Електронному кабінеті.
Відповідно до пункту 5 Порядку №547, контролюючий орган за місцем реєстрації РРО не пізніше одного місяця з дня виникнення підстав для скасування реєстрації РРО, визначених у підпунктах 4 - 10, 13 пункту 1 цієї глави, приймає рішення про скасування реєстрації РРО у разі, якщо суб'єктом господарювання не подано заяву про скасування реєстрації та такі підстави залишилися актуальними.
Пунктами 6, 7 розділу 4 Порядку №547 встановлено, що контролюючий орган за місцем реєстрації РРО у випадках, передбачених підпунктами 2, 3 пункту 1 цієї глави, попереджає суб'єкта господарювання за місяць до настання терміну про необхідність проведення процедури скасування реєстрації РРО.
Скасування реєстрації РРО проводиться контролюючим органом не пізніше двох робочих днів з дня настання терміну виведення з експлуатації РРО.
Документи, визначені у цій главі, можуть бути подані та отримані відповідальною особою суб'єкта господарювання або самим суб'єктом господарювання - фізичною особою - підприємцем, а також через уповноважену особу за наявності документа, що посвідчує особу такого представника, та належним чином оформленої довіреності на проведення скасування реєстрації РРО.
Аналіз наведеного дає підстави дійти до висновку, що контролюючий орган протягом п'яти календарних днів з дня прийняття рішення про скасування реєстрації РРО надає суб'єкту господарювання довідку про скасування реєстрації, що засвідчує скасування реєстрації РРО. При цьому, у разі якщо скасування реєстрації РРО було здійснено за рішенням контролюючого органу, копія довідки про скасування реєстрації направляється ЦСО, яким проводилося технічне обслуговування РРО. В той же час, контролюючий орган за місцем реєстрації РРО у випадках, передбачених підпунктами 2, 3 пункту 1 цієї глави, попереджає суб'єкта господарювання за місяць до настання терміну про необхідність проведення процедури скасування реєстрації РРО.
Судом встановлено, що ГУ ДПС в Івано-Франківській області повідомлено позивача по справі рекомендованим листом від 29.12.2023 року №2267/АП/09-19-64-01-06 про те, що у останнього закінчується строк експлуатації РРО ФН 3000329749, а саме кінцевий термін дії РРО - 23.01.2024 року. Суд зазначає, що позивачем не надано до матеріалів даної судової справи належних та допустимих доказів у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України щодо підтвердження фактів не отримання листа від 29.12.2023 року №2267/АП/09-19-64-01-06 скерованого на його адресу відповідачем по справі.
Як наслідок, у зв'язку з кінцевим терміном дії РРО, контролюючим органом прийнято рішення від 24.01.2024 року №2593 про скасування реєстрації реєстратора розрахункових операцій (фіскальний номер 3000293190) у зв'язку із закінченням визначеного законодавством строку експлуатації РРО (копія наявна в матеріалах судової справи) та сформовано довідку №2593 від 24.01.2024.( копія наявна в матеріалах судової справи)
Сторонами по справі не заперечується факт того, що датою введення в експлуатацію РРО є 23.01.2017 року. Доказом зазначеного є «АКТ від 23.01.2017 року №7930 введення в експлуатацію реєстратора розрахункових операцій, в якому чітко зазначено про те, що : «Дата введення реєстратора в експлуатацію 23 січня 2017р».
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2004 р. N 601 затверджено Порядок технічного обслуговування та ремонту реєстраторів розрахункових операцій (надалі по тексту - Порядок №601)
Відповідно до п. 2 Порядку №601, строк служби РРО - строк, протягом якого виробник (постачальник) гарантує працездатність РРО, у тому числі комплектувальних виробів та його складових частин, збереження інформації у фіскальній пам'яті за умови дотримання користувачем вимог експлуатаційних документів.
Рішенням Державної комісії з питань впровадження електронних систем і засобів контролю та управління товарним і грошовим обігом при Кабінеті Міністрів України затверджений Порядок доопрацювання електронних контрольно-касових апаратів від 30.11.1999 № 11, визначений строк служби РРО, зокрема нормою п. 1.5 даного Порядку встановлений семирічний строк з моменту введення в експлуатацію РРО, але не більше дев'яти років від дати його випуску.
Відповідно до п. 1 глави 4 розділу II Порядку реєстрації та застосування реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для реєстрації розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом Мінфіну від 14.06.2016 № 547, реєстрація РРО діє до дати скасування реєстрації РРО.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт використання позивачем у своїй діяльності, у період з 31.05.2024 по 13.06.2024, РРО, реєстрація якого скасована.
Беручи до уваги наведене у своїй сукупності слід дійти до висновку про правомірність тверджень відповідача про порушення позивачем пункту 1 статті 3 Закону №265/95-ВР, і як наслідок правомірність застосування штрафу згідно положень пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР.
Консультативна рада європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41) у Висновку № 11 (2008), серед іншого, звернула увагу на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформованою, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Отже, обов'язок суду мотивувати прийняте ним рішення не можна сприймати буквально як необхідність відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту.
Згідно з частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що при винесенні оспорюваного податкового повідомлення - рішення від 14.05.2025 №013398/0701, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України. Доводи позивача не спростовують правомірності прийняття вказаного рішення і не дають суду підстав для визнання його протиправним.
Відтак у задоволенні позову належить відмовити повністю.
Зважаючи на висновок суду про безпідставність позовних вимог в силу норм статті 139 КАС України судові витрати не підлягають розподілу.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Шумей М.В.
Повний тест рішення складено 03.10.2025