Україна
Донецький окружний адміністративний суд
13 жовтня 2025 року Справа№200/5701/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_4 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просить:
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 та військової частини НОМЕР_4 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, з 19.01.2022 по 08.03.2023 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;
зобов'язати військову частину НОМЕР_4 перерахувати та виплатити за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» ОСОБА_1 з 19.01.2022 по 08.03.2023 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
зобов'язати військову частину НОМЕР_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 19.01.2022 по день фактичної виплати грошового забезпечення.
Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що у 2022-2023 роках він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансуванні у військової частини НОМЕР_4 . В цей період позивачу не у повному обсязі нараховане грошове забезпечення, а саме - без урахування збільшення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. У зв'язку з викладеним наполягав на зобов'язанні нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Ухвалою від 04.08.2025 суд задовольнив заяву про поновлення строку звернення до суду; визнав причини пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_4 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, поважними та поновив строк звернення до адміністративного суду з наведеним позовом. прийняв до розгляду позовну заяву. Розгляд адміністративної справи суд вирішив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
18.08.2025 від військової частини НОМЕР_2 надійшло клопотання про зупинення провадження.
19.08.2025 від військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що згідно з Постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. Вказано, що командуванням військової частини позивачу грошове забезпечення виплачувалось з дотриманням вимог норм чинного законодавства, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року визначеного Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Також наголошував, що позивач звернувся до суду з пропуском визначеного терміну звернення до адміністративного суду. Просив у випадку встановлення судом підстав передбачених статтею 123 КАС України позовну заяву залишити без розгляду.
Суд звертає увагу, що за змістом ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у відзиві на позовну заяву відповідач викладає виключно заперечення проти позову; відзив не може містити будь-яких заяв чи клопотань, тому що заяви та клопотання учасники справи подають окремо у письмовій формі із зазначенням підстав та з дотриманням інших вимог ст. 167 КАС України. Отже, заявлене у відзиві відповідачем питання щодо пропуску строку звернення до суду не підлягало судом вирішенню по суті.
Поряд з тим суд зазначає, що з матеріалів справи не встановлено підстав для зміни висновків суду в ухвалі про відкриття провадження від 04.08.2025 з вирішеного у процесуальному порядку питання про дотримання позивачем строку звернення до суду із цим позовом.
У відзиві на позовну заяву від 20.08.2025 представник військової частини НОМЕР_4 заперечив проти позову і просив позовні вимоги до військової частини НОМЕР_4 залишити без розгляду. Відзив умотивовано тим, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , а не у військовій частині НОМЕР_4 . Відповідач як розпорядник коштів третього рівня своєчасно надавав кошти необхідні для фінансового забезпечення підпорядкованих військових частин, зокрема військової частини НОМЕР_2 .
Ухвалою суду від 10.10.2025 відмовлено у задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_2 про зупинення провадження.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Суд встановив, що позивач, ОСОБА_1 , у період з 19.01.2022 по 08.03.2023 включно проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 . Згідно наказу командира військовій частині НОМЕР_2 №68 від 08.03.2023 позивача переведено до нового місця служби.
Листом від 07.07.2025 військова частина НОМЕР_2 повідомила представника позивача, що грошове забезпечення позивача було розраховано у відповідності до пункту 4 Постанови КМУ №704 від 30.08.2017 виходячи з розміру - 1762 гривні.
Також, відповідач надав довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення.
З довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення за 2022-2023 роки, яка додана до матеріалів справи вбачається що посадовий оклад, оклад за військовим званням та інші похідні види грошового забезпечення, нараховані і виплачені у зв'язку зі проходженням військової служби, обчислені виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Вважаючи, що в ході проходження військової служби обчислення і виплату грошового забезпечення здійснено з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частин другої, третьої статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
За приписами частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Кабінет Міністрів України 30.08.2017 прийняв постанову №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності 01.03.2018, та якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Постановою №704, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 у редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Водночас у пункті 1 приміток Додатку 1 до Постанови № 704 закріплено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (...), на відповідний тарифний коефіцієнт.
У примітці Додатку 14 Постанови №704 визначено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (...), на відповідний тарифний коефіцієнт.
З 24.02.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103), якою пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Правила виплати грошового забезпечення військовослужбовцям деталізовані приписами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оброни України від 07.06.2018 №260 (надалі - Порядок №260).
У пункті 2 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі спір стосується наявності підстав для перерахунку розміру грошового забезпечення позивача за період з 19.01.2022 по 08.03.2023 з визначенням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022, "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до постанови №704.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі №380/13603/21, спірні відносини у якій є подібними цьому спору, зазначив, що постановою №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103, якою внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, а саме: Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. (пункт 6 постанови №103).
Постанова №103 набула чинності 24.02.2018.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови №704.
З урахуванням наведеного Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі №380/13603/21 дійшов висновку про необхідність застосування до спірних відносин з 29.01.2020 (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, що до того ж залишена без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022) положень пункту 4 постанови №704 у редакції до 24.02.2018, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили постановою №103.
У постанові від 19.10.2022 у справі №400/6214/21 Верховний Суд, посилаючись на раніше сформовані висновки Верховного Суду у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 у подібних правовідносинах, наголосив, що з 1 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який мас вищу юридичну силу - Закону №1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 28.02.2023 у справі №380/18850/21, від 23.05.2023 у справі №380/22021/21, від 27.07.2023 у справі №420/14418/22, від 25.04.2024 у справі №240/16735/21та ін.
У справах, про які мовиться вище, правовий висновок Верховного Суду про те, що з 1 січня 2020 року розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, обчислених згідно з Постановою №704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як висновується з їхнього змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.
Натомість, Верховний Суд у постанові від 05.06.2024 у справі №420/18318/23 дійшов висновку, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін, внаслідок чого була відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018 року.
Отже, з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 виникли підстави для визначення, на підставі первинної редакції Постанови №704, розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Зібраними у справі письмовими доказами підтверджено, що нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення за спірний період військова частина НОМЕР_2 проводила без урахування зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня відповідного календарного року на підставі Закону про Державний бюджет.
Відповідач-1 наведені обставини не заперечував та не спростував.
Поряд з цим, постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 внесені зміни до пункту 4 постанови №704 шляхом викладення абзацу першого в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Зазначені зміни набули чинності з 20.05.2023.
Так, статтею 7 Закону України від 15.12.2020 №1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі Закон №1082-ІХ) установлено з 1 січня прожитковий мінімум для працездатних осіб 2 270,00 грн, Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ (далі Закон №1928-ІХ) установлено з 1 січня прожитковий мінімум для працездатних осіб 2 481,00 грн та Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-IX (далі Закон №2710-IX), установлено з 1 січня прожитковий мінімум для працездатних осіб 2 684,00 грн.
З викладеного вбачається, що грошове забезпечення позивача обчислюється:
- у період з 19.01.2022 по 08.03.2023 - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік»;
Ураховуючи викладене, суд зазначає, що посадовий оклад позивача та його оклад за військовим званням з 19.01.2022 до 08.03.2023 мав би визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (а не на 1 січня 2018 року), що своєю чергою призвело до неправильного обчислення усіх складових грошового забезпечення (зокрема, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання особливо важливих завдань, премії, індексації грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення тощо), розмір яких залежав від розміру посадового окладу.
Враховуючи вищенаведене, у період з 19.01.2022 по 08.03.2023 грошове забезпечення позивача та його складові мали обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 відповідно, а тому позовні вимоги в цій частині є підставними та підлягають задоволенню.
Щодо визначення належного відповідача.
Абзацом п'ятим частини другої статті 10 Закону України «Про оборону України» встановлено, що Міністерство оборони України бере участь у формуванні оборонного бюджету, звітує перед Кабінетом Міністрів України про використання виділених коштів.
Головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі (пункт 7 частини п'ятої статті 22 Бюджетного кодексу України).
Відтак до повноважень Міністерства оборони України, як головного розпорядника бюджетних коштів Державного бюджету України належить організація та координація роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів.
Механізм фінансового забезпечення військових частин, кораблів, військових навчальних закладів, військових комісаріатів, установ, організацій Збройних Сил України, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, встановлений Правилами організації фінансового забезпечення військовий частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 № 280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22.04.2021 № 104) (далі Правила № 280).
Згідно з абзацами другим-четвертим пункту 1.5 Правил № 280 військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень).
У разі зарахування військової частини на фінансове забезпечення до військової частини розпорядника бюджетних коштів не за підпорядкованістю, рішення про таке зарахування приймається фінансовим органом головного розпорядника бюджетних коштів на підставі клопотання керівника органу військового управління (структурного підрозділу органу військового управління).
Командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.
Таким чином, належним відповідачем в адміністративних справах щодо грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу у військових частинах, що не включені до мережі розпорядників бюджетних коштів, є саме військова частина, де проходять військову службу відповідні військовослужбовців, оскільки на командира такої військової частини покладено обов'язки з організації своєчасного оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.
Суд встановив, що позивач проходив військову службу у період з 19.01.2022 по 08.03.2023 у військовій частині НОМЕР_2 і саме на її грошовому забезпеченні перебував, що підтверджується військовим квитком позивача та наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 08.03.2023 № 68, згідно з яким позивача переведено до іншого місця служби з 08.03.2023 та включено з грошового забезпечення військової частини НОМЕР_2 .
З наведеного слідує, що військова частина НОМЕР_4 не нараховувала і не виплачувала у спірний період позивачу грошове забезпечення, а отже у неї відсутні повноваження щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення.
Враховуючи викладене, належним відповідачем у цій справі є військова частина НОМЕР_2 . У зв'язку з чим позовні вимоги до військової частини НОМЕР_4 не підлягають задоволенню.
Щодо компенсації позивачу сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44, суд зазначає наступне.
Постановою КМУ від 15.01.2004 №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок №44).
Згідно з п. 2 - 5 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Держспецзв'язку, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб».
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Вказана позиція узгоджена з постановою Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №812/1048/17, від 29.07.2020 у справі № 814/142/17, від 19.02.2020 у справі №826/2922/17, від 28.08.2022 у справі № 400/1119/21.
Так, відповідно до правового висновку та позиції Верховного Суду, висловлених у постанові від 22.06.2018 в справі №812/1048/17 (№К/9901/3357/17) механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Верховний Суд в постанові від 26.03.2020 в справі №813/189/18 зазначив, що компенсація податку з доходів фізичних осіб відноситься до компенсаційних платежів і має характер окремих гарантій держави щодо соціального захисту громадян, зокрема, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.
Так, у частині вимог позивача про нарахування та виплату грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку № 44, варто зазначити, що аналіз наведених вище п. 2 - 3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Як уже зазначалось, грошове забезпечення військовослужбовців є одним з основних державних гарантій щодо оплати їх праці та підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
При цьому, нарахування та виплата грошового забезпечення у визначеному законодавством розмірі мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на його нарахування та виплату відповідно до вимог законодавства.
Відтак, з урахуванням наведеного правого регулювання, нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у постановах від 27.07.2023 у справі № 380/813/22, від 27.09.2023 у справі № 420/23176/21, від 31.01.2024 у справі № 320/6441/22, від 31.01.2024 у справі №320/6441/22, від 18.04.2024 у справі №160/10789/22, від 30.04.2024 у справі №360/700/23, від 27.06.2024 у справі № 580/602/22, від 10.01.2024 у справі № 500/8015/23.
На підставі викладеного, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог, що стосуються компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Відповідно до ст. ст. 1 та 2 Закону України “Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених стоків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом (тобто, з 01.01.2001). Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.
Детально це питання врегульовано Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
Питання обчислення суми такої компенсації врегульовано ст. ст. 3 та 4 Закону України “Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та п.п. 4 та 5 зазначеного Порядку.
Відповідно ст. ст. 3 та 4 Закону України “Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно з п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, що затверджений постановою КМУ від 21.02.2001 №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.
Приклади обчислення суми компенсації наведено у додатку.
Пунктом 5 цього Порядку визначено, що сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Отже, вирішальними складовими для застосування формули обчислення суми компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків його виплати є:
1) суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць;
2) період невиплати доходу (за виключенням місяця його виплати);
3) індекс інфляції в період невиплати доходу.
Такі висновки суду відповідають положенням вказаних нормативно-правових актів, в тому числі додатку до зазначеного Порядку, в якому наведені приклади обчислення суми такої компенсації.
Згідно з правовим висновком, що міститься в постановах Верховного Суду від 01.04.2021 у справі № 120/4555/18, від 20.10.2022 у справі № 140/862/19, від 24.01.2023 у справі № 200/10176/19-а, що зроблений на підставі проведеного аналізу Закону України “Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, що затверджений постановою КМУ від 21.02.2001 №159, основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Відтак, законодавець пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та визнається сторонами, позивачу за відповідні минулі періоди дохід у вигляді спірних сум грошового забезпечення ще не був нарахований, та, відповідно, не був виплачений. Тому, відповідно, компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідачем ще не нараховувалася та не виплачувалася через те, що відповідний обов'язок у відповідача ще виник.
З огляду на наведене заявлені в цій частині позовні вимоги є безпідставними, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» спірного грошового забезпечення, то суд зазначає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Наразі, у суду відсутні підстави вважати, що відповідачем-1 під час виплати позивачу перерахованого грошового забезпечення буде використано не відповідний код економічної класифікації видатків бюджету, тому у задоволені даної частини вимоги відмовити.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат за період з 19.01.2022 по 08.03.2023 з урахуванням визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, зобов'язавши військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат за період з 19.01.2022 по 31.12.2022 - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 - 2481,00 грн, з 01.01.2023 по 08.03.2023 - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 - 2684,00 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови №704 та здійснити виплату різниці з урахуванням фактично сплачених сум та із утриманням належних податків та зборів та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Колегія суддів приймає до уваги Висновок №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому зазначено, що при викладенні підстав для прийняття рішення суд повинен надати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Судова колегія, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Згідно частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Позивач від сплати судового збору звільнений.
Інші судові витрати у справі відсутні. Тож підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат за період з 19.01.2022 по 08.03.2023 з урахуванням визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат ОСОБА_1 за період з 19.01.2022 по 31.12.2022 - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 - 2481,00 грн, з 01.01.2023 по 08.03.2023 - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 - 2684,00 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови №704 та здійснити виплату ОСОБА_1 різниці з урахуванням фактично сплачених сум та із утриманням належних податків та зборів та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.С. Зеленов