Україна
Донецький окружний адміністративний суд
10 жовтня 2025 року Справа№580/6641/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 подала позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 232730027958 від 30.05.2025, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 22.05.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 15.10.1986 по 15.12.1993 в Донецькому обласному оптово - роздрібному об'єднанні фірми з торгівлі взуттям “Взуття» (з 1993 року Донецьке оптово роздрібне орендне підприємство “Взуття») на підставі архівної довідки № Г-26-1/37 від 25.04.2008 та архівної довідки № Г-26/37 від 25.04.2008, виданих архівним відділом Донецької міської ради (Україна), з 13.07.1994 по 20.08.1995 в товаристві з обмеженою відповідальністю “Контур-Буд» (код у ЄДРПОУ 13511943) на підставі довідки підприємства без номера від 02.04.2008, з 23.08.1995 по 25.12.1999 в товаристві з обмеженою відповідальністю “НИКА» (код у ЄДРПОУ 22015025) на підставі довідки підприємства № 17 від 02.04.2008 та призначити і виплачувати їй з 14.04.2025 пенсію за віком згідно статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що звернулась із заявою щодо призначення пенсії за віком. Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 232730027958 від 30.05.2025 позивачу було відмовлено в призначенні пенсії, оскільки відомості про трудову діяльність позивача не підтверджені відповідними довідками та зарахувати в страховий стаж період з 15.10.1986 по 15.12.1993, з 13.07.1994 по 20.08.1995, з 23.08.1995 по 25.12.1999 немає можливості. Позивач вважає таку відмову протиправною, тому звернулась з даним позовом до суду.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 матеріали справи № 580/6641/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії передано на розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №580/6641/25 за правилами спрощеного позовного провадження суддею одноособово, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Про розгляд даної справи відповідача повідомлено належним чином через систему «Електронний суд».
Водночас, відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Від третьої особи пояснень щодо позову не надходило.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлені такі фактичні обставини.
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась 22.05.2025 до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову у призначенні пенсії від 30.05.2025 №232730027958 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком. Рішення мотивоване наступним:
«Вік заявниці - 60 років 01 місяць 09 днів.
Пенсійний вік, визначений статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить - 60 років, 63 роки та 65 років.
Необхідний страховий стаж відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на дату досягнення віку 60 років (в 2025 році) становить - 32 роки, на дату досягнення 63 років (у 2028 році) становить від 25 до 35 років, в 65 років - не менше15 років.
Страховий стаж особи становить - 25 років 10 місяців 17 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
- розглянуті всі надані для призначення пенсії документи.
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» будь які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь який акт ( рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків;
-до страхового стажу не враховано період роботи з 15.10.1986 по 15.12.1993, згідно архівній довідці №Г-26-1/37 від 25.04.2008, виданої архівним відділом Донецької міської Ради. Трудова діяльність не підтверджена записами в трудовій книжці заявниці;
-до страхового стажу не враховано період роботи з 23.08.1995 по 25.12.1999, згідно довідки №17 від 02.04.2008р., виданої ТОВ «Ніка», зареєстрованого в м.Донецьк. Трудова діяльність не підтверджена записами в трудовій книжці заявниці;
-до страхового стажу не зараховано період роботи з 13.07.1994 по 20.08.1995, згідно довідки б/н від 02.04.2008, виданої ТОВ «Контур-Строй», зареєстрованого в м.Донецьк. Трудова діяльність не підтверджена записами в трудовій книжці заявниці.
Згідно даних Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування до страхового стажу зараховані періоди роботи, починаючи з 2000р.
Додатковий коментар: відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного страхового стажу - 32 рік.».
З діями та рішенням відповідача позивач не погоджується, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню судом, у зв'язку з чим, звернувся до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України встановлено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Стаття 1 Закону №1058-IV передбачає, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IVвстановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті.
Необхідний страховий стаж відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на дату досягнення віку 60 років ( в 2025 році) становить - 32 роки, на дату досягнення 63 років ( у 2028 році) становить від 25 до 35 років, в 65 років - не менше15 років.
Підставою для відмови відповідачем у призначенні позивачу пенсії за віком була відсутність необхідного страхового стажу.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
12.08.1993 постановою Кабінету Міністрів України № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктами 1 та 3 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.
Як вбачається з позовної заяви за обставин вчиненого 07.01.2008 злочину (розбійний напад на магазин Меролла) злочинцями було вкрадено сейф, у якому, окрім іншого, знаходилися трудові книжки працівників магазину, в тому числі позивача, що також підтверджується листом слідчого управління Головного управління МВС України в Донецькій області щодо факту розслідування кримінальної справи №02-39520 за ст.187 ч.3 КК України.
Суд зазначає, що на момент втрати трудові книжки позивачем діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252, зі змінами, внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412 (далі - Інструкція № 162), та Інструкція про ведення трудових книжок, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110 (далі - Інструкція № 58), які містять аналогічні положення про те, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пунктів 2.3, 2.4, 2.8 глави 2 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Аналогічні за змістом положення містила також Інструкція №162.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Відповідно до пунктів 5.1-5.3 Інструкції № 58 особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов'язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а у разі ускладнення в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом "Дублікат" в правому верхньому кутку першої сторінки.
Дублікат трудової книжки або вкладиш до неї заповнюється за загальними правилами. У розділи "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження" і "Відомості про заохочення" при заповненні дубліката вносяться записи про роботу, а також про нагородження і заохочення за місцем останньої роботи на підставі раніше виданих наказів (розпоряджень).
Якщо працівник до влаштування на це підприємство вже працював, то при заповненні дубліката трудової книжки в розділ "Відомості про роботу" у графу 3 спочатку вноситься запис про загальний стаж його роботи до влаштування на це підприємство, який підтверджується документами.
Загальний стаж роботи записується сумарно, тобто зазначається загальна кількість років, місяців, днів роботи без уточнення, на якому підприємстві, в які періоди часу і на яких посадах працював у минулому власник трудової книжки.
Після цього загальний стаж, підтверджений належно оформленими документами, записується по окремих періодах роботи в такому порядку: у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу; у графі 3 пишеться найменування підприємства, де працював працівник, а також цех (відділ) і посада (робота), на яку було прийнято працівника. Запис у дублікаті трудової книжки відомостей про роботу за сумісництвом та за суміщенням професій провадиться за бажанням працівника.
У графі 4 зазначаються найменування, дата і номер документа, на підставі якого проведено відповідні записи у дублікаті. Документи, що підтверджують стаж роботи, повертаються їх власнику. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний сприяти працівникові в одержанні документів, які підтверджують стаж його роботи, що передував влаштуванню на це підприємство.
Відповідно до пп. 2.11- 2.12 вказаної Інструкції відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що при заповненні як трудової книжки, так і дублікату трудової книжки, на першій сторінці в графі «дата заповнення» проставляється дата заповнення, актуальна саме на день заповнення відповідно трудової книжки або дубліката, оскільки після заповнення титульного аркушу трудової книжки записи в ній засвідчуються підписом особи, відповідальної за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому заповнювалась трудова книжка.
Нормами чинного законодавства України не встановлено обов'язку підприємства-роботодавця зазначати в дублікаті трудової книжки в графі «Дата заповнення» дату заповнення первинної трудової книжки, яку було втрачено працівником. Крім того, графа «дата заповнення» в сукупності з даними про підприємство та його відповідальну особу, яка підписує трудову книжку, має на меті зазначення даних щодо осіб, які вносили відповідні записи саме у дублікат трудової книжки на момент його видачі.
Відповідно до листа слідчого управління Головного управління МВС України в Донецькій області щодо факту розслідування кримінальної справи №02-39520 за ст.187 ч.3 КК України було викрадено, зокрема, трудову книжку позивача. Відтак, у зв'язку із зникненням трудової книжки з незалежних від позивача підстав їй повинно було виготовлено дублікат трудової книжки, до якого внесені відомості про попередні періоди роботи.
Отже слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18).
Суд вважає, що недотримання підприємством вимог законодавства не є відповідальністю працівника та не може бути причиною позбавлення останнього права на належне пенсійне забезпечення. Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки.
Разом з тим, для поновлення відомостей та підтвердження трудового стажу, що мав місце до 2000 року, у зв'язку з обставинами втрати трудової книжки та, водночас, для його підтвердження, як такого, що мав місце до впровадження системи персоніфікованого обліку (до 01.01.2004), позивач вчинила дії, за наслідком яких отримала документальне підтвердження трудової діяльності у вказаний період, а саме:
Архівним відділом Донецької міської ради (Україна) видано архівну довідку №Г-26-1/37 від 25.04.2008, якою на підставі архівних документів підтверджено роботу ОСОБА_1 на посадах продавця в Донецькому обласному оптово - роздрібному об'єднанні фірми з торгівлі взуттям «Взуття», з 1993 - Донецьке оптово - роздрібне орендне підприємство «Взуття», з 1994 - Акціонерне товариство «Донецьк-Взуття» в період з 15.10.1986 (наказ про прийняття №272 від 14.10.1986) по 15.12.1993 (наказ про звільнення №269 від зазначеної дати. Водночас архівною установою видано архівну довідку №Г-26/37 від 25.04.2008 з відомостями про нараховану та виплачену заробітну плату за наведений період роботи. Довідки завірені підписами посадових осіб установи, відтиском печатки архівного відділу виконавчого органу державної влади України;
Товариством з обмеженою відповідальністю «Контур-Буд» (ООО «Контур-Строй»), код у ЄДРПОУ 13511943 видано довідку від 02.04.2008, якою підтверджено трудову діяльність ОСОБА_1 на підприємстві з 13 липня 1994 року (наказ №11 від 13.07.1994) по 20 серпня 1995 року (наказ №97 від 20.08.1995). Довідка завірена підписами директора та головного бухгалтера, відтиском печатки підприємства;
Товариством з обмеженою відповідальністю «НИКА» (ООО «НИКА»), код у ЄДРПОУ 22015025 видано довідку №17 від 02.04.2008, якою підтверджено трудову діяльність ОСОБА_1 на підприємстві на посаді експедитора з 23 серпня 1995 року (наказ №10л від 23.08.1995) по 25 грудня 1999 року (наказ №14л від 25.12.1999).
Аналіз та дослідження вище приведених архівних довідок і виданих суб'єктами господарювання довідок про трудовий стаж позивачки свідчать про їх відповідність приписам пункту 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, як документальних підстав для підтвердження трудового стажу за відсутності трудової книжки.
Щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016, § 142).
З огляду на загальні принципи («намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, орган Пенсійного фонду України повинен приймати та визнавати документи, що видані органами, підприємствами, установами та організаціями, що знаходяться на непідконтрольній українській владі території, оскільки їх неприйняття та невизнання веде за собою порушення прав громадян.
Отже, орган Пенсійного фонду України зобов'язаний приймати відомості зазначені в таких довідках.
Неможливість проведення перевірки довідок та первинних документів, на підставі яких вони видані, не може бути підставою для порушення пенсійних прав осіб.
До того ж, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах Кіпр проти Туреччини (Cyprus V. Turkey, 10.05.2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії (Mozer V. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.
При цьому ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96).
Отже, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92).
Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою] (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, § 142).
Таким чином, позивач опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії та частини третьої статті 46Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Отже, у цьому випадку і при обставинах, що склались у зв'язку з тимчасовою окупацією певних територій Донецької області, відмова відповідачем - органом державної влади позивачу - фізичній особі у реалізації її права на соціальне забезпечення не є пропорційною меті, якої намагався досягти відповідач цією відмовою, та така відмова порушує баланс між конституційним правом позивача на соціальне забезпечення та завданням відповідача щодо призначення пенсії.
Таким чином слід урахувати, що відомості вказані в наданої позивачем довідках є достатнім для зарахування спірного періоду стажу роботи позивача, що дає право на призначення пенсії за віком.
Відтак суд дійшов висновку, що рішення відповідача № 232730027958 від 30.05.2025 щодо відмови у призначенні пенсії є протиправним, а тому таке рішення належить скасувати.
Також суд вказує, що дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Згідно положень ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача суд враховує, що в силу ст.58 Закону №1058-IV Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії.
Зважаючи на те, що ГУ ПФУ в Рівненській області під час розгляду заяви позивача належним чином не дослідив всю сукупність наданих позивачем документів, суд, керуючись приписами ч.2 ст.9 КАС України, вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача щодо призначення пенсії з урахуванням правової оцінки, наданої у цьому рішенні.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання призначити та виплачувати пенсію, суд зазначає, що обрахунок страхового стажу та призначення пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Крім того, відповідно до п.4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
За приписами пункту 4.10 Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Отже, зі змісту вказаних норм вбачається, що після того, як пенсійний орган, визначений за принципом екстериторіальності призначає пенсію, він передає пенсійну справу до пенсійного органу за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Тому, на цей час, поки пенсійна справа разом із призначеною пенсією позивача не надійшла до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, умови для виплати пенсії ще не настали. Отже, після здійснення призначення пенсії Головне управління ПФУ в Рівненській області повинно направити до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи, для здійснення позивачці виплати пенсії, відповідно до Порядку № 22-1.
У силу положень ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.1,2 ст.245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (п.4 ч.2 ст.245 КАС України).
У випадку, визначеному п.4 ч.2 ст.245 КАС України суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов'язати належний орган Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву позивача.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
На підставі ст. 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 968,96 грн. підлягає стягненню на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань, який виніс спірне рішення.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (адреса вул. Борисенка Олександра, 7, м. Рівне, 33028, ЄДРПОУ 21084076), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (адреса вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, 18000, ЄДРПОУ 21366538) про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії, - частково задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 30.05.2025 № 232730027958 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 22.05.2025 із врахуванням до страхового стажу періодів роботи з 15.10.1986 по 15.12.1993 в Донецькому обласному оптово - роздрібному об'єднанні фірми з торгівлі взуттям «Взуття» (з 1993 року Донецьке оптово - роздрібне орендне підприємство «Взуття») на підставі архівної довідки №Г-26-1/37 від 25.04.2008 та архівної довідки №Г-26/37 від 25.04.2008, виданих архівним відділом Донецької міської ради, з 13.07.1994 по 20.08.1995 в товаристві з обмеженою відповідальністю «Контур-Буд» на підставі довідки підприємства без номера від 02.04.2008, з 23.08.1995 по 25.12.1999 в товаристві з обмеженою відповідальністю «НИКА» на підставі довідки підприємства №17 від 02.04.2008, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.С. Зеленов