Україна
Донецький окружний адміністративний суд
13 жовтня 2025 року Справа№200/6984/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голубової Л.Б., розглянувши за правилами спрощеного (письмового) позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про:
- визнання протиправною бездіяльності, що полягає в ненарахуванні та невиплаті суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців з 18.12.2024 по 17.06.2025 (включно);
- зобов'язання здійснити нарахування суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців з 18.12.2024 року по 17.06.2025 року (включно) в розмірі 467901,98 гривень;
- стягнення суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців з 18.12.2024 року по 17.06.2025 року (включно) в розмірі 467901,98 гривень.
Заявлені вимоги позивач обґрунтував тим, що з 08.11.2023 року по 17.12.2024 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 372 від 17.12.2024 року позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
При цьому, за період служби позивачу невірно нараховувалося грошове забезпечення, у зв'язку з чим він звернувся до суду.
04.09.2025 року на розрахунковий рахунок позивача нарахована сума перерахованого грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25.02.2025 року у справі № 200/8833/24 у розмірі 265968,51 гривень, що підтверджується скріншотом з офіційного застосунку банку.
При цьому, відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми грошового забезпечення, нарахованого за рішенням суду.
Таким чином, позивач вважає, що має право відповідно до положень статей 116,117 Кодексу законів про працю України на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.12.2024 року по 17.06.2025 року в розмірі 467901,98 гривень.
З зазначених підстав позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмового провадження).
Відповідачем надано письмовий відзив від 11.10.2025 року. В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначає, що позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 у періоди з 08.11.2023 по 17.12.2025.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 викладено такі правові висновки щодо застосування норм права: "застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини. Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення № 1153/2008".
Беручи до уваги зазначене, на час звільнення позивача з військової служби спірна сума йому ще не належала, а вина відповідача у її не виплаті була відсутня, що виключає відповідальність останнього, передбачену ст. 117 КЗпП України.
Вважає, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється.
З зазначених причин відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до положень статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України даний предмет спору віднесено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача у відповідності до норм законодавства повідомлено про наявність позову.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить ІD-паспорт № НОМЕР_2 , виданий 14.12.2021 року.
Позивач з 08.11.2023 року по 17.12.2024 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що не спростовується відповідачем.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 372 від 17.12.2024 року позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
При цьому, за період служби позивачу невірно нараховувалося грошове забезпечення, у зв'язку з чим він звернувся до суду.
04.09.2025 року на розрахунковий рахунок позивача нарахована сума перерахованого грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25.02.2025 року у справі № 200/8833/24 у розмірі 265968,51 гривень, що підтверджується скріншотом з офіційного застосунку банку від 04.09.2025.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25.02.2025 року у справі № 200/8833/24 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Зокрема, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних щорічних та додаткових відпусток в загальній кількості 162 дні, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Постановою Першого апеляційного суду від 19.06.2025 року у справі № 200/8833/24 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25.02.2025 року у справі № 200/8833/24 залишено без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Позивач вважає, що відповідач мав нарахувати йому середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованого грошового забезпечення згідно рішення суду у справі № 200/8833/24 за період з 18.12.2024 по 17.06.2025 (включно), що складає 182 календарних дні.
Перевіряючи правомірність дій відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, суд виходить з такого.
Статтею 43 Конституції України передбачено право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.
Згідно з статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з частинами другою та третьою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Разом з тим, вказаними вище нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спор.
Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд робить висновок про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28.01.2021 у справі №240/11214/19, від 24.12.2020 у справі №340/401/20, від 05.08.2020 у справі №826/20350/16, від 15.07.2020 у справі №824/144/16-а, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.
При цьому, суд враховує, що за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі по тексту - Порядок №100) з урахуванням особливостей, передбачених Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260.
Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
За таких обставин, суд вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.12.2024 по 17.06.2025, що складає 182 календарних дні.
Відповідно до довідки відповідача грошове забезпечення за останні два календарні місяці служби (жовтень (31 день) і листопад (30 днів) 2024 року) включає такі складові:
- 84 325,07 грн. (грошове забезпечення за жовтень 2024 року);
- 64 325,07 грн. (грошове забезпечення за листопад 2024 року).
Отже, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становила: 2436,88 грн. (148650,14 грн./61 днів).
Водночас, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19.06.2025 року у справі №200/3463/25, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 15.08.2025 року, зокрема, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення відповідно до абз. абз. 3, 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 в розмірі 4086,94 гривень щомісячно за період проходження військової служби з 01.01.2024 по 17.12.2024. Дані суми індексації не вказані у довідці про грошове забезпечення позивача.
Отже, до грошового забезпечення за жовтень та листопад 2024 року слід додати 4086,94 гривень+4086,94 гривень=8173,88 гривень та відняти раніш сплачену суму індексації в зазначених місяцях: 130,20 гривень+130,20 гривень=260,40 гривень.
Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача має складати: 148650,14 грн.+ 8173,88 грн.-260,40 грн.=156563,62 грн/61 днів=2566,62 грн.
Позивач звільнився 18.12.2024 року, а виплата перерахованого за рішенням суду грошового забезпечення в розмірі 265968,51 грн. остаточно відбулася 04.09.2025 року.
Оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України середній заробіток виплачується за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, то кількість днів затримки враховується за 6 місяців.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України середній заробіток виплачується за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, то кількість днів затримки складає 182 дні.
Таким чином, з урахуванням середньоденної заробітної плати в сумі 2566,62 грн., сума середнього заробітку за час затримки за 6 місяців становить 467124,84 грн. (2566,62 грн. х 182 дні).
За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині визначення конкретної суми стягнення середнього заробітку за час затримки, суд зазначає, що визначення її розміру буде залежати від здійснення відповідачем на виконання даного рішення суду вищезазначеного обов'язку по обрахунку позивачу середнього заробітку за час затримки.
Таким чином, визначення розміру середнього заробітку за час затримки, який підлягає виплаті на користь позивача, належить до компетенції відповідача і суд не має повноважень здійснювати його розрахунок до моменту проведення такого розрахунку відповідачем. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у позовній заяві у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини, тому позов в частині позовних вимог щодо стягнення конкретно визначених сум задоволенню не підлягає, як передчасний.
З зазначених підстав, суд вважає за доцільне зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців з 18.12.2024 року по 17.06.2025 року з урахуванням правової позиції суду, наведеної в даному рішенні.
За вимогами ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, як особа з інвалідністю II групи, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.
На підставі положень ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього грошового забезпечення - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців з 18.12.2024 року по 17.06.2025 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців з 18.12.2024 року по 17.06.2025 року (включно) з урахуванням правової позиції суду, наведеної в даному рішенні.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 13 жовтня 2025 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Л.Б. Голубова