Україна
Донецький окружний адміністративний суд
13 жовтня 2025 року Справа№200/2971/25
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (письмове провадження) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл. Соборна, буд. 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84100)
про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії
Позивач, ОСОБА_1 , через свого представника Гуревича Р.Г., звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, відповідно до якого просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення нарахування та виплати пенсії позивачу ОСОБА_1 з 01.09.2018 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відновити нарахування та провести виплату заборгованості по пенсії позивачу, ОСОБА_1 , яка виникла за період з 01.09.2018 року.
08 травня 2025 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
19 травня 2025 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.
Дослідивши матеріали адміністративної справи суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.
Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України Донецької області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 13486010, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3, організаційно-правова форма - орган державної влади.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області, як отримувач пенсії.
Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 07.11.2017 року № 46284, та перебуває на обліку за адресою: АДРЕСА_2 .
Докази про скасування довідки сторонами до суду не надавались.
В обґрунтування позовної заяви представник позивача зазначив, що нарахування пенсійних виплат з 01.09.2018 року припинено, у зв'язку з чим 15.04.2025 року представником позивача було направлено запит щодо підстав та дати припинення нарахування пенсійних виплат позивачу.
Згідно до листа відповідача від 18.04.2025р. № 0500-0202-8/36247 встановлено, що позивач перебуває на обліку в управлінні, та отримує пенсію за віком. За матеріалами електронної пенсійної справи встановлено, що виплату пенсії позивачу припинено з 01.09.2018 року. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 49 Закону №1058 зокрема передбачено, що виплата пенсії припиняється на підставі документів, які містять недостовірні відомості. Пунктом 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1), з урахуванням внесених змін Постановою правління Пенсійного фонду України від 20.04.2023 №21-1, встановлено, що заява про поновлення виплати пенсії подається заявником особисто до територіального органу Пенсійного фонду України. Заяви про призначення (поновлення) пенсії особам, які у зв'язку з агресією російської федерації тимчасово проживають за кордоном та отримали тимчасовий захист або статус біженця та необхідні документи, для призначення (поновлення) пенсії, можуть надсилатися поштою. Поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 можливе після звернення із заявою про поновлення виплати пенсії, передбаченою Порядком №22-1, та за умови підтвердження факту про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації відповідно до вимог Закону №1058.
Відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає, що заявлені позовні вимоги стосуються періоду з 01.09.2018 тому, враховуючи день звернення до суду 25.04.2025, що виходить за межі шестимісячного строку, встановленого статтею 122 КАС України.
По суті спору відповідач зазначив, що виплата пенсії проведена по 31.08.2018.
Виплата пенсії внутрішньо переміщеним особам проводилась відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова № 637) на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
20.03.2025 набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 299 “Про деякі особливості виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», якою затверджено новий Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території (далі - Порядок). Прийнятою постановою визнано такою, що втратила чинність, Постанова № 637.
З 01.09.2018 виплата пенсії ОСОБА_1 припинена у зв'язку з надходженням інформації, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що особа повернулася до покинутого місця проживання (форма рішення територіального органу Пенсійного фонду про припинення пенсії чинним законодавством не затверджена).
Крім того, згідно з Наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року за № 380/43786 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» Селидівська міська територіальна громада з 04.01.2025 віднесена до тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України. Відповідно до пункту 4-1 частини першої статті 49 Закону № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством.
Водночас, пунктом 144 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 передбачено, що громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації.
За паспортним документом ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
Згідно з Наказу від 28.02.2025 № 376 Міністерства розвитку громад та територій України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.03.2025 № 380/43786 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, або тимчасово окупованих Російською Федерацією» Горлівський район з 07.04.2014 віднесений до тимчасово окупованої Російською Федерацією території України.
Для відновлення виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно звернутися до територіальних органів Пенсійного 4 фонду України із заявою про поновлення виплати пенсії відповідно до вимог Закону № 1058 та Порядку № 22-1 з відміткою про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації та з одночасним проходженням фізичної ідентифікації. Станом на 13.05.2025 ОСОБА_1 до територіальних органів Пенсійного фонду України із зазначеною заявою не звертався та фізичну ідентифікацію протягом 2018-2025 років, у тому числі шляхом відеоконференцзв'язку у період 2024 - 2025 років не проходив.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, дата початку та обставини припинення виплати пенсії позивачу не спростовано відповідачем та підтверджено відповідними доказами, а тому це не викликає у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Вирішуючи спірні правовідносини по суті суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі - Закон № 1706-VII.
Згідно з нормами статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 Закону № 1058, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058-IV. Так, згідно з положеннями частини першої зазначеною статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, у разі смерті пенсіонера, у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд, в інших випадках, передбачених законом.
Судом встановлено, підтверджено наявними матеріалами справи та не спростовано відповідачем, що всупереч зазначеним вимогам чинного законодавства, відповідного рішення про припинення виплати у спірний період пенсії позивачу управлінням не приймалось.
З аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.
Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Отже, застосування норм Постанов Кабінету Міністрів, якими визначений порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є саме вимоги статті 49 Закону № 1058-IV.
Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 6 лютого 2018 року у справі № 263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17).
Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини 6 зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Окрім того, суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання пенсії не є спірним між сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством. Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.
Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що буд-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки «на умовах передбачених законом» і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи.
Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не надано жодних доказів правомірності припинення виплати за спірний період пенсії позивачу, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Конституційне право позивача на отримання пенсії не може бути обмежено з огляду на приписи Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Не виплата пенсії, яка гарантована Конституцією України є прямим порушенням статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини.
Однак суд констатує, що Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" не визначає жодної спеціальної підстави для припинення виплати особі будь-якого виду соціальної виплати, у тому числі і пенсії, як і не наділяє органи пенсійного фонду України правом не приймати рішення у випадку наявності підстави для припинення виплати пенсії, як це прямо встановлено частиною 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Частина перша статті 49 ЗУ № 1058 встановлює, що виплата пенсії припиняється за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду з наступних підстав: - якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; - у разі смерті пенсіонера; - у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; - в інших випадках, передбачених законом. Частиною другою цієї статті передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Вказаний перелік підстав для припинення виплати пенсії не підлягає розширеному тлумаченню.
Водночас, відповідач підтверджує, що з 01.09.2018 виплата пенсії ОСОБА_1 припинена у зв'язку з надходженням інформації, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що особа повернулася до покинутого місця проживання, тобто з підстав не передбачених ч. 1 ст. 49 Закону № 1058 в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Таким чином, суд погоджується із тим, що право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді отримання щомісячної пенсії було відповідачем порушено.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17.03.2020 у справі №227/2158/17, від 23.06.2020 по справі №227/4106/17, від 03.09.2020 по справі №360/4335/18.
Щодо покликань відповідача на Наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року за № 380/43786 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», згідно якого Селидівська міська територіальна громада з 04.01.2025 віднесена до тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, суд зазначає, що позивач згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи перебуває на обліку за адресою: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Заломова, буд. 11, а не у м. Селидове як зазначає відповідач.
Відповідно до Наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», Краматорська міська територіальна громада з 24.02.2022 року віднесена території можливих бойових дій.
Відповідач покликається на те, що за паспортним документом ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , та згідно з Наказу від 28.02.2025 № 376 Міністерства розвитку громад та територій України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.03.2025 № 380/43786 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, або тимчасово окупованих Російською Федерацією» Горлівський район з 07.04.2014 віднесений до тимчасово окупованої Російською Федерацією території України.
Щодо покликання відповідача на п. 4-1 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058, згідно якої виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством, суд зазначає, що вказаною нормою ч. 1 ст. 49 Закону № 1058 доповнено Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення» від 25 квітня 2024 року № 3674-IX (набрав чинності 23.06.2024 року), тобто на момент виникнення спірних правовідносин (01.09.2018 року) означена норма не існувала, тому не може бути застосовною до спірних правовідносин ураховуючи принцип незворотності дії в часі нормативно-правових актів.
Аналогічно і п. 14-4 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058, яким передбачено, що громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи викладене, необхідною умовою для забезпечення ефективного захисту порушеного права позивача на відновлення пенсійних виплат є відкриття останнім банківського рахунку в АТ «Державний ощадний банк України».
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності його дій щодо припинення виплати пенсії позивачу в розумінні Закону № 1058-IV (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), як і не надано доказів фактичного нарахування та виплати пенсії позивачу в спірний період (платіжні доручення, виплатні відомості, розрахунок тощо).
Відтак, дії відповідача щодо припинення виплати пенсії є протиправними.
Як встановлено судом під час розгляду справи, право на отримання позивачем пенсії відповідачем не оскаржується та оскільки судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що припинення пенсії позивачу відбулось не з підстав та не у порядку, визначеному Законом № 1058-IV, то відповідно до спірних правовідносин мають застосовуватись приписи ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV, тобто пенсія підлягає виплаті за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Натомість, відповідно до приписів ст. 47 Закону № 1058-IV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
За таких обставин, враховуючи, що наявними матеріалами справи підтверджено припинення виплати пенсії позивачу з 01.09.2018 року по теперішній час та судом встановлена протиправність дій щодо невиплати пенсійних виплат, позов підлягає задоволенню шляхом: визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення нарахування та виплати пенсії позивачу ОСОБА_1 з 01.09.2018 року; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відновити нарахування та провести виплату заборгованості з пенсії ОСОБА_1 з 01.09.2018 року.
Такі висновки суду кореспондують висновкам Верховного Суду при вирішенні зразкової справи №805/402/18, викладених в постанові від 03 травня 2018 року, висновки якої підлягають застосуванню при вирішенні даного адміністративного спору.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, суд дійшов висновку про ефективність обраного позивачем способу захисту.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що позивачем при зверненні до суду з позовною заявою сплачено судовий збір у розмірі 968,69 грн, згідно квитанції про сплату судового збору № 364T-124E-K286-37K1 від 06.05.2025 року.
У відповідності до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, судовий збір підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецької області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.09.2018 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відновити нарахування та провести виплату заборгованості з пенсії ОСОБА_1 з 01.09.2018 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 968 (Дев'ятсот шістдесят вісім) грн 69 коп.
Повний текст рішення складено та підписано 13 жовтня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Кониченко