Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про залишення позовної заяви без руху
13 жовтня 2025 року Справа №200/7704/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Христофоров А.Б., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (87547, Донецька область, м. Добропілля, вул. Першотравнева, буд. 54-А, ЄДРПОУ 38652962) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
06.10.2025 року ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 26 липня 2020 року по 26 вересня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 26 липня 2020 року по 26 вересня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 26 вересня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 26 вересня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Відповідно до частини 3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Перевіривши позовну заяву та додані до неї матеріали суд встановив, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 161 цього Кодексу.
Пунктом 3 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначається ціна позову.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі №910/13737/19, майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої є благо, що підлягає грошовій оцінці. Будь-який майновий спір має ціну.
При цьому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця, підлягає грошовій оцінці, а тому вказана позовна заява належить до об'єктів справляння судового збору.
Зміна формулювання позовних вимог зі ''стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні'' на ''зобов'язання виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні'' не змінює характер спору та не переводить його в немайнову площину.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 23.06.2021 у справі №520/13014/2020 вимога про стягнення заборгованості не дублює вимогу про зобов'язання нарахувати і виплатити заборгованість, ці вимоги є двома різними способами захисту порушеного права, які передбачають відмінний механізм виконання судових рішень; списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, відповідно до ч.1 ст.2 та ч.1 ст.3 Закону України від 05.06.2012 №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права є вимога про стягнення коштів.
Суд вважає, що і вимога про стягнення з суб'єкта владних повноважень середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період, і вимога про зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені є вимогами майнового характеру, а ціною позову у згаданих спорах є обчислений позивачем розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Між тим, у частині вимоги заявника про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позов усупереч наведеним нормам процесуального закону не містить розрахунку конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилання на обставини обчислення конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилання на докази обчислення конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вимоги про виплату конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
З огляду на зміст статті 2 Закону України "Про оплату праці" (де визначено структуру заробітної плати) та рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013 і від 22.02.2012р. №4-рп/2012 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні не може бути кваліфікований як заробітна плата, адже має зовсім іншу правову природу ніж винагорода за працю, позаяк є компенсаційною санкцією до роботодавця за несвоєчасний розрахунок.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 згадано, що "за змістом норм статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір, згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях".
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 сформульовано схожу правову позицію, у силу якої: "Середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану робочу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати".
Наведений правовий висновок відображено і у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.07.2023 у справі №522/16890/20.
Великою Палатою Верховного Суду було зокрема, наголошено, що стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", не поширюється, у зв'язку з чим можна констатувати, що за подання позову в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає сплата судового збору.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не є ані окремим видом грошового забезпечення військовослужбовця, ані правовим аналогом платежу з оплати праці (служби).
Твердження позивача про те, що на теперішній час в нього відсутні відомості про розмір виплаченого йому грошового забезпечення за два календарних місяці, що передували звільненню із займаної посади, а тому до позовної заяви додано клопотання про витребування письмових доказів у відповідача, суд вважає необгрунтованим, з огляду на таке.
Так, відповідно до п. 5 ч. 5 ст. 160 КАС України, в позовній заяві зазначаються виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Згідно ч. 4 ст. 161 КАС України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Таким чином, позивач повинен був надати до позовної заяви належні та допустимі докази, що підтверджують заявлені ним вимоги, зокрема розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та документи, які підтверджують обставини, покладені ним в основу позову. Саме на позивача покладається процесуальний обов'язок сформувати предмет і підставу позову, а також довести обґрунтованість вимог шляхом подання відповідних доказів.
Натомість відсутність у позовній заяві конкретного розрахунку середнього заробітку та посилань на докази, що підтверджують розмір заявлених до стягнення сум, свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам частини п'ятої статті 160 та частини четвертої статті 161 КАС України.
До позовної заяви позивачем долучено копію посвідчення учасника бойових дій.
Щодо наявності в позивача статусу учасника бойових дій та п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір, на який позивач посилається як підставу для звільнення його від сплати судового збору, то правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22.10.1993 №3551-XII Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту.
У статті 22 цього Закону визначено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.
Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22.10.1993 №3551-XII (далі Закон №3551-XII). Нормами частини другої статті 22 цього Закону визначено, що особи, на яких поширюється дія цього Закону, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань. Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, наведено у статті 12 Закону № 3551-XII.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.02.2020 у справі №545/1149/17 зазначила, що вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону №3551-XII.
Таким чином, в розрізі норм статті 12 Закону № 3551-XII, виходячи зі змісту та підстав його позовних вимог відсутні підстави для звільнення позивач від сплати судового збору у цій справі на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI.
В ухвалі від 06.05.2020 у справі № 9901/70/20 (провадження №11-128заі20) Велика Палата Верховного Суду, відмовляючи у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та повертаючи матеріали апеляційної скарги, яку було залишено без руху з підстав несплати судового збору, дійшла висновку, що оскільки особа звернулася до суду з позовом з приводу оскарження питання, що не зачіпає порядку надання, обсягу соціальних гарантій чи будь-яким іншим чином стосується соціального і правового захисту особи саме зі статусом учасника бойових дій, то судовий збір у цій справі підлягає сплаті.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд також в ухвалах від 25.05.2022 у справі № 320/1344/21, від 07.02.2023 у справі № 753/11680/20.
У даному випадку, спір стосується несвоєчасного розрахунку із позивачем при звільненні, що не стосується соціального і правового захисту особи саме як учасника бойових дій, а отже судовий збір підлягає сплаті.
Тобто, стягнення з роботодавця сатисфакції, не зачіпає порядку надання, обсягу соціальних гарантій чи будь-яким іншим чином не стосується соціального і правового захисту особи зі статусом учасника бойових дій, а тому судовий збір за подання позивачем позовної заяви у цій справі має сплачуватися.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Станом на 01.01.2025 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб складає 3028,00 грн, що визначено Законом України Про Державний бюджет України на 2025 рік.
Згідно з пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру фізичною особою встановлюється ставка судового збору в розміру 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України Про судовий збір при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
До цього ж слід звернути увагу, що згідно з п. 3 ч. 5 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначаються ціна позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується.
При цьому, позивач не вказує суму середнього заробітку, яка підлягає, на його думку, нарахуванню та виплаті останньому.
Отже, з огляду на зміст заявлених вимог та положення Закону України "Про судовий збір" для усунення недоліків заявнику належить розрахувати суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та надати до суду позовну заяву, яка повинна відповідати вимогам статті 160 КАС України із зазначенням обґрунтованого розрахунку суми стягнення із визначенням всіх використаних складових елементів (середнього заробітку, вирахуваного згідно Порядку №100, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995).
В матеріалах позовної заяви докази сплати судового збору відсутні.
Відтак позивачу необхідно сплатити збір у розмірі, визначеному з розрахунку 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
На підставі ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
У відповідності до ч. 2 статті 169 КАС України, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Отже, позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до позовної заяви, яка повинна відповідати вимогам статті 160 КАС України із зазначенням обґрунтованого розрахунку суми стягнення із визначенням всіх використаних складових елементів (середнього заробітку, вирахуваного згідно Порядку №100, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995), та доказів сплати судового збору у розмірі, визначеному з розрахунку 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за реквізитами, зазначеними на офіційному сайті Донецького окружного адміністративного суду за посиланням: (https://adm.dn.court.gov.ua/sud0570/gromadyanam/tax/) та надання до суду оригіналу квитанції про сплату судового збору відповідно до вимог Закону України Про судовий збір.
На підставі ч.3 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 243, 248, 256, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - залишити без руху.
Позивачу у десятиденний строк з моменту отримання копії даної ухвали усунути недоліки поданого адміністративного позову шляхом надання до суду:
- позовної заяви, яка повинна відповідати вимогам статті 160 КАС України із зазначенням обґрунтованого розрахунку суми стягнення із визначенням всіх використаних складових елементів (середнього заробітку, вирахуваного згідно Порядку №100, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995);
- доказів сплати судового збору у розмірі, визначеному з розрахунку 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У разі невиконання вимог цієї ухвали позовна заява буде вважатися неподаною і буде повернута позивачу.
Копію ухвали направити позивачу.
Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Ухвала оскарженню в апеляційному порядку не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя А.Б. Христофоров