13 жовтня 2025 рокуСправа №160/19453/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «ГРАНДЕ» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
03.07.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «ГРАНДЕ» (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати Податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 0/25493/0410 від 12.05.2025 року, прийняте на підставі Акта перевірки № 17236/04-36-04- 10/37898774 від 02.04.2025 року, яким встановлено порушення пп. 49.18.3, п. 49.18 ст. 49 гл. 2 розд. 2 ПКУ через відсутність підпису головного бухгалтера у податковій декларації з податку на прибуток підприємств за 2024 рік (Код ЄДРПОУ 37898774) від 18.01.2025 року (реєстраційний № 9418433548), подану Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «ГРАНДЕ» та зобов'язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області прийняти податкову декларацію на прибуток підприємств за 2024 рік від 18.01.2025 року (реєстраційний № 9418433548), подану Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «ГРАНДЕ», датою її фактичного подання;
- стягнути з відповідача на користь позивача суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. (десять тисяч гривень 00 копійок).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 18.01.2025 позивачем подано до контролюючого органу податкову декларацію з податку на прибуток підприємств за 2024 рік, Згідно квитанції №2: податкова декларація з податку на прибуток за 2024 рік доставлено до ГУ ДПС у Дніпропетровській області. Прийнято пакет 18.01.2025. 15.05.2025 позивачем засобами поштового зв'язку було отримано від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області податкове повідомлення-рішення №0/25493/0410 від 12.05.2025 року на суму 1020,00 грн. як штрафні санкції за порушення підпункту 49.18.3 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України, а саме за не подання позивачем податкової звітності з податку на прибуток підприємств за 2024 рік. Порушення податкового законодавства податковим органом встановлено на підставі акту перевірки №17236/04-36-04-10/37898774 від 02.04.2025. З отриманих від контролюючого органу на запит адвоката підприємства документів, позивач дізнався, що відповідач листом від 20.01.2025 не визнав подану 18.01.2025 позивачем податкову декларацію з податку на прибуток за 2024 рік, як податкову звітність у зв'язку з порушенням вимог п. 48.3, п48.4, п.48.5 ст. 48 Податкового кодексу України, а саме: відсутній підпис головного бухгалтера. Разом з тим, головний бухгалтер у штаті позивача відсутній, а податкова декларація підписана керівником підприємства. З урахуванням вищезазначеного, позивач вважає податкове повідомлення-рішення № 0/25493/0410 від 12.05.2025 протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.07.2025 відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з 06.08.2025, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
21.07.2025 представником відповідача через систему “Електронний суд» подано до суду відзив на позов, у якому у задоволенні позову просив відмовити повністю, посилаючись на те, що 18.01.2025 позивачем подано податкову декларацію з податку на прибуток за 2024 рік, яка заповнена з порушенням вимог пункту 48.3, 48.4, 48.5 статті 48 та пункту 49.3 статті 49 ПК України, а саме: відсутній підпис головного бухгалтера. Однак, відповідно даним ДПС головним бухгалтером ТОВ «ТД «ГРАНДЕ» є ОСОБА_1 . Листом від 20.01.2025 №3791/6/04-36-10-19 контролюючий орган повідомив позивача про невизнання податкової декларації з податку на прибуток за 2024 рік податковою звітністю, та як заповнена платником з порушенням вимог пунктів 48.3 статті 48 ПК України та запропоновано оформити податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за 2024 рік відповідно до вимог ст. 48 ПК України. Зазначений лист повернувся до ГУ ДПС у Дніпропетровській області без вручення з позначкою «за закінченням терміну зберігання». З посиланням на норми ПК України вказує, якщо функції головного бухгалтера виконує керівник підприємства, то керівник має поставити два підписи в податковій декларації і за керівника і за особу відповідальну за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової звітності. Відтак, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області під час винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення діяло в спосіб та межах, визначених чинним законодавством.
21.07.2025 до суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження понесених позивачем судових витрат.
22.07.2025 представник відповідача звернулась до суду з запереченнями на вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, просила відмовити у стягнення витрат на правничу допомогу.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 18.01.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД «ГРАНДЕ» засобами електронного зв'язку подано податкову декларацію з податку на прибуток підприємств за 2024 рік.
З матеріалів справи вбачається, що факт подання зазначеної податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 2024 рік підтверджується квитанцією № 2 від 18.01.2025.
Листом від 20.01.2025 №3791/6/04-36-04-10-19 від 20.01.2025 Головне управління ДПС у Дніпропетровській області повідомило, що надана податкова декларація не вважається податковою звітністю, оскільки подана з порушенням вимог п. 48.3, п.48.4, п.48.5 ст. 48 ПК України, а саме: відсутній підпис головного бухгалтера, у зв'язку з чим було запропоновано подати податкову декларацію з податку на прибуток підприємств за 2024 рік відповідно до вимог ст. 48 ПК України.
Вказаний лист Головним управлінням ДПС Дніпропетровській області було направлено за місцезнаходженням позивача, а саме: м. Дніпро, вул. Воскресенська, 14/106, однак останній повернувся на адресу контролюючого органу 06.02.2025 поштовою службою із зазначенням причин невручення - “за закінченням терміну зберігання».
У подальшому, Головним управління ДПС у Дніпропетровській області складено акт за №17236/04-36-04-10/37898774 від 02.04.2025 про результати камеральної перевірки щодо неподання податкової звітності з податку на прибуток за 2024 рік ТОВ «ТД «ГРАНДЕ».
На підставі цього акту Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області винесено податкове повідомлення-рішення від 12.05.2025 №2/25493/0410 про застосування до ТОВ «ТД «ГРАНДЕ» штрафної санкції за неподання/несвоєчасне подання податкової звітності з податку на прибуток за 2024 рік у розмірі 1020 грн.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у визнанні податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 2024 рік податковою звітністю, а також прийняті у подальшому податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій, звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить з наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Відповідно до п.п. 16.1.3 п. 16.1 ст. 16 ПК України платники податків зобов'язані подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
За визначенням, наведеним у п. 46.1 ст. 46 ПК України, податкова декларація, розрахунок, звіт - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов'язання, у тому числі податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку, а також суми нарахованого єдиного внеску.
Відповідно до п. п. 48.1 - 48.2 ст. 48 ПК України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями п. 46.5 ст. 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.
Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.
Обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.
Подання податкової декларації до контролюючих органів визначається ст. 49 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 49.1 ст. 49 ПК України встановлено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Відповідно до п. 49.3 ст. 49 ПК України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог Законів України “Про електронні документи та електронний документообіг» та “Про електронні довірчі послуги».
За змістом п. 49.8 ст. 49 ПК України прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.
Пунктом 49.9 ст. 49 ПК України передбачено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.
За умови дотримання вимог, встановлених ст. ст. 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою:
за наявності на всіх аркушах, з яких складається податкова декларація та, за бажанням платника податків, на її копії, відмітки (штампу) контролюючого органу, яким отримана податкова декларація, із зазначенням дати її отримання, або квитанції про прийняття податкової декларації у разі її подання засобами електронного зв'язку, або поштового повідомлення з відміткою про вручення контролюючому органу, у разі надсилання податкової декларації поштою;
у разі, якщо контролюючий орган із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк.
Відповідно до п. 49.10 ст. 49 ПК України відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.
Пунктом 49.11 ст. 49 ПК України передбачено, що у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48, а також недотримання вимог абзаців першого - третього пункту 49.4 ст. 49 цього Кодексу, контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови:
49.11.1 у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв'язку, - протягом п'яти робочих днів з дня її отримання;
49.11.2 у разі отримання такої податкової декларації особисто від платника податку або його представника - протягом трьох робочих днів з дня її отримання.
За змістом п. 48.3 ст. 48 ПК України податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити:
тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий);
звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація;
звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку);
повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами;
код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер;
реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);
місцезнаходження (місце проживання) платника податків;
найменування контролюючого органу, до якого подається звітність;
дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми);
інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід'ємною частиною;
ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків;
підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).
Пунктом 48.4 ст. 48 ПК України передбачено, що у окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов'язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період; дата та номер рішення про включення неприбуткової організації до Реєстру неприбуткових установ та організацій; ознака неприбутковості організації; повне найменування нерезидента; місцезнаходження нерезидента; назва та код держави резиденції нерезидента; код нерезидента, що присвоєно державою, резидентом якої він є.
Підпунктом 48.5.1 п. 48.5 ст. 48 ПК України встановлено, що податкова декларація повинна бути підписана керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником;
Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність накладеного на електронний документ кваліфікованого електронного підпису чи печатки платника податку.
Відповідно до п. 48.7 ст. 48 ПК України податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених п. 46.4 ст. 46 цього Кодексу.
Зміст наведених положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що, одержавши від платника податків податкову звітність, контролюючий орган зобов'язаний перевірити наявність у ній реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 ст. 48 ПК України, та прийняти одне з двох рішень: або прийняти податкову звітність, або відмовити у її прийнятті, одночасно повідомивши платника податків про причини відмови. Умовою, з якою законодавець пов'язує можливість прийняття або неприйняття податкової звітності, є наявність або відсутність у ній обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 ст. 48 Податкового кодексу України.
За змістом пункту 49.3 ст. 49 ПК України єдиною підставою для неприйняття податкової декларації засобами електронного зв'язку в електронній формі є недійсність кваліфікованого електронного підпису чи печатки такого платника податків, у тому числі у зв'язку із закінченням строку дії відповідного сертифіката відкритого ключа, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа, містить достовірні обов'язкові реквізити та надана у форматі, доступному для її технічної обробки.
У разі отримання відмови контролюючого органу у прийнятті податкової декларації платник податків має право оскаржити рішення контролюючого органу у порядку, передбаченому ст. 56 цього Кодексу (пп. 49.12.2 п. 49.12 ст. 49 ПК України).
У разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом (п. 49.13 ст. 49 ПК України).
З аналізу викладеного вбачається, що перелік підстав для відмови контролюючого органу у прийнятті податкової декларації, закріплений положеннями статей 48 та 49 Податкового кодексу України, є вичерпним; неприйняття податкової декларації з інших підстав, не передбачених податковим законодавством, забороняється.
Під час розгляду справи судом встановлено, що позивачем 18.01.2025 подано засобом електронного зв'язку в електронній формі до контролюючого органу податкову звітність (декларацію) з податку на прибуток підприємств за 2024 рік, що підтверджується квитанцією №2 від 18.01.2025.
Однак, листом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 20.01.2025 №3791/604-36-04-10-19, повідомлено про відмову у визнанні податковою звітністю податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 2024 рік.
В обґрунтування такого рішення відповідач у вказаному листі посилався на те, що надана податкова декларація з податку на прибуток підприємств за 2024 рік не вважається податковою звітністю, оскільки подана з порушенням вимог п. 48.3, п. 48.4, п. 48.5 ст. 48 ПК України, а саме: відсутній підпис головного бухгалтера, у зв'язку з чим було запропоновано подати податкову декларацію з податку на прибуток підприємств за 2024 рік відповідно до вимог ст. 48 ПК України.
Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідно до пп. 48.5.1 п. 48.1 ст. 48 ПУ України, податкова декларація повинна бути підписана керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником.
Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність накладеного на електронний документ кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог Закону України “Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».
Таким чином, у разі якщо ведення бухгалтерського обліку та подання податкової звітності здійснюється безпосередньо керівником платника податків-юридичної особи, який в свою чергу наділений відповідним правом підписання електронних документів та направлення їх до контролюючих органів засобами електронного зв'язку з дотриманням вимог, то в такому випадку достатньо лише підпису керівника платника податків.
У ході розгляду справи судом встановлено, що позивачем складено (із заповненням всіх необхідних реквізитів) та подано податкову декларацію з податку на прибуток підприємств за 2024 рік, яка підписана керівником ТОВ «ТД «ГРАНДЕ» - Романом Бочкарь.
При цьому, єдиною особою, яку визначено відповідальною та уповноваженою на підписання електронних документів визначено керівника товариства, а саме - Бочкарь Романа.
Посада особи відповідальної за ведення бухгалтерського обліку (головний бухгалтер) не передбачена на товаристві, що підтверджується карткою платника, сформованою в електронному кабінеті ТОВ «ТД «ГРАНДЕ».
Крім того, суд звертає увагу, що за наслідком подання 18.01.2025 податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 2024 рік позивачем було отримано квитанцію №2 про підтвердження прийняття відповідної податкової декларації.
При цьому, у разі надходження квитанції №1 про отримання контролюючим органом електронного документа (проведення автоматизованої перевірки) та квитанції №2 про підтвердження прийняття електронного документа контролюючим органом, електронний документ вважається прийнятим.
Вказане свідчить про підтвердження правильності заповнення та подання (зокрема наявність всіх необхідних реквізитів) електронного документа.
Таким чином, факт подання та заповнення ТОВ «ТД «ГАНДЕ» всіх обов'язкових реквізитів електронної звітності з податку на прибуток підприємств за 2024 рік підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.
Таким чином, посилання Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на порушення ТОВ «ТД «ГРАНДЕ» норм пункту 48.5 ст. 48 ПК України під час заповнення та подання податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 2024 рік, в частині відсутності обов'язкового реквізиту, а саме: відсутній підпис головного бухгалтера, є необґрунтованим та неправомірним.
За таких обставин, суд доходить висновку, що відмовляючи у визнанні вказаної податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 2024 рік податковою звітністю, відповідач діяв протиправно.
Відтак, з урахуванням встановлених у ході судового розгляду обставин справи та висновків, суд доходить висновку, що податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 12.05.2025 №2/25493/0410 про застосування до ТОВ «ТД «ГРАНДЕ» штрафної санкції за неподання/несвоєчасне подання податкової звітності з податку на прибуток за 2024 рік у розмірі 1020 грн є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо прийняття податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 2024 рік датою її фактичного подання, суд зазначає наступне.
У відповідності до п. 49.13 ст. 49 ПК України, у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.
Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути “ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України» від 5.04.2005 (заява №38722/02)).
Отже, “ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З огляду на викладене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм та встановлених обставин, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та забезпечення остаточного вирішення спору між сторонами, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання Головного управління ДПС у Дніпропетровській області прийняти податкову декларацію з податку на прибуток підприємств за 2024 рік подану ТОВ «ТД «ГРАНДЕ», датою її фактичного подання.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням наведеного, суд доходить висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог позивача щодо протиправності рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з вимог вищенаведеного чинного законодавства України та обставин, встановлених в ході розгляду справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2422,00 грн, понесені позивачем згідно платіжного документа №7742-5797-1524-3104 від 02.07.2025.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн., суд зазначає наступне.
Згідно частин 1, 3 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до положень частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Судом встановлено, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду надано: договір про надання професійної правничої допомоги від 21.05.2025 року №20/25, Додаток №1 від 01.07.2025 до договору про надання професійної правничої допомоги №20/25 від 21.05.2025; довіреність №21/25 від 721.05.2025, Акт №0-28 від 03.07.2025 здачі-приймання наданих послуг, звіт адвоката про надання послуг до Акта №0-28 від 03.07.2025.
Так, з копії Додаток №1 від 01.07.2025 до договору про надання професійної правничої допомоги №20/25 від 21.05.2025, вбачається, що сторони погодили перелік послуг та їх вартість в розмірі 10 000,00.
З копії акту №0-28 від 03.07.2025 здачі-приймання наданих послуг вбачається, що сторони визначили опис виконаних робіт та їх вартість у розмірі 80000 грн.
Сторони у Додаток №1 від 01.07.2025 до договору про надання професійної правничої допомоги №20/25 від 21.05.2025 погодили, що гонорар підлягає сплаті позивачем протягом 15-ти днів з дати набрання чинності рішенням суду.
У матеріалах справи міститься також копія ордеру по надання правничої (правової) допомоги адвоката Муравського Володимира Володимировича на представництво інтересів позивача у Дніпропетровському окружному адміністративному суді та копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Суд зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч.3 ст. 134 КАС України). Натомість положеннями п. 2 ч.1 ст. 134 КАС України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.
Аналогічну за своїм змістом правову позицію стосовно можливості відшкодування витрат на оплату правничої допомоги за відсутності документу про їх оплату на час розгляду справи, у разі якщо у договорі про надання правничої допомоги міститься умова стосовно оплати витрат протягом певного часу після ухвалення рішення суду, займає Верховний Суд у постановах від 21.01.2021 року у справі № 280/2635/20 та від 26.06.2019 року у справі № 813/481/18.
Представник відповідача у запереченнях на вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу зазначав, що витрати є перебільшеними, оскільки позов є типовим, а розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за відсутності сторін.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18.
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин.
Враховуючи критерії співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, приймаючи до уваги складність цієї справи, а також те, що витрати на оплату послуг адвоката мають бути дійсні, необхідні та обґрунтовані, з огляду на те, що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між позивачем та адвокатом, і є обов'язковими до виконання, а також те, що угода про надання правничої допомоги є дійсною, приймаючи до уваги також і те, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб'єкта владних повноважень своєчасно вчиняти певні дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних чи юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, однак приймаючи до уваги принципи добросовісності, розумності та справедливості, суд вважає за необхідне стягнути витрати на правничу допомогу лише у розмірі 3000 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «ГРАНДЕ» (49000, м. Дніпро, вул. Воскресенська, буд. 14, оф. 106, код ЄДРПОУ 37898774) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17А, код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 0/25493/0410 від 12.05.2025 року, прийняте на підставі Акта перевірки № 17236/04-36-04- 10/37898774 від 02.04.2025 року, яким встановлено порушення пп. 49.18.3, п. 49.18 ст. 49 гл. 2 розд. 2 ПКУ через відсутність підпису головного бухгалтера у податковій декларації з податку на прибуток підприємств за 2024 рік (код ЄДРПОУ 37898774) від 18.01.2025 року, подану Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «ГРАНДЕ».
Зобов'язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області прийняти податкову декларацію на прибуток підприємств за 2024 рік від 18.01.2025 року (реєстраційний № 9418433548), подану Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «ГРАНДЕ», датою її фактичного подання.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «ГРАНДЕ» (49000, м. Дніпро, вул. Воскресенська, буд. 14, оф. 106, код ЄДРПОУ 37898774) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17А, код ЄДРПОУ 44118658) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,00 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривень) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 (три тисячі гривень) грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець