Справа №450/3443/17
пр № 6/464/70/25
13 жовтня 2025 року м. Львів
Сихівський районний суд м. Львова у складі судді Шашуріної Г.О., розглянувши подання приватного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами,
Приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Бурко А.М. звернувся до суду із поданням, в якому просить визначити частку майна боржника ОСОБА_1 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , покликаючись на не виконання останньою рішення суду.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду таку передано на розгляд судді Шашуріній Г.О.
У судове засідання учасники справи не з'явились, належним чином повідомлялись про дату, час та місце її розгляду. Від приватного виконавця надійшла заява про розгляд подання у його відсутності, таке підтримує та просить задоволити.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі ч.2 ст.247 ЦПК України
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Як регламентовано ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Згідно зі ст.18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
У ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця (ст.443 ЦПК України).
Як унормовано ст.48 Закону України «Про виконавче провадження», стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця. У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване таке житло, не здійснюється. У такому разі виконавець зобов'язаний вжити заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.
Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності (ст.355 ЦК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом ч.3 ст.368 ЦК України.
У ст.60 СК України визначено, шо майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми ст.60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.
Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Саме такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 29 січня 2021 року у справі № 161/14048/19.
Стаття 370 ЦК України передбачає, що у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 вересня 2025 року у справі № 367/252/24 виснувала, що правовий інструмент, встановлений у статті 443 ЦПК України, не покликаний врегульовувати наявні спори між співвласниками майна (співвласниками майна та іншими особами), а є практичною реалізацією заміни режиму права спільної сумісної власності на режим права спільної часткової власності, коли є чітко визначеними частки осіб, які спільно володіють певним майном, задля забезпечення виокремлення частки боржника, на яку може бути звернено стягнення. Під час вирішення подання виконавця суд досліджує документи, які підтверджують право власності боржника та інших осіб на майно, яким вони володіють спільно, що презюмується на підставі закону, і визначає частки співвласників у праві власності на таке майно. Водночас суд не вирішує питання про виділ частки боржника чи про поділ майна, що є спільною власністю. Якщо суд під час розгляду подання виконавця встановить, що боржник володіє майном спільно з іншим із подружжя, продовжує перебувати в шлюбі або після його розірвання не має жодних неврегульованих спорів щодо спільного майна, і обставини придбання такого майна під час перебування у шлюбі є очевидними і неспростовними, то суд, пославшись на презумпцію спільності майна подружжя, вправі вирішити подання виконавця по суті і визначити частку боржника в спільному майні.
Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 23 жовтня 2023 року по справі № 450/3443/17, яке постановою Львівського апеляційного суду від 04 квітня 2024 року (відповідно набрало законної сили) та постановою Верховного Суду від 26 вересня 2034 року залишеним без змін, ухвалено стягнути з ОСОБА_2 (боржник) на користь ОСОБА_3 (стягувач) 1 309 929,60 грн та 13 099,60 грн судового збору.
На виконання вказаного шрішення судом 15 травня 2024 року видано виконавчий лист, з примусового виконання що перебуває на примусовому виконанні приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Бурко А.М., виконавче провадження ВП № 75298957 відкрите постановою від 13 червня 2024 року.
Постановами приватного виконавця від 13 червня 2024 року накладено арешт на кошти та майно боржника.
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб 22 липня 2000 року, який розірваний рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 січня 2018 року у справі № 450/3268/17, яке набрало законної сили. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу (ч.2 ст.114 СК України). Указане підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 24 квітня 2025 року).
Під час перебування у шлюбі ОСОБА_6 (боржник) набула у власність нерухоме майно на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_2 .
За актуальними відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 24 квітня 2025 року згадана квартира належить на праві приватної власності боржнику ОСОБА_2 , реєстраційний номер майна 6275133.
Беручи до уваги відсутність відомостей про наявність доходів чи іншого майна боржника для реалізації, що підтверджується численними письмовими доказами, долученими до подання приватного виконавця, з метою виконання рішення суду, суд дійшов висновку про необхідність виділу частки боржника в майні, що належить їй спільно з колишнім чоловіком. Кількість співвласників (двоє) та відсутність обставин, які б свідчили про необхідність відступу від рівності часток (збільшення чи зменшення) зумовлює висновок, що за боржником слід визначити 1/2 частку у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Будучи обізнаною про розгляд подання приватного виконавця, боржник, яка користувалась правничою допомогою адвоката, правову позицію стосовно визначення частки майна боржника не висловила, жодних доводів у спростування не навела.
Підсумовуючи наведене у своїй сукупності, подання приватного виконавця про визначення частки майна боржника підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст.258-261, 443 ЦПК України, суд
Подання задоволити.
Визначити частку майна боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у квартирі АДРЕСА_3 (реєстраційний номер майна 6275133).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом 15 днів, згідно з вимогами ст.ст.351-356 ЦПК України.
Повне судове рішення складено та підписано 13 жовтня 2025 року, що є датою його ухвалення, ухваленого за відсутності учасників справи, як це передбачено ч.ч.5, 9 ст.268 ЦПК України.
Суддя Галина ШАШУРІНА