Справа №491/414/25
Провадження № 2/491/362/25
іменем України
08 жовтня 2025 року Ананьївський районний суд Одеської області
в складі головуючого судді - Желяскова О.О.,
за участю: секретаря судового засідання - Рачкової І.В.,
учасників справи: позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Юраш І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ананьїв Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Ананьївської міської ради про визнання права власності на частину житлового будинку в порядку набувальної давності,
У травні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Юраш Ірина Олександрівна, звернувся до суду з позовом до Ананьївської міської ради, в якому просить визнати за ним право власності за набувальною давністю на частину житлового будинку.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що починаючи від дня свого народження по теперішній час він постійно та безперервно проживає у будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Лише з часом дорослішання позивач почав дізнаватися від своєї матері, ознайомлюючись при цьому з існуючими документами, про існуючі юридичні аспекти щодо зареєстрованого права власності на будинок, в якому проживав та проживає на тепер. Позивач зазначає, що спочатку право власності на вказаний будинок було зареєстровано за ОСОБА_2 , який за свого життя перебував у фактичних шлюбних стосунках без реєстрації шлюбу з прабабою позивача по лінії батька ОСОБА_3 . Після їх смерті в будинку проживав та підтримував його в належному стані дід позивача ОСОБА_4 , який помер у 2001 році, а ще до його смерті у 1998 році помер батько позивача ОСОБА_5 19 липня 2006 року згідно рішення Ананьївського районного суду Одеської області за позивачем було визнано право власності на частину житлового будинку. Позов про визнання за позивачем права власності на частину житлового будинку був поданий його матір'ю ОСОБА_6 в його інтересах як неповнолітнього, оскільки на момент ухвалення рішення позивачеві було 12 років. По досягненню повноліття у 2011 році позивач зареєстрував своє місце проживання за адресою розташування будинку та в подальшому в повній мірі здійснював володіння будинком, вживаючи всіх необхідних для цього заходів. Позивач завжди володів вказаним будинком відкрито, не приховуючи це перед іншими особами, сплачуючи всі необхідні комунальні платежі, здійснюючи на власний розсуд і інші ремонтно-будівельні роботи в будинку, тощо. Своє володіння будинком позивач здійснював безперервно протягом строку, котрий значно перевищує 10 років. Тому, з підстав, визначених статтею 344 ЦК України, позивач звернувся до суду з позовом про визнання за ним права власності на частину житлового будинку саме за набувальною давністю.
Ухвалою суду від 19 травня 2025 року відкрито провадження у вищевказаній справі та призначено підготовче судове засідання (а.с.51-52).
Ухвалою суду від 19 червня 2025 року підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду по суті (а.с.64).
Представник позивача - адвокат Юраш І.О., яка діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВН № 1508807 від 01 травня 20245року (а.с.44), в судовому засіданні дала пояснення відповідно до обставин, викладених в позовній заяві, позовні вимоги підтримала з підстав викладених у позові.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні повністю підтримав думку свого представника.
Представник відповідача, Ананьївської міської ради, в судове засідання не прибув. Про дату, час та місце розгляду повідомлений належним чином у відповідності до вимог статті 128 ЦПК України. Це підтверджує довідка про доставку електронного листа (а.с.81). Водночас через систему «Електронний суд» представник Ради, в особі її Голови, Тищенко Ю.С. надав клопотання, в якому просить здійснити розгляд справи без участі відповідача, розгляд заяви залишає на розсуд суду та просить прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства. Представник зазначає, що права та обов'язки осіб, які беруть участь у цивільному судочинстві відомі та зрозумілі. Інших заяв, клопотань, відводів не мають (а.с.59).
Допитані в судовому засіданні, в якості свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 суду пояснили, що позивач проживає по АДРЕСА_1 з самого дитинства. ОСОБА_9 та дідусь ОСОБА_10 жили там, потім мати позивача перейшла туди жити у 80-х роках, яка мала двох дітей, де жила вся сім'я.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.
В частині першій статті 4 ЦПК України закріплено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частин першої та третьої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Заслухавши сторону позивача, допитавши свідків, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи позовної заяви, суд дійшов висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
Предметом спору у даній справі є визнання за позивачем права власності на об'єкт нерухомого майна на підставі статті 344 ЦК України, яка передбачає, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Відповідно до статті 328 ЦПК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Отже, згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Тобто, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивач має довести факт існування такого нерухомого майна; відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше десяти років.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) наведено такі висновки.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Проте не будь-який об'єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об'єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац другий частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
В постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави.
Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Судом встановлено, що згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03 листопада 2006 року за реєстраційним № 12385493 частка житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності позивачеві ОСОБА_1 (а.с.29).
Підставою виникнення/реєстрації за позивачем права власності на частину житлового будинку було рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 19 липня 2006 року у справі № 2-361/2006 рік.
Згідно вказаного рішення суду за позивачем ОСОБА_1 визнано «право власності на частину житлового будинку та з відповідною частиною господарських будівель та споруд, розташованих на АДРЕСА_1 , як за спадкоємцем по закону після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .» (а.с.21).
Як вбачається з рішення, позов про визнання за позивачем права власності на частину житлового будинку був поданий його матір'ю ОСОБА_6 в його інтересах як неповнолітнього.
Позивач, після досягнення ним повноліття, ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснив реєстрацію свого місця проживання у спірному житловому будинку (а.с.12).
Також матеріалами справи встановлено, що інша частина житлового будинку, на яку позивач просить визнати за ним право власності саме за набувальною давністю, належить ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.18, 29).
Підставою виникнення/реєстрації за ОСОБА_2 права власності на частину житлового будинку був договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності, посвідчений Ананьївською районною державною нотаріальною конторою Одеської області, 19 березня 1959 року за реєстровим № 547 (а.с.29, 30).
З довідки-характеристики (додаток 1 до технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок, виготовленого станом на 04 травня 2006 року для оформлення спадщини) право власності ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , також підтверджувалось зазначеним вище договором, при цьому частка в праві власності на житловий будинок складала - 1 (а.с.28).
Отже, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , після смерті якого позивач успадкував частину вищезгаданого житлового будинку як спадкоємець по закону, що підтверджується рішенням Ананьївського районного суду Одеської області, ухваленим 19 липня 2006 року у справі № 2-361/2006 рік (а.с.21).
Крім того, суд зазначає, що судовими рішеннями від 19 липня 2006 року у справах №№ 2-о-60/2006 рік та 2-361/2006 рік, які набрали законної сили, встановлено факт родинних відносин ОСОБА_4 (дідусь позивача) з ОСОБА_3 (прабабуся позивача), яка співмешкала з ОСОБА_2 (а.с.20, 21).
За таких обставин позивач за весь час до 19 травня 2025 року (звернення до суду з цією позовною заявою) до нотаріальної контори для оформлення садкового майна після смерті ОСОБА_2 , зокрема, належної йому частини житлового будинку, не звертався, про що свідчать, зокрема:
- лист Ананьївської державної нотаріальної контори Одеської області від 20 травня 2025 року за вихідним № 686/01-16, яким повідомлено, що по даним нотаріальної контори спадкова справа на майно ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , не заводилась (а.с.57);
- лист приватного нотаріуса Подільського районного нотаріального округу Одеської області Воробйова А.О. від 26 травня 2025 року за вихідним № 43/01-16, яким повідомлено, що ним спадкова справа на майно ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , не заводилась (а.с.61).
Звертаючись до суду з цим позовом, свої вимоги в частині визнання права власності за набувальною давністю на належну померлому ОСОБА_2 на частину житлового будинку позивач обґрунтовував тим, що він більше десяти років добросовісно та безперервно володіє майном покійного ОСОБА_2 .
В постанові Верховного Суду від 13 квітня 2022 року у справі № 740/3305/20 (провадження № 61-5786св21) зазначено, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність визначених статтею 344 ЦК України правових підстав для задоволення позову, оскільки власником 2/5 частин у праві власності на спірний житловий будинок була покійна ОСОБА-1, матеріали справи не містять підтвердження, що вона відмовлялася від належного їй нерухомого майна; за життя ОСОБА-1 склала заповіт на доньку позивача - ОСОБА-2, яка спадщину своєчасно не прийняла. Ці обставини були відомі позивачу. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Доводи касаційної скарги про те, що позивач більше 10 років добросовісно, відкрито та безперервно володів спірним майном, робив ремонт та реконструкцію будинку, сплачував комунальні послуги та податок на землю, а тому є всі підстави для визнання за ним права власності на 2/5 частки спірного житлового будинку за набувальною давністю, безпідставні, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Сам по собі факт користування позивачем будинком та проведення ремонтних робіт у ньому не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Встановивши, що позивач достовірно знав про те, що власником частини житлового будинку, в якому він проживає є ОСОБА_2 , який за життя не відмовлявся від свого права власності на належну йому частину житлового будинку (зворотного судом не встановлено), суд дійшов висновку, що позивачем не доведено всіх умов, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю.
Давність володіння могла вважатися добросовісною, якщо позивач при заволодінні спірною частиною у житловому будинку не знав і не повинен був знати про відсутність в нього підстав для набуття права власності, однак таких обставин у справі судом не встановлено. Сам по собі факт користування позивачем житловим будинком, утримання його в належному стані, проведення капітального та поточного ремонтів, здійснення оплати за житлово-комунальні послуги не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю та самостійною підставою для визнання права власності на майно в порядку статті 344 ЦК України (див. постанову Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 337/4725/18).
Позивачем не дотримані необхідні умови для визнання права власності за набувальною давністю, оскільки спір фактично виник щодо спадкового майна. Позивач за обставин справи до нотаріуса із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину не звертався, а пред'явив цей позов на підставі статті 344 ЦК України. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. ОСОБА_1 знав про наявність підстави для набуття права власності в порядку спадкування за законом, а тому його володіння частиною житлового будину, яка залишилася після смерті ОСОБА_2 , не можна вважати добросовісним в розумінні диспозиції статті 344 ЦК України, що виключає можливість набуття права власності на вказане майно за набувальною давністю.
Крім того, листом приватного нотаріуса Подільського районного нотаріального округу Одеської області Воробйова А.О. від 07 жовтня 2025 року за вихідним № 111/01-16 на звернення позивача щодо можливості звернення та отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено, що позивачеві не може бути видано свідоцтво про право на спадщину за законом, оскільки не надано жодного документу, який би підтвердив родинні відносини між ним та спадкодавцем в розумінні статтей 529, 530 ЦК УРСР 1963 року (а.с.83).
Обставини, наведені позивачем як підстава позову, не знайшли свого підтвердження та законного правового обґрунтування, тому суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 264 ЦПК України, суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Ананьївської міської ради про визнання права власності на частину житлового будинку в порядку набувальної давності відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У відповідності до підпункту 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто в даному випадку через Ананьївський районний суд Одеської області.
Відомості про сторін та інших учасників справи на виконання пункту 4 частини п'ятої статті 265 ЦПК України:
Позивач:ОСОБА_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1
Представник позивачки - адвокат: Відповідач: ОСОБА_11 , адреса робочого місця: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 Ананьївська міська рада, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 04056807; місцезнаходження згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 66401, Одеська область, Подільський район, м. Ананьїв, вул. Незалежності, буд. 51
Копію рішення суду вручити/надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу.
Повний текст рішення суду складено 13 жовтня 2025 року.
Суддя О.О. Желясков
Рішення суду набрало законної сили «____» __________________20___ року.
Оригінал рішення суду знаходиться в матеріалах цивільної справи № 491/414/25 Ананьївського районного суду Одеської області.