13 жовтня 2025 року ЛуцькСправа № 140/6742/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач) про визнання протиправними дії щодо відмови у призначенні дострокової пенсії за віком як військовослужбовцю, який брав участь у бойових діях; зобов'язання здійснити призначення та виплату, починаючи з 05.02.2025, дострокової пенсії за віком як військовослужбовцю, який брав участь у бойових дія.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком, враховуючи його статус учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням.
За принципом екстериторіальності документи для призначення пенсії були направлені на розгляд до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, яким прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №032350031939.
Такі дії відповідача ОСОБА_1 вважає протиправними, тому звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою судді від 23.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.19).
Копію ухвали суду від 23.06.2025 відповідач отримав у зареєстрований в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд» кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, проте у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подав.
Інших заяв по суті справи не надходило.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 29.04.2025 звернувся до органу ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за наявності 25-річного страхового стажу (а.с.10-12).
З урахуванням принципу екстериторіальності, заява позивача була опрацьована ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та рішенням №032350031939 ввід 06.05.2025 позивачу було відмовлено в призначенні дострокової пенсії, у зв'язку з відсутністю довідки про період (періоди) участі у бойових діях.
Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі також - Закон №1058-IV).
Так, статтею 1 Закону №1058-ІV визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною 1 статті 4 Закону №1058-IV визначено, що Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно з ч.1 ст.5 Закону №1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п'ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Зі спірного рішення про відмову у призначенні пенсії №032350031939 від 06.05.2025 встановлено, що ОСОБА_1 досяг необхідного пенсійного віку 60 років (при необхідному мінімальному віці згідно статті 115 Закону №1058-IV - 55 років) та страховий стаж особи становить 29 років 0 місяців 09 днів (при необхідному - не менше 25 років) (а.с.8).
Як встановлено судом, єдиною підставою для відмови позивачу в призначенні пенсії на умовах п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV слугувало ненадання довідки військового комісаріату про період (періоди) проходження військової служби й участі в бойових діях згідно з додатком 2 до Порядку підтвердження наявного трудового стажу №637 від 12.08.1993.
Так, положеннями підпункту 6 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі Порядок №22-1), передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком:
військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, яких визнано особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), безпосередньої участі в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення (далі - АТО/ООС) та/або безпосередньої участі в обороні України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку, безпосередньою участю в АТО/ООС, обороні України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації:
виписка з акта огляду МСЕК про групу та причину інвалідності;
документи про проходження військової служби (служби);
довідка згідно з додатком 2 до Порядку підтвердження наявного стажу роботи або документи про безпосередню участь в АТО/ООС, передбачені Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 (далі - Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій), або документи військових частин (органів, підрозділів), підприємств, установ та організацій про безпосередню участь в обороні України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації;
посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни (за наявності);особам, яким надано статус особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 11 (з числа резервістів, військовозобов'язаних, осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади), 12, 13 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»:
виписка з акта огляду МСЕК про групу та причину інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в АТО/ООС або в обороні України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації;
посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни (у разі відсутності в посвідченні особи з інвалідністю внаслідок війни пункту і статті Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до якого надано статус, такі відомості підтверджуються органом, що видав посвідчення, або додаються документи про безпосередню участь цих осіб в АТО/ООС, передбачені Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій, або документи військових частин (органів, підрозділів), підприємств, установ та організацій про безпосередню участь в обороні України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації). Особами з числа резервістів і військовозобов'язаних, особами, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, додаються документи, які підтверджують їх належність до таких осіб (незалежно від наявності в посвідченні зазначених вище відомостей) (при призначенні пенсії особам з інвалідністю згідно з пунктом 4 частини першої статті 115 Закону); військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, які брали участь у бойових діях, безпосередню участь в АТО/ООС та/або в обороні України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації:
документи про проходження військової служби (служби);
довідка згідно з додатком 2 до Порядку підтвердження наявного стажу роботи або документи про безпосередню участь в АТО/ООС, передбачені Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій, або документи військових частин (органів, підрозділів), підприємств, установ та організацій про безпосередню участь в обороні України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації;
посвідчення учасника бойових дій;особам, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 19 (з числа резервістів, військовозобов'язаних, осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади), 20, 21 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»:
посвідчення учасника бойових дій (у разі відсутності в посвідченні учасника бойових дій пункту і статті Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до якого надано статус, такі відомості підтверджуються органом, що видав посвідчення, або додаються документи, які підтверджують безпосередню участь цих осіб в АТО/ООС, передбачені Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій, або документи військових частин (органів, підрозділів), підприємств, установ та організацій про безпосередню участь в обороні України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації). Особами з числа резервістів і військовозобов'язаних, особами, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, додаються документи, які підтверджують їх належність до таких осіб (незалежно від наявності в посвідченні зазначених вище відомостей) (при призначенні пенсії учасникам бойових дій згідно з пунктом 4 частини першої статті 115 Закону).
Таким чином, довідки про період участі в бойових діях надаються виключно особами, які брали участь у бойових діях, безпосередню участь в АТО/ООС та/або в обороні України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації.
При цьому, за змістом вимог підпункту 6 пункту 2.1 розділу II Порядку №22-1 довідка згідно з додатком 2 до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для осіб, які виконували інтернаціональний обов'язок подається Пенсійному органу виключно в разі визнання особи з інвалідністю внаслідок захворювання, отриманого в період виконання інтернаціонального обов'язку, з метою підтвердження відповідного статусу для призначення пенсії по інвалідності.
У випадку відсутності в особи, яка виконувала інтернаціональний обов'язок інвалідності, відповідна довідка Пенсійним органом не повинна вимагатись, як така.
Судом встановлено та сторонами не заперечується, що у позивача відсутній статус особи з інвалідністю внаслідок війни.
Разом з тим, як встановлено судом та не є спірним у справі, до заяви про призначення пенсії за віком як учаснику бойових дій позивачем додано, зокрема: довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, паспорт серії НОМЕР_1 військовий квиток №56 від 04.02.2025, посвідчення учасника бойових дій № НОМЕР_2 , трудову книжку серії НОМЕР_3 та довідку видану ІНФОРМАЦІЯ_1 №36 від 04.01.2025 про проходження військової служби в Збройних Силах в період з 01.12.1983 по 18.11.1985.
Відповідно до положень ч.2 та 4 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Законодавство колишнього СРСР і чинне законодавство України передбачають зарахування періоду проходження військової служби до різних видів трудового стажу, а також пільгове (кратне) обчислення цього періоду військовослужбовцям, які за рішенням Уряду СРСР проходили військову службу в державах, де в той час велися бойові дії, для зарахування до стажу роботи, що дає право на призначення та отримання різних видів пенсій і соціальних виплат.
Зокрема, Законом СРСР "Про загальний військовий обов'язок" від 12.07.1967 №1950-VII і Положенням про пільги для військовослужбовців, військовозобов'язаних, осіб, звільнених з військової служби у відставку, та їх сімей, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 17.02.1981 №193, було передбачено зарахування часу перебування громадян на дійсній військовій службі у Збройних Силах СРСР до загального трудового стажу, безперервного трудового стажу та стажу роботи за спеціальністю.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №591/3086/16-а участь військовослужбовця у бойових діях може підтверджуватись і фактом набуття статусу учасника бойових дій у розумінні статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту та відповідним посвідченням".
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 29.08.2018 у справі №295/1129/17.
У розумінні статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом підтвердження обставини участі військовослужбовця у бойових діях є відповідне посвідчення учасника бойових дій.
У пункті 3.5 Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 по справі №1-13/2018 (1844/16, 3011/16) указано, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (частина перша статті 24 Основного Закону України). Конституційний Суд України зазначав, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних юридичних можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод (абзац п'ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012).
Принцип рівності в правах допускає застосування диференційованого підходу до певних правовідносин, зокрема, залежно від дати набуття відповідного права за умови, що обраний підхід є виправданим у демократичному суспільстві, та за наявності обґрунтованих підстав. У випадку регулювання соціальних прав із метою забезпечення соціальної справедливості застосування принципу абсолютної рівності може спричинити ситуацію, за якої внесення змін до будь-яких нормативно-правових актів (щодо прав та обов'язків осіб) буде неможливим, та створити загрозу економічній безпеці держави (призвести до негативних фінансових наслідків).
Європейський суд з прав людини вказував, що "неоднаковість ставлення є дискримінаційною, якщо вона позбавлена об'єктивного й розумного обґрунтування; іншими словами, якщо вона не переслідує легітимної мети чи якщо бракує виправданого співвідношення пропорційності між застосованими засобами та переслідуваною метою. Договірній державі належить певний простір оцінювання у визначенні, чи та якою мірою відмінності в інших подібних ситуаціях виправдовують неоднакове ставлення" (§ 51 рішення у справі "Stec and Others v. The United Kingdom" від 12 квітня 2006 року).
Відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи, незалежно від їх певних ознак, мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації; форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб забороняються; не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують прав та свобод інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг за певними ознаками особам, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій; закріплення у законі особливих вимог щодо реалізації окремих прав.
За змістом Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2019 №1-рп(ІІ)/2019 по справі №3-14/2019 (402/19, 1737/19) під використаним у національних законах України терміном військовослужбовці фактично слід розуміти у тому числі і військовослужбовців Радянської Армії та військовозобов'язаних під час спеціальних військових зборів Радянської Армії.
З огляду на викладене та зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та у рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника тлумаченням є однакове застосування правила дострокового виходу на пенсію для усіх військовослужбовців, які брали участь у бойових діях.
Відповідачем при прийнятті спірного рішення вказано на необхідність підтвердження обставин участі військовослужбовця у бойових діях виключно відповідними документами.
У даному ж випадку в аспекті статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" підтвердженню для призначення пенсії, насамперед, підлягають не обставини тривалості участі військовослужбовця у бойових діях, а сам факт такої участі.
Разом з тим, факт участі позивача у бойових діях уже був встановлений державою під час вирішення питання про наявність підстав для видачі позивачу посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_4 від 07.05.1998 (а.с.42).
За приписами п.2 ч.1 ст.6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України (абзаци перший та третій).
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №63 від 08.02.1994 затверджено Перелік держав і періодів бойових дій на їх територіях, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього СРСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території.
Суд зауважує, що довідка видана ІНФОРМАЦІЯ_1 №36 від 04.02.2025 про те, що єфрейтор запасу ОСОБА_1 дійсно проходив військову службу в Збройних Силах в період з 01.12.1983 по 18.11.1985 видана на підставі військового квитка серії НОМЕР_5 та облікової картки до вказаного військового квитка (а.с.28).
Крім того, згідно даних трудової книжки серії НОМЕР_6 позивач 01.12.1983 був призваний на військову службу та 18.11.1985 був звільнений з лав Радянської Армії в запас. Даний запис в трудову книжку внесено на підставі військового квитка серії НОМЕР_5 (а.с.40 зворот).
Таким чином суд доходить висновку, що згідно підтверджених документально вищезгаданих вимог позивач має право на пільги, встановлені постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР №59-27 від 17.01.1983.
При цьому, як вже було зазначено судом, факт участі позивача у бойових діях встановлений державою під час вирішення питання про наявність підстав для видачі йому посвідчення учасника бойових дій.
Слід зазначити, що належність позивача до особи, яка має статус учасника бойових дій не є предметом спору у даній справі, посвідчення позивача не визнано недійсним та не скасовано у встановленому Законом порядку.
З огляду на викладене в його сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області №02350031939 від 06.05.2025.
При цьому, як встановлено судом та підтверджено відповідачами, на дату звернення до пенсійного органу позивач досяг 60 років, його страховий стаж становив 29 років 0 місяців 09 днів (а.с.8).
Тобто, у позивача наявне право на призначення пенсії за віком як військовослужбовцю, який брав участь згідно п.4 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Суд вважає за необхідне зазначити, що у межах спірних правовідносин адміністративним судом не здійснюється призначення пенсії, а перевіряється виключно законність рішення органу пенсійного фонду про відмову в призначенні пенсії, за наслідками чого суд може визнати протиправними такі рішення, дії чи бездіяльність, а як наслідок - зобов'язати вчинити певні дії.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання призначити пенсію за віком як військовослужбовцю, який брав участь у бойових діях, суд зазначає наступне.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Рисовський проти України(№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу доброго врядування.
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах v. Italy № 33202/96,v. Turkey № 48939/99,v. Poland № 10373/05).
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі and Chaush v. Bulgaria № 30985/96).
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правого захисту, у розумінні статті 13 Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини (рішення Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року), запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Аналогічний підхід має бути застосований і в разі, коли має місце протиправна бездіяльність органу влади щодо неприйняття відповідного рішення у відносинах, коли обставини свідчать про наявність всіх підстав для його прийняття (Olsson v. Sweden (no. 1), 24 March 1988, Series A no. 130).
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у рішенні від 16.09.2015 по справі №21-1465а15, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам.
Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Отже, повідомляючи позивачу про відмову в призначенні пенсії за віком як військовослужбовцю, який брав участь у бойових діях відповідач діяв необґрунтовано. При цьому, суд не обраховує дійсний страховий стаж позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для зобов'язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області призначити позивачу пенсію за віком як військовослужбовцю, який брав участь у бойових діях.
Однак, наявні підстави для захисту прав позивача шляхом зобов'язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком як військовослужбовцю, який брав участь у бойових діях з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.
Крім того, зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат пов'язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №032350031939 від 06.05.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком як військовослужбовцю, який брав участь у бойових діях відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427).
Суддя А.Я. Ксензюк