13 жовтня 2025 року ЛуцькСправа № 140/7575/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Андрусенко О. О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Бахів» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Бахів» (далі - ТзОВ «Енерджі Бахів») про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 49815,19 грн та пені в сумі 2117,35 грн, всього 51932,54 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення вимог частини першої статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-ХІІ (далі - Закон №875-ХІІ), відповідач у 2024 році не забезпечив норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1 особа. Сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю становить 49815,19 грн, яка відповідачем в добровільному порядку сплачена не була. За несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій відповідачу нарахована пеня в сумі 2117,35 грн, яку позивач просить стягнути із сумою адміністративно-господарських санкцій в примусовому порядку.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 14.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
В поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач позов не визнав з тих підстав, що у 2024 році у ТзОВ «Енерджі Бахів» на посаді водія була працевлаштована 1 особа з інвалідністю ( ОСОБА_1 ), при цьому відповідачем подано податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за І-ІV квартали 2024 року. З урахуванням наведеного, зазначає, що ним дотримано норматив по працевлаштуванню осіб з інвалідністю у 2024 році, створено та працевлаштовано 1 особу з інвалідністю, а тому просив у задоволенні позову відмовити повністю.
У відповіді на відзив позивач підтримав доводи позову.
У запереченні на відповідь на відзив відповідач просив у задоволенні позову відмовити.
Інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.
Відповідно до витягу з централізованого банку даних з проблем інвалідності (ЦБІ), наданого Пенсійним фондом України Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, середньооблікова кількість штатних працівників ТзОВ «Енерджі Бахів» у 2024 році становила 9 працівників, а осіб з інвалідністю у вказаний період - 0 (а.с. 6).
Згідно із розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, та розрахунком позову, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю для ТзОВ «Енерджі Бахів» становить одне робоче місце, сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання вказаного нормативу - 49815,19 грн, з врахуванням середньорічної заробітної плати в розмірі 99630,38 грн, пеня за порушення строків сплати адміністративно-господарських санкцій (85 днів) - 2117,35 грн.(а.с. 4, 7)
Згідно з квитанцією від 04.03.2025, позивач надіслав відповідачу розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік (а.с. 5).
При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Частинами першою, другою статті 18 Закону №875-ХІІ передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Відповідно до частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ (в редакції до 06.11.2022) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Законом України “Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю» від 18.10.2022 № 2682-IX (чинний з 06.11.2022) частину третю статті 18 Закону №875-ХІІ викладено в новій редакції: “Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України».
Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (частина друга статті 20 Закону № 875-ХІІ).
Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для суб'єктів господарювання, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.
При вирішенні спору суд також бере до уваги те, що питання, пов'язані з обліком штатних працівників, регулюються Інструкцією зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 286, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 за № 1442/11722 (далі - Інструкція № 286), дія якої згідно із пунктом 1.1 поширюється на всі юридичні особи, їх філії, представництва та інші відокремлені підрозділи, а також на фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю.
Відповідно до пункту 3.2 та підпунктів 3.2.1, 3.2.2, 3.2.5 Інструкції № 286 середньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватись відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору. Облікова кількість штатних працівників за кожен день має відповідати даним табельного обліку використання робочого часу працівників, на підставі якого визначається кількість працівників, які з'явились або не з'явились на роботу. Середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого - по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця. Кількість штатних працівників облікового складу за вихідний, святковий і неробочий день приймається на рівні облікової кількості працівників за попередній робочий день. У випадку двох або більше вихідних чи святкових і неробочих днів підряд кількість штатних працівників облікового складу за кожний з цих днів приймається на рівні кількості працівників облікового складу за робочий день, що їм передував. При обчисленні середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу враховуються всі категорії працівників облікового складу, зазначені у пунктах 2.4, 2.5 цієї Інструкції, крім працівників, які перебувають у відпустках у зв'язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною до досягнення нею віку, передбаченого чинним законодавством або колективним договором підприємства, включаючи тих, які усиновили новонароджену дитину безпосередньо з пологового будинку (підпункти 2.5.8 - 2.5.9 Інструкції). Облік цих категорій працівників ведеться окремо. Середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12.
З матеріалів справи вбачається, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу ТзОВ «Енерджі Бахів» у 2024 році становила 9 осіб (згідно із витягом з централізованого банку даних з проблем інвалідності, наданого Пенсійним фондом України) (а.с. 6), тому згідно із частиною першою статті 19 Закону № 875-ХІІ останній у 2024 році повинен був виконати норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1 робоче місце.
За тими ж відомостями витягу з централізованого банку даних з проблем інвалідності, наданого Пенсійним фондом України, кількість працевлаштованих у ТзОВ «Енерджі Бахів» осіб з інвалідністю за звітний період 2024 року становила 0 осіб (а. с. 6).
Водночас, суд бере до уваги пояснення відповідача про те, що у 2024 році у ТзОВ «Енерджі Бахів» був працевлаштований 1 працівник з інвалідністю ( ОСОБА_1 ), на підтвердження чого до матеріалів справи долучено копію наказу від 11.09.2023 №25 «Щодо особового складу», згідно якого з 12.09.2023 ОСОБА_1 прийнято на постійну роботу водія автотранспортного засобу (а.с. 26), повідомленням про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту (а.с. 27), пенсійними посвідченням серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 (терміном дії до 30.04.2028), відповідно до яких ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності за загальним захворюванням (а.с. 28).
Таким чином, з урахування поданих відповідачем документів у ТзОВ «Енерджі Бахів» працює особа з інвалідністю - ОСОБА_1 , що свідчить про виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1 робоче місце.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що оскільки ТзОВ «Енерджі Бахів» фактично виконало вимоги Закону № 875-ХІІ щодо дотримання у 2024 році нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1 робоче місце, тому в діях відповідача відсутній склад правопорушення та до нього не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році згідно із частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ, в зв'язку з чим у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.
При вирішенні питання щодо стягнення з позивача витрат на правову допомогу в сумі 12000,00 грн суд враховує таке.
За приписами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 08.02.2022 у справах №640/3098/20 та №160/6762/21 відповідно, від 18.08.2022 у справі №540/2307/21.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.
У постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15 міститься правова позиція щодо застосування частини третьої статті 134 КАС України, відповідно до якої чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 (справа №815/1479/18), від 15.07.2020 (справа №640/10548/19), від 21.01.2021 (справа №280/2635/20), від 03.08.2022 (справа №280/4264/21).
Разом з тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 у справі №520/6658/21).
Відповідач, на підтвердження витрат на правничу допомогу, подав копії договору про надання правничої допомоги та здійснення представництва (а. с. 73-75), рахунок до договору про надання правничої допомоги та здійснення представництва від 17.07.2025 (а.с. 76), платіжну інструкцію від 24.07.2025 №199 (а.с. 77), акт приймання-передачі наданих послуг від 04.08.2025 (а.с. 79), з яких вбачається, що відповідач ТзОВ «Енерджі Бахів» сплатило адвокату Нечипорук І.С., який здійснює професійну діяльність відповідно до свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВЛ №1156 від 30.08.2019 (а. с. 56), кошти на правову допомогу в сумі 12000,00грн.
Суд, враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, при її вирішенні враховані висновки щодо застосування норм права, які викладені у наведених вище постановах Верховного Суду), значення справи для сторін, час, який об'єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг, та їх обсяг, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, дійшов висновку про те, що на користь відповідача за рахунок бюджетних асигнувань позивача необхідно стягнути 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнуань Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Бахів» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн (три тисячі грн 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (43008, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Олімпійська, будинок 3А, ідентифікаційний код 13369882).
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерджі Бахів» (45005, Волинська область, село Бахів, вулиця Молодіжна, 8, ідентифікаційний код 42928847).
Суддя О. О. Андрусенко