Справа № 331/5041/25
Провадження № 2/331/3029/2025
07 жовтня 2025 року м. Запоріжжя
Олександрівський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого - судді Світлицької В.М.,
за участю секретаря - Солов'ян О.С.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Представник ТОВ «Діджи Фінанс» звернувся до Олександрівського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову зазначено, що 15.12.2015 р. між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено угоду № 200409691 щодо кредитування. Відповідно до умов кредитного договору банк надав позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 12 232,49 грн., з встановленим строком користування з 15.12.2015 р. по 15.12.2018 р., а відповідач зобов'язалася повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк, та сплатити відсотки за користування кредитними коштами. 20.07.2020 р. ТОВ «Діджи Фінанс» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору № 7_БМ від 20.07.2020 р. Банк, правонаступником якого є позивач, виконав свої зобов'язання за кредитним договором належним чиним, в той же час відповідач порушила умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитними коштами в повному обсязі та в визначений строк. Станом на 13.08.2025 р. загальний розмірі заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором становить 30 271,54 грн., з яких: 10 507,04 грн. - заборгованість за кредитом, 19 764,50 грн. - заборгованість за відсотками. Крім того, сума збитків з урахуванням 3% річних - 2721,95 грн., сума збитків інфляційних страт за несвоєчасне виконання кредитних зобов'язань - 6619,31 грн. Посилаючись на зазначені обставини, просить суд стягнути з відповідача вказану суму заборгованості та понесені судові витрати.
Ухвалою суду від 05.09.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за даним позовом з повідомленням сторін.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, разом з позовом зазначив про розгляд справи без його участі на підставі наявних доказів та матеріалів, проти винесення заочного рішення не заперечує.
Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника позивача.
Відповідач належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду, у судове засідання не з'явилася, поважну причину неявки суду не повідомила, відзив не надала, у зв'язку з чим, на підставі ч.3 ст. 223 ЦПК України справу розглянуто у її відсутність, на підставі доказів наявних в матеріалах справи.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню у зв'язку з наступним.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що 15.12.2015 між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 200409691, який складається з заяви від 15.12.2015 № 200409691, анкети № 2135431 від 15.12.2015 р., довідки про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту від 15.12.2015 р. та Графіку платежів до кредитного договору № 200409691 від 15.12.2015 р., погоджених відповідачем 15.12.2015 р.
Відповідно до умов кредитного договору банк надав позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 12 232,49 грн., з встановленим строком користування з 15.12.2015 р. по 15.12.2018 р., а відповідач зобов'язалася повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк, та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.
20.07.2020 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір № 7_БМ про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого позивач набув права вимоги, в тому числі, до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 200409691 від 15.12.2015 р.
Відповідно до витягу з Реєстру боржників ПАТ «Банк Михайлівський» до договору № 7_БМ про відступлення прав вимоги від 20.07.2020 р., заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 200409691 від 15.12.2015 р. становить 30 271,54 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту - 10 507,04 грн, заборгованість за доходами - 19 764,50 грн.
Частинами 1 та 2 ст.512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
Згідно із ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, до ТОВ «Діджи Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 200409691 від 15.12.2015 року.
Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обрати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якшо поведінка сторін засвідчує їхню волю настання відповідних правових наслідків.
За нормами ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Стаття 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, а також сплати процентів, належних йому, якщо інше не передбачено договором.
Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У нового кредитора згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем),позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом ПрезидентаУкраїни № 64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
Таким чином, стягнення інфляційних втрат та 3 % річних є додатковою вимогою від укладеного між сторонами основного зобов'язання, тому суд погоджується із розрахунком інфляційних втрат та 3% річних, які розраховувались за період з 25.02.2019 року по 23.02.2022 року в розмірі 9341,26 гривень.
За таких обставин, зважаючи на те, що ОСОБА_1 не виконала свої зобов'язання за кредитним договором № 200409691 від 15.12.2015 року, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованості у розмірі 39 612,80 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом - 30271,54 грн.; суми інфляційних втрат - 6619,31 грн., 3 % річних - 2721,95 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Водночас, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.
Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано: договір № 26 про надання правової допомоги від 15.02.2024 р.; детальний опис робіт (наданих послуг); додаткова угода до Договору № 26 про надання правової допомоги від 15.02.2024 р.; акт підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 14.08.2025 р., згідно яких загальна сума витрат понесених позивачем на правничу допомогу складає 7 000,00 гривень.
Однак, з огляду на складність справи та виконані адвокатом роботи, ціну позову, оскільки матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час, крім того у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають, а тому суд вважає, що заявлена до стягнення з відповідача на користь позивача сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн. не відповідає критеріям розумності, справедливості та співмірності, а тому дійшов висновку про необхідність стягнення таких витрат у розмірі 2 000,00 грн., що буде відповідати критеріям розумності, справедливості та співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені ним судові витрати, а саме суму сплаченого судового збору в розмірі 2422,40 гривні та 2000,00 гривень - за надання правничої допомоги.
Керуючись ст. 11, 15, 16, 525, 526, 530, 1048, 1049, 1050 ЦК України, ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-82, 89, 141, 259, 263-265, 280, 282, 354-355 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (місцезнаходження: 04212, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, код ЄДРПОУ 42649746) заборгованість за договором № 200409691 від 15.12.2015 року в розмірі 39 612 (тридцять дев'ять тисяч шістсот дванадцять) гривні 80 копійок, яка складається з: заборгованості за кредитом - 30 271,54 грн.; суми інфляційних втрат - 6619,31 грн., 3 % річних - 2721,95 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (місцезнаходження: 04212, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, код ЄДРПОУ 42649746) судовий збір у розмірі 2422 гривень 40 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (місцезнаходження: 04212, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, код ЄДРПОУ 42649746) суму витрат на правову допомогу в розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: В.М. Світлицька