Справа № 308/11529/25
Номер провадження 2/298/341/25
13 жовтня 2025 року с-ще Великий Березний
Суддя Великоберезнянського районного суду Закарпатської області Ротмістренко О.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
До Великоберезнянського районного суду Закарпатської області за підсудністю з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшла заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу
Вирішуючи питання про прийняття заяви до розгляду і відкриття провадження у справі, суддя встановив таке.
Відповідно до ч.8 ст.187 ЦПК України суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.
На виконання вимог ст. 187 ЦПК України Ужгородським міськрайонний судом зроблено запит щодо визначення підсудності до Єдиного державного демографічного реєстру.
Згідно з наданою відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру №1669921 від 14.08.2025 гр. ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до норм ЦПК України існує загальна підсудність справ за місцезнаходженням відповідача (ст. 27 ЦПК України), альтернативна підсудність за вибором позивача (ст.28ЦПК України) та виключна підсудність (ст. 30 ЦПК України).
Стаття 27 ЦПК України регулює положення про підсудність справ за місцем проживання або місцезнаходженням відповідача .
Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Вивчивши матеріали заяви, суд дійшов висновку про те, що зазначена заява не може бути прийнята до розгляду Великоберезнянським районним судом Закарпатської області та підлягає направленню за підсудністю, з таких підстав.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950, далі - Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
В пункті 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» передбачено, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.
Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції. Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції.
В пункті 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» зазначено, що питання про підсудність справ визначається Цивільним процесуальним кодексом України, зокрема розділом IV - щодо справ окремого провадження.
В частині шостій статті 187 ЦПК України встановлено, що у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Відповідно до частин восьмої, дев'ятої статті 187 ЦПК України суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру. Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Аналіз змісту наведених законодавчих положень показує, що єдиним достовірним джерелом для визначення місця проживання (перебування) особи є дані Єдиного державного демографічного реєстру.
Наведений висновок узгоджується також з положеннями ЦК України та Закону України Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV.
Відповідно до частини першої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Згідно з частиною шостою статті 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання.
Правовідносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання, випадки їх обмеження регулює Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
В статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV, визначені наступні терміни: місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Відповідно до частини другої статті 16 Прикінцевих положень Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання особи, яке на день набрання чинності цим Законом підтверджувалося пропискою або було відповідно зареєстроване, вважається зареєстрованим.
Згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року Закону України «Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у пункті 1 статті 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь - який позов, що стосується його цивільних прав і обов'язків. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Інтерпретація суті конструкції «суд, встановлений законом» викладена Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України». Так, ЄСПЛ наголосив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Правова позиція ЄСПЛ у вказаній справі дозволяє виокремити дві умови відповідності критерію «суд, встановлений законом»: організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).
З наведеного вище вбачається, що розгляд справи судом з порушенням правил територіальної юрисдикції є порушенням права особи на справедливий суд (частина перша статті 6 Конвенції).
Недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (частина перша статті 378 ЦПК України).
Відповідно до положень частини дев'ятої статті 187 ЦПК України, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року, яка набула чинності 19 липня 2020 року, № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів» в Україні утворено 136 (з них на тимчасово окупованій території АРК, Донецької та Луганської областей) та ліквідовано 490 районів.
Так, у Закарпатській області, в тому числі, утворено Ужгородський район (з адміністративним центром у місті Ужгород) у складі територій Баранинської сільської, Великоберезнянської селищної, Великодобронської сільської, Дубриницько-Малоберезнянської сільської, Костринської сільської, Оноківської сільської, Перечинської міської, Середнянської селищної, Ставненської сільської, Сюртівської сільської, Тур'є-Реметівської сільської, Ужгородської міської, Холмківської сільської, Чопської міської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року №712-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Закарпатської області» затверджено Дубриницько-Малоберезнянську територіальну громаду (с. Дубриничі, Перечинський район), до складу якої увійшли наступні громади: Дубриницька, Буківцівська (Великоберезнянський район), Малоберезнянська (Великоберезнянський район), Новоселицька,(Перечинський район), Смереківська (Великоберезнянський район) та Чорноголівська (Великоберезнянський район).
Відповідно до ст. 125 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Суди утворюються, реорганізуються і ліквідуються законом.
Однак відповідно до п. 3-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв'язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до набрання чинності Постановою Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17 липня 2020 року № 807-IX, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX», відповідно до якого строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжено і діє станом на сьогоднішній день.
Таким чином, село Новоселиця до новоутвореного Ужгородського району належало до Перечинського району Закарпатської області, де розгляд справ здійснював та продовжує здійснювати Перечинський районний суд Закарпатської області.
При цьому, згідно роз'ясненнями Ради суддів України за вих. № 9 рс-466/20 від 22 липня 2020 року, вбачається, що місцеві загальні суди продовжують здійснювати розгляд справ в межах раніше утворених районів та раніше визначеного адміністративно-територіального устрою.
Наведене свідчить про те, що дана справа не підсудна Великоберезнянському районному суду Закарпатської області, а підсудна Перечинському районному суду Закарпатської області.
Згідно зі ст. 32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 27 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Проте, розгляд судом непідсудної йому справи може призвести до ухвалення незаконного рішення, обмежити право кожного на судовий захист належним судом, позбавити можливості скористатися правом на апеляційне чи касаційне оскарження рішення.
Недотримання судом правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд до належного суду (частина 1статті 378ЦПК України).
Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто неповноважним складом суду.
Таким чином, враховуючи, що згідно з даними Єдиного державного демографічного реєстру зареєстрованим місцем проживання відповідача є: АДРЕСА_1 , позовна заява про розірвання шлюбу, в силу вимог частини першої статті 27 ЦПК України, не підсудна Великоберезнянському районному суду Закарпатської області та підлягає направленню на розгляд за підсудністю до Перечинського районного суду Закарпатської області.
Керуючись статтями 4, 31,32, 316, 353, 354 ЦПК України, суддя
Матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, передати за підсудністю на розгляд до Перечинського районного суду Закарпатської області.
Згідно з ч. 3 ст. 31 ЦПК України передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя О.В.Ротмістренко