Справа № 298/2060/24
Номер провадження 2/298/289/24
13 жовтня 2025 року с-ще Великий Березний
Великоберезнянський районний суд Закарпатської області в складі:
головуючої - судді Ротмістренко О.В.,
за участі: секретаря судового засідання Хомин Л.Р.,
позивачки ОСОБА_1 ,
представника позивачки ОСОБА_2 ,
представника відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Великий Березний в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Великоберезнянської школи мистецтв Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області про поновлення на роботі,
Позивачка звернулась до суду з вказаним позовом.
Свої позовні вимоги позивачка обґрунтувала тим, що з 14.08.2007 року її прийнято на посаду класу фортепіано на неповну ставку до Великоберезнянської дитячої школи мистецтв. 15.10.2024 її звільнено з посади викладача фортепіано на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул. З наказом про звільнення № 37/01 від 15.10.2024 , за твердженнями позивачки, її ознайомлено 28.10.2024. Так позивачка указує, що відповідач наказом № 17/02 відсторонив її від роботи без збереження заробітної плати у зв'язку з непроходженням медичного огляду. 19.09.2023 наказом № 18а/02 та 21/02 була відсторонена до надання медичної книжки. Позивачка указує, що 10.09.2024 наказом №20/02 вона допущена до роботи за результатами пройденого медичного огляду та з таким ознайомлена 16.09.2024. Відтак, за твердженнями позивачки, підставою рахувати дні невиходу на роботу 11.09.2024, 12.09.2024 та 13.09.2024 немає. Також, як ідеться у позові, 10.09.2024 наказом № 21/02 «про затвердження тижневого навантаження педагогічних працівників школи та його обсягу» станом на 02 вересня 2024-2025 навчального року ОСОБА_1 було надано всього 4 години педагогічного навантаження. 18 вересня 2024 року листом ОСОБА_1 була повідомлена про зниження їй педагогічного навантаження з 4 годин до 2 годин. 18 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до адміністрації Великоберезнянської школи мистецтв про забезпечення її педагогічним навантаженням в обсязі 28.5 годин тижневого навантаження. Що так і не було виконано керівництвом школи. Таким чином відсутність позивачки на роботі у період з 01.09.2024 по 11.09.2024 підстав немає, оскільки її невихід на роботу обґрунтовується тим, що вона не забезпечена педагогічним навантаженням. За твердженнями позивачки, відповідач не перевіряв надані нею пояснення та не надавав оцінки причинам її неявки на роботу у визначені в акті дні. Відтак, позивачка вважає, що причина її відсутності на робочому місці є поважною та не може бути використана як підстава для її звільнення.
Ухвалою судді Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 03.12.2024 відкрито провадження у справі та постановлено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
17.12.2024 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він наполягає на законності звільнення позивачки відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України. Як указує відповідач, після проходження обов'язкового медичного огляду позивачкою подано особисту медичну книжку з відміткою про проходження профілактичного медичного огляду станом на 10.09.2024, який відповідно до наказу по школі від 26.08.2024 № 20 мав бути пройденим ще до 02.09.2024. При цьому відповідач зазначає, що в.о. директора школи у присутності заступниці з навчально-виховної роботи ОСОБА_4 та секретарки-діловода ОСОБА_5 повідомив ОСОБА_1 , що і вона із завтрашнього дня допускаються до роботи з учнями, про що сьогодні ж буде видано наказ, з яким її ознайомлять завтра - 11.09.2024. Відтак, за твердженнями відповідача, позивачці було відомо про допуск до роботи та необхідність приступити до роботи. Однак наступного дня - 11.09.2024 ОСОБА_1 на роботу не вийшла. Про причини відсутності не повідомила. Не вийшла вона на роботу ні 12.09.2024, ні 13.09.2024. Із зазначених причин, як зазначає відповідач, копію наказу про допуск до роботи викладачів забрала 16.09.2024 в день педради, на якій вона була присутня. Під час педради на вимогу адміністрації надати пояснення причин невиходу на роботу з 11.09.2024 по 13.09.2024 позивачка відповіді не дала та жодних причин своєї відсутності не повідомила. Замість надання пояснень вона вимагала письмовий запит з цього приводу. Представник відповідача стверджує, що позивачка не повідомила поважних причин своєї відсутності, у зв'язку з чим її позовні вимоги не підлягають задоволенню.
У заяві, поданій до суду 25.12.2024, представник позивачка ОСОБА_2 вказала, що з наказом про допуск до роботи ОСОБА_1 ознайомилась тільки 16.09.2024 на педагогічній раді, куди вона була запрошена. Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 ознайомлена з наказом про допуск до роботи. Записки секретаря-діловода ОСОБА_5 від 10.09.2024 та службова записка заступника директора Великоберезнянської школи мистецтв про те, що ОСОБА_1 була повідомлена, що 11.09.2024 буде виданий наказ про її допуск до роботи, не може слугувати доказом видання такого наказу та ознайомлення позивачки з цим наказом у період до 16.09.2024. Посилаючись на положення ч. 3 ст. 29 КЗпП України, в якій визначено, що знайомлення працівників з наказами (розпорядженнями), повідомленнями, іншими документами роботодавця щодо їхніх прав та обов'язків допускається з використанням визначених у трудовому договорі засобів електронних комунікаційних мереж з накладенням удосконаленого електронного підпису або кваліфікованого електронного підпису; у трудовому договорі за згодою сторін можуть передбачатися альтернативні способи ознайомлення працівника, крім інформації, визначеної пунктом 4 частини першої цієї статті, що доводиться до відома працівників у порядку, встановленому цією статтею. Таким чином період з 18 вересня 2023 р. по 16 вересня 2024 р. не являється прогулом, а звільнення ОСОБА_1 на підставі п.4 ст. 40 КЗпПУ є протиправним. Представник позивачки указує, що акти про відсутність працівника на роботі № 7 від 11.09.2024, № 9 від 12.09.2024, № 11 від 13.09.2024 не мають юридичного значення для обґрунтування правомірності звільнення ОСОБА_1 з роботи за прогули. В обґрунтування правомірності своїх дій відповідач посилається на протокол зборів трудового колективу від 14 жовтня 2024 р., відповідно до якого була підтримана рекомендація дисциплінарної комісії щодо звільнення ОСОБА_1 з роботи за прогули. Однак цей протокол не може слугувати доказом правомірності звільнення, оскільки згідно п.5.1 розділу 5 Статуту Великоберезнянської школи мистецтв ( нова редакція), що затверджений рішенням Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області від 30 вересня 2021 № 234 органами управління закладом у межах повноважень, визначених чинним законодавством та Статутом закладу та педагогічна рада. школи є засновник, орган управління (не визначено, з кого складається), директор закладу та педагогічна рада. Крім того, відповідач в обґрунтування законності звільнення ОСОБА_1 за ст. 40 КЗпПУ посилається на акт засідання дисциплінарної комісії Великоберезнянської школи мистецтв № 12 від 20 вересня 2024, згідно якого дисциплінарна комісія рекомендує керівництву закладу звільнити ОСОБА_1 . Зазначений акт не доводить законності звільнення оскільки не відомо, ким, коли, у відповідності до якого нормативного документу створений цей орган, хто приймав участь в обранні членів цього органу і якими повноваженнями цей орган наділений. Що стосується правил внутрішнього розпорядку Великоберезнянської школи мистецтв, то такі, всупереч приписам ст. 142 КЗпП України не затверджені трудовим колективом школи, не мають дати їх прийняття, відсутні відомості про ознайомлення з цими правилами працівників закладу. ОСОБА_1 просить суд звернути увагу на те, що посилання відповідача на те, що вона відмовилась від надання пояснень, не відповідають дійсності, оскільки не пропонувалось надати пояснення і акт про відмову у наданні таких пояснень, всупереч приписам ст. 149 КЗпП України, не складався.
20.01.2025 на адресу суду надійшли заперечення представника відповідача, у яких він зазначив, зокрема, таке. У заяві представника позивача вказується про відсутність в матеріалах справи доказів факту ознайомлення позивача з наказом №20/2 від 10.09.2024. Разом з цим, в ній вказується про ознайомлення з ним на педагогічній раді. Копія наказу, що подана позивачем до позову містить відмітку про ознайомлення. Таким чином ці твердження не відповідають дійсності. Стосовно службових записок від 10.09.2024 зазначив, що вони підтверджують факт повідомлення з боку в. о. директора у присутності свідків (заступниці з навчально-виховної роботи ОСОБА_4 та секретарки-діловода ОСОБА_5 ) позивача про її допуск 11.09.2024 до роботи, час (дату) для ознайомлення з наказом про такий допуск. Вказані обставини Позивачем не заперечуються і не спростовані. Таким чином позивачу було відомо про необхідність виходу на роботу з 11.09.2024 і можливість ознайомитись з наказом про допуск до роботи. Посилання на ст. 29 КЗпП України цього не спростовують. Норми ст. 29 КЗпП України стосуються обов'язку роботодавця до початку роботи працівника за трудовим договором, що є відмінним від завершення часу відсторонення працівника від роботи і допуску через це працівника до роботи. Твердження про те що позивачу не пропонувалось надати пояснення не відповідають дійсності, оскільки, 16.09.2024, під час педради, на вимогу адміністрації надати пояснення причин невиходу на роботу з 11.09.2024 по 13.09.2024 позивачка відповіді не надала, причин своєї відсутності не повідомила. Замість надання пояснень вона поставила вимогу про письмовий запит з цього приводу. Дані обставини відображені в протоколі зборів трудового колективу Великоберезнянської школи мистецтв Великоберезнянської селищної ради від 14.10.2024. В матеріалах справи також наявний лист від 18.09.2024 №21 із вимогою надати пояснення про причини відсутності на роботі 11.09.2024, 12.09.2024, 13.09.2024, у відповідь на який Позивач заявила, що не володіє «екстрасенсорними здібностями». Відповідач стверджує, що позивачка ухилилась від ознайомлення із наказом, а на педагогічній раді позивачка відповіді не надала, причин своєї відсутності не повідомила. Замість надання пояснень вона поставила вимогу про письмовий запит з цього приводу. Позивач отримав відповідь (лист від 19.09.2024), оцінив причини відсутності позивача (не володіє «екстрасенсорними здібностями») 11.09.2024, 12.09.2024, 13.09.2024 на роботі на предмет їх поважності і поважності у відсутності «екстрасенсорних здібностей» не знайшов.
05.02.2025 позивачкою ОСОБА_1 подано заяву приєднання до матеріалів справи флеш-носія із записом педагогічної ради за 16.09.2024, до якої долучила вказаний флеш-носій.
Ухвалою Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 18.03.2025 закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до розгляду.
У судовому засіданні, призначеному до розгляду на 09.04.2025, ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та просила такі задовольнити. При цьому по суті позовних вимог вказала, зокрема, що про наказ про допуск позивачки до роботи останній стало відомо лише після педради 16.09.2024, про що свідчить її особистий підпис, що міститься на такому наказі. На таку педраду вона прийшла, оскільки дізналась про неї з загальної вайбер-групи школи. До 16.09.2024 з наказом про допуск до роботи позивачку ніхто не ознайомлював та про наявність такого не повідомляв. При цьому вказала, що відповідачу відома адреса електронної пошти позивачки, та він мав можливість надіслати наказ про допуск до роботи на таку електронну пошту або повідомити про такий наказ будь-якими іншими засобами зв'язку, які у позивачки тривалий час не змінюються. При цьому, як зауважує позивачка, коли вона принесла медичну книжку, їй ні секретар, ні будь-хто інший не повідомляв про дату видання наказу про допуск до її роботи. Натомість сама позивачка просила секретаря телефонувати їй, якщо будуть якісь накази. Однак про дату, коли буде видано наказ про допуск до роботи та те, що такий буде видано саме 11.09.2024 їй ніхто не повідомляв.
У судовому засіданні, призначеному до розгляду на 09.04.2025, представник позивачки ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала, просила такі задовольнити. При цьому наголосила, що доказів того, що ОСОБА_1 була ознайомлена з наказом про допуск до роботи до 16.09.2024 матеріали справи не містять. Період з 18.08.2023 по 16.09.2024 не є прогулом, а звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України є протиправним. Відповідач посилається на протокол зборів трудового колективу від 14 жовтня 2024 року, відповідно до якого була підтримана рекомендація дисциплінарної комісії щодо звільнення ОСОБА_1 з роботи за прогули. Однак цей протокол не може слугувати доказом правомірності звільнення, оскільки згідно п.5.1 розділу 5 Статуту Великоберезнянської школи мистецтв ( нова редакція), що затверджений рішенням Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області від 30 вересня 20221 р. № 234 органами управління закладом к межах повноважень, визначених чинним законодавством та Статутом закладу та педагогічна рада. школи є засновник, орган управління (не визначено, з кого складається), директор закладу та педагогічна рада. Крім того, відповідач в обґрунтування законності звільнення ОСОБА_1 посилається на акт засідання дисциплінарної комісії Великоберезнянської дисциплінарна комісія школи мистецтв №12 від 20 вересня 2024 р., згідно з яким дисциплінарна комісія рекомендує керівництву закладу звільнити ОСОБА_1 . Зазначений акт, за твердженням представника позивачки, не доводить законності звільнення позивачки, оскільки не відомо, ким, коли відповідності до якого нормативного документу створений цей орган, хто приймав участь в обранні членів цього органу і якими повноваженнями цей орган наділений. Що стосується правил внутрішнього розпорядку Великоберезнянської школи мистецтв, то такі, всупереч приписам ст. 142 КЗпП України не затверджені трудовим колективом школи, не мають дати їх прийняття, а також відсутні відомості про ознайомлення з цими правилами працівників закладу. ОСОБА_1 стверджує, що вона не відмовлялась від надання пояснень про її причини відсутності на роботі, оскільки такі пояснення у неї ніхто не вимагав та акт про відмову від надання таких пояснень усупереч приписам ст. 140 КЗпП України не складався.
Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні, призначеному до розгляду на 09.04.2025, заперечив проти задоволення позовних вимог та наголосив, що відповідними доказами у справі підтверджено факт відсутності відповідачки без поважних причин на роботі 11.03.2024, 12.03.2024 та 13.03.2024. Крім того, зауважив, що позивачка була особисто присутня в школі 10 вересня 2024 року. Як указує представник відповідача, 10.09.2024 позивачку було особисто повідомлено про те, що буде видано відповідний наказ про допуск позивачки до роботи, з яким ОСОБА_1 буде ознайомлено завтра. Однак наступного дня позивачка на роботу не вийшла, та про причини неявки керівництву школи не повідомляла. Водночас вказав, що сам факт ознайомлення позивачки з наказом про допуск до роботи мав місце 16.09.2024, та погодився, що таке ознайомлення відбулось з запізненням, а заходи щодо повідомлення позивачки з таким наказом через засоби зв'язку дирекцією школи не вживалися. Водночас, посилаючись на внутрішню документацію школи, вказав, що у позивачки був обов'язок вийти на роботу. Також ОСОБА_3 вказав, що наказ про допуск до роботи позивачки був виданий 10.09.2024. Коли складались акти про відсутність позивачки на роботі з нею пробували зв'язуватись, але через поганий зв'язок цього не вдалось зробити.
28.04.2025 на адресу суду надійшли клопотання представника відповідача про долучення додаткових доказів до матеріалів справи, а також про виклик свідків.
Ухвалою Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 29.04.2025 вказані клопотання на підставі ст. 126 ЦПК України залишено без розгляду.
Заслухавши пояснення позивачки та її представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1 - 4 ст. 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1 - 4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином обов'язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.
В ході судового розгляду судом встановлено такі обставини, що мають значення для вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.
Як убачається з трудової книжки та не спростовується сторонами у справі, відповідно до Наказу № 06/01 від 14.08.2007 ОСОБА_1 прийнята на роботу викладачем по класу фортепіано з 14.08.2007 на неповну ставку до Дитячої школи мистецтв в смт. Великий Березний.
Згідно з наказом Великоберезнянської школи мистецтв від 16.08.2023 №06/02 на виконання листа відділу освіти, культури, сім'ї, молоді, спорту та соціального захисту населення від 15.08.2023 № 364/01-20 працівників школи мистецтв зобов'язано пройти медичний огляд до початку 2023-2024 навчального року. Відсутність підтвердження про проходження медичного огляду є підставою для відсторонення від роботи до пред'явлення медичної книжки.
Наказом Великоберезнянської школи мистецтв від 05.09.2023 № 14/02 Про перенесення строків періодичного медичного огляду вдтерміновано до 15.09.2023 надання результатів періодичного медичного огляду працівників закладу у звязку з робочою необхідністю.
Згідно з наказом від 19.09.2023 № 21/02 Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ОСОБА_1 з 18.09.2023 відсторонено від роботи без збереження заробітної плати до надання медичної книжки у навчальну частину із відміткою про проходження огляду не пізніше 29.09.2023.
Згідно з наказом від 19.09.2023 № 18а/02 «Про внесення змін до наказу від 19.09. № 17/02 Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » внесено зміни до п. 2 наказу від 19.09.2023 № 17/2, а саме - після слів «від роботи» виключено слова «без збереження заробітної плати».
Згідно з наказом Великоберезнянської школи мистецтв № 19/02 від 19.09.2023 «Про допуск до роботи викладачів за результатами пройденого медичного огляду» у зв'язку з ненаданням підтвердження про проходження медичного огляду ОСОБА_1 відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 18.09.2023 та невиконання п. 4 наказу № 06/02 від 16.08.2023 «Про проходження щорічного медичного огляду» до надання медичних книжок у навчальну частину із відміткою про проходження такого.
З Наказу від 10.09.2024 № 20/02 «Про допуск до роботи викладачів» убачається, що ОСОБА_1 з 11.09.2024 за результатами пройденого медичного огляду допущено до викладацької роботи.
15.10.2024 в.о. директора Великоберезнянської школи мистецтв Великоберезнянської селищної ради винесено Наказ «Про звільнення викладача ОСОБА_1 » № 37/01, яким у зв'язку з відсутністю без поважних причин 11.09., 12.09, 13.09.2024 на робочому місці на території закладу, на підставі рішення трудового колективу (Протокол № 2 від 14.10.2024) та акту дисциплінарної комісії від 20.09.2024 звільнено ОСОБА_1 викладача фортепіанного відділу Великоберезнянської школи мистецтв 15 жовтня 2024 за прогули без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. З вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлено 28.10.2024.
З Акту № 7 «Про відсутність працівника на роботі» від 11.09.2024, Акту № 9 «Про відсутність працівника на роботі» від 12.09.2024 та Акту № 11 «Про відсутність працівника на роботі» від 13.09.2024 убачається, що в.о. директора Кирликом Я.Ю., заступником директора з НВР ОСОБА_4 , представником трудового колективу Кос В.В. засвідчено факт невиходу на роботу та відсутності на робочому місці і на території Великоберезнянської школи мистецтв ОСОБА_1 та неповідомлення нею про свою відсутність на роботі 11.09.2024, 12.09.2024 та 13.09.2024 відповідно.
Актом № 12 Засідання дисциплінарної комісії Великоберезнянської школи мистецтв Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області від 20.09.2024 «Про розгляд дисциплінарною комісією порушення трудової дисципліни викладачами класу фортепіано ОСОБА_6 та ОСОБА_1 » у складі заступника директора з НВР ОСОБА_4 , завідувача господарством, представника трудового колективу Кос В.В., завідувача фортепіанним відділом, викладача класу фортепіано ОСОБА_7 за результатами обговорення і голосування комісія вирішила рекомендувати керівництву закладу застосувати до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення за прогул згідно з пунктом 4 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.
З матеріалів справи убачається, що 18.09.2024 в.о. директора Великоберезнянської школи мистецтв Я.Кирликом ОСОБА_1 ознайомлено з запитом від 18.09.2024 № 21, копію якого додано до позовної заяви, з проханням надати пояснення про причини відсутності 11.09.2024, 12.09.2024 та 13.09.2024 на робочому місці.
До позовної заяви додано копію листа відповідачки від 19.09.2024, адресованого в.о. директора школи Я.Кирлику, в якому ОСОБА_1 на звернення від 18.09.2024 № 21 проінформувала, що з наказом від 10.09.2024 № 20/02 «Про допуск до роботи викладачів за результатами пройденого медичного огляду» ознайомлена завучем у присутності ОСОБА_3 16.09.2024; питання вважає некоректним, екстрасенсорними здібностями не володіє. Просить директора ще раз переглянути пункт 1.3 даного наказу. Причин неповідомлення директором з даним наказом їй не відомі. Нагадує, що у директора є телефон позивачки, вайбер, вайбер групи школи, електронна та поштова адреса, за допомогою яких він міг її проінформувати. Факт отримання вказаного листа позивачки представником відповідача не заперечується.
З протоколу зборів трудового колективу від 14.10.2024 убачається, що 14.10.2024 відбулися збори трудового колективу Великоберезнянської школи мистецтв Великоберезнянської селищної ради, на якому розглядалось рішення дисциплінарної комісії від 20.09.2024 стосовно обрання дисциплінарного покарання, зокрема, для ОСОБА_1 у формі звільнення згідно пункту 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а саме - через вчинення нею прогулу без поважних причин. Так, на вказаних зборах шляхом таємного голосування трудового колективу з результатами голосування 16 - за та 2 - проти прийнято рішення підтримати рекомендацію дисциплінарної комісії про застосування до викладача фортепіанного відділу ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у формі звільнення через вчинення нею прогулу без поважних причин згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Представником відповідача до матеріалів справи додано службову записку секретаря-діловода ОСОБА_5 від 10.09.2024, в якому остання вказує на те, що вона особисто «була свідком як в.о. директора школи привітав ОСОБА_1 із проходженням медичного огляду, хоч і з запізненням на 10 днів. Повернувши медичні книжки мені для реєстрації директор додав, що ОСОБА_4 готує наказ про допуск до педагогічної роботи обох викладачів фортепіанного відділу з 11.09.2024 р. із змістом яких можна буде ознайомитися завтра (11.09.2024 р.) у перший день виходу на роботу» … «на прощання я їй сказала «До завтра» і що копії наказів я їм підготую до ознайомлення».
Також представником відповідача до матеріалів справи додано службову записку заступника директора ОСОБА_4 від 10.09.2024 р., в якому останній інформує в.о. директора шкоди про те, що 10.09.2024 до школи мистецтв прийшла ОСОБА_1 і принесла медичні книжки (свою і ОСОБА_6 ). Директор школи ОСОБА_3 попросив книжки для особистого ознайомлення та повідомив, що обоє викладачів допускаються до роботи з 11.09.2024 року, що буде зафіксовано наказом по школі. ОСОБА_3 повідомив ОСОБА_1 , що завтра викладачі можуть виходити на роботу і ознайомитися зі змістом наказу та отримати його копію.
З дослідженого у судовому засіданні флеш-носія, судом встановлено, що на такому міститься запис педагогічної ради за 16.09.2024, що сторонами у справі не заперечується. Також судом встановлено, що вказаний запис розпочинається з вітань директора школи, також на вказаному записі зафіксовано, як директором ОСОБА_3 озвучено вітання ОСОБА_1 з проходженням медичного огляду та про допущення її до роботи.
Наполягаючи на незаконності свого звільнення та заперечуючи факт своєї відсутності на роботі 11.09.2024, 12.09.2024 та 13.09.2024 без поважних причин, ознайомлення з наказом про допуск до роботи 16.09.2025, позивачка звернулась в суд з даним позовом, в якому просить захистити її порушене право шляхом поновлення на роботі з дня її звільнення.
Вирішуючи порушений у позові спір, суд виходить з такого.
На конституційному рівні гарантовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України).
В ч. 6 ст. 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.
Трудові відносини всіх працівників регулює Кодекс законів про працю України (надалі - КЗпП України).
Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 29 КЗпП України до початку роботи роботодавець зобов'язаний в узгоджений із працівником спосіб поінформувати працівника про місце роботи (інформація про роботодавця, у тому числі його місцезнаходження), трудову функцію, яку зобов'язаний виконувати працівник (посада та перелік посадових обов'язків), дату початку виконання роботи.
Відтак на законодавчому рівні на роботодавця покладено обов'язок інформувати про початок виконання роботи, яку зобов'язаний виконувати працівник, до початку такої роботи. При цьому спосіб такого інформування повинен бути узгоджений роботодавцем з працівником.
Відповідно до ч. 3 ст. 29 КЗпП України ознайомлення працівників з наказами (розпорядженнями), повідомленнями, іншими документами роботодавця щодо їхніх прав та обов'язків допускається з використанням визначених у трудовому договорі засобів електронних комунікаційних мереж з накладенням удосконаленого електронного підпису або кваліфікованого електронного підпису. У трудовому договорі за згодою сторін можуть передбачатися альтернативні способи ознайомлення працівника, крім інформації, визначеної пунктом 4 частини першої цієї статті, що доводиться до відома працівників у порядку, встановленому цією статтею.
Аналіз наведеного законодавчого положення показує, що на законодавчому рівні визначено, що єдиним способом, у який може відбуватись інформування працівника з наказами (розпорядженнями), повідомленнями, іншими документами роботодавця щодо їхніх прав та обов'язків, без відповідної згоди на це працівника, є використанням визначених у трудовому договорі засобів електронних комунікаційних мереж з накладенням удосконаленого електронного підпису або кваліфікованого електронного підпису. Застосування альтернативних способів ознайомлення працівника з такими актами можлива виключно за умов передбачення такої можливості за згодою сторін у трудовому договорі.
Згідно зі ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; проведення службової перевірки роботодавцем, який віднесений до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, та/або об'єктів чи операторів критичної інфраструктури; в інших випадках, передбачених законодавством.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 01.03.2023 у справі № 464/9030/21, відсторонення працівника від роботи є призупинення з ним трудових відносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов'язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов'язку забезпечувати працівника роботою. Тимчасове увільнення працівника від виконання трудових обов'язків в порядку відсторонення від роботи, на умовах та з підстав, встановлених законодавством, є особливим заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.
Системний аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що на роботодавців покладено обов'язок дотримування в процедурі відсторонення працівника від роботи як одному зі способів призупинення трудових відносин, законодавчих вимог, передбачених в ч. ч. 1, 3 ст. 29 КЗпП України - інформування працівника з відповідними наказами (розпорядженнями), повідомленнями, іншими документами роботодавця щодо їхніх прав та обов'язків, з використанням визначених у трудовому договорі засобів електронних комунікаційних мереж з накладенням удосконаленого електронного підпису або кваліфікованого електронного підпису, або ж у інший узгоджений у трудовому договорі із працівником спосіб.
Крім того, зважаючи на особливості застосування до працівника такої процедури як відсторонення працівників від роботи та її схожість з такою процедурою як звільнення, ознайомлення вивільнених працівників з наказами про допуск до роботи повинно відбуватись до початку такої роботи.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи роботодавця (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
В ст. 51 КЗпП України встановлено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд в силу положень ч. 4 ст. 263 ЦПК враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20 зазначено, що: «прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності».
Саме з'ясування поважності відсутності позивача на роботі є визначальним фактом для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП країни.
Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не визначено, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причин відсутності на роботі дається, виходячи з конкретних обставин.
Як неодноразово звертав увагу Верховний Суд у своїх рішеннях, зокрема, у постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 932/3327/23, у трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Принцип добросовісності у трудовому праві характеризується прагненням суб'єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов'язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором.
Відповідно до ст. 9 Конвенції Міжнародної організації праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII, тягар доказування наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в ст. 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 573/546/19 (провадження № 61-16215св19) вказано, що: «право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 КЗпП України). Аналіз указаних норм трудового права дає підстави для висновку, що у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.
Позивачка, як в заявах по суті спору, так і в ході судового розгляду, наполягала на тій обставині, що з наказом від 10.09.2024 № 20/02 «Про допуск до роботи викладачів за результатами пройденого медичного огляду», яким її допущено до роботи з 11.09.2024, вона ознайомилась лише 16.09.2024.
Факт ознайомлення позивачки 16.09.2024 з наказом про допуск до роботи від 10.09.2024 № 20/02 підтверджується копією такого наказу, що міститься в матеріалах справи, оригінал якого досліджено в судовому засіданні, на якому міститься особистий підпис позивачки про ознайомлення її з таким наказом 16.09.2024.
Ту обставину, що факт ознайомлення позивачки з наказом про допуск її до роботи відбувся саме 16.09.2024 та такий жодними альтернативними засобами зв'язку позивачці до 16.09.2024 не надсилався, підтвердив і сам представник відповідача в ході судового розгляду. При цьому суду вказав, що на час видання наказу про допуск позивачки до роботи керівництву школи були відомі такі засоби зв'язку з позивачкою, як номер її мобільного телефону, електронна поштова адреса, які з того часу і по день розгляду справи судом не змінювались, про що не заперечив і сам представник відповідача у судовому засіданні, визнавши ту обставину, що йому були відомі засоби зв'язку позивачки та що він не вжив заходів про ознайомлення її з наказом про допуск до роботи шляхом надсилання такого наказу відповідними засобами зв'язку.
Доводи представника відповідача про те, що його підлеглі намагались зв'язатись з позивачкою у телефонному режимі, не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджені жодним доказом у справи.
Водночас доводи представника відповідача, наведені у відзиві на позов, про повідомлення в.о. директором Великоберезнянської школи мистецтв Кирликом Я.Ю. у присутності заступниці з навчально-виховної роботи ОСОБА_4 та секретарки-діловода ОСОБА_5 . Дашевської Г.М про те, що і вона, і ОСОБА_6 із 11.09.2024 допускаються до роботи з учнями, про що буде видано відповідний наказ, не можуть свідчити про факт ознайомлення ОСОБА_1 з таким наказом 10.09.2024 чи 11.09.2024.
Не надано відповідачем належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт ознайомлення позивачки з таким наказом і у період з 11.09.2024 по 16.09.2024. При цьому доказів того, що між сторонами у справі узгоджено усний порядок ознайомлення ОСОБА_1 з відповідними наказами, що видає відповідач, представником відповідача не надано.
До того ж суд відхиляє доводи представника відповідача з посиланням на Статут Великоберезнянської школи мистецтв Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області, затвердженого рішенням Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області від 30.09.2021 № 234, відповідно до якого педагогічні працівники зобов'язані дотримуватися вимог статуту Закладу, виконувати правила внутрішнього трудового розпорядку (п. 4.7.), п. 5.1. Правила внутрішнього шкільного розпорядку Великоберезнянської школи мистецтв Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області про те, що до 11.09.2024 ОСОБА_1 зобов'язана ходити на роботу. Оскільки, як убачається, вказані положення регламентують порядок виходу на роботу у випадку, коли розклад не погоджено (на початку навчального року чи у канікулярний період) та в таких не йдеться, що вони регламентують порядок виходу працівників, відсторонених від роботи. Крім того, аналіз вказаних Правил внутрішнього шкільного розпорядку показує, що такі не містять інформації про ознайомлення з ними будь-кого з працівників школи.
Крім того, суд зауважує, що відповідач, будучи обізнаним про контакти позивачки, не був позбавлений можливості самостійно вжити заходів щодо з'ясування причин відсутності позивачки на роботі з 11.09.2024 по 13.09.2024 - шляхом надсилання смс-повідомлень, електронних листів, телефонограм. Однак, як свідчать досліджені судом докази, та визнано представником відповідача у судовому засіданні, відповідних заходів відповідачем вжито не було.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
У постанові від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20 Верховний Суд наголосив на необхідності застосування стандартів доказування та зауважив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню так, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від стандарту «достатність доказів», підкреслює необхідність зіставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
В силу положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів
За наведених обставин суд констатує, що та обставина, що позивачкою ОСОБА_1 належними доказами у справі підтверджено факт її ознайомлення з наказом про допущення до роботи 16.09.2024, про що не заперечив і сам відповідач, та не надав доказів протилежного, спростовує факт відсутності позивачки на роботі 11.09.2024, 12.09.2024 та 13.09.2024 без поважних причин.
Наведене, в свою чергу, свідчить про відсутність правових підстав у відповідача звільняти позивачку з роботи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, а отже, про незаконність її звільнення.
З урахуванням того, що суд дійшов висновку про незаконність звільнення ОСОБА_1 , наказ в.о. директора Великоберезнянської школи мистецтв Великоберезнянської селищної ради від 15.10.2024 № 37/01 про звільнення викладача фортепіанного відділу Великоберезнянської школи мистецтв ОСОБА_1 за прогули без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України підлягає скасуванню, а ОСОБА_1 - поновленню на роботі з дня її звільнення.
В силу положень п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України рішення в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову про поновлення на роботі, з відповідача згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України, п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» слід стягнути на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 13, 80, 81, 89, 133, 137, 141, 259, 263 - 265, 268 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати наказ в.о. директора Великоберезнянської школи мистецтв Великоберезнянської селищної ради від 15.10.2024 № 37/01 «Про звільнення викладача ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 на посаді викладача фортепіанного відділу Великоберезнянської школи мистецтв з 15.10.2024.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді викладача фортепіанного відділу Великоберезнянської школи мистецтв допустити до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Великоберезнянська школа мистецтв Великоберезнянської селищної ради, код ЄДРПОУ 05462290, адреса місця знаходження: с-ще Великий Березний, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6 А.
Повний текст рішення складено 13.10.2025.
Головуюча Ротмістренко О.В.